Рішення № 92293817, 15.10.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 120/2617/20-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Тихонова І.В.,

при секретарі судового засіданні Таращенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 адміністративну справу № 120/2617/20-а за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, передати за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Луганського окружного адміністративного суду, (93411, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, 18).

20 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 120/2617/20-а за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 по 06.04.2020 у розмірі 205425,74 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що у період з 20.07.2016 по 19.07.2019 позивач проходив військову службу у Луганському обласному військовому комісаріаті, на різних посадах, у тому числі на посаді заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід», що підтверджується Витягом із мого послужного списку.

22.11.2016 по місцю проходження служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 22.11.2016 та набув право на додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій, яку жодного разу не використовував.

19.07.2019 Наказом №175 військового комісара Луганського обласного військового комісаріату по стройовій частині від 19.07.2019 майора ОСОБА_1 заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід», виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. При звільненні, в день виключення мене зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення, відповідачем не було нараховано, та не виплачено мені грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16 - 2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 120/3216/19-а було задоволено позов до Луганського обласного військового комісаріату та зобов`язано останнього нарахувати та виплатити мені грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.07.2019.

Листом від 25.05.2020 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наказу військового комісара Луганського ОВК від 17.03.2020 №129 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 120/3216/19-а позивачу було нараховано до виплати суму компенсації у розмірі 31948, 85 грн.

Фактично виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки було здійснено двома платежами - 01 квітня 2020 року у сумі 14102,12 грн. та 06 квітня 2020 року 18058.08 грн., на загальну суму 32160,20 грн.

Таким чином, належний позивачу до виплати станом на момент звільнення 19.07.2019 розрахунок в частині за невикористану відпустку остаточно було здійснено лише через 262 дні (з 19.07.2019 по 06.04.2019).

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 41-42), в якому зазначив таке.

У разі незгоди з його виключенням Позивач мав можливість подати рапорт до військового комісара Луганського ОВК для усунення будь-яких розрахункових порушень. Беручи до уваги те, що наказ військового комісара Луганського ОВК від 19.07.2020 року № 175 про виключення Позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення без проведення з ним усіх необхідних розрахунків (грошової компенсації за неотримане З речове майно) Позивачем при розгляді цієї справи не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом (заявою) з приводу не виключення його зі списків особового складу частини Позивач не звертався, таким чином Позивач погодився з розрахунком, що міститься в наказі при виключенні зі списків особового складу військового комісаріату, що, в свою чергу, виключає неправомірність дій військового комісаріату.

Просить суд, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

29.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 54-56).

Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 35-36).

Ухвалою суду від 24 вересня 2020 року справу № 120/2617/20-а призначено до розгляду в судовому засіданні на 15 жовтня 2020 року.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не повідомив.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіям документів: паспорта громадянина України (арк. спр. 22,23), посвідченням учасника бойових дій (арк. спр. 24).

Згідно із інформацією з послужного списку позивач проходив службу в органах Національній поліції України в період з 04.07.2016 по 19.07.2019 на посадах атестованого складу (арк. спр. 6).

Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 22 листопада 2016 року, а тому позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. спр. 24).

Відповідно до витягу з наказу № 175 від 19 липня 2019 року "По стройовій частині" майора ОСОБА_1 , заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування «Схід» у запас за підпунктом «а» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (арк. спр. 7).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі 120/3216/19-а позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату задоволено, зокрема, зобов`язано Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Судове рішення набрало законної сили 03.03.2020.

Відповідно до витягу з наказу № 129 від 17 березня 2020 року визначено виплатити майору запасу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в розмірі 32435,20 грн (а.с. 16).

Випискою з банківського рахунку від 12.06.2020 підтверджено сплата відповідачем позивачу 01.04.2020 грошових коштів в сумі 14102,12 грн. та 06.04.2020 - 18058,08 (арк. спр. 18).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з преамбулою Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі також - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

З системного аналізу положень Порядку № 260 слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення, інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України, повинні бути виплачені позивачу у день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Вищевикладене дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за своїм змістом є компенсаційною виплатою, що здійснюється у разі звільнення військовослужбовця у запас чи відставку, тобто, у розумінні пункту 4 розділу І Порядку № 260 є іншою виплатою, яка здійснюються відповідно до чинного законодавства України, та включається до грошового забезпечення військовослужбовця.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення віськовослужбовцям та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Порядком № 260 не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця у запас чи відставку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем тільки 06.04.2020, виплативши останньому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Відповідно, судом встановлено, що позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений середній заробіток.

Згідно з довідкою від 12.09.2020 № ВФЗ-935 грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за травень 2019 року - 24251,90 грн, за червень 2019 року - 24324,15 грн, а всього 48576,05 грн.

За травень та червень 2019 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 24288,03 грн : 61 календарний день = 398,16 грн.

День звільнення позивача 19 липня 2019 року вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року та становить 181 робочих днів.

Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає: 398,16 грн х 181 робочих днів = 72067,75 грн.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року у розмірі 72067,75 грн.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати працівник.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

З урахуванням наведеної правової позиції та за фактичних обставин справ, яка розглядається, суд дійшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, враховуючи, що питання нарахування виплат, про які йдеться у справі, є спірним, з позивачем при звільненні проведено розрахунок з інших видів грошового забезпечення.

В цьому випадку, також слід врахувати тривалий час затримки розрахунку при звільненні (протягом якого позивач не звертався до суду з відповідним позовом), що, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.

Така позиція суду також відповідає правовим висновкам, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд дійшов до висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 2000,00 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Луганського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 07668758, 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, буд. 38) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_1 середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 по 06.04.2020 у розмірі 2000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 07668758, 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, буд. 38) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.10.2020.

Суддя І.В. Тихонов