Рішення № 92314354, 21.10.2020, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/5444/18 провадження №2/489/184/20

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Долгорученко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Приватбанк, Банк) про захист прав споживачів, введення в оману, здійснення агресивної підприємницької практики, визнання правочинів неукладеними та недійсними, припинення правовідносин, розірвання кредитного договору, стягнення збитків і моральної шкоди, визнання дій неправомірними та розстрочення кредиту

встановив:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом про:

1) визнання договору про надання банківських послуг № б/н від 16.03.2010, укладеного між сторонами, неукладеним та недійсним з моменту укладення;

2) визнання кредитного договору №б/н від 16.03.2010 неукладеним з моменту укладення та припинити правовідносин між сторонами;

3) визнання недійсним кредитного договору №б/н від 16.03.2010 з моменту його укладання та розірвання договору;

4) визнання несправедливими окремих умов кредитного договору № б/н від 16.03.2010, а саме п.1.1.4, п.1.1.3.2.3, п. 2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 та метод нарахування відсотків кредитного договору б/н від 16.03.2010, що обмежують права споживача;

5) визнання збільшення відсоткової ставки по кредитному договору № б/н від 16.03.2010 з 30% до 34,4% та до 43,2% незаконним та недійсним; визнання договору SAMDN50OTC002892349, укладеного між сторонами недійсним з моменту його укладення;

6) застосування реституції та стягнення з Приватбанку збитків в розмірі 23163,68 грн. безпідставно сплачених нею згідно кредитного договору № б/н від 16.03.2010 та встановлення зобов`язання ОСОБА_1 перед Банком по сплаті тіла кредиту за кредитним договором №б/н від 16.03.2010 в сумі 7604,98 грн.;

7) визнання неправомірними дій працівника АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 при укладенні між сторонами кредитного договору № б/н від 16.03.2010 та стягнення з Приватбанку збитків на її користь у подвійному розмірі на суму 46327,36 грн. і моральної шкоди на суму 20000,00 грн. у зв`язку із вчиненням правочину під впливом омани з боку Банку;

8) розірвання кредитного договору № б/н від 16.03.2010, укладеного між сторонами;

9) визнання неправомірною бездіяльності працівника Приватбанку ОСОБА_3 щодо відмови у реструктуризації заборгованості за кредитним договором № б/н від 16.03.2010;

10) розстрочення виконання рішення суду щодо сплати боргу по сплаті тіла кредиту за кредитним договором № б/н від 16.03.2010;

11) застосування строку позовної давності.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що передумовою виникнення правовідносин між сторонами був зарплатний проект між ЗОШ № 40 м.Миколаєва, в якій вона працювала на той час, та ПриватБанком.

У зв`язку із відкриття карткового рахунку їй довелося заповнити анкету-заяву № б/н від 16.03.2020, яка власноручно нею підписана та вона отримала на руки зарплатну картку та платіжну картку кредитку «Універсальна» № НОМЕР_1 зі строком дії до 04/13.

Підписом у анкеті-заяві вона лише висловила свій намір отримати споживчий кредит, а ПриватБанк розцінив її підпис як юридично здійснившись правочин, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на вимогах закону.

Заява на отримання фінансової послуги та готівки без наявності доказів видачі тобто виданого та прибуткованого касового ордеру не є належним доказом у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. Наслідком якого є порушення процесуального та матеріального права у зв`язку із застосуванням закону, який не поширюється на неукладені правовідносини у зв`язку з відсутністю: 1) підписаних нею складових частин договору: Умов та Правил надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта та Тарифів банку, які відповідають саме тому типу кредитної картки «Універсальна», яку вона отримала; 2) кредитного договору від 16.03.2010, який би відповідав всім вимогам законодавства на момент його підписання; 3) договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку клієнта; 4) відсутності поточного рахунку; 5) відсутності доказу отримання грошових коштів та початку користування кредитом; 6) відсутності початку нарахування процентів за користування кредитом та сплати податків за користування послугою.

ПриватБанком їй було видано платіжну кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 зі строком дії до 04/13, яку вона отримала 16.03.2010 разом із заробітною карткою без встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується анкетою-заявою, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 відсотків в місяць, що відповідає 30 процентам річних згідно Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50ОТС002892349, яка взагалі не відповідає типу картки, яку вона отримала при заповненні анкети-заяви. Тому вказані дії працівників ПриватБанку розцінює як шахрайськими, внаслідок чого у період з 26.04.2020 по 27.10.2014 вона сплачувала проценти за безпідставним, неукладеним та недійсним кредитним договором у зв`язку із введенням її в оману правниками ПриватБанку щодо дійсності вчиненого правочину.

На її думку, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50ОТС002892349 не є належним доказом, так як довідка сфальсифікована працівниками банку, а її підпис на неї підроблений.

Із наданих ПриватБанком розрахунком заборгованості та довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта, вбачається неодноразова зміна банком кредитного ліміту. Але як видно із анкети-заяви від 16.10.2010 кредитний ліміт взагалі не був визначений, що можна розцінювати, що вона не просила надати кредитні кошти.

Із наданого ПриватБанком розрахунку заборгованості слідує, що нарахування комісії та пені (накопичувальним підсумком) проведено в одній колонці, а тому не можливо зрозуміти, яку суму складає комісія, а яку пеня та якого виду, оскільки штрафами передбачено нарахування двох видів пені. Також не можна погодися із розрахунком заборгованості по тілу кредиту, яка складає 7604,98 грн., так як слідує з розрахунку нараховані за місяць проценти включалися в загальну заборгованість та автоматично збільшують заборгованість за наданим кредитом. Крім того, мало місце подвійне нарахування процентів, які нараховано банком і на нараховані в попередніх місяцях проценти. Таким способом нарахована і пеня.

Із наданого ПриватБанком розрахунку неможливо встановити, чи відповідає дійсності сума нарахованих банком процентів в розмірі 105389,24 грн., тому розрахунок по процентам вважає необґрунтованим та незаконним.

Не визнає, що підписом у анкеті-заяві підтвердила свою згоду про те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, Тарифами банку та Пам`яткою клієнта, які нею не підписувалися, складають між сторонами договір, в розумінні правової природи договору.

Підтверджує, що дійсно 26.04.2020 зняла з картки «Універсальна» кошти у розмірі 1000,00 грн. та у зв`язку з вчиненою нею дією підтвердила свою згоду на надання кредитних коштів у розмірі 1000,00 грн. Але заперечує, що між сторонами 16.03.2020 було укладено письмовий договір, тому що окрім анкети-заяви інші документи нею підписані не були. Тому кредитний договір від 16.03.2010 вважає неукладеним, так як сторони в належній формі не досягли усіх істотних умов договору. Так як, крім анкети-заяви, інші документи, які в ній вказані, не підписувала тому вважає укладений кредитний договір недійсним згідно частини другої статі 215 ЦК України, оскільки при укладенні спірного правочину не було дотримано обов`язкової письмової форми, яка вимагається законом до даного виду правочину. У зв`язку із цим, кредитний договір від 16.03.2010 є недійсний з моменту його укладення (нікчемний) на підставі недодержання письмової форми кредитного договору, а в зв`язку з його нікчемністю визнання такого договору недійсним судом не вимагається на цій підставі.

Так як ПриватБанк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, при тому що в анкеті-заяві не зазначений кредитний ліміт, що є підтвердженням того, що як споживач споживчого кредиту в анкеті-заяві від 16.03.2020 вона взагалі не дала згоди на встановлення кредитного ліміту, тому дії ПриватБанку із звернення до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості розцінює, як агресивну форму підприємницької практики щодо вимоги оплати продукції, постановленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не надав прямої та неоднозначної згоди на її придбання, що є порушенням пункту 4 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідно до частини шостої цієї статті визнання кредитного договору недійсним з моменту його укладення.

Копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій визначені тільки її обов`язки як позичальника та відсутні права, вважає дискримінацією щодо споживача споживчого кредиту.

Переконання її працівниками банку, що заробітна карта та платіжна картка «Універсальна» по`вязані між собою, створивши тим самим враження для неї, що вона не може покинути приміщення банку без укладення кредитного договору від 16.03.2010, фактично є введенням її в оману щодо умов отримання заробітної картки. Тому нею була поставлена відмітка в анкеті-заяві б/н від 16.03.2010 біля кредитної платіжної картки «Універсальна», що є формою агресивної підприємницької практики, яка заборонена частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, умови та правила кредитування, що викладені в анкеті-заяві від 16.03.2020 не були чітко визначені та зафіксовані на дату підписання договору, тому є несправедливими, а копія Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 пільгового періоду» не відповідає навіть типу картки згідно якої вона отримала кредитні кошти, тому що згідно кредитної картки «Універсальна» № НОМЕР_1 картка типу Master Card Electronic, а в копіях довідки про умови кредитування вказана кредитна картка типу Master Card Mass. Тому це слугує підставою для визнання Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 16.03.2010 недійсною у зв`язку із фальсифікацією.

Крім того, якщо розглядати договір SAMDN50ОТС002892349, вказаний у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», як додаткову угоду до кредитного договору від 16.03.2010, то з визнанням кредитного договору неукладеним з моменту укладення через недійсність недійсною є і вказана додаткова угода, яка укладена основі такого кредитного договору. При цьому, ні кредитний договір ні довідка про умови кредитування від 16.03.2010 не містять істотних умов договору, які вимагаються законом. Тому, кредитний договір є недійсним з моменту його укладення.

Окрім викладено, сумнівною є дійсність Довідки по умови кредитування кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50ОТС002892349 у зв`язку із тим, що на ній відсутня печатка банку, вихідний номер і дата видачі довідки, немає підпису, прізвища працівника банку, який ознайомлював її ( ОСОБА_1 ) з тарифами банку.

Так як зі сторони працівників ПриватБанку мав місце обман відносно умов кредитування, тому ПриватБанк має їй відшкодувати відповідно до частини другої статті 231 ЦК України в подвійному розмірі збитки в сумі 46327,36 грн. та моральну шкоду на суму 20000,00 грн., що завдані у зв`язку із вчиненням оспорюваного правочину, згідно якого вона безпідставно, перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, маючи на утриманні дитину та через відсутність постійної роботи, сплачувала банку кошти за кредитним договором, внаслідок чого отримувала моральні страждання.

Вважає, що через безпідставне збільшення ПриватБанком розміру процентів із 30 процентів річних, які діяли до 31.08.2014, до 34,80 процентів річних, які нараховувалися до 01.04.2015, а після цієї дати в розмірі - 43,20, розмір заборгованості по процентам в 13,8 рази перевищив заборгованість за кредитом. Тому в даному випадку має бути застосовна реституція, передбачена частиною першою статі 216 ЦК України, та стягнуто з банку на її користь збитки в розмірі 23163,68 грн., як безпідставно сплачені кошти згідно кредитного договору від 16.03.2020, та встановлено відносно неї зобов`язання сплатити ПриватБанку тіло кредиту в сумі 7604,98 грн.

Також вказала, що 15.02.2016 вона звернулася до центрального офісу ПриватБанку в м.Миколаєві, а саме до представника банку ОСОБА_3 , для вирішення питання по сплаті кредиту, надавши документи на підтвердження своєї неплатоспроможності та вказала на обставини непереборної сили, які унеможливили сплату неї заборгованість за кредитним договором від 16.03.2010. Але вказаним працівником Банку не було подано від її імені відповідну заяву до кризового відділу ПриватБанку в м.Дніпропетровськ для вирішення питання списання деяких боргів, тим самим їй фактично було безпідставно відмовлено в реструктуризації заборгованості за кредитним договором від 16.03.2010. Тому, просить визнати неправомірною бездіяльність представника ПриватБанку Афанасьєва О.С. щодо відмови їй у реструктуризації заборгованості.

Окрім наведеного, просить застосувати до вимог банку про стягнення заборгованості, з якими ПриватБанк звернувся до суду із позовом 25.05.2018, строк позовної давності.

04.07.2019 ПриватБанк надав до суду письмові пояснення в яких просить в задоволенні зустрічного позову відмовити посилаючись на те, що обставини на які посилається позивач за зустрічним позовом були предметом дослідження судом при розгляді цивільної справи № 489/5444/18 за позовом ПриватБанку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а тому повторному доведенню не підлягають. Щодо введення в оману та спричинення збитків то ОСОБА_1 ненадана доказів на підтвердження таких обставин. Розгляд справи представник ПриватБанку просив здійснити за відсутності без участі представника ПриватБанку.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07.09.2018 (суддя Тихонова Н.С.) зустрічний позов ОСОБА_1 повернуто на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України (т.1 с/с 33).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10.12.2018 ухвалу суду першої інстанції від 07.09.2018 скасовано, справу направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1 а/с 157 - 161).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16.01.2019 (суддя Тихонова Н.С.) позовну заяву ОСОБА_1 повернуто на підставі частини третьої статті 193 ЦПК України (т.1 а/с 166, 167).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03.04.2019 ухвалу суду першої інстанції від 16.01.2019 скасовано, справу направлено до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1 а/с 227, 228).

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду та відставкою судді ОСОБА_5 , цивільну справу розподіллено судді Коваленку І.В. (т.1 а/с 231).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23.04.2019 (суддя Коваленко І.В.) справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено до розгляду на 10.07.2019 (т.1 а/с 232, 233).

Ухвалою суду від 17.07.2020 клопотання ОСОБА_6 про витребування доказів залишено без задоволення.

У судове засідання, призначене на 16.10.2020 13:00 год., сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін суд враховує наступне.

10.07.2019 ОСОБА_1 надала до суду клопотання про перенесення розгляду справи так як її дочка ОСОБА_7 , 2016 року народження, з 08.07.2019 перебуває на амбулаторному лікуванні, що підтвердила довідкою КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради від 10.07.2019 (т.1а/с 247 - 250).

У зв`язку із цим, судове засідання було відкладено на 02.10.2019, про що сторони повідомлені належним чином.

02.10.2019 ОСОБА_1 надала до суду клопотання про перенесення судового засідання так як з 24.09.2019 по 02.10.2019 вона перебуває на амбулаторному лікуванні в КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради, що підтвердила зворотнім повідомленням лікувального закладу (т.1 а/с 4 - 7).

Наступне судове засідання було призначено на 18.02.2019, про що сторони повідомлені належним чином.

18.02.2020 ОСОБА_1 надала до суду клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату так як вона перебуває на амбулаторному лікуванні з 13.02.2020 по 18.02.2020 в КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради, що підтвердила зворотнім повідомленням лікувального закладу (т.2 а/с 12 - 13).

Наступне судове засідання було призначено на 29.04.2020, про що сторони повідомлені належним чином.

29.04.2020 ОСОБА_1 надала до суд клопотання про перенесення судового засідання, так як вона перебуває на амбулаторному лікуванні з 08.04.2020 по 29.04.2020 в КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради, що підтвердила зворотнім повідомленням лікувального закладу (т.2 а/с 20 -22).

Наступне судове засідання було призначено на 17.07.2020, про яке позивач повідомлена належним чином, що підтверджується її розпискою від 29.04.2020.

16.07.2020 ОСОБА_1 надала до суд клопотання про перенесення судового засідання, так як з 07.07.2020 по 17.07.2020 її дочка перебуває на амбулаторному лікуванні в КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради, що підтвердила зворотнім повідомленням лікувального закладу.

Наступне судове засідання було призначено на 11.09.2020, про яке позивач повідомлена належним чином, що підтверджується повернутою поштовим зв`язком із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судове засідання, а також клопотанням ОСОБА_1 про перенесення судового засідання на іншу дату так як її дочка з 04.09.2020 по 11.09.2020 хворіла гострим бронхітом та потребує догляду матері, що підтвердила довідкою КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради.

У зв`язку із цим, судове засідання перенесено на 16.10.2020 на 13:00 год., про яке позивач повідомлена належним чином, що підтверджується її підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення та поданим нею до суду клопотанням від 16.10.2020 про чергове перенесення судового засідання так як з 30.09.2020 по 16.10.2020 вона знаходилася на амбулаторному лікуванні в КНП «Новобузька центральна лікарня» Новобузької районної ради, що підтвердила довідкою лікувального закладу від 16.10.2020.

ПриватБанк в своїх письмових поясненнях просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника та відмовити в задоволені позовних вимог.

Враховуючи неодноразове оголошення за клопотанням позивача перерви в судовому засіданні. При цьому, як слідує з наданих ОСОБА_1 копій довідок лікувального закладу, який знаходиться в іншому населеному пункті, та які майже усі оформлено датою проведення судового засідання, незважаючи на час на який таке засідання призначено, та періоду хвороби ОСОБА_1 чи її доньки, що потребувало догляду за останньою, які незалежно від тривалості між засіданнями припадають саме на день судового засідання, суд розцінює такі дії позивача за зустрічним позовом як зловживання процесуальним правом, що істотно впливає на процесуальні строки розгляду справи.

Так як розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, що відповідно до вимог процесуального законодавства не є обов`язковою участю сторін в судовому засіданні, а також відсутність правових підстав для залишення зустрічної позовної заяви без розгляду та те, що спір за позовом ПриватБанку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості вирішено судом, а встановлені такому спорі обставини є аналогічні обставинам даної справи, а також враховуючи розумність строку розгляду справи, суд вважає за можливе розгляд справи здійснити за відсутності сторін та вирішити спір на підставі наявних у справі доказів.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 25.06.2018 ПриватБанк звернувся до Ленінського районного суду міста Миколаєва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору (цивільна справа № 489/4135/18). В свою чергу, ОСОБА_1 28.08.2018 звернулася до суду із зустрічним позовом, який є предметом розгляду цієї справи, в об`єднані якого з позовною заявою ПриватБанку було відмовлено ухвалою суду від 07.09.2018.

Позовні вимоги ПриватБанку до ОСОБА_1 вирішено рішенням Миколаївського апеляційного суду від 14.12.2018, яке набрало законної сили.

У відкритті касаційного провадження ухвалою Верховного Суду від 13.03.2019 ОСОБА_1 відмовлено.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи та матеріалами цивільної справи № 489/4135/18, що 16.03.2010 між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту (розмір якого змінювався від 1000,00 грн. до 8000,00 грн. відповідно до довідки про зміну кредитного ліміту, яка наявна в цивільній справі № 489/4135/18, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, та встановленням 55 днів пільгового періоду.

Позичальник у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Також підтвердила своїм підписом в анкеті-заяві, що вона згодна із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банка, які в письмовому вигляді були надані їй для ознайомлення.

Із довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» до договору SAMDN50ОТС002892349 вбачається, що вона містить умови кредитування, нарахування процентів за користування кредитом та відповідальність позичальника у виді пені і штрафів.

Таким чином, Банк надав ОСОБА_1 шляхом кредитування за допомогою кредитної картки грошовий банківський споживчий кредит.

За такого, суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що вказаний кредитний договір є неукладеним через недотримання письмової форми та недосягнення згоди щодо усіх істотних умов, нікчемність договору та його недійсність в силу статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому, суд враховує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України).

Як роз`яснено в пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2018 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1).

Матеріалів справи підтверджується, що підписавши анкету-заяву, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», отримавши та ознайомившись із Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, ОСОБА_1 уклала з ПриватБанком кредитний договір, що підтвердила своїми підписами.

Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання декількох документів) і сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов, притаманних даному виду договору. Зокрема, у довідці про умови кредитування чітко та зрозуміло викладені порядок повернення кредитних коштів, порядок та розмір нарахування відсотків та їх повернення, відповідальність позичальника, інші умови кредитування та виконання умов договору.

Щодо не зазначення в анкеті-заяві розміру кредитного ліміту, то, як стверджує у зустрічному позові ОСОБА_1 вона зняла 1000,00 грн., які були встановлені на платіжну картку в якості кредитного ліміту, розмір якого підтверджується довідкою банку, що відповідно спростовує її доводи про те, що вона не знала про кредитний лімітній чи він не був їй установлений. При цьому знявши кредитні кошти за допомогою кредитної карти вона вважається такою, що погодила такі умови.

Подальша зміна кредитного ліміту це є правом право банку.

Тому встановлене судом доводить виконання ПриватБанком вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ознайомлення споживача з умовами кредитування.

Стосовно зазначення у довідці про умови кредитування типу картки MasterCard Mass, тоді як фактично відповідачем отримана кредитна картка типу MasterCard Electronic, то таке не може свідчить про неукладеність чи недійсність кредитного договору, оскільки факт отримання картки ОСОБА_1 не оспорюється і на чинність умов договору не вплинуло.

Безпідставними суд вважає доводи ОСОБА_1 і про те, що довідку про умови кредитування можливо розцінювати як додатковий договір до основного, оскільки анкета-заява та така довідка, як встановлено судом, є одним кредитним договором, укладення якого відбулося в один і той же день.

Таким чином, шляхом підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», між сторонами було укладено кредитний договір, і відповідно до наведених у Довідці про умови кредитування положень ОСОБА_1 була надана відновлювальна кредитна лінія за умови нарахування 2,5 проценти на місяць за користування кредитними коштами, які нараховуються на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів у році, пільговим періодом у 55 днів. Погашення заборгованості мало відбуватися щомісяця, до 25 числа місяця, який є наступним за звітним, в розмірі 7 процентів від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості. Передбачено сторонами і відповідальність боржника за неналежне виконання умов договору у вигляді пені та штрафів.

Банк виконав передбачені договором зобов`язання, надавши 16.03.2010 відповідачу кредит у вигляді ліміту на кредитну картку.

Отже, надведе не надає підстав вважати кредитний договір №б/н від 16.03.2010 між сторонами не укладеним, не чинним та недійсним.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що вона не була ознайомлена під підпис з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку і Пам`яткою банку, а тому вони не можуть бути складовими кредитного договору, суд погоджується із такими доводами.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Наданий банком витяг з Умови та Правила надання банківських послуг не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити відповідні зміни до умов та правил споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 по справі № 6-16цс15.

Матеріали справи не містять підтверджень того, що ОСОБА_1 розуміла Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку та Пам`ятку клієнта ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву. За такого, вказані банківські документи не можна розцінює як належний доказ на підтвердження кредитних відносин між сторонами.

Між тим, наведені Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку та Пам`ятка клієнта, які не містять підпису ОСОБА_1 , не свідчать про нечинність чи недійсність оспорюваного кредитного договору.

Матеріалами дослідженої судом цивільної справи № 489/4135/18 також встановлено рішення Миколаївського апеляційного суду від 14.12.2018, підтверджується, що ОСОБА_1 систематично використовувала кредитні кошти, але їх повернення та виплата обов`язкових за умовами договору платежів відбувалося з порушенням умов укладеного сторонами договору. Так в останнє зняття коштів відбулося у листопаді 2014 року, а погашення заборгованості - у листопаді 2014 року, після чого ОСОБА_1 припинила повернення банку кредитних коштів.

Як вбачається із зустрічного позову ОСОБА_1 погоджується з розміром нарахованої ПриватБанком заборгованості за кредитом в розмірі 7604,98 грн., але не згодна із розміром нарахованих процентів, через неодноразове підвищення процентної ставки банком без її згоди.

Наведеним обставинам надано оцінку Миколаївським апеляційним судом в рішенні від 14.12.2018.

Так колегія суддів дійшла висновку, що через не надання суду доказів зміни ставок за процентами згідно із Тарифами банку, ознайомлення з ними позичальника або узгодження їх з останнім, слід виходити із відсоткової ставки у 30 процентів за весь період нарахування процентів та безпідставним застосування ПриватБанком зміненої (підвищеної) процентної ставки у 34,80 процентів та 43,20 процентів.

Також, апеляційним судом встановлено та не спростовано відповідачем ОСОБА_1 , що згідно наданих відповідачем виписок по рахунках (т. 2 а.с. 117-121 цивільної справи № 489/4135/18) після укладання кредитного договору ОСОБА_1 була видана кредитна картка № НОМЕР_1 з терміном дії 04/13, а в подальшому було перевипущено картку та видано картку № НОМЕР_2 , термін дії якої до 10/16. Вказані обставини були визнані ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції та узгоджується з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості і даними виписками з особового рахунку ОСОБА_1 , відповідно до яких і після закінчення строку дії картки № НОМЕР_1 остання продовжувала використовувати кредитні кошти за допомогою іншої картки № НОМЕР_2 . За такого ПриватБанк мав право на нарахування процентів за користування кредитом лише в межах строку дії кредитної картки - по 31.10.2016.

У рішенні апеляційним судом надано оцінку і доводам ОСОБА_1 щодо строку позовної давності.

Як наслідок апеляційний суд дійшов висновку про пропуск ПриватБанком строк позовної давності відносно стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 7604,98 грн., який визнається ОСОБА_1 , внаслідок чого рішення суду першої інстанцій в цій частині залишено без змін, та наявність підстав для стягнення заборгованості по процентах в межах строку позовної давності (з 22.06.2015) та строку дії картки (по 31.10.2016), стягнувши у зв`язку із цим з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами в сумі 3150,98 грн.

Слід заначити, що така вимога ОСОБА_1 з огляду на підстави позову в даному спорі не має значення, оскільки стосується стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у іншій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановленні рішенням Миколаївського апеляційного суду від 14.12.2018, яке набрало законної сили обставини щодо наявності між сторонами кредитних правовідносин, дотримання вимог щодо письмової форми правочину, досягнення між сторонами істотних умов договору, відсутності підстав для встановлення нікчемність договору та його недійсності в силу статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», строку дії кредитної картки, виданої ОСОБА_1 та користування нею кредитними коштами, розміру заборгованості та дотримання ПриватБанком строку позовної давності мають преюдиційне значення для вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ПриватБанка, оскільки стосуються одних і тих же правовідносин.

З огляду на встановлені обставини, суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про не підписання нею довідки про умови кредитування. Крім того, на ці обставини вона вказувала і при вирішенні позовної заяви ПриватБанку про стягнення з неї заборгованості за оспорюваним кредитним договором, оцінку яким було надано судом.

За змістом положень, закріплених у частині першій пункті 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно із частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За статтею 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 про укладення кредитного договору ПриватБанком з використанням обману та агресивної підприємницької практики, суд вважає такі доводи недоведеними та такими, що спростовуються дослідженими доказами.

Як встановлено судом, оспорюваного кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним з наведених у зустрічному позові підстав, а також стягнення з ПриватБанку збитків в подвійному розмірі та моральної шкоди.

Щодо звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості то такі дії банку не можна розцінювати агресивною підприємницькою практикою, оскільки відповідно до процесуального законодавства кожна особа вправі звернутися до суду для захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 і в частині визнання неправомірними дій представника банку із неподання заявки на реструктуризацію заборгованості по кредитному договору та її часткове списання, оскільки вирішення такого питання є правом банку.

Вимога про розстрочення заборгованості по тілу кредиту в межах даного позову взагалі не підлягає вирішенню. Крім того, як слідує із судових рішень по цивільній справі № 489/4135/18 ПриватБанку відмовлено у стягненні такої заборгованості з ОСОБА_1 через пропуск строку позовної давності.

Не доведеною є вимога і про розірвання кредитного договору.

Щодо інших аргументів зустрічної позовної заяви то Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За такого з урахуванням конкретних обставин справи суд вважає за можливе обмежуватись наведеним вище обґрунтуванням стосовно найбільш суттєвих доводів позивача за зустрічним позовом.

Згідно з частинами першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінивши в сукупності наявні у справі докази та враховуючи, що обставинам, на які вказує ОСОБА_1 як на підставу свої вимог, було надано оцінку при вирішені цивільної справи за позовом ПриватБанку про стягнення заборгованості, рішення по якій набрало законної сили, суд приходить до висновку про не доведеність позовних вимог, у зв`язку із чим вони задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Так як в задоволенні зустрічного позову відмовлено, а ОСОБА_1 відповідно до закону звільнена від судового збору, тому витрати із сплати такого збору слід віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, введення в оману, здійснення агресивної підприємницької практики, визнання правочинів неукладеними та недійсними, припинення правовідносин, розірвання кредитного договору, стягнення збитків і моральної шкоди, визнання дій неправомірними та розстрочення кредиту відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д.

Повний текст судового рішення складено 21.10.2020.

Суддя І.В.Коваленко