Рішення № 92288030, 16.10.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 жовтня 2020 року Справа № 280/2898/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення відомостей про заборгованість позивача з нарахованого єдиного внеску та не зняття фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 з обліку як платника єдиного внеску;

-зобов`язати відповідача здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення з інтегрованої картки платника -позивача запису про наявність боргу зі сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) в сумі 37871,68 грн. з припиненням нарахування сум єдиного внеску та зняти ФОП ОСОБА_2 з обліку як платника єдиного внеску.

Ухвалою суду від 05.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без (повідомлення) виклику представників сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що з 12.03.2015 він є пенсіонером та отримує пенсію. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що особи звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли пенсійного віку та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зазначає, що заяви про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування він не подавав та відповідного договору не укладав. У зв`язку з чим вважає, що відповідачем протиправно нарахована йому заборгованість зі сплати єдиного внеску, а також штраф та пеня. Також посилається на ту обставину, що рішеннями судів, що набрали законної сили, встановлено протиправність вимог контролюючих органів та встановлено відсутність обов`язку позивача сплачувати за себе єдиний внесок. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву (вх. №25139 від 01.06.2020), в якому відповідач позовні вимоги не визнав та зазначив, що позивач згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку в органах ДПС, як фізична особа - підприємець з 18.07.2005, з 01.04.2019 по теперішній час на спрощеній системі оподаткування. Згідно інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_1 станом на 16.05.2019 має загальну суму заборгованості 33147,48 грн. Згідно інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 з 20.07.2005 зареєстрований як платник єдиного соціального внеску, пільги по сплаті ЄСВ відсутні. Відповідач вважає, що позивачу відповідно до вимог чинного законодавства здійснено нарахування. У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео - та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/2751/19, яке набрало законної сили 18.12.2019, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень, було задоволено дміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги та визнано протиправною і скасувано вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 16.05.2019 №Ф-39 на загальну суму 33147,48 грн. Зазначеним рішенням суду були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.07.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 21.07.2005 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області як особа, яка обрала спрощену систему оподаткування та є платником єдиного податку 2 групи, що підтверджується: довідкою про взяття на облік латника податків від 21.07.2005 №229, свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №211531 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

11.03.2015 позивач досяг пенсійного віку передбаченого ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (55 років) та з 12 березня 2015 Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя йому було призначено пенсію за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 та довідкою Центрального об`єднаного управлінням Пенсійного фонду України м.Запоріжжя від 30.05.2019 №1370/з.

16.05.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39 на суму 33147,48 грн., яка була надіслана поштовим переказом та отримана позивачем 27.05.2019, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вважаючи зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Суд, під час надання оцінки спірним правовідносинам у справі №280/2751/19 дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 зі змінами та доповненнями (далі – Закон №2464-VІ).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом сьомим Розділу першого Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України” від 7 липня 2011 року №3609-VI внесено зміни до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року №2464-VI, згідно з якими статтю четверту цього Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: “Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування”.

Заяви про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування позивач не подавав та відповідний договір не укладав. Проти вказаної обставини сторони не заперечують.

Таким чином, Законом №2464-VІ встановлені дві чітко сформульовані обов`язкові вимоги за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або особою з інвалідністю; особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ було викладено у новій редакції: “Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу”

Аналогічні за змістом положення відображені у пункті 4 Розділу II Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015.

До того ж у пункті 3 Розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 зазначено, що звіт про суми нарахованого єдиного внеску зазначеними особами не подається.

Позивач не подавав звіти про суми нарахованого єдиного внеску. Зазначена обставина сторонами також не заперечується.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

З 2015 позивач є пенсіонером та отримую пенсію.

У відповідності з висновком, якого дійшов Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26 листопада 2013 року №1-14/2013 (№11-рп/2013), право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законами України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ з наступними змінами, “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-ІV з наступними змінами. За змістом вказаних законів право на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загальновизначеного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин (п. 2.1 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 2 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (надалі - Закон № 1788-ХІІ) трудові пенсії діляться на пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.

При виході на пенсію позивачу було зменшено пенсійний вік, встановлений статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” на п`ять років згідно ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, тобто тільки після досягнення 55-річного віку він мав право на призначення пенсії.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо застосування ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VІ при вирішенні спірних правовідносин Верховний Суд при розгляді справи №814/779/17 дійшов до висновку, що “частина четверта статті 4 Закону №2464-VІ установлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-ІV). Зазначеною нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Єдиною вимогою є те, що ця пенсія повинна виплачуватися відповідно до закону, без будь-якої конкретизації назви закону”.

27 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 10.04.2019 по справі №814/779/17 дійшла, зокрема, до висновку що, “частина четверта статті 4 Закону № 2464-VІ встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску”.

Тобто на позивача, як на пенсіонера, який отримує пенсію відповідно до Закону, поширюються положення ч. 4 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Таким чином, позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, якому призначена пенсія за вислугу років, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” і пенсіонером за віком, у розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, звільнений від сплати єдиного внеску при здійсненні підприємницької діяльності, якщо тільки не подав відповідну заяву про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вже зазначалось вище заяви позивач не подавав.

Отже у відповідача були відсутні правові підстави для формування та надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39 від 16 травня 2019 року.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України - Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах як рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно правової позиції, що висловлена Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.10.2011 у справі “Щокін проти України” (заява №23759/03) та від 07.07.2011 у справі “Серков проти України” (заява №39766/05) в яких Європейський суд з прав людини дійшов висновку, про те що, по-перше національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство допускало неоднозначне трактування.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства”, заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі “Ван Раалте проти Нідерландів” від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі “Пічкур проти України” від 7 листопада 2013 року, заява №10441/06).

Враховуючи практику ЄСПЛ та Верховного Суду, суд у справі №280/2751/19 дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-39 винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Отже, згідно ч.4 ст. 78 КАК України, зазначені обставини не потребують доказування. Вищевказаним рішенням суду було встановлено протиправність вимог контролюючого органу та встановлено відсутність обов`язку у позивача сплачувати за себе єдиний внесок

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ч.ч. 1.2 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, висновки суду у справі № 280/2751/19 мали б бути враховані відповідачем, що виключало б подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність відповідача.

04.02.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою з проханням виконати рішення суду та надати копію рішення відповідача за результатами зазначеного судового рішення (а.с. 19).

Відповідачем на заяву позивача була надана відповідь від 06.02.2020 про те, що на виконання рішення суду по справі №280/2751/19 скасовано вимогу про сплату боргу №Ф-39 від 16.05.2019 на суму 33147,48 (а.с. 22)

Однак відповідачем не було приведено відомості в інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску позивача по справі у відповідність до встановлених судом обставин, не були внесені необхідні дані до інформаційної системи податкового органу.

04.03.2020 позивач знову звернувся до відповідача із заявою про здійснення необхідних дій щодо фактичного погашення боргу (недоїмки) після скасування вимоги, привести у відповідність інтегровану картку позивача з урахуванням рішення суду та зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску (а.с. 20).

Відповідачем позивачу була надана відповідь від 11.03.2020 про те, що згідно інформаційної системи «Податковий блок» позивач з 20.07.2005 зареєстрований як платник єдиного соціального внеску, пільги по сплаті ЄСВ відсутні.

Також, відповідачем було сформовано нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39 від 09.04.2020 про наявну станом на 31.03.2020 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені, яка становить 37871,68 грн.

Суд зазначає, що відповідне коригування передбачене Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 (далі – Порядок).

Згідно з Порядком, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Згідно з п.1 глави 1 Розділу ІІ Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Відповідно до глави 2 розділу ІІ Порядку, з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування».

Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.

Приписами п. 2 глави 1 розділу VI порядку встановлено, що первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є: рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені / суми єдиного внеску за результатами судового оскарження.

Таким чином, вказаний Порядок зобов`язує відповідача відобразити у інтегрованій картці погашення суми податкового боргу у розмірі, який скасовано в судовому порядку з урахуванням штрафів та пені, на підставі судового рішення яке визнає відсутність такого податкового боргу.

Відповідно до глав 2, 3 Розділу VII Порядку, первинними документами, на підставі яких вносяться первинні показники до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження є, зокрема, рішення суду, прийняте по суті, що набрало законної сили. З метою забезпечення контролю за повнотою внесення інформації до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, за первинними документами керівником структурного підрозділу, відповідального за супроводження справ у судах, щоденно формується реєстр справ, де суми у загальному результаті не співпадають із сумами податкових повідомлень-рішень, та звіт щодо кількості помилок, допущених працівниками підпорядкованих органів ДФС при занесенні до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судових оскаржень, що знаходяться на розгляді, щодо яких зупинено або закінчено провадження у звітному періоді.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення відомостей про заборгованість позивача з нарахованого єдиного внеску та зобов`язання відповідача здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків - позивача запису про наявність боргу зі сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) в сумі 37871,68 грн. з припиненням нарахування сум єдиного внеску підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зняття фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 з обліку як платника єдиного внеску та зобов`язання відповідача зняти ФОП ОСОБА_2 з обліку як платника єдиного внеску, то у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 не містить відповідних підстав для зняття позивача з обліку. Не містить правового обгрунтування позовних вимог в цій частині і позовна заява. Отже, позовній вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДПС щодо нездійснення коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення відомостей про заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з нарахованого єдиного соціального внеску та зобов`язати Головное управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом виключення з інтегрованої картки платника податків - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 запису про наявність боргу зі сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) в сумі 37871,68 грн. з припиненням нарахування сум єдиного внеску.

У задовленні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В.Стрельнікова