Ухвала суду № 92296305, 12.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

12 жовтня 2020 року м. Київ № 640/675/20Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Левченка М.В., представника відповідача Сидоренка Р.В., представника Акціонерного товариства «Сбербанк» Тищука М.В., представника Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» Терещенко Т.М., у відсутність представників іншої третьої особи, розглянувши в підготовчому судовому засіданні клопотання представників Акціонерного товариства «Сбербанк» та відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коксотрейд» до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації «Апарат Ради національної безпеки і оборони України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Сбербанк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

11.01.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Коксотрейд» (далі - позивач, ТОВ «Коксотрейд») з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації «Апарат Ради національної безпеки і оборони України», в якому просило про:

визнання бездіяльності відповідача протиправною з не прийняття (зволікання з прийняття) рішення про визнання Акціонерного товариства «Сбербанк» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012;

зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання Акціонерного товариства «Сбербанк» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Водночас, вказаною ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк») та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк»).

03.03.2020 представник АТ «Сбербанк» звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду (т. 2 а.с. 209-213), яке обґрунтовано тим, що позивачу починаючи з 31.12.2015 було відомо про обставини (пов`язаність двох банків), котрі як він вважає порушують його права, та саме ці обставини покладено в основу позову у даній справі, у зв`язку з чим позивачем пропущено строк звернення до суду.

У запереченнях на вказане клопотання (т. 3 а.с. 61-67) представник позивача фактично наводить ті самі доводи та аргументи, що і у заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду (т. 1 а.с. 267-272), а саме: до моменту проголошення та ознайомлення зі змістом повної постанови Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №904/43/16 ТОВ «Коксотрейд» було абсолютно і повністю переконане у тому, що його права та майнові інтереси порушені лише з боку АТ «Сбербанк», ПАТ «Харківський коксовий завод» та ПАТ «Термолайф», а також визначеною мірою (в частині пов`язаності) ПАТ «Промінвестбанк», а можливість їх захисту та поновлення у порядку господарського судочинства не залежали від наявності рішення НБУ про визнання ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та ПАТ «Промінвестбанк» пов`язаними особами, оскільки така обставина є обставиною об`єктивної дійсності, яка, з раціональної точки зору, не може залежати від наявності або відсутності будь-якого рішення будь-якої інституції.

Отже, шестимісячний строк бездіяльності відповідача, який передував пред`явленню позову не може вважатись пропущеним, оскільки така бездіяльність є триваючим порушенням, про яке позивачу стало відомо з постанови Верховного Суду від 28.10.2019 у господарській справі №904/43/16, а також з тієї причини, що триваюча незаконна поведінка відповідача не може бути легалізована застосуванням строку звернення до адміністративного суду.

В судовому засіданні представники АТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» підтримали вказане клопотання, просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду внаслідок пропуску строку звернення до адміністративного суду позивачем.

Представник позивача заперечував проти задоволення таких клопотань, просив відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши наведені обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Частинами 3 та 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

Судом також враховується, що згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04, рішення від 30.08.2006), у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ вказав, що право на звернення до суду може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guerin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.01.2020 у справі №640/3026/19 (адміністративне провадження №К/9901/26108/19).

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.07.2020 у справі №620/3811/19 (адміністративне провадження №К/9901/6195/20).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, позиція позивача полягає в тому, що бездіяльність відповідача є триваючим порушенням, про яке позивачу стало відомо з постанови Верховного Суду від 28.10.2019 у справі №904/43/16, а відтак строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Водночас, у позовній заяві (т. 1 а.с. 2, 253 на звороті) позивач стверджує, що отримав відомості, що вказували на недійсність договорів поруки від 04.09.2015 та договорів про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО і від 04.09.2012 №30-В/12/66/ЮО, а саме про те, що АТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» є пов`язаними особами, у зв`язку з чим 31.12.2015 ТОВ «Коксотрейд» звернулося з позовною заявою про недійсність зазначених правочинів до господарського суду (справа №904/43/16).

У позовній заяві (т. 1 а.с. 5, 255) позивач також вказує, що представник НБУ в ході розгляду господарської справи №904/43/16 заявляв, що НБУ не приймав рішень про визнання АТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» пов`язаними особами.

01.03.2016 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/43/16 прийнято рішення, в якому встановлено, зокрема, що відповідно до електронного повідомлення №В/26-0004/9667 від 27.01.2016 НБУ вбачається, що НБУ не приймались рішення станом на 04.09.2012 та на даний час щодо визнання пов`язаними ПАТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» відповідно до вимог ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Вказане рішення згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднено 14.03.2016.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися про неприйняття НБУ рішення про визнання АТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012, щонайменше 14.03.2016.

В свою чергу, триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто, триваючим порушенням є бездіяльність, яка не має чітко окреслені часові межі.

Натомість позивач просить визнати протиправною бездіяльність НБУ з не прийняття (зволікання з прийняття) рішення про визнання АТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» пов`язаними особами починаючи з 01.01.2012, у тому числі станом на 04.09.2012. Відтак, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, маючи змогу дізнатися (повинен був дізнатися) про відсутність рішення НБУ з приводу визнання АТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк» пов`язаними особами щонайменше 14.03.2016, позивач звернувся до суду лише 11.01.2020, тобто майже через чотири роки.

Поряд з цим, суд зауважує, що ототожнення позивачем можливого порушення своїх прав з невстановленням судом факту такої пов`язаності в межах господарської справи №904/43/16, а не з фактом неприйняття НБУ рішення про пов`язаність зазначених осіб, є помилковим.

Тобто наявність порушеного права внаслідок певних обставин та, відповідно, необхідність звернення з позовною заявою в рамках строку звернення до суду, кожна особа встановлює для себе самостійно, за своїм внутрішнім переконанням через те, що будь-які її права та/або інтереси неправомірно зачіпаються.

В протилежному випадку, після завершення строку звернення до суду внаслідок таких обставин, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. І лише за наявності обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином, такі строки звернення до суду можуть бути поновлені.

В цьому контексті також необхідно зазначити, що обрання тієї чи іншої стратегії захисту прав (звернення тільки до суду господарської юрисдикції або одночасно і до адміністративної юстиції), яка в подальшому не виправдала себе, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки такі обставини не є об`єктивно непереборними, залежать від волевиявлення особи, і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Що стосується твердження позивача про те, що триваюча незаконна поведінка відповідача не може бути легалізована застосуванням строку звернення до адміністративного суду, то слід зауважити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

За таких обставин, суд вважає, що нереалізація позивачем права звернення до суду зумовлена його власною поведінкою.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропуску строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №9901/82/19 (провадження №11-328заі19), від 21.08.2019 у справі №9901/100/19 (провадження №11-261заі19), від 20.11.2019 у справі №9901/232/19 (провадження №11-641заі19), від 04.12.2019 у справі №9901/325/19 (провадження №11-677заі19).

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене у сукупності, відсутність причин, які свідчили б про об`єктивну неможливість подання позивачем даного позову для захисту своїх прав (ненадання належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду), суд дійшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, з огляду на що клопотання представників АТ «Сбербанк» та НБУ підлягають задоволенню, а позовна заява - залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Клопотання представників Акціонерного товариства «Сбербанк» та Національного банку України задовольнити.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коксотрейд» до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Рада національної безпеки і оборони України в особі Державної організації «Апарат Ради національної безпеки і оборони України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Сбербанк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 16.10.2020.

Суддя О.М. Чудак