Рішення № 92308929, 20.10.2020, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/922/20

Провадж.№ 2/481/248/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року Новобузький районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Ціпивко І.І.

з участю секретаря судового засідання Асмолової Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

Позивач ТзОВ «ВЕЛЛФІН» звернувся до суду із позовною заявою,я кою просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 106607,50 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що 19.06.2017 між ТзОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі № 210103 на суму 2500 грн. строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Відповідач, в свою чергу, зобов`язалася сплатити проценти за користування позикою в розмірі 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9 % від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного у п. 1.3 цього договору. Реєстрація відповідача на сайті позивача, подання відповідачем заповненої заявки на отримання позики із зазначенням номеру банківської картки для перерахування коштів, підтвердження позивачем заявки на отримання позики у передбачений правилами спосіб, вчинення відповідних дій щодо отримання позики свідчить про те, що відповідач була ознайомлена з усіма істотними умовами отримання позики, а договір позики було укладено та підписано в електронній формі, що в силу приписів ст.ст. 6, 627 ЦК України, ст.ст. 11,12 ЗУ «Про електронну комерцію» вважається таким, що прирівнюється до договору в письмовій формі. ТзОВ «ВЕЛЛФІН» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кошти. В свою чергу, відповідач прийняті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 09.07.2020 утворилась заборгованість у розмірі 106607,50 грн., з яких: 2500,00 грн. - основний борг; 52522,50 грн. - заборгованість за відсотками; 51585,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти проведення судом заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 , надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги визнала частково.

Представник відповідача адвокат Константиновська Н.П. надіслала до суду письмове заперечення на позов, яким проти позову заперечує повністю, хоча визнає обгрунтованою вимогу позивача щодо стягнення із відповідача суми основного боргу в розмірі 2500 гривень та відсотків в розмірі 1425 гривень, всього 3925,00 гривень. Так, представник відповідача у своїх запереченнях на позов посилається на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. Відтак, визнаючи факт укладення договору позики із позивачем, визнає суму боргу у сумі 3925,00 гривень, заперечуючи при цьому суму боргу щодо нарахованих процентів після спливу строку договору, який було укладено на 30 днів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити частково, ухваливши заочне рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивача в межах заявлених ним вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Судом беззаперечно встановлено, що 19.06.2017 між позивачем ТзОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики в електронній формі № 210113, що не суперечить вимогам ЦК України, на суму 2500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, який, в свою чергу, зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Розділу 4 Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов`язкові для.

Згідно з п. 5.1 Розділу 5 вказаних Правил рішення про погодження чи відмову в наданні позики приймається Товариством на підставі наданої заявником в електронній формі заявки на отримання позики та будь-якої додаткової інформації, наданої заявником.

Відповідно до пункту 6.3 цих Правил у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений у заявці, розміщення інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заяві. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню, заявник отримує електронну копію договору позики.

Відповідно до умов договору позики відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок (банківську картку) було надано позику в розмірі 2500,00 грн. строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9 % від суми позики щоденно за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня, в межах строку позики.

Правила надання грошових коштів у позику ТзОВ «ВЕЛЛФІН» визначають порядок і умови надання грошових коштів у позику. Правила розміщені на веб-сайті позивача, вони є загальнодоступними та являють собою публічну оферту ТзОВ «ВЕЛЛФІН» до укладення договору позики. Правила є невід`ємною частиною Договору позики.

Відповідно до умов Розділу 4 Правил відповідач акцептував оферту, здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики, шляхом заповнення заявки на сайті ТзОВ «ВЕЛЛФІН» із зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому відповідачу було перераховано грошові кошти.

Позивач зазначив, що на підставі заповненої відповідачем заявки від 19.06.2017 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 2500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика надається строком на 30 днів.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, у зв`язку з чим в останнього станом на 09.07.2020 утворилась заборгованість у розмірі 106607,50 грн., з яких: 2500,00 грн. - основний борг; 52522,50 грн. - заборгованість за відсотками; 51585,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію» порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема, Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність» та «Про страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про електронну комерцію» термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис».

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону «Про електронну комерцію» права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, в тому числі й Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким регулюються спірні правовідносини.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному в сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З копії договору позики № 210103 від 19.06.2017 судом встановлено, що відповідачем було використано для підписання такого електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

В якості додатку до Договору позики позивачем було долучено графік розрахунків, в якому зазначено, що сума, яка підлягає поверненню ОСОБА_1 , станом на 19.07.2017 (закінчення строку договору позики) становить 3925,00 грн., з яких 2500,00 грн. - сума позики та 1425,00 грн. - відсотки за користування позикою.

Відповідно до п. 1.4 Договору позики дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником та позикодавцем.

Факт перерахунку коштів відповідно до умов вищезазначеного договору позивач підтверджує довідкою від 09.07.2017, виданою ТзОВ «Веллфін», з якої вбачається, що ТОВ «Веллфін» 19.06.2017 року надало ОСОБА_1 гроші в сумі 2500,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 2500,00 грн. є обгрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки такі кошти були фактично отримані, використані позичальником та неповернуті позивачу.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути 52522,50 грн. заборгованості за відсотками та 51585,00 грн. заборгованості за простроченими відсотками.

Відносно даних позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

А відтак, враховуючи аналіз вищенаведених норм закону, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1425,00 грн. відсотків за користування позикою, нарахованих у межах строку дії укладеного між сторонами договору позики № 210103 від 19.06.2017 року.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Понесення позивачем судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 2102,00 грн. підтверджено платіжним дорученням № 2213 від 10.07.2020.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 80,89 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» 3925 (три тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок заборгованості за договором позики в електронній формі № 210103 від 19.06.2017 та 80,89 грн. (шістдесят дві грн. 54 коп.) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», місце знаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398, рахунок IBAN - НОМЕР_1 в ПАТ «Альфа Банк», МФО 300346.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 20.10.2020 року.

Суддя І.І.Ціпивко