Рішення № 92309972, 12.10.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4798/20

Провадження № 2/645/1831/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – Христенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ», третя особа – Директор Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» Мащенко Олександр Володимирович про стягнення заборгованості по заробітній платіта поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ», третя особа – Директор Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» Мащенко Олександр Володимирович, в якому просить суд визнати звільнення його з роботи в ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним, зобов`язати відповідача поновити його на роботі з виплатою часу вимушеного прогулу, стягнути з відповідача на його користь борг по зарплаті у розмірі 10241 грн. 22 коп., а також моральну шкоду, покласти на третю особу обов`язок відшкодувати відповідачу шкоду, заподіяну у зв`язку з оплатою вимушеного прогулу.

В обгрунтування позову зазначив, що 3 липня 2020 року він був прийнятий на постійне роботу на посаду інженера – конструктора в ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ», при співбесіді з`ясувалось, що на підриємстві оплата праці проводиться офіційно за штатним розкладом в розмірі мінімальної заробітної плати та в конвертах. Між ним та директором ОСОБА_2 була укладена усна домовленість щодо оплати

праці в загальному розмірі 20 000,00 грн. на місяць без врахування податків, що

цілком відповідає ринковому рівню. Оскільки на попередній роботі

роботодавець не розрахувався з ним за три місяці, що і стало причиною його

звільнення, то він поцікавився про своєчасність розрахунків по зарплаті на новій

роботі та отримав відповідь, що терміни виплат суттєво не порушуються. Налагодив необхідні програми в комп`ютері, одержав технічне завдання та почав

проектувати транспортер та супроводжувати виготовлення проектів попередніх

конструкторів, робота була йому знайома і особливих складнощів не виникало, він

працюв чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконував розпорядження

власника, додержувався трудової і технологічної дисципліни, на вимогу

директора надавав регулярно звіти про те, чим саме він займався, однак, стосунки в

колективі його почали дивувати, технічне завдання йому видавала менеджер без

ознак будь-якої освіти та культури поведінки, яка розмовляла і писала безграмотно. Розпочалися непорозуміння, наклепи, висміювання, доклади начальству про ніби те, що він забагато вимагає уточнень. Далі з`ясувалося, що він

прийшов на роботу не в такому взутті, оскільки він був новачком у компанії, то почував себе в цій ситуації некомфортно, одна, намагався припиняти агресію та хамство, повідомляв про це директору, однак він ніяк не реагував. Проробивши два тижні, він попросив директора про виплату авансу, той погодився та наказав головному бухгалтеру виплатити йому ще з ранку кошти в розмірі 3 000 грн., але отримав він лише 2000,00 грн. через годину після закінчення робочого дня, через неймовірну зайнятість головного бухгалтера. В конструкторському бюро працюють лише студенти та пенсіонер, а зарплату вони одержують з великою затримкою та по крихтах, і зрозумів, що не зможу продовжувати трудові відносини за таких умов, бо в нього троє неповнолітніх синів, про яких він має піклуватися. Така напружена обстановка позначилася на стані його психологічного та фізичного здоров`я, вайбером йому запропонували написати заяву про відпустку за свій рахунок, а він надіслав вайбером заяву про звільнення його за погодженням сторін від 20.07.2020 р., хоча мав повне право запропонувати звільнити його через порушення трудового законодавства директором. Одразу почалися погрози про звільнення за прогули, в інтернеті з`явилися образливі відгуки щодо його фахових знань та здібностей. За попереднім місцем роботи він займав посаду головного конструктора, керував відділом, користувався однозначним авторитетом та повагою, розробляв та моделював складні виробничі лінії та обладнання, неодноразово працював за кордоном у відрядженнях. 22 липня в стані нервового зриву він вийшов на роботу для того, щоб завершити та передати креслення, йому повідомили що будуть думати, що з ним робити. Звільняти за погодженням сторін його не збиралися, як і проводити розрахунки з ним. Через деякий час він одержав замовною поштою запрошення прийти за трудовою книжкою та зарплатою без позначки нарахованої суми, належної працівникові при звільненні. В трудовій книжці був запис від 22.07.2020 р. про звільнення за прогул без поважних причин, а розрахунків ніяких не провели. Директор сказав, що більше нічого не отримає, чим порушив норми ст. 116 КЗпП, копію наказу про звільнення йому теж не надали. Вважаю дії директора щодо мого звільнення за прогул незаконними. Позивач вважає, що підставі ч.3 ст. 38 КЗпП він має право у визначений ним термін розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує

законодавства про працю, умови колективного або трудового договору, а тому повинен йому на роботі та виплатити зарплату за весь час вимушеного прогулу згідно ст. 238 КЗпП. Позивач вважає, що оскільки директор не виконав обіцянок щодо розрахунків по зарплаті у розмірі 20000 грн. на руки, то його право на нарахування та виплату заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, з нарахуванням та сплатою відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи та на компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 10241 грн. 22 коп. Також позивач зазначає, що трудові стосунки з відповідачем принесли йому та його психологічному здоров`ю лише шкоду, роботу він до теперішнього часу він не знайшов, а йому потрібно висилати аліменти на трьох дітей та брати участь в їх навчанні та вихованні, з вини роботодавця, що не розрахувався з ним своєчасно, він не може виконувати свої батьківські обов`язки, і це відбулося під час карантину, коли він вимушений був користуватися суспільним транспортом, спілкуватися з багатьма людьми, ризикуючи кожен день своїм життям. З вини директора постраждала його ділова репутація внаслідок наклепу в соцмережах та незаконного звільнення, на підприємстві він зазнав психологічних травм під час переслідування та дискримінацію трудових прав, моральну шкоду, заподійяну йому позивач оцінює у розмірі 20000 гривень.

У судовому засіданні позивач підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що приватне акціонерне товариство «ХАРКІВПРОДМАШ», є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до Статуту затвердженого на загальних зборах акціонерів. Виконавчим органом є дирекція, роботою дирекції керує директор, який призначається або обирається відповідно до Статуту товариства. До дирекції входять: директор, його заступник та головний бухгалтер, які здійснюють оперативне керівництво поточною діяльністю товариства, директор має право своїм наказом передавати власні повноваження (їх частину) іншим особам без довіреності. Згідно наказу № 1-ок від 14.07.1998 року на підставі протоколу № 1 товариства від

09.07.1998 року ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків

директора «Харківпродмаш» з 14.07.1998 року. Згідно наказу № 129 - вк від 21.08.2020 року, на час відпустки директора «ХАРКІВПРОДМАШ» з 25.08.2020 року по 31.08.2020 року, виконання обов`язків директора з наданням права підпису фінансових та організаційно-розпорядчих документів покладено на головного бухгалтера «Харківпродмаш» ОСОБА_3 . Позивача ОСОБА_4 прийнято на посаду інженера – конструктора «Харківпродмаш» на підставі особистої заяви від 02.07.2020 року, наказ № 81-вк від 02.07.2020 року, з посадовим окладом згідно штатного розкладу (5 130,00 грн.), з випробувальним терміном два місяці, з наказом Позивач ознайомлений під особистий підпис. Згідно табелю обліку використання робочого часу позивач відпрацював з 3 липня 2020 року до 17 липня 2020 року, тобто 11 робочих днів. Із цих 11 робочих днів Позивач був відсутній на роботі 2 робочих дні: за власноруч написаною заявою від 06.07.2020 року, наказом № 84-вк від 06.07.2020 року надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 1 календарний день 07.07.2020 року за власноруч написаною заявою від 10.07.2020 року, наказом № 92- вк від 10.07.2020 року надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 1 календарний день 13.07.2020 року. Позивач пропрацював на ПрАТ «Харківпродмаш» 9 робочих днів, за які він не мав змоги налагодити необхідні програми. Згідно службової записки керівника комерційного відділу ОСОБА_5 від 20.07.2020 року, 21.07.2020 року ОСОБА_1 протягом робочого дня 20.07.2020 року та 21.07.2020 року з 8.30 годин до 17.00 годин, був відсутній на роботі (не знаходився на робочому місці). Згідно Акту №2 від 22.07.2020 року «Про відсутність на робочому місці», доповідної записки від 22.07.2020 року №810, списків реєстрації часу приходу та уходу працівників з роботи, ОСОБА_1 протягом робочого дня 20.07.2020 року та 21.07.2020 року з 8.30 до 17.00 годин був відсутній на роботі (не знаходився на робочому місці). Актом № 2 від 22.07.2020 року «Про відсутність на робочому місці» працівниками ПрАТ «Харківпродмаш» (секретар - Омельченко О.В., головний бухгалтер

- ОСОБА_3 , інженер з охорони праці - ОСОБА_6 ) зазначено та зафіксована

відсутність інженера - конструктора «Харківпродмаш» ОСОБА_1 20.07.2020 року та 21.07.2020 року , без пояснення причин відсутності на робочому місці та без попереднього узгодження з керівництвом підприємства. Зазначено, що в телефонній розмові ОСОБА_1 ніяких поважних причин своєї відсутності не надав, виходити на роботу відмовився, мотивуючи тим, що йому не подобається працювати. 22 липня 2020 року ОСОБА_1 з`явився на робочому місці о 9.30 годин, із запізненням на 1 годину, причину запізнення не пояснив, документів про поважну причину відсутності року та 21.07.2020 року не надав, від письмових пояснень відмовився та покинув територію підприємства об 11.30 годині. ОСОБА_1 з Актом № 2 від 22.07.2020 року ознайомлений під особистий підпис, без зауважень. Згідно Наказу № 106-вк від 22.07.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин» наказано: Визнати для ОСОБА_1 , інженера - конструктора «Харківпродмаш», дні відсутності на роботі 20.07.2020 року та 21.07.2020 року, прогулами без поважних причин. Позначити у табелі обліку використання робочого часу означені дні відсутності ОСОБА_1 , як прогули. Застосувати до ОСОБА_1 , за грубе порушення трудової дисципліни, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Датою звільнення та останнім днем роботи ОСОБА_1 визначити 22.07.2020 року. Повідомити ОСОБА_1 , телефоном та листом про необхідність одержання трудової книжки. ОСОБА_1 повідомлено про звільнення з займаної посади з 22.07.2020 року за п. 4 статті. 40 КЗпП України, отримання трудової книжки та заробітної плати за відпрацьований період, з наказом ОСОБА_1 ознайомлений під особистий підпис. Також Головним управлінням держпраці у

Харківській області було проведено було проведено інспекційне відвідування ПрАТ

«Харківпродмаш» на предмет законності звільнення ОСОБА_1 , року за наслідками перевірки було складено Акт № ХК22267/1801/АВ, в якому зазначено, що за результатами заходу державного контролю у Формі інспекційного відвідування, порушень законодавства про працю відносно ОСОБА_1 не встановлено. Позовні вимоги в частині відшкодування заподіяної моральної шкоди позивач вважає також необґрунтованими і безпідставними.

Позивач надав заперечення за відзивом відповідача, в яких зазначив, що обставини, викладені у відзиві не відповідають дійсності, відповідач та третя особа ввели його в оману стосовно умов праці та її оплати, у зв`язку з чим просив подвоїти суму заподіяної йому моральної шкоди.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що Позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера – конструктора «Харківпродмаш» на підставі особистої заяви від 02.07.2020 року відповідно до наказу № 81-вк від 02.07.2020 року, з посадовим окладом згідно штатного розкладу, з випробувальним терміном два місяці, з наказом ОСОБА_1 ознайомлений під особистий підпис у наказі.

Як вбачається з табелю обліку використання робочого часу позивач відпрацював з 3 липня 2020 року до 17 липня 2020 року, тобто 11 робочих днів, із яких Позивач був відсутній на роботі 2 робочих дні: за власноруч написаною заявою від 06.07.2020 року ( наказом № 84-вк від 06.07.2020 року надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 1 календарний день), а також 07.07.2020 року за власноруч написаною заявою від 10.07.2020 року, наказом № 92- вк від 10.07.2020 року надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 1 календарний день 13.07.2020 року.

Таким чином, відповідачем доведено, що позивач пропрацював на ПрАТ «Харківпродмаш» 9 робочих днів.

Згідно службової записки керівника комерційного відділу Ватулі О.І від 20.07.2020 року, 21.07.2020 року ОСОБА_1 протягом робочого дня 20.07.2020 року та 21.07.2020 року з 8.30 годин до 17.00 годин, був відсутній на роботі (не знаходився на робочому місці).

Відповідно Акту №2 від 22.07.2020 року «Про відсутність на робочому місці», доповідної записки від 22.07.2020 року №810, списків реєстрації часу приходу та уходу працівників з роботи, ОСОБА_1 протягом робочого дня 20.07.2020 року та 21.07.2020 року з 8.30 до 17.00 годин був відсутній на роботі (не знаходився на робочому місці). Актом № 2 від 22.07.2020 року «Про відсутність на робочому місці» працівниками ПрАТ «Харківпродмаш» (секретар - Омельченко О.В., головний бухгалтер

- ОСОБА_3 , інженер з охорони праці - ОСОБА_6 ) зазначено та зафіксована

відсутність інженера - конструктора «Харківпродмаш» ОСОБА_1 20.07.2020 року та 21.07.2020 року , без пояснення причин відсутності на робочому місці.

Як зазначено у ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», зазначено про те, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Як роз`яснено у п. 24 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Прогул є дисциплінарним проступком і до звільнення з даної підстави застосовуються положення статей 147,148 КЗпП України.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення - догана або звільнення.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з вимогами ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд виходить з конкретних обставин і враховує докази, передбачені ст. 76 ЦПК України.

ОСОБА_1 з Актом № 2 від 22.07.2020 року ознайомлений під особистий підпис, без зауважень. Згідно Наказу № 106-вк від 22.07.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин» наказано: Визнати для ОСОБА_1 , інженера - конструктора «Харківпродмаш», дні відсутності на роботі 20.07.2020 року та 21.07.2020 року, прогулами без поважних причин. Позначити у табелі обліку використання робочого часу означені дні відсутності ОСОБА_1 , як прогули. Застосувати до ОСОБА_1 , за грубе порушення трудової дисципліни, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Датою звільнення та останнім днем роботи ОСОБА_1 визначити 22.07.2020 року. Повідомити ОСОБА_1 , телефоном та листом про необхідність одержання трудової книжки. ОСОБА_1 повідомлено про звільнення з займаної посади з 22.07.2020 року за п. 4 статті. 40 КЗпП України, отримання трудової книжки та заробітної плати за відпрацьований період, з наказом ОСОБА_1 ознайомлений під особистий підпис,

З 27.08.2020 року по 28.08.2020 року Головним управлінням держпраці у

Харківській області було проведено було проведено інспекційне відвідування ПрАТ

«Харківпродмаш» на предмет законності звільнення ОСОБА_1 , року за наслідками перевірки було складено Акт № ХК22267/1801/АВ, в якому зазначено, що за результатами заходу державного контролю у Формі інспекційного відвідування, порушень законодавства про працю відносно ОСОБА_1 не встановлено.

У зв`язку з чим суд не вбачає підстав у визнанні звільнення позивача з займаної посади в ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» незаконним.

У зв`язку з відмовою у позовних вимогах в частині визнання звільнення незаконним, підстав для задоволення позовних про поновлення на роботі, стягнення боргу по зарплаті та відшкодування моральної шкоди судом також не вбачається.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням правової позиції Верховного суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення визначеним відповідачем прав позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ», третя особа – Директор Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» Мащенко Олександр Володимирович про стягнення заборгованості по заробітній платі та поновлення на роботі – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2020 року.

Головуючий-суддя: