Рішення № 92301600, 28.09.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 28.09.2020

Справа № 334/9570/18

Провадження № 2/334/480/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лиходід А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа: Фонд соціального страхування України в особі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області, про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 позивач звернувся до суду з позовом доАТ «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа: Фонд соціального страхування України в особі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій обрості, про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 100000,00 грн. в якості одноразового відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, що пов`язано з виконанням трудових обов`язків.

В обґрунтування позову зазначив, що під час перебування його у трудових відносинах з АТ «ДТЕК Дніпроенерго», 31.07.2002 року він разом з бригадою у складі 5-ти осіб, відповідно до розпорядження вищестоящих осіб у бригаді, виконували роботу по обрізанню дерева в районі роз`єднувача автотрансформатора Р АТ-331 фазі «С», який є джерелом підвищеної небезпеки. Під час виконання даної роботи ним було отримано термічні опіки.

Відповідно до Акту про нещасний випадок на виробництві від 14.08.2002 форми Н-1, …«розпорядчих документів (нарядів, заявок, розпоряджень), якими б були встановлені роботи та технічні заходи по підготовці робочого місця начальнику зміни електроцеху надано не було. Не перевіривши списки робіт, які можливо виконувати по розпорядженню або в процесі даної експлуатації, та не проконтролювавши ким видано розпорядження на обрізання дерев, начальник зміни дав дозвіл старшому черговому електромонтеру ОСОБА_3 на підготовку робочого місця, проведення допуску по розпорядженню та проведенню інструктажу на робочому місці.» .

Крім того, у Акті, відповідно до діагнозу по довідці лікувально-профілактичного закладу, було встановлено: «Загальне ураження електротоком, електроопіки полум`ям вольтової дуги ІІ-ІII ст. обличчя, шиї, тулуба та верхніх кінцівок - 44 %, ОДП І ст., ожогова хвороба».

У зв`язку з отриманням вищевказаних травм позивач з 01.08.2002 року по 17.09.2002 року знаходився на стаціонарному лікуванні в опіковому відділенні Запорізького Центру ЕМіШМД. Відповідно до Виписного епікризу і/х №12240, йому було встановлено діагноз: електроопіки та опіки полум`ям вольтової дуги. 2-3 А-Б ст., обличчя, тулуба, обох верхніх кінцівок, лівого стегна та пахової області 44% (4% глибокого). Опік верхніх дихальних шляхів І-ІІ ступеню. Загальне враження електрострумом.

Відповідно до Постанови ВКК №267 від 29.11.2002 року лікарсько-консультативної комісією СМСЧ-1 м.Енергодар позивачу підтверджено діагноз: електротравма та опіки полум`ям вольтової дуги, 2-3 А-Б ст. обличчя, тулуба, обох верхніх кінцівок, лівого стегна та пахової області.

У позові ОСОБА_1 вказує, що він продовжував працювати на АТ «ДТЕК Дніпроенерго», оскільки його заробіток був єдиним джерелом доходу для родини, у зв`язку з чим він не оформлював групу інвалідності, хоча це пропонували зробити в лікарні. На теперішній часпозивач не може вести нормальну життєдіяльність, оскільки постійно відчуває дискомфорт через свою знівечену зовнішність, відчуває заніміння тіла, у теплу пору року вимушений носити одяг, який би закривав все знівечене тіло, він не має змоги нормально відвідувати пляжі та басейни, відчуваючи моральні страждання від того, що оточуючі бачать та перемовляються про його фізичний вигляд. У зв`язку з наявністю шрамів по всьому тілу, отриманих в результаті опіків, у позивача завились комплекси у особистому житті, оскільки він вважає, що своїм виглядом наносить психологічну травму своїм дітям. Крім того, рубці, протягом вже 16 років ростуть і грубшають, та наразі сковують його м`язи, частково їх «паралізуючи», рубці між плечем та передпліччямстягують шкіру, якщо вказане не лікувати, то це обмежуватиме розгинання руки. З часом цей скутий рубцем м`яз може атрофуватися, тобто відмерти, оскільки на теперішній час позивач не може нормально рухати руками, бо це обмежує та паралізує рубці.

Наразі ОСОБА_1 дізнався про існування деяких хірургічних та косметичних процедур, які можуть допомогти йому позбутися уражень шкіри та відновлення життєдіяльності м`язів, зробивши пересадку його ж здорової шкіри на найбільш пошкоджені ділянки тіла, тобто використовуючи аутотрансплантанта та застосувавши потім відповідні косметичні процедури по видаленню рубців.

З наведених підстав просить стягнути з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» 100000,00 грн. в якості одноразового відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, що пов`язано з виконанням трудових обов`язків.

Не погоджуючись з позовом, представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказує, що будь-яка моральна шкода, завдана від нещасного випадку на виробництві у період з 01.04.2001 року по 31.12.2005 року, відшкодовується Фондом соціального страхування України, оскільки правовідносини, що визначені позивачем як предмет позову, врегульовані положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції чинній на 31.07.2002 року, відповідно до ст.21 якого, у разі настання страхового випадку (нещасний випадок на виробництві), фонд зобов`язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує, що основною обставиною, що має значення для даної справи, є порушення його конституційних прав на належні, безпечні і здорові умови праці, у зв`язку є невиконанням роботодавцем свого обов`язку по створенню на робочому місці в кожному структурному підрозділі умов праці відповідно до нормативно-правових актів, а також не забезпечення додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, що підтверджено відповідним Актом, у зв`язку з чим роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. А тому, саме відповідач мав створити належні умови праці, за яких настання професійного захворювання або іншого пошкодження здоров`я було б неможливими. Крім того, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Що ж стосується відшкодування шкоди саме Фондом соціального страхування України, то положення ч.8 ст.36 Закону України № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIIІ, а саме те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту ч.1 ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право вимагати відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та його органи з 01 січня 2015 року страхових виплат за моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров`я на виробництві, не проводить.

Представник третьої особи Фонду соціального страхування України в особі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області в судове засідання не з`явився, суду подав письмові пояснення, з яких зазначив, що Верховний Суд України в Ухвалі від 30.05.2017 року по справі № 219/5961/16-ц зазначив, що у постанові ВСУ від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15 сформульовано правовий висновок про те, що, починаючи з 01 січня 2006 року, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Фонду, оскільки дію відповідних норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності», які передбачали обов`язок відшкодування потерпілим моральної шкоди за рахунок Фонду, було зупинено, а згодом ці норми було виключено відповідними законами України. Зазначені вище положення ч.8 ст.36 Закону, за якими відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не вважається страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, також підтверджують обґрунтованість указаного висновку ВСУ та відсутність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у цьому висновку.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини та підстави, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що підприємство є неналежним відповідачем, оскільки за законом відшкодування моральної шкоди у даному випадку покладається на фонд соціального страхування.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Судом встановлено, що з ОСОБА_1 31.07.2002 року о 06.38 год. на ВАТ «Дніпроенерго» Запорізька ТЕС в м. Енергодар стався нещасний випадок, в результаті якого позивач отримав загальне ураження електротоком, електричні опіки полум`ям вольтової дуги ІІ-ІІІ ст. обличчя, шиї, тулуба та верхніх кінцівок - 44% ОДП 1ст. Опікова хвороба, що зазначено у Акті №2 від 14.08.2002 року.

Вказаний нещасний випадок стався в результаті невиконання вимог Інструкції з охорони праці та Правил безпеки експлуатації електроустановок та неякісного проведення інструктажу. Згідно Акту, особами, що вчинили зазначені порушення законодавства про охорону праці зазначені: майстер електроцеху ОСОБА_4 , начальник зміни електроцеху ОСОБА_5 , старший черговий електромонтер ОСОБА_3 , члени бригади: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , начальник електроцеху ОСОБА_10 , заступник начальника електроцеху ОСОБА_11 .

З огляду на вищевказані документи, нещасний випадок з ОСОБА_1 стався під час перебування ним у трудових відносинах з ВАТ «Дніпроенерго» Запорізька ТЕС, яка входить до структури АТ «ДТЕК «Дніпроенерго».

Факт перебування позивача у трудових відносинах з АТ «ДТЕК «Дніпроенерго» не заперечується представником відповідача та підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 01.08.2002 року по 17.09.2002 року знаходився на стаціонарному лікуванні в опіковому відділенні Запорізького Центру «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя».

Відповідно до Виписного епікризу історії хвороби №12240, ОСОБА_1 було встановлено діагноз: електроопіки та опіки полум`ям вольтової дуги. 2-3 А-Б ст. обличчя, тулуба, обох верхніх кінцівок, лівого стегна та пахової області 44% (4% глибокого). Опік верхніх дихальних шляхів І-ІІ ступеню. Загальне враження електрострумом.

Відповідно до Постанови Лікарсько-консультативної комісії СМСЧ-1 м. Енергодар №267 від 29.11.2002 року ОСОБА_1 підтверджено діагноз: електротравма та опіки полум`ям вольтової дуги, 2-3 А-Б ст. обличчя, тулуба, обох верхніх кінцівок, лівого стегна та пахової області.

Наявність факту заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я, підтверджується тим, що отримані ним тілесні ушкодження внаслідок електротравми та опіків вольтової дуги не дозволяють вести нормальну життєдіяльність, оскільки позивач постійно відчуває дискомфорт через свою знівечену зовнішність, у теплу пору року вимушений носити одяг, який би закривав все знівечене тіло, він не має змоги нормально відвідувати пляжі та басейни, відчуваючи моральні страждання. У зв`язку з наявністю шрамів по всьому тілу, отриманих в результаті опіків, у позивача з`явились комплекси у особистому житті, він вважає, що своїм виглядом наносить психологічну травму своїм дітям.

Крім того, рубці від опіків завдають фізичного болю та страждань, оскільки з часом вони грубшають та сковують його м`язи, стягують шкіру, через що позивач не може нормально рухати руками. Такий стан потребує лікування задля відновлення життєдіяльності м`язів, позбавлення уражень шкіри.

Факт отримання позивачем ушкодження здоров`я, пов`язаного із виконанням трудових обов`язків, свідчить про те, що він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, і яка полягає у фізичному болі і душевних стражданнях, яких він зазнав і продовжує зазнавати.

Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання здійснювалося, зокрема, Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до ч.3 ст. 28 Закону №1105-XIV у редакції, чинній на момент спричинення позивачу ушкодження здоров`я, за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Починаючи з 01.01.2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року за наслідками розгляду справи № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Як встановлено судом, за фактом спричинення ушкодження здоров`я позивачу не встановлено стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2015 року, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Позивач звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди у грудні 2018 року, посилаючись на положення ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП, ст.13 Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевою самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Як встановлено судом, ушкодження здоров`я внаслідок загального ураження електротоком, електричних опіків полум`ям вольтової дуги, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, позивач отримав 31.07.2002. Таким чином, події, у зв`язку з якими у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з даним позовом, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, а тому з огляду на вищезазначені вимоги повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема ЦК Української РСР 1963 року.

У п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. зазначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що діяла на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди), згідно якої моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 153 КЗпП, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону праці» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, власник зобов`язаний створити в кожному окремому підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Оскільки роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де працював позивач, тим самим порушив вимоги ст. 153 КЗпП, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов`язок, що в свою чергу стало причиною отримання позивачем ушкодження здоров`я, суд дійшов висновку, що відповідач має нести відповідальність за відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.173 КЗпП, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків.

Згідно ст. 237-1 КЗпП, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Стаття 12 Закону України «Про охорону праці», в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачала, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким чином, вирішуючи спір та визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з положень ст. 440-1 ЦК Української РСР, та враховує роз`яснення, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено в 2020 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня - 4723,00 грн.

Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (зі змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин.

Приймаючи до уваги, що події, у зв`язку з якими у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди, мали місце до 01 січня 2004 року, враховуючи встановлені судом обставини щодо обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у сумі 40000,00 грн.

Оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір у сумі 400,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа: Фонд соціального страхування України в особі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, 20, ЄДРПОУ 00130872) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров`я, у розмірі 40000,00 грн. (сорок тисяч грн. 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (м. Запоріжжя, вул. Добролюбова,20, ЄДРПОУ 00130872) на користь держави судовий збір у розмірі 400,00 грн. (чотириста грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Складення повного судового рішення - 08.10.2020.

Суддя: Турбіна Т. Ф.