Ухвала суду № 92301778, 28.09.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/14344/19 1-кп/335/434/2020

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Капто Д.А.,

процесуальних прокурорів Пучкова О.С., Гриценко Л.І.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників адвокатів Ставного Г.І., Зелінської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, клопотання захисника Зелінської О.С про визнання очевидно недопустимими доказів та припинення їх подальшого дослідження,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК України.

В ході розгляду кримінального провадження, в судовому засіданні 28.09.2020 року, адвокатом Зелінською О.С., яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 , було заявлено клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами, а саме:

- специфікації № 1 від 31.10.2019 року № 1900685533 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

- специфікації № 1 від 31.10.2019 року № 1900685534 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

- полімерного зіп-пакету з кулоном з жовтого металу овальної форми із вставками білого кольору по краям овалу, з однієї сторони зображення «Божої матері» з іншої гравірування «Спаси и Сохрани» та 9 фрагментів із жовтого металу;

- диску з записами камер відеоспостереження ломбарду «Партнер», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, б.12 за 31.10.2019 року, на підставі ст. 89 КПК України.

Клопотання мотивоване тим, що вказані специфікації, електронний документ (відеозапис з камер спостереження) та вищезазначений кулон були надані суду особами, які не є стороною кримінального провадження, тобто фактично свідками, однак свідок не є тим учасником справи, який наділений правами надавати докази у кримінальному провадженні. Будь-яких слідчих дій щодо вилучення у «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» слідчими не проводилось, тож такий доказ на думку захисника отриманий не у установленому КПК України порядку та не може вважатися належним та допустимими.

Адвокат Ставний Г.І., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , повністю підтримав думку адвоката Зелінської О.С..

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали думку своїх захисників.

Прокурори просили відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту, посилаючись на те, що підстав для визнання вище перелічених доказів очевидно недопустимим, на даний час немає.

Потерпілі особи у призначене судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами кримінального провадження, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одними з основних засад кримінального судочинства є верховенство права, законність, рівність перед законом і судом (ст. 7 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Згідно із ч.ч. 2, 3 даної статті, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Відповідно до положень ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В ч. 1 ст. 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Категорія «очевидна недопустимість доказів» є оціночною і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існує також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Отже, для того, щоб вирішити у даному випадку питання про те, чи є недопустимими зазначені вище докази слід з`ясувати, чи мало місце порушення прав та свобод людини під час отримання останніх.

Так, даючи оцінку мотивуванню клопотання сторони захисту суд не вбачає очевидної недопустимості указаних доказів, а саме: специфікації № 1 від 31.10.2019 року № 1900685533 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ; специфікації № 1 від 31.10.2019 року № 1900685534 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ; диску з записами камер відеоспостереження ломбарду «Партнер», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, б.12 за 31.10.2019 року, отриманих слідчим від працівника «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» ОСОБА_3 .

Зазначаючи про істотне порушення прав і свобод людини, сторона захисту посилається на порушення порядку отримання органом досудового розслідування вказаних доказів, а саме - не звернення до слідчого судді із клопотанням про надання тимчасового доступу до цих речей і документів.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

У частині 2 ст. 93 КПК України міститься широкий обсяг повноважень сторони обвинувачення щодо збирання доказів у кримінальному провадженні. Так, відповідно до положень зазначеної норми сторона обвинувачення здійснює збирання доказів тому числі шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту ч. 2 ст. 93 КПК України вбачається, що витребування - це звернення з вимогою про добровільне надання речей, документів, відомостей, які мають значення для кримінального провадження.

Таким чином, суд вважає, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 93 КПК України, слідчий або прокурор наділений правом звернутися з запитом, серед іншого, до підприємства, щодо отримання інформації, особистих даних, тощо, що є рівноцінним і самостійним способом збирання доказів.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 132 цього Кодексу для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Також вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 18 листа № 223-559/0/4-13 від 05.04.2013 року «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» роз`яснено, що беручи до уваги зміст положень ч. 1 ст. 86, частин 2 та 3 ст. 93 КПК, застосування стороною кримінального провадження такого способу збирання доказів як вилучення речей чи документів (ч. 7 ст. 163 КПК) під час отримання доступу до речей і документів може здійснюватися у випадках, якщо: 1) особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи; 2) речі та документи згідно зі ст. 162 КПК містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення. В інших випадках сторона кримінального провадження може витребувати та отримати речі або документи за умови їх добровільного надання володільцем без застосування процедури, передбаченої главою 15 КПК.

Отже, з даних норм слідує, що чинне законодавство надає, зокрема, слідчому право одержувати безперешкодно відомості, документи, речі необхідні у кримінальному провадженні, іншим шляхом, без застосування заходів забезпечення або без проведення слідчих дій. Тому, положеннями ст.ст. 159, 160 КПК України передбачено право слідчого, а не обов`язок звернутися до суду з метою отримання доступу до речей та документів .

Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави стверджувати, що отримання речей і документів, в ході здійснення досудового розслідування від підприємства, на підставі ч. 2 ст. 93 КПК України не суперечить процесуальним нормам, регламентуючим порядок збирання доказів.

Як встановлено судом, 11.11.2019 року до матеріалів кримінального провадження працівником «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» ОСОБА_3 було долучено:

- специфікацію № 1 від 31.10.2019 року № 1900685533 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

- специфікацюї № 1 від 31.10.2019 року № 1900685534 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

- полімерний зіп-пакет з кулоном з жовтого металу овальної форми із вставками білого кольору по краям овалу, з однієї сторони зображення «Божої матері» з іншої гравірування «Спаси и Сохрани» та 9 фрагментів із жовтого металу;

- диск з записами камер відеоспостереження ломбарду «Партнер», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, б.12 за 31.10.2019 року

Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» було добровільно надано слідчому речі і документи, що перебували у володінні вказаного товариства, які були слідчим приєднані до матеріалів кримінального провадження.

Разом з тим, заявлений в клопотанні полімерний зіп-пакет з кулоном з жовтого металу овальної форми із вставками білого кольору по краям овалу, з однієї сторони зображення «Божої матері» з іншої гравірування «Спаси и Сохрани» та 9 фрагментів із жовтого металу - прокурорами ще не надавався і судом не досліджувався.

Суд вважає, що стороною захисту не наведено безперечних доводів того, що зазначені в клопотанні докази (специфікації, відеозапис з камер спостереження), отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оскільки судом не встановлено очевидності недопустимості доказів на цій стадії судового провадження, то у суду відсутні підстави визнавати недопустимими та виключити з переліку доказів у кримінальному провадженні вищеперераховані докази, на які вказує сторона захисту у своєму клопотанні.

Керуючись ст.ст. 84, 85, 86, 89, 93, 372 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката Зелінської О.С. залишити без задоволення.

Продовжити дослідження наступних доказів:

- специфікації № 1 від 31.10.2019 року № 1900685533 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

- специфікації № 1 від 31.10.2019 року № 1900685534 «ПТ «Ломбард Партнер» Мокієнко і компанія» на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

- диску з записами камер відеоспостереження ломбарду «Партнер», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Новокузнецька, б.12 за 31.10.2019 року.

Клопотання, в частині визнання очевидно недопустимим доказом полімерного зіп-пакету з кулоном з жовтого металу овальної форми із вставками білого кольору по краям овалу, з однієї сторони зображення «Божої матері» з іншої гравірування «Спаси и Сохрани» та 9 фрагментів із жовтого металу, визнати передчасним, оскільки речові докази судом ще не досліджувались.

Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду.

Вступна та резолютивначастини ухвали виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 вересня 2020 року.

Повний текст ухвали виготовлено 02 жовтня 2020 року.

Суддя В.О. Макаров