Рішення № 92293659, 12.10.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2996/20

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Тихонова І.В.,

при секретарі судового засідання Таращенко О.В.,

розглянувши у відкритому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області (далі - відповідач) , за яким позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення за наслідками розгляду електронної заяви позивача № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року та виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою позивача № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року, в розмірі, встановленому ч. 1 ст.12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», з урахуванням існуючої заборгованості по виплатам, на рахунок ОСОБА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь позивача 200000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди. Вказані кошти перерахувати на рахунок ОСОБА_1

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом 10 календарних днів з моменту набрання прийнятим рішенням законної сили

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 20 квітня 2017 року позивач перебуває у законному шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , виданим 20 квітня 2017 року Приморським районним у м. Маріуполі ВДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та ОСОБА_3 у м. Донецьку народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 21 грудня 2018 року Волноваським районним ВДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області.

31 жовтня 2019 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради с заявою про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу.

6 листопада 2019 року, за допомогою офіційного веб-сайту Міністерства соціальної політики України, позивач звернувся з заявою в електронній формі про призначення допомоги при народженні дитини, яка була підписана електронним цифровим підписом. Вказана заява була зареєстрована 6 листопада 2019 року під номером 191104220847461 та направлена на розгляд до органу соціального захисту населення.

Згідно з листом від 8 листопада 2019 року електронна заява за номером 191104220847461 про призначення допомоги при народженні дитини була відхилена УПСЗН Лисичанської міської ради.

Не погодившись з такими діями УПСЗН Лисичанської міської ради, позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відхилення електронної заяви ОСОБА_1 № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року та відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні 07.12.2018 року доньки ОСОБА_2 , та зобов`язати УПСЗН Лисичанської міської ради прийняти рішення за наслідками розгляду електронної заяви ОСОБА_1 № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року стосовно призначення допомоги при народженні дитини з 07.12.2019 протягом строку, встановленого законодавством, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі № 360/256/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Апеляційна скарга відповідача на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі № 360/256/20 була залишена без задоволення.

Таким чином, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі № 360/256/20 набрало законної сили 28.04.2020.

З метою контролю виконання рішення суду, 14.05.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання інформації про результати розгляду його електронної заяви від 6 листопада 2019 року № 191104220847461 стосовно призначення допомоги при народженні дитини.

Не дочекавшись відповіді на заяву у встановлені законодавством строки, 18.06.2020 позивач повторно звернувся до відповідача із зверненням, у якому просив надати йому інформацію про результати розгляду електронної заяви № 1911042207847461 від 06 листопада 2019 року.

19 червня 2020 року на адресу позивача надійшла відповідь від УПСЗН Лисичанської міської ради від 19.06.2020 № 4590 на заяву від 14.05.2020. Відповідно до цієї відповіді, позивачу було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини на підставі рішення міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.06.2020 року № 175.

Підставою прийняття такого рішення комісією стало не надання заявником документів, які б підтверджували його спільне проживання зі своєю донькою. Жодної інформації про прийняття рішення саме відповідачем за результатами розгляду електронної заяви № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року, як того вимагає чинне законодавство та про що зазначено у резолютивній частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 у справі № 360/256/20, зазначена відповідь УПСЗН від 19.06.2020 № 4590 року не містить.

3 липня 2020 року на адресу позивача надійшла відповідь УПСЗН Лисичанської міської ради від 01.07.2020 № 4893 на звернення від 18.06.2020, у якій відповідач зазначив, що, враховуючи порушення вимог п.5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого ПКМУ від 08.06.2016р. №365, в частині надання копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та відсутність інформації щодо його спільного проживання з донькою, рішенням міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.06.2020 (протокол № 175) позивачу відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини. Зазначив, що ця відповідь також не містить жодної інформації щодо прийняття відповідачем рішення про призначення допомоги при народженні дитини за наслідками розгляду електронної заяви № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року.

Виходячи з наведених відповідей УПСЗН Лисичанської міської ради, вважає, що по теперішній час відповідачем не вчинено жодних дій на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року у справі № 360/256/20, яке набрало законної сили, та не розглянуто електронну заяву № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року у встановленому законодавством порядку з урахуванням висновків суду.

На підставі вищезазначеного, вважає бездіяльність УПСЗН Лисичанської міської ради щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача про призначення допомоги при народженні дитини та щодо призначення та виплати передбаченої законодавством грошової допомоги протиправною.

Ухвалою суду від 12.08.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом п`яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду належним чином оформлений адміністративний позов, з дотриманням вимог статті 160 КАС України (арк.спр.34).

На виконання вимог ухвали суду 14.08.2020 від представника позивача надійшов уточнений позов (арк.спр.37-41).

Ухвалою суду від 19.08.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до УПСЗН Лисичанської міської ради. Справі призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 02.09.2020 (арк.спр.63-65).

02.09.2020 за вх. № 35135/2020 від відповідача - управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області надійшов відзив на позовну заяву (арк.спр. 72-77), у якому заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_1 взятий на облік в управлінні як внутрішньо переміщена особа, про що видана довідка від 31.10.2019 № 924-5000222686, адреса проживання: АДРЕСА_1 .

06.11.2019 до управління надійшла в електронній формі заява позивача про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , яка як внутрішньо переміщена особа не зареєстрована.

Згідно із статтею 10 Закону № 2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини, який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до вимоги статті 11 Закону № 2811 для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків, з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 1751 призначення і виплата державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника. Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Дружина позивача, мати дитини, допомога при народженні якої є спірною, ОСОБА_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта ОСОБА_3 та електронною заявою позивача. При цьому ані жодним документом, ані в телефонній розмові ОСОБА_1 не підтвердив факт спільного проживання з донькою ОСОБА_2 , допомогу при народженні якої просив призначити. Більш того, відсутні підтвердження факту спільного проживання з матір`ю новонародженої дитини.

Зазначив, що на виконання рішення Луганського адміністративного суду від 07.02.2020 у справі № 360/256/20 електронна заява ОСОБА_1 № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року відповідачем повторно розглянута. За результатами розгляду, приймаючи до уваги не виконання вимоги пункту 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в частині надання копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та відсутність інформації щодо спільного проживання доньки ОСОБА_4 з позивачем, прийнято рішення від 16.06.2020 про відмову в призначенні соціальної допомоги при народженні дитини, про що повідомлено ОСОБА_1 , шляхом направлення письмової відповіді.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, приписами статті 23 ЦК України та відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, що викладені у пунктах 3, 9 постанови від 31.03.1995 № 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 №5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі діяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Виходячи з загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження та яку саме шкоду вони заподіяли.

Позивач зазначає, що своїми протиправними діями Управління завдало моральної шкоди, яка полягає у дискримінації мене як внутрішньо переміщеної особи порівняно з іншими громадянами України, що постійно мешкають на підконтрольній Україні території; демонстрації відвертої зневаги на мої права та права моєї дитини, які гарантовані Конституцією нашої держави, а також на обов`язковість судових рішень; негативних емоціях, стресі та душевних стражданнях протягом тривалого часу у зв`язку зі створенням перепон щодо виплати передбаченої законом державної допомоги, яка б могла забезпечити належні умови існування та зростання моєї доньки; виниклих у зв`язку з цим незручностях та відчутті невизначеності, які поглиблюються важким фінансовим станом.

Також відповідач зазначив, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, та надається одному з батьків, з яким постійно проживає дитина, з метою створення належних умов для її повноцінного виховання. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВР УРСР від 27.02.1991 № 798-ХІІ, саме батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом основного піклування батьків.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі (арк.спр.125).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили (арк.спр.115)

Згідно із частиною дев`ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , має статус внутрішньо переміщеної особи, підтверджений довідкою від 31.10.2019 № 924-5000222686 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, з 20.04.2017 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 (а.с.7-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та його дружини ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 21.12.2018 Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Донецькій області (а.с.12).

06.11.2019 позивач через офіційний веб-сайт Міністерства соціальної політики України звернувся з заявою в електронній формі, підписаною електронним цифровим підписом, до УПСЗН Лисичанської міської ради щодо призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14-15;79-81), яка була зареєстрована за № 191104220847461, про що 06.11.2019 о 15:33 на електронну пошту позивача надійшов лист Міністерства соціальної політики України, в якому, зокрема, роз`яснювалося, що заяву розглядатиме той орган соціального захисту населення, який визначено заявником при заповненні електронної форми; якщо електронна заява підписана за допомогою ЕЦП, допомога при народженні дитини має бути призначена не пізніше, ніж наступного дня після отримання заяви, а у разі, якщо не використано ЕЦП, заявнику доведеться особисто звернутися до органу соціального захисту населення, щоб власноруч підписати документи (арк.спр.16).

08.11.2019 об 11 год. 05 хв. на електронну пошту позивача надійшов лист УПСЗН Лисичанської міської ради, в якому зазначено, що електронна заява на № 191104220847461 про призначення допомоги при народженні дитини була відхилена, при її заповненні допущено помилки. Після усунення помилок заявник може подати електронну заяву повторно (а.с.17).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 справа № 360/256/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо відхилення електронної заяви ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року № 1911042207847461 та відмови в призначенні допомоги при народженні дитини з підстав, наведених у електронному повідомленні від 08 листопада 2019 року. Зобов`язав управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради прийняти рішення за наслідками розгляду електронної заяви ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року № 1911042207847461 стосовно призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.51-54).

Постановою Першого апеляційного суду від 28 квітня 2020 року 360/256/20 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 360/256/20 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 360/256/20 - залишено без змін.

З метою контролю виконання вищезазначеного рішення суду, 14.05.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання інформації про результати розгляду його електронної заяви № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року стосовно призначення допомоги при народженні дитини (а.с.27).

18.06.2020 позивач повторно звернувся до відповідача із зверненням, у якому просив надати йому інформацію про результати розгляду електронної заяви № 1911042207847461 від 06 листопада 2019 року та надіслати відповідне повідомлення (а.с.28).

19.06.2020 та 01.07.2020 на адресу позивача за № 4590 та № 4893 на заяву позивача від 14.05.2020 надана відповідь на звернення, в якій зазначено, що відповідно до п. 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Відповідач зазначив, що при зверненні до управління з заявою від 14.05.2020 щодо результатів розгляду електронної заяви від 06.11.2019 № 1911042207847461 про призначення допомоги при народженні дитини Ви, жодним чином документально не підтвердили факт спільного проживання з донькою ОСОБА_2 (а.с123 зв.бік-124; 133-134).

Крім того, в листі зазначено, що за результатами розгляду рішень судів першої та апеляційної інстанції враховуючи порушення приписами пункту 5 Порядку 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особи, та відсутності інформації спільного проживання з Вами доньки ОСОБА_4 рішення комісії від 15.06.2020 (протокол № 175) Вам відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини (а.с.124 зв.бік 135).

З безкоштовного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судом встановлено, що здійснена державна реєстрація зміни повного найменування відповідача на Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області (а.с. 147).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 46 Конституції України гарантовано громадянам України право на соціальний захист.

Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України - вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з врахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-ХII, відповідно до цього Закону призначається державна допомога при народженні дитини.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Статтею 11 Закону № 2811-XII встановлено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Стаття 5 Закону № 2811-ХII визначає, що всі види державної допомоги сім`ям з дітьми, крім допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Також, на виконання зазначених положень Закону №2811-XII прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» (далі - Порядок №1751).

За пунктом 2 Порядку №1751, призначення і виплата державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Отже, вищезазначеними нормами передбачено, що призначення і виплата допомоги при народженні дитини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України органами соціального захисту населення України. Тобто, у даному випадку законодавство передбачає єдиний спосіб отримання такої допомоги, шляхом звернення до відповідного органу.

Відповідно до статті 6 Закону № 2811-ХII, документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.

Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім`ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Відповідно до статті 11 Закону № 2811-ХII, допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Згідно із положеннями пункту 11 Порядку № 1751 для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається:

1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

Заява, зазначена у підпункті 1 цього пункту, може бути подана в електронній формі (з використанням засобів телекомунікаційних систем, через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики або інтегровані з ним інформаційні системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема з використанням кваліфікованого електронного підпису) структурному підрозділу з питань соціального захисту населення. В такому разі факт народження дитини на території України підтверджується за інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, отриманою шляхом електронної взаємодії у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Мін`юстом. У разі надходження надісланої з використанням засобів телекомунікаційних систем заяви без кваліфікованого електронного підпису громадянина орган соціального захисту населення повідомляє заявнику, що допомога при народженні дитини призначається лише після підписання у місячний строк зазначеної заяви. У разі не підписання заяви у зазначений строк подається нова заява.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 11 Порядку № 1751 у разі звернення одного з батьків дитини (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини орган соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Згідно п. 12 Порядку №1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

За пунктом 13 Порядку №1751, допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.

Пунктами 44 та 45 Порядку № 1751 визначено, що у разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви. Орган, що призначає і виплачує державну допомогу сім`ям з дітьми, повинен давати роз`яснення з питань її призначення і виплати та надавати заявнику допомогу в одержанні необхідних документів.

Суд зазначає, що нормами Закону № 2811-ХII та Порядку №1751 передбачено єдину підставу для відмови у призначені допомоги, а саме у разі народження мертвої дитини, інших підстав для відмови в призначені допомоги законодавство не містить. Разом з цим, вказаними нормами передбачені певні обмеження стосуються строку подання заяви про призначення виплати допомоги.

Суд наголошує повторно, що позивач з заявою про призначення допомоги при народженні дитини звернувся до відповідача з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів, відповідно до вимог пункту 11 Порядку № 1751.

Суд не приймає доводи відповідача як підстава про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини про що зазначено в протоколі № 175 від 15.06.2020 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з посиланням на порушення п. 10 Порядку КМУ № 1751 з підстав відсутності інформації щодо спільного проживання з ним доньки ОСОБА_4 , суд повторно звертає увагу відповідача, що згідно статті 10 Закону №2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини, який постійно проживає разом з дитиною та в наданні відповіді від 19.06.2020, від 01.07.2020 за № 4590, № 4893 на заяву позивача про призначення допомоги при народженні дитини від 06.11.2019 було повторно відхиллено саме враховуючи відсутність інформації щодо спільного проживання з ним доньки ОСОБА_4 , а не за ознакою місця проживання про, що прийнято повідомлення про відмову в призначенні соціальної допомоги від 16.06.2020 № 2735 (а.с.132).

Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту повідомлення УПСЗН Лисичанської міської ради від 16.06.2020 за № 2735 про відмову в призначенні соціальної допомоги, зазначено: не призначено допомогу при народженні дитини з тих підстав: згідно рішення міської комісії з питань призначення (відновлення ) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.06.2020 (витяг з протоколу № 175), така відповідь не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України а саме - критеріям обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності, оскільки не зазначено, які саме помилки, допущені заявником при заповненні електронної форми, стали підставою для відмови призначенні соціальної допомоги.

З даного порушення суд як зазначав вище повторює, що відповідно до абзацу восьмого пункту 11 Порядку № 1751 у разі звернення одного з батьків дитини (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини орган соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини. Крім того, пунктами 44 та 45 Порядку № 1751 визначено, що у разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Орган, що призначає і виплачує державну допомогу сім`ям з дітьми, повинен давати роз`яснення з питань її призначення і виплати та надавати заявнику допомогу в одержанні необхідних документів.

В порушення вищезазначених норм Порядку № 1751 відповідач не здійснив необхідних дій щодо отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомостей, необхідних для призначення допомоги при народженні дитини доньки позивача та не повідомив заявника, які саме документи він має подати додатково та надати роз`яснення з питань її призначення і виплати з наданням заявнику допомоги в одержанні необхідних документів, а лише зазначив у наданні відповіді від 19.06.2020 та від 01.07.2020 за № 4590 та за № 4893 на заяву позивача від 14.05.2020 та від 19.06.2020 щодо надання інформації про результати розгляду електронної заяви від 06.11.2019 № 1911042207847461 про відмову в призначенні такої допомоги (витяг з протоколу № 175) з підстав п. 10 Порядку КМУ № 1751 відсутності інформації щодо спільного проживання з ним доньки ОСОБА_4 , в той час після прийняття відповідного повідомлення про відмову в призначенні соціальної допомоги ОСОБА_1 складання якої відбулась ще 16.06.2020 за № 2735.

Крім того позивач як в листах про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини так і у відзиві посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 яким затверджений Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який визначає механізм призначення (відновлення) виплат усіх видів соціальної допомоги та компенсацій внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок 365). Зазначає, що за приписами пункту 5 Порядку 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки. В порушення вимог пункту 5 Порядку 365 позивачем при поданні заяви про призначення допомоги при народженні дитини не надана до Управління копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та не пред`явлений її оригінал.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач та її малолітня дитина, є громадянами України, мають такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, допомоги на дітей одиноким матерям, державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім`ї за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Суд зазначає, що статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Вказаний Закон, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 зазначеного Закону визначається, що облік внутрішньо переміщених осіб шляхом видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік такої особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач у встановленому чинним законодавством порядку взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, про що свідчить довідка№ 924-5000222686 від 31.10.2019 (а.с.13).

Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і не може обмежуватися в залежності від місця проживання. Крім того, нормами чинного законодавства не передбачена така умова у призначенні допомоги при народженні дитини, як не надана до Управління копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи самої дитини.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що зазначені підстави не є передбаченими Законом № 2811-ХII та Порядком №1751 підставами для відмови в призначенні допомоги при народжені дитини та підставами які вказують на відсутність у позивача права на таку допомогу. Постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання допомоги позивачем, а тому право позивача на отримання допомоги було безпідставно порушено відповідачем.

Також, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі №826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.

Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).

З урахуванням викладеного, суд наголошує, що позивач та його неповнолітня дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава зобов`язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Батьки, в сім`ї якого виховуються та проживає малолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позивач з метою контролю виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 360/256/20 повторно звертаючись до відповідача з заявою про надання інформації про результати розгляду його електронної заяви № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року стосовно призначення допомоги при народженні дитини, відповідачем прийнято повідомлення про відмову в призначенні соціальної допомоги згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.06.2020 (витяг з протоколу № 175), прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень.

Щодо вимог в частині зобов`язання призначити та виплатити допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою позивача № 191104220847461 від 6 листопада 2019 року, в розмірі, встановленому ч. 1 ст.12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», з урахуванням існуючої заборгованості по виплатам, на рахунок ОСОБА_1 , суд зазначає, що згідно із абзацом другим частини четвертої статі 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У відповідності до статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 №2402-ІІІ (Преамбула Закону).

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 13 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" та іншими законами України.

Суд зауважує, що позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Також суд зауважує, що відповідач при прийнятті рішення має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2019 у справі № 226/1056/17, зокрема, щодо того, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб, а також щодо того, що постанова КМУ № 365 не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право виходити за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини та громадянина від порушень суб`єктів владних повноважень.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не може втручатися у ці повноваження виконавчих органів та перебирати на себе їх функції.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Таким чином, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити допомогу при народженні дитини , розцінюються судом саме як вимога про втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним засобом правого захисту у даній справі буде зобов`язання відповідача потворно розглянути заяву електронну заяву ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року № 1911042207847461 стосовно призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням висновків суду.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, встановлених ч.2 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії. З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства та встановлених обставин даної справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість частини заявлених позивачем вимог.

Одночасно, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд, використовуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС, виходить за межі заявлених вимог та зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року № 1911042207847461 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зроблених по цій справі.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд не заходить підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом, яке встановлено у статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).

Однак позивачем до суду не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру (завдання моральної шкоди), а також доводять причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову.

Такий висновок суду жодним чином не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, на яку посилається позивач у позові, та у пунктах 55, 56, 57 якої зазначено, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд зазначає, що, позивач вказує, що своїми протиправними діями відповідач завдав позивачу моральної шкоди, яка полягає у: - дискримінації як внутрішньо переміщеної особи порівняно з іншими громадянами України, що постійно мешкають на підконтрольній Україні території; демонстрації відвертої зневаги на його права та права його дитини, які гарантовані Конституцією держави, а також на обов`язковість судових рішень; негативних емоціях, стресі та душевних стражданнях протягом тривалого часу у зв`язку зі створенням перешкод щодо виплати передбаченої законом державної допомоги, яка б дозволила забезпечити належні умови існування та зростання доньки; виниклих у зв`язку з цим незручностях та відчутті невизначеності, які поглиблюються важким фінансовим станом, не свідчать про заподіяння діями відповідача моральної шкоди позивачу, та про досягнення його негативних емоцій рівня страждань та приниження через неможливість здійснення дій, про які він зазначив.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що така вимога є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 19.08.2020 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 840,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 840,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання як ВПО: АДРЕСА_4 ) до Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області (код за ЄДРПОУ 24205528, місцезнаходження: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 22а) про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо відмови в призначенні допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області повторно розглянути електронну заяву ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року № 1911042207847461 стосовно призначення допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради до Державного бюджету України судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19.10.2020.

Суддя І.В. Тихонов