Ухвала суду № 92296246, 16.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 жовтня 2020 року м. Київ № 640/24111/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплатпро визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити пені дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, код ЄДР: 22886300), в якому просить суд:

1) визнати бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни з урахуванням раніше виплачених сум протиправною;

2) зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій як особі з інвалідністю III групи внаслідок війни з урахуванням раніше виплачених.

До суду з вказаною позовною заявою позивач звернувся 05.10.2020.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 2, 3 та 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

1. Перш за все слід зазначити, що позовну заяву підписано із зазначенням, що підпис вчинено представником позивача, адвокатом - А.О. Острицьким.

Так, згідно з ч. 1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до ч. 3. ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Так, частиною четвертою статті 59 КАС України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Ордер встановленої форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта (п. 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (2019; далі - Положення).

Виходячи з наведених норм, повноваження адвоката підтверджуються в порядку, встановленому Законом - ордером, тобто його оригіналом.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 по справі № 320/5420/18 (провадження № 11-706апп19) Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме: оригінал або копію, тому ВП ВС зробила висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії.

Тобто, адвокат має право на представництво інтересів у суді на підставі, зокрема, копії ордера, за умови посвідчення копії такого ордеру у визначеного законом порядку та при наявності правомочності на його посвідчення. При цьому, така правомочність може бути підтверджена особою - адвокатом виключно за умови наявності оригіналу такого ордеру, як єдиного джерела (першоджерела) надання таких правомочностей.

В той же час, суд зауважує, що до матеріалів позовної заяви адвокатом Острицьким А.О. не надано суду оригіналу ордеру, з огляду на що у суду відсутня можливість перевірити справжнє волевиявлення позивача, наявність у даної особи правомочності на засвідчення копії документів від ОСОБА_2 , у тому числі, на посвідчення копії наданого ордеру, а також перевірити наявність у Острицького А.О. , адвоката ОСОБА_2 права на підписання позовної заяви.

Відтак, з метою належного підтвердження наявності у Острицького А.О. правомочності на посвідчення копій документів, у тому числі посвідчення копії ордеру та права підписання позовної заяви позивачу (представнику позивача) від імені позивача, для з`ясування дійсної волі позивача та уникнення сумнівів щодо наявності у адвоката відповідних повноважень, слід надати суду оригінал ордеру, виписаного на ім`я Острицького А.О. про представництво інтересів клієнта - ОСОБА_2 в Окружному адміністративному суді міста Києва.

2. Також, згідно з п.п. 4, 5 та п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. У справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.

Натомість, під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни та, як наслідок зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій.

В той же час, викладаючи обставини позовних вимог щодо їх обґрунтування позивач посилається на те, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-ХІУ «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Тобто, в описовій частині позовної заяви позивач обґрунтовує протиправність відповідача щодо невиплати позивачу щорічно до 5 травня, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки разової грошової допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, натомість у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача та, як наслідок зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічно до 5 травня, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки разову грошову допомог у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Отже, зміст позовної заяви не містить обґрунтування вимог позивача щодо нарахування та виплатити позивачу щорічно до 5 травня, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2020 роки разової грошової допомоги у розмірі саме 7 мінімальних пенсій за віком.

3. Крім того, згідно з п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

В порушення вказаних вимог позивачем у позовній заяві не зазначено власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4.Також, відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

В той же час, згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вже було зазначено судом позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни та, як наслідок зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій.

До суду з вказаною позовною заявою позивач звернувся 05.10.2020, що підтверджується штампом відправлення АТ «Укрпошта», проставленого на конверті, в якому надіслана позовна заява.

Разом з тим, у позовній заяві щодо строку звернення до суду позивач посилається на те, що ним оскаржується бездіяльність відповідача, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2015 по 2020 роки, в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, що передбачений частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, на думку позивача, має місце триваюче правопорушення, яке за словами позивача, - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Позивач додає, що подібна правова позиція щодо застосування норм права викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.03.2008 у справі № 21-2343во07 та у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, від 23.11.2018 у справі № 489/4756/16-а, від 11.11.2019 у справі № 487/4899/15-а, від 30.01.2020 у справі № 133/1173/17, від 28.04.2020 у справі № 822/973/17, від 15.05.2020 у справі № 361/6571/16-а.

Отже, за твердженням позивача, триваючими визнаються правопорушення, які, почавшись з протиправної дії або бездіяльності, здійснюються безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином (постанова Верховного суду від 04.05.2020 у справі № 1540/3613/18, від 30.04.2020 у справі № 461/6241/17).

Позивач пояснює, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Додає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Акцентує увагу суду позивач на тому, що відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

Посилаючись на Верховний Суд у постанові від 05.04.2019 (справа №809/248/18) позивач зазначив, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата грошової допомоги до 05 травня тощо).

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

Системний аналіз даної позиції Верховного Суду дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно соціального захисту, зокрема отримання грошової допомоги у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з ненарахуванням та не виплатою в належному розмірі з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Таким чином, за висновком позивача, право позивача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком, а відтак наголошує, що не можна вважати, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду.

Однак, суд вважає вказані доводи позивача (представника позивача) помилковими з огляду на наступне.

По-перше, суд погоджується з доводами позивача (представника позивача) відносно того, що під бездіяльністю слід розуміти пасивну поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення певної дії (дій).

Однак, варто звернути увагу як позивача так і його представника на те, що така бездіяльність не завжди є триваючою, оскільки також може вичерпувати свою дію з настанням певних обставин.

По-друге, у позовній заяві позивач (представник позивача) зазначає, що позивач отримав щорічну разову грошову допомогу, як учасник бойових дій в таких розмірах:

в 2015 році - 2200 грн., і яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року №147;

в 2016 році - 2310 грн., яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141;

в 2017 році - 2700 грн, яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223;

в 2018 році - 2845 грн., яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 170;

в 2019 році - 2950 грн, яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 237;

в 2020 році - 3160 грн, яка, за словами позивача, відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112.

Тобто, як випливає зі змісту позовної заяви, в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роках, відповідачем вчинялися певні дії по нарахуванню та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що є наслідком відсутності з боку відповідача бездіяльності, оскільки як наголошує сам позивач під бездіяльністю слід розуміти пасивну поведінку суб`єкта.

Відтак, на протязі 2015-2020 років відповідачем вчинялися дії по нарахуванню та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги.

По-третє, більш того як зазначає у позовній заяві сам позивач (представник позивача) розміри виплаченої разової грошової допомоги відповідають розмірам, встановленими постановами Кабінету Міністрів України.

По-четверте, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину п`яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Статтею 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Відтак, суд звертає увагу позивача на те, що разова грошова допомога отримується особами щороку до 5 травня, а у разі неотримання такої разової грошової допомоги, або отримання її у меншому розмірі особа має право до 30 вересня відповідного року звернутися до суб`єкта виплати таких коштів із вимогою щодо виплати їй разової грошової допомоги або проведення перерахунку та виплати її у належному розмірі, а відтак, отримуючи щороку до 5 травня разову грошову допомогу у меншому розмірі та, якщо за результатами звернення отримано відмову у проведенні перерахунку та виплаті разової грошової допомоги у належному розмірі, особа мала знати або дізнатися про порушення своїх прав та інтересів та, як наслідок вправі у строки, передбачені КАС України, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17 та від 14.08.2018 у справі № 473/2190/17, в яких відносини є подібними по відношенню до даної категорії справ.

При цьому, посилання позивача у позовній заяві на постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, від 23.11.2018 у справі № 489/4756/16-а, від 11.11.2019 у справі № 487/4899/15-а, від 30.01.2020 у справі № 133/1173/17, від 28.04.2020 у справі № 822/973/17, від 15.05.2020 у справі № 361/6571/16-а, від 04.05.2020 у справі № 1540/3613/18, від 30.04.2020 у справі № 461/6241/17, є помилковим, оскільки відносини, що склалися в межах розгляду справ, на які позивач посилається у позовній заяві відрізняються від обставин та предмету даної справи.

Суд звертає увагу позивача на те, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій або допущення бездіяльності і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії чи допущено бездіяльність.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд акцентує увагу суду на те, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.

Відтак, зважаючи на викладені обставини у сукупності, позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Натомість заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду позовна заява не містить, а також доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску суду не надано.

Наведене вище свідчить про недотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства України та є недоліками позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання до суду (вул. Болбочана Петра, 8, корп. 1, блок А, м. Київ, 01051) протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху:

1) оригінал ордеру про підтвердження правомочності адвоката - Острицького Андрія Олеговича на вчинення дій в інтересах ОСОБА_2 в Окружному адміністративному суді міста Києва;

2) уточненої похованої заяви із приведенням позовної заяви у відповідність до вимог ст. ст. 160 та 161 КАС України, з урахуванням висновків суду, викладених у даній ухвалі, із обґрунтуванням вимоги позивача щодо нарахування та виплатити позивачу щорічно до 5 травня, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2020 роки разової грошової допомоги у розмірі саме 7 мінімальних пенсій за віком та із зазначенням власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

3) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Керуючись статтями 160-162, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Відповідно до положень ст. 169 та ч. 1 ст. 294 КАС України ухвала про залишення позову без руху не оскаржується.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя О.А. Кармазін