Рішення № 92288021, 06.10.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року (об 11 год. 35 хв.)Справа № 280/2580/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представників позивача Горбаньової Л.С., Рибалка О.В.,

представника відповідача Скорженка А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор»

до Офісу великих платників податків ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариства «Запоріжтрансформатор»(далі – ПрАТ «ЗТР», позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі Офіс ВПП ДПС, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.01.2020 №0000195109 форми «П», №0000205109 форми «В4», №0000225109 форми «Д», №0000235109 форми «Д».

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що норми Податкового кодексу України дають підстави вважати, що у зв`язку із веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик, а тому при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин та ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладання угод за ціною нижчою за собівартість продукції. Зауважує, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, при цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Отже, на думку позивача, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставини справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. При цьому, наголошує, що власне збитковість діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції. Податковий кодексу України не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв`язку із чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди. Вважає, що для встановлення причини реалізації товарів за ціною нижче собівартості, контролюючий орган мав дослідити чи була у позивача можливість реалізувати продукцію за цінами вище собівартості і чи відповідали ціни реалізації трансформаторного обладнання цінам, які діяли на ринку в період реалізації продукції. Натомість, як вбачається з акту перевірки нарахування проводилось виключно на підставі реалізації позивачем продукції за ціною нижче собівартості та даних лише одного рядка Звіту про фінансові результати без достатнього аналізу повної картини, відображеної підприємством у фінансовій звітності. Так, за результатами 2019 року Чистий фінансовий результат (р. 2350) ПрАТ «ЗТР» склав 408496 тис. грн., Непокритий збиток (р.1420) за вказаний період зменшився на 455227 тис. грн., а валовий прибуток від собівартості реалізованої продукції за 2019 рік склав 7035 тис. грн., що вказує на те, що діяльність позивача призвела до збільшення власного капіталу. Крім того, стосовно висновків відповідача про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання поставок саме задекларованим контрагентом стверджує, що факт придбання товарів у постачальника ТОВ «ПРОПЕЛЕР» підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, в тому числі видатковими накладними, наданими позивачем для перевірки та дослідження фахівцями відповідача під час проведення перевірки. Позивач не згоден також із висновками перевіряючих, що податковим агентом ПрАТ «ЗТР» у 3-му кварталі 2019 року (вересень 2019 року) не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 1389,46 грн. та військовий збір у сумі 115,79 грн., оскільки платіжним дорученням №4771 від 17.09.2019 позивач виконував судове рішення перерахувало грошові кошти на рахунок Дніпровського ВДВС у розмірі, вказаному у резолютивній частині рішення суду та постанови ВДВС від 16.05.2019 про відкриття виконавчого провадження, тобто підстави для визнання підприємства податковим агентом ОСОБА_1 на підставі пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в даному випадку відсутні. Також посилається на ту обставину, що Акт перевірки не підписаний одним з восьми посадових осіб, які проводили перевірку, а саме: головним державним ревізором-інспектором Кінчевською Н.І, поруч з прізвищем поставлена позначка «звільнена», а отже акт перевірки є недопустимим доказом. Враховуючи вищенаведене, просить визнати протиправними та скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення відповідача.

Ухвалою судді від 21.04.2020 відкрито загальне позовне провадження по справі та призначене підготовче засідання на 21 травня 2020 року.

Відповідно до ухвали від 21.05.2020 провадження у справі зупинене за клопотанням представників сторін до 23 червня 2020 року.

Відповідач позов не визнав, надіслав до суду відзив на адміністративний позов (вх №26063 від 04.06.2020), за змістом якого пояснює, що перевіркою встановлено юридичну залежність/пов`язаність ПрАТ «ЗТР» та ТОВ «Енергетичний стандарт» (Росія) (компанія, що управляє), тому застосування договірних цін в якості ринкових/звичайних цін при здійсненні господарських операцій між ПрАТ «ЗТР» та ТОВ «Енергетичний стандарт» суперечить пп. 14.1.71, пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Також згідно з наданим до перевірки контрактам, позивач відвантажував (реалізовував) трансформатори та реактори кінцевим вантажоодержувачам через посередників, при цьому, зазначені посередники між ПрАТ «ЗТР» та кінцевими споживачами трансформаторів (реакторів), збільшуючи ціну цих трансформаторів (реакторів) по ланцюгу постачання та відповідно частину компенсації (прибутку) з виробництва трансформаторів (реакторів) отримують самп посередники. Тобто, на думку відповідача, позивач мав можливість як сторона договору визначати ціну реалізації готової продукції, яка б компенсувала собівартість виробленої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати, а також отримувати прибуток. Вважає, що у ПрАТ «ЗТР» відсутні економічні причини укладання угод зв ціною нижчою за виробничу собівартості, так як підприємство має збитковий характер діяльності. Звичайна ціна на продукцію власного виробництва не може бути нижчою за фактичну собівартість кожної партії конкретного найменування продукції за відсутністю економічних причин чи ділової мети щодо укладання збиткових договорів на поставку продукції, отже економічно обґрунтованою звичайною ціною у підприємств-виробників є фактична собівартість. Наголошує, що мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника. Змість поняття «розумної економічної причини (ділової мети)» передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного приросту (збереження) активів та/або їх вартості, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Щодо не відображення ПрАТ «ЗТР» у складі доходів операції з безоплатного отримання активів від ТОВ «ПРОПЕЛЕР» пояснює, що перевіркою встановлено, що ТОВ «ПРОПЕЛЕР» не є виробником гідромотору Г15-23 та не придбавало його по ланцюгу постачання, а тому позивачем сформовано податковий кредит по отриманому гідромотору Г15-23 від ТОВ «ПРОПЕЛЕР», джерело походження якого не встановлено по ланцюгу постачання, у зв`язку із чим надані до перевірки договори, видаткові накладні, податкові накладні, паспорти якості, сертифікати не є достатніми доказами фактичного здійснення господарської операції. Крім того, зауважує, що в ході перевірки встановлено, що в звіті за 3 квартал 2019 року нараховано та виплачено дохід в сумі 7719,24 грн. за ознакою «101» (дохід у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), без відображення сум нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2019 по справі №331/6786/17. Стосовно визнання акту перевірки від 24.12.2019 №24/28-10-51-09/00213428 не чинним у зв`язку з відсутністю підпису посадової особи, яка була звільнена на момент складання та підписання цього акту вказує, що наказом Офісу ДПС від 03.12.2019 №346-о звільнено ОСОБА_2 з 09.12.2019, яка була прийняття на роботу на строк декретної відпустки ОСОБА_3 . Звертає увагу, що розподілом обов`язків при складанні плану перевірки на ОСОБА_2 було покладено обов`язок складання Довідки про загальну інформацію щодо платника податків ПрАТ «ЗТР» та його діяльність за період з 01.01.2019 по 31.10.2019. При виході ОСОБА_3 на роботу 10.12.2019 на її ім`я було виписано Направлення на перевірку від 11.12.2019 №99, яка закінчила складання Довідки про загальну інформацію щодо платника податків ПрАТ «ЗТР» та його діяльність за період з 01.01.2019 по 31.10.2019, отже саме головним ревізором-інспектором Панченко О.І. було складено зазначену довідку та підписано акт перевірки та відповідні довідки до нього. Враховуючи вищевикладене, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

15 червня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, доводи якої є аналогічними, раніше викладеним позивачем у адміністративному позові.

23 червня 2020 року провадження у справі поновлене.

Представником відповідача через канцелярію суду долучені до матеріалів справи додаткові пояснення по справі (вх. №29033 від 23.06.2020), у яких додатково стверджує, що звільнення ревізора-інспектора є об`єктивною причиною, яка не залежить від волі контролюючого органу, посадова особа, яка брала участь у проведенні перевірки, але не складала акт, тому її підпис відсутній, як наслідок, акт підписаний тими посадовими особами, які його складали, що відповідає позиції ДФС України, викладеній у листі від 24.11.2018 №43393/7/99-99-22-04-02-17 «Щодо організації проведення перевірок».

23 червня 2020 року підготовче засідання відкладене на 14 липня 2020 року.

14 липня 2020 року вирішено продовжити строк підготовчого провадження у справі та відкласти підготовче засідання на 20 серпня 2020 року.

У період з 19.08.2020 по 20.08.2020 суддя ОСОБА_4 була відсутня на роботі на підставі наказів від 17.08.2020 №293 і №294, у зв`язку із чим розгляд справи призначений на 08 вересня 2020 року.

08 вересня 2020 року вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 22 вересня 2020 року.

У судовому розгляді справи 22 вересня 2020 року оголошена перерва до 05 жовтня 2020 року, а 05 жовтня 2020 року з метою надання представником відповідних доказів – перерва до 06 жовтня 2020 року.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив. Просять адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Згідно з офіційними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «ЗТР» (код ЄДРПОУ 00213428) зареєстровано юридичною особою 30.09.1994 та 25.10.2004 відомості про підприємство внесені до Реєстру (Номер запису: 11031200000001321) .Видами діяльності позивача є: 27.11 Виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів (основний); 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

На підставі направлень від 13.11.2019 №56, №57, №61, №66, №68, від 18.11.2019 №74 та від 11.12.2019 №99, виданих Запорізьким управлінням Офісу ВПП ДПС, фахівцями відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 31.10.2019.

За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки складено Акт від 24.12.2019 №24/28-10-51-09/00213428.

Відповідно до розділу ІV Висновки Акту перевіркою встановлені порушення ПрАТ «ЗТР», зокрема:

1. пп. 14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 3, ст. 4, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 47 Міжнародного стандарту фінансової звітності 15 «Дохід від договорів з клієнтами», в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, по періодам: за 1 квартал 2019 року в сумі 38174274,00 грн., за півріччя 2019 року заниження на суму 38916270,00 грн., за три квартали 2019 року заниження на суму 66404222,00 грн.;

2. пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення станом на 01.11.2019, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, задекларованої в рядку 21 Податкової декларації за жовтень 2019 року у загальному розмірі 1325,00 грн.;

4. пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст. 168, пп. а) п. 176.2.1 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: податковим агентом ПрАТ «ЗТР» у 3 кварталі 2019 року (вересень 2019 року) не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 1389,46 грн.;

5. пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст. 168, пп. а) п. 176.2.1 ст. 176, пп. 1.2, пп. 1.4, пп. 1.5 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету у 3 кварталі 2019 року (вересень 2019 року) військового збору у сумі 115,79 грн.

З Актом перевірки під підпис ознайомлені генеральний директор та головний бухгалтер підприємства, один примірник акта з додатками на 262 аркушах вручений платнику 24 грудня 2019 року.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем до відповідача подано письмові заперечення №1/05-р-616 від 10.01.2020 до Акту від 24.12.2019 №24/28-10-51-09/00213428, однак листом-відповіддю на заперечення № 2601/10/28-10-51-09 від 20.01.2020 повідомлено, що висновки акту є правильними та відповідають нормам діючого податкового законодавства та цивільного права.

На підставі вказаних висновків Акту перевірки, 22 січня 2020 року Офісом ВПП ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:

форми «П» №0000195109, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі: по декларації №9092479543 від 08.05.2019 за 1 квартал 2019 року в сумі 38174274,00 грн., по декларації №9168969929 від 02.08.2019 за півріччя 2019 року заниження на суму 38916270,00 грн., по декларації №9261270123 від 07.11.2019 за три квартали 2019 року заниження на суму 66404222,00 грн.;

форми «В4» №0000205109, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість згідно з податковою декларацією №9274841573 від 19.11.2019 за жовтень 2019 року у сумі 1325,00 грн.;

форми «Д» № 0000225109 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО на суму 1736,83 грн., з яких 1389,46 грн. основне зобов`язання, 347,37 грн. штрафна санкція;

форми «Д» №0000235109 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 144,74 грн., з яких 115,79 грн. основне зобов`язання, 28,95 грн. штрафна санкція.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку шляхом подання скарги від 03.02.2020 №1/05-р-619.

За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПС України від 06.04.2020 №12354/6/99-00-08-05-08-06 податкові повідомлення-рішення Офісу ВПП ДПС від 22.01.2020 №0000195109, №0000205109, №0000225109, №0000235109 залишено без змін, а скаргу ПрАТ «ЗТР» - без задоволення.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – ПК України), який набрав законної сили 01.01.2011.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій; (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Вичерпний перелік обставин, за наявності яких у контролюючого органу виникає право на здійснення документальної позапланової перевірки, закріплено у статті 78 ПК України.

За приписами статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі – Порядок № 727).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 727 визначено, що акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За приписами пунктів 1 та 2 розділу ІІ вказаного Порядку результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки документальної перевірки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, а у разі відсутності порушень - довідка документальної перевірки.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 727 Акт (довідка) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта (довідки) документальної перевірки додаються інформативні додатки..

Згідно пункту 2 розділу V Порядку № 727 акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи, - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у пункті 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок.

При цьому строк складення акта (довідки) документальної перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого Податковим кодексом та Митним кодексом.

Таким чином, враховуючи наведені вимоги ПК України та Порядку №727, а також приписи ДСТУ 4163-2003 та 2732:2004, підписання Акту перевірки посадовими особами контролюючого органу є основною умовою дійсності такого акту.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, допустимість як властивість доказів поєднує в собі декілька вимог. Доказ вважається допустимим, якщо він отриманий уповноваженим суб`єктом, з дотриманням належної правової процедури та є закріпленим у відповідному джерелі.

Судом встановлено, що в акті перевірки від 24.12.2019 №24/28-10-51-09/00213428, складеному за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «ЗТР», відсутній підпис посадової особи, яка була зазначена у вступній частині акту та проводила перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 31.10.2019, а саме підпис головного державного ревізора-інспектора, державного службовця 8 рангу, відділу планових та позапланових перевірок Запорізького управління Офісу ВПП ДПС Кінчевської Н.І. та наявна відмітка про її звільнення на час складення даного акта.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 листопада 2019 року В.О. начальника Офісу ВПП ДПС виданий наказ №304-о про вихід з відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3 з 10 грудня 2019 року, у зв`язку із чим наказом Офісу ВПП ДПС від 03.12.2019 №346-о звільнено 09 грудня 2019 року ОСОБА_2 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу планових та позапланових перевірок Запорізького управління Офісу ВПП ДПС, яка була призначена на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3 , уу зв`язку із закінченням строку договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України, ч. 2 ст. 85 Закону України «Про державну службу».

Як пояснив представник відповідача, розподілом обов`язків при складанні плану перевірки на ОСОБА_2 було покладено обов`язок складання Довідки про загальну інформацію щодо платника податку ПрАТ «ЗТР» та його діяльність за період з 01.01.2019 по 31.10.2019.

Так, при виході головного державного ревізора-інспектора відділу планових та позапланових перевірок Запорізького управління Офісу ВПП ДПС ОСОБА_3 з відпустки для догляду за дитиною на ім`я останньої було виписано направлення на проведення перевірки від 11.12.2019 №99, з яким ознайомлений під підпис головного бухгалтера підприємства 12.12.2019.

Листом від 24.11.2015 № 43393/7/99-99-22-04-02-17 ДФС України надала роз`яснення щодо окремих питань, які виникають при оформленні наказів, направлень та інших документів при проведенні документальних перевірок платників податків - юросіб та їх відокремлених підрозділів у випадках, якщо під час проведення перевірки відбувається переведення працівника з одного органу ДФС до іншого. Зокрема, акт (довідка) перевірки складається на бланку органу ДФС, яким прийнято рішення про призначення перевірки. При оформленні акта (довідки) перевірки у вступній частині акта доцільно зазначати ПІБ та посади осіб, якими проводилась перевірка, із наведенням окремо термінів перебування на різних посадах у період проведення такої перевірки, наприклад: "головний державний ревізор - інспектор підрозділу податкового аудиту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва - з __.____.____ по ___._.____, головний державний ревізор - інспектор підрозділу податкового та митного аудиту ГУ ДФС у м. Києві - з __.__ .__ по __.__.__", а в даних щодо осіб, якими підписується акт перевірки, зазначати посаду та ПІБ посадової особи на дату його підписання.

Аналогічно наводяться дані щодо посадових осіб, які проводили перевірку, щодо яких виникла необхідність заміни на інших (у зв`язку із звільненням, перебуванням у відпустці, на лікарняному тощо). Такі акти (довідки) підписуються посадовими особами, які завершували перевірку та складали акт такої перевірки, але у вступній частині обов`язково наводяться дані та терміни проведення перевірки всіх посадових осіб, які брали участь у її здійсненні

Ураховуючи наведене вище та оскільки звільнення ревізора-інспектора є об`єктивною причиною, яка не залежить волі контролюючого органу, суд не приймає посилання представника позивача, що акт перевірки від 24.12.2019 №24/28-10-51-09/00213428 є недопустимим доказом у розумінні статті 74 КАС України, як одержаного з порушенням порядку, встановленого законом.

Щодо висновків перевірки про завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за три квартали 2019 року на суму 66397597,00 грн.

У розділі 3.1.1.1 Акту перевірки (с. 8-27) відповідачем вказано, що на порушення пп. 14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 3, ст. 4, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 47 Міжнародного стандарту фінансової звітності 15 «Дохід від договорів з клієнтами», ПрАТ «ЗТР» занижено чистий дохід від реалізації продукції (р. 2000 Звіту про фінансові результати) при реалізації окремих видів трансформаторів та реакторів контрагентам-покупцям, які наведені у табл. на с. 8-9 Акту перевірки за цінами, що є нижчими за їх собівартість, що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на загальну суму 66404222,00 грн., у т.ч.: за 1 квартал 2019 року в сумі 38174274,00 грн., за півріччя 2019 року заниження на суму 38916270,00 грн., за три квартали 2019 року заниження на суму 66404222,00 грн.

Перевіркою встановлено, що отримання збитків ПрАТ «ЗТР» у періоді з 01.01.2019 по 30.09.2019 пов`язано зі здійсненням реалізації трансформаторів та реакторів за вартістю, нижчою за фактичну собівартість цих трансформаторів та реакторів. Це встановлено у результаті співставлення даних бухгалтерського обліку по Д/ту рахунків 7011100 «Дохід від реалізації трансформаторів», 7011200 «Дохід від реалізації реакторів» з собівартістю реалізованих трансформаторів та реакторів, відображеною по Д/ту рахунків 9011100 «Собівартість реалізованих трансформаторів», 9011200 «Собівартість реакторів».

ПрАТ «ЗТР» до перевірки надано дані щодо руху готової продукції за виробничою собівартістю за січень - жовтень 2019 року з відображенням дати приходу, номеру заводського заказу, об`єктів кінцевого постачання, сальдо на початок місяця, приход, витрачання, сальдо на кінець відповідного місяця у таких вимірах: кількість, відпускна собівартість (вартість реалізації), фактична собівартість.

На підставі показників вартості відвантажених трансформаторів та реакторів та їх фактичної собівартості, даних бухгалтерського обліку, первинних документів на реалізацію (видаткові накладні, договори, ВМД, рахунки, платіжні документи, тощо) встановлено реалізацію окремих видів трансформаторів за цінами, що є нижчими їх собівартості, зокрема, наступним контрагентам-покупцям: AO "Elektrokselmsheni" (Грузія), ZTR-Enesta Handelsgesellschaft m.b.H. (Австрія), AT "СЕВКАЗЗНЕРГО" (Казахстан), Grid Solutions SAS filiate Latvija, UAB "SNG Solar" (Литва), ТОВ "ТОРГОВО- ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "УКРТРАНСЕНЕРГО", ТОВ "ШИРОКЕ СОЛАР ПАРК", ТОВ "Автоформула центр", ТОВ "Симатек Знерго" (Беларусь), ТОВ «Енергетичний стандарт" (Росія), UAB Ekobana (Литва), ТОВ "Business Limited Company" (Казахстан).

В результаті реалізації ПрАТ «ЗТР» продукції за ціною, нижче її собівартості, не отримано економічних вигід, зменшено власний капітал та безпідставно занижено чистий дохід від реалізації продукції (р.2000 Звіту про фінансові результати) на суму перевищення собівартості виробленої продукції над ціною її реалізації.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи.

Положеннями підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України поняття господарської діяльності, визначається не через фактичне одержання доходу, а як спрямованість на одержання доходу. Проведення деяких операцій у збиток не свідчить про те, що позивач не отримав дохід і не прагнув отримати прибуток від господарської діяльності.

У підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення «розумна економічна причина (ділова мета)» - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За правилами пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

У відповідності до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Отже, мета отримання доходу є кваліфікуючою ознакою господарської діяльності, що передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

Наведене, однак, не означає обов`язкову прибутковість кожної окремої операції, адже в аналізованих нормах йдеться не про позитивний фінансовий результат та не про прибуток як об`єкт оподаткування, а про доход як один з елементів обчислення бази оподаткування. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об`єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу. Втім віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках належного обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 09.06.2015 у справі №21-289а15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.02.2020 у справі №440/1503/19 (провадження К/9901/1506/20).

Можливість врахування від`ємного значення об`єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів свідчить про те, що податкове законодавство допускає нерентабельність окремих господарських операцій та не тягне обов`язкове виключення витрат за такими операціями (у тому числі й зі сплати податку на додану вартість) з податкового обліку платника.

Слід також враховувати, що плануючи господарську діяльність, платник повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів. Тому мотивація суб`єкта господарювання при вступі у господарські правовідносини повинна ґрунтуватися на тому, що розмір очікуваного доходу від господарської операції повинен бути істотним у порівнянні з розміром очікуваної податкової вигоди.

Згідно з підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь- які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

За визначенням підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відтак, з визначення «звичайна ціна» слідує, що для висновку про порушення підприємством пункту 188.1 статті 188 ПК України при здійсненні у році операцій з продажу трансформаторного обладнання контролюючий орган повинен був встановити факт невідповідності застосованих у договорах підприємством та його покупцями цін рівню ринкових цін. Разом з тим, в акті перевірки не наведено жодного обґрунтованого висновку про невідповідність застосованих у договорах цін на трансформаторне обладнання рівню ринкових цін, а отже такий висновок не підтверджується фактичним обставинам справи та документальними доказами.

Позивач реалізовував продукцію відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України. Згідно з даної норми база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

У пункті 1 Міжнародного стандарту фінансової звітності 15 «Дохід від договорів з клієнтами» (далі - МСФЗ 15) зазначено, що метою цього Стандарту є встановлення принципів, які підприємство повинно застосовувати, щоб повідомляти користувачам фінансової звітності корисну інформацію про природу, величину, час та невизначеність доходів і грошових потоків, що виникають внаслідок договору з клієнтом.

Згідно з пунктами 2 та 3 МСФЗ 15 для досягнення мети, поставленої в пункті 1, основний принцип цього Стандарту полягає в тому, що суб`єкт господарювання визнає дохід унаслідок передачі обіцяних товарів або послуг клієнтам у сумі, що відображає компенсацію, на яку підприємство очікує мати право в обмін на ці товари або послуги.

Застосовуючи цей Стандарт, суб`єкт господарювання має розглянути умови договору та всі доречні Факти та обставини. Суб`єкт господарювання застосовує цей Стандарт, у тому числі будь які практичні прийоми, послідовно й узгоджено до договорів з подібними характеристиками та за подібних обставин.

Відповідно до пункту 47 МСФЗ 15, щоб визначити ціну операції, суб`єкт господарювання має розглянути умови договору та свою значну практику бізнесу. Ціна операції - це величина компенсації, яку суб`єкт господарювання ОЧІКУЄ отримати право в обмін на передачу клієнтові обіцяних товарів або послуг за винятком сум, зібраних від імені третіх осіб (наприклад, деяких податків на продаж). Компенсація .обіцяна в договорі з клієнтом, може включати фіксовані суми, змінні суми або ї ті й ті суми.

Згідно з пунктами 78 та 79 МСФЗ 15 оцінюючи окремо взяту ціну продажу, суб`єкт господарювання має брати до уваги всю інформацію (у тому числі ринкові умови, характерні для використання чинники та інформацію про клієнта або клас клієнта), що є доступною для суб`єкта господарювання. При цьому, суб`єкт господарювання має максимально використати відкриті вхідні дані та застосовувати методи оцінки послідовно за подібних обставин.

Серед методів, придатних для оцінки окремо взятої ціни продажу товару або послуги, зокрема такі:

(а) Підхід скоригованої оцінки ринку - суб`єкт господарювання може оцінити ринок, на якому він продає товари або послуги, та оцінити ціну, яку клієнт на цьому РИНКУ ГОТОВИЙ був би заплатити за ці товари або послуги.:

(б) Підхід «очікувані витрати плюс маржа» - суб`єкт господарювання може скласти ПРОГНОЗНУ ОЦІНКУ своїх очікуваних витрат, пов`язаних із задоволенням зобов`язань щодо виконання, а потім додати відповідну маржу для відповідного товару або послуги.

Відповідно до пунктів 95, 97 МСФЗ 15 якщо витрати, понесені при виконанні договору з клієнтом, не належать до сфери дії іншого Стандарту, суб`єкт господарювання визнає актив внаслідок витрат, понесених з метою виконання договору, тільки якщо ці витрати відповідають усім таким критеріям:

(а) витрати відносять безпосередньо до договору або очікуваного договору, який суб`єкт господарювання може чітко окреслити

(б) витрати генерують або покращують ресурси суб`єкта господарювання, які будуть використані при задоволення (або у процесі задоволення) зобов`язань щодо використання у майбутньому; та

(в) очікується, що витрати будуть відшкодовані.

До витрат, пов`язаних безпосередньо з договором (або конкретним очікуваним договором), належать:

(а) прямі трудові витрати (наприклад, заробітна плата працівників, які надають обіцяні послуги безпосередньо клієнту);

(б) прямі витрати на матеріали (наприклад, сировина та матеріали, що використовуються у наданні обіцяних послуг клієнту);

(в) розподіл витрат, безпосередньо пов`язаних з договором або з діяльністю за договором (наприклад, витрати на здійснення управління договором та контролю за його виконанням, страхування та амортизацію інструментів та обладнання, що використовується при виконанні договору).

За визначенням термінів, наведених у Додатку А МСФЗ 15, дохід - це збільшення економічних вигід протягом звітного періоду у формі надходжень або покращення активів або зменшення зобов`язань, що веде до збільшення власного капіталу, окрім збільшення власного капіталу, пов`язаного з отриманням внесків від акціонерів.

Позивач зазначає, що договори на постачання трансформаторів та ректорів, які наведені в акті перевірки, укладено та виконано згідно перелічених положень ПК України та МСФЗ 15.

При цьому, ціни вказаних договорів сформовано за результатами проведення тендерних або переговорних процедур, з урахуванням практики бізнесу ПрАТ «ЗТР», за результатами звичайної діяльності підприємства та в обмін на компенсацію. Крім того, генеральними підрядниками при укладанні договорів виступали юридично незалежні від ПрАТ «ЗТР» компанії, що забезпечували залучення фінансування, виконання робіт та послуг, які не входять до периметру звичайної діяльності підприємства та потребують окремих ліцензій та дозволів, яких не має позивач.

Згідно з Інтегрованої Системи Менеджементу (Бізнес-процес БП.01 «Отримання замовлення») ПрАТ «ЗТР», ціна продукції розраховується виходячи з прогнозних прямих витрат на виконання договору з додаванням відповідної маржі, прийнятної для ринку, інших чинників та інформації про клієнта або клас клієнта.

Будь-яка реалізація товару пов`язана з кон`юнктурою ринку, можливістю реалізації даної продукції на ринку за певною ціною, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних із виробництвом товару, належать: рівень попиту на продукцію, кон`юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни.

Аналогічний висновок, що прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами було висловлено Верховним Судом 10 грудня 2019 року у постанові по справі № П/811/1512/14.

Відтак продаж продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцію поза межами його господарської діяльності, а сам по собі факт реалізації товару за ціною нижче собівартості не є порушенням.

Для встановлення причини реалізації товарів за ціною нижче собівартості, контролюючий орган мав дослідити, чи була у позивача можливість реалізовувати продукцію за цінами вище собівартості і чи відповідали ціни реалізації трансформаторного обладнання цінам, які діяли на ринку в період реалізації продукції.

Як вбачається з акту перевірки, нарахування проводились виключно на підставі реалізації позивачем продукції за ціною нижче собівартості та даних лише одного рядка Звіту про фінансові результати без достатнього аналізу повної картини, відображеної підприємством у фінансовій звітності.

Зокрема, як свідчать показники Балансу (Звіту про фінансовий стан) ПрАТ «ЗТР» на 30.09.2019, непокритий збиток підприємства (р. 1420) протягом 9 місяців 2019 року зменшився на 461839,00 грн., що вказує на приріст активів компанії за підсумками господарської діяльності у вказаному періоді часу.

Пунктом 10 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 (далі - МСБО 2) Запаси встановлено, що собівартість запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, понесені під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

При цьому, в пунктах 11,12 МСБО 2 визначено, що витрати на придбання запасів складаються з ціни придбання, ввізного мита та інших податків (окрім тих, що згодом відшкодовуються суб`єктові господарювання податковими органами), а також з витрат на транспортування, навантаження і розвантаження та інших витрат, безпосередньо пов`язаних з придбанням готової продукції, матеріалів та послуг. Торговельні знижки, інші знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні витрат на придбання. Витрати на переробку запасів охоплюють витрати, прямо пов`язані з одиницями виробництва, наприклад оплата праці виробничого персоналу. Вони також включають систематичний розподіл постійних та змінних виробничих накладних витрат, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати - це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються порівняно незмінними незалежно від обсягу виробництва, такі як амортизація, утримання будівель і обладнання заводу, а також витрати на управління та адміністративні витрати заводу. Змінні виробничі накладні витрати - це такі непрямі витрати на виробництво, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно обсягу виробництва, такі як витрати на допоміжні матеріали та непрямі витрати на оплату праці.

Також, Обліковою політикою ПрАТ «ЗТР», затвердженою Наказом від 08.04.2014 №1а встановлені такі правила щодо складання фінансової звітності, зокрема: «Витрати відображати в бухгалтерському обліку відповідно до Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», вимог МСБО та Концептуальної основи фінансової звітності» (пункт 14.6).

Таким чином, до складу постійних виробничих витрат, що формують собівартість запасів, згідно МСБО 2 включена амортизація основних засобів.

Згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 16 (далі - МСБО 16) Основні засоби , амортизація - це систематичний розподіл суми активу, що амортизується, протягом строку його корисної експлуатації. Справедлива вартість активу- це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Сума, що амортизується - це собівартість активу або інша сума, що замінює собівартість за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Відповідно до пункт 31 МСБО 16 після визнання активом, об`єкт основних засобів (справедливу вартість якого можна достовірно оцінити) слід обліковувати за переоціненою сумою, яка є його справедливою вартістю на дату переоцінки мінус будь-яка подальша накопичена амортизація та подальші накопичені збитки від зменшення корисності. Переоцінки слід проводити з достатньою регулярністю, так щоб балансова вартість суттєво не відрізнялася від тієї, що була б визначена із застосуванням справедливої вартості на кінець звітного періоду.

За приписами пункту 35 МСБО 16 коли об`єкт основних засобів переоцінюють, будь-яку суму накопиченої амортизації на дату переоцінки розглядають за допомогою одного з таких методів:

а) перераховують пропорційно до зміни валової балансової вартості активу, так що балансова вартість активу після переоцінки дорівнює переоціненій сумі. Цей метод часто застосовують, коли актив переоцінюється за допомогою індексу, щоб визначити його амортизовану відновлювану собівартість.

б) виключають з валової балансової вартості активу та чистої суми, перерахованої до переоціненої суми активу. Цей метод використовують для будівель.

Сума коригування, яка виникає внаслідок перерахунку або виключення накопиченої амортизації, Формує частину збільшення або зменшення балансової вартості, що її обліковують згідно з параграфами 39 та 40.

Відповідно до пункту 39 МСБО 16 якщо балансова вартість активу збільшилася в результаті переоцінки, збільшення визнається в іншому сукупному доході та накопичується у власному капіталі під назвою "Дооцінка". Проте це збільшення має визнаватися в прибутку чи збитку, якщо воно сторнує зменшення від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане в прибутку чи збитку.

Пунктом 41 МСБО 16 визначено, що дооцінку, що входить до власного капіталу об`єкта основних засобів, можна прямо перенести до нерозподіленого прибутку, коли припиняється визнання активу. Це може бути пов`язано з переносом усієї дооцінки, коли актив вибуває з використання або ліквідується. Проте можна переносити частину дооцінки, коли актив використовується суб`єктом господарювання. У цьому випадку сума перенесеної дооцінки буде різницею між амортизацією, що базується на переоціненій балансовій вартості активу, та амортизацією, що базується на первісній вартості активу. Перенесення з дооцінки до нерозподіленого прибутку не здійснюється через прибуток або збиток.

На виконання положень МСБО 16 ПрАТ «ЗТР» була виконана дооцінка/переоцінка вартості основних засобів: на 31.12.2011 у сумі 430704215,00 грн.; на 21.12.2014 у сумі 261027469,00 грн.; на 31.12.2016 у сумі 412575697,00 грн. та відображена в відповідних рядках фінансової звітності на відповідні дати. Дохід від дооцінки основних засобів було відображено у звітності наступним чином: Баланс (Звіту про фінансовий стан) - Капітал у дооцінках (р.1405). Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) - Дооцінка (уцінка) необоротних активів (р.2400)

Дооцінка основних засобів призвела з одного боку до збільшення суми амортизації, що враховано в собівартості запасів, та вплинула на зменшення валового прибутку підприємства, а, з іншого боку, компенсація такого збільшення амортизації, згідно МСБО 16, відбувається через амортизацію Капіталу у дооцінках (р.1405) Балансу, та збільшення Нерозподіленого прибутку (р.1420) Балансу.

Капітал у дооцінках (р.1405) Балансу ПрАТ «ЗТР» станом на 31.12.2019 склав 599983 тис. грн, станом на 30.09.2019 - 635679 тис. грн. Амортизація капіталу у дооцінках за 9 місяців 2019 року склала 35686 тис. грн.

Таким чином, Валовий збиток (р.2095) Звіту про фінансові результати за 9 місяців 2019 року у сумі 10849 тис. грн. отримано ПрАТ «ЗТР» за рахунок збільшення амортизації на 35686 тис. грн. та відображенням доходу від дооцінки основних засобів не в операційному прибутку підприємства, що обліковується у Звіті про фінансові результати, а в Нерозподіленому прибутку (р.1420) Балансу.

Враховуючи наведене, чистий дохід від реалізації продукції (р.2000 Звіту про фінансові результати) відображено в повному обсязі та сформовано згідно положень МСБО 15 «Дохід від договорів з клієнтами» та підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України. При цьому, згідно зі Звітом про фінансові результати за 9 місяців 2019 року Чистий фінансовий результат (р.2350) ПрАТ «ЗТР» склав 461369 тис. грн., Непокритий збиток (р.1420) за вказаний період зменшився на 496208 тис.грн.

Більш того, за результатами 2019 року Чистий фінансовий результат (р.2350) ПрАТ «ЗТР» склав 408496 тис. грн., Непокритий збиток (р.1420) за вказаний період зменшився на 455227 тис.грн., а валовий прибуток від собівартості реалізованої продукції за 2019 рік склав 7 035 тис грн.

Данні показники відповідачем не спростовані та вказують на те, що діяльність ПрАТ «ЗТР» призвела до збільшення власного капіталу.

Стосовно посилання відповідача, що перевіркою встановлено юридичну залежність/пов`язаність ПрАТ «ЗТР» та ТОВ «Енергетичний стандарт» (Росія), (компанія, що управляє), тому застосування договірних цін в якості ринкових/звичайних цін при здійсненні господарських операцій між ПрАТ «ЗТР» та ТОВ «Енергетичний стандарт» (Росія), що суперечить підпункту 14.1.71, підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України, суд зазначає, що актом перевірки вищевказані обставини не встановлювалися, предметом перевірки не були. Крім того, у жовтні 2016 року ДФС України звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати пов`язаними ПрАТ «ЗТР» та ТОВ «Енергетичний стандарт» (Росія), однак рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 у справі № 808/3154/16, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від

Щодо висновків перевірки про заниження позивачем фінансового результату у 1 кварталі 2019 року на загальну суму 6625,00 грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 1325,00 грн., у зв`язку із не відображенням у складі доходів операції з безоплатного отримання активів та послуг від ТОВ «ПРОПЕЛЕР».

У розділі 3.1.1.1 Акту перевірки (с. 27-30) і розділі 3.1.2.2 Акту (с. 39-48) відповідачем вказано, що ПрАТ «ЗТР» у березні 2019 року отримано від ТОВ «ПРОПЕЛЕР» гідромотор Г15-23 без наявності будь-яких первинних документів, які опосередковують таке отримання на загальну суму без ПДВ 6625,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані тим, що згідно з результатами аналізу даних АС «Податковий блок» та наданих документів стосовно ТОВ «ПРОПЕЛЕР» встановлено, що останнє не є виробником товарів (Гідромотор Г15-23). ТОВ «ПРОПЕЛЕР» формує податковий кредит з придбання товару у контрагентів-постачальників: ТОВ «Промислова гідравліка», ТОВ «Клонсвіт», ТОВ «Макс Енд Ко», ТОВ «Радмір-К», які також не є виробниками цих товарів. Аналіз зареєстрованих податквоих накладних свідчить про документальне оформлення операції з реалізації товарів на адресу покупців, тобто фактично відбувся «розрив» ланцюга постачання, що мсвідчить про документальне оформлення операцій з придбання та поставки товарів та формування податкового кредиту за рахунок «підміни» товару. Враховуючи викладене, ПрАТ сформовано податковий кредит по отриманим ТМЦ (Гідромотор Г15-23) від ТОВ «ПРОПЕЛЕР», джерело походження яких не встановлено.

Отже, право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) та в подальшому на віднесення цих сум до бюджетного відшкодування виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов`язкових реквізитів.

У силу норм пунктів 44.1, 44.2 і 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Втім, суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (далі – Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

За приписами частини першої 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (податкових зобов`язань).

Суд зауважує, що відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

У той час, як обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та доходу первинними документами покладається на платника податків.

При цьому, суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Втім, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні валових витрат (витрат) та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21 листопада 2016 року між ТОВ «ПРОПЕЛЕР» (Постачальник) та ПрАТ «ЗТР» (Покупець) укладений договір поставки №1001568, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити товар в обумовлені строки покупцю, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити за нього грошову суму. Постачальник за цим Договором виконує поставку наступного товару: запасні частини і комплектуючі насосів. Загальна кількість товару, який підлягає поставці, його дольове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура) по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначаються специфікаціями, які є невід`ємною частиною цього договору.

На виконання умов Договору поставки №1001568 від 21.11.2016 та на підставі Специфікації №8 від 13.02.2019 до договору, у березні 2019 року ТОВ «ПРОПЕЛЕР» на адресу позивача поставлений товар (насос 25Г12-33, насос Г11-11А, Гідромотор Г15-23), що підтверджується видатковою накладною №ПП-0051 від 01.03.2019, податковою накладною №1 від 01.03.2020, експрес-накладною перевізника «Нова пошта» №59000404382946 від 04.03.2019, прибутковим ордером №АР33_00126632 від 07.03.2019, вимога №Т_0030790 від 12.03.2019, накладна на внутрішнє переміщення матеріалів від 15.03.2019.

Суд вважає, що фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону № 996-ХІV, придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності.

Під час перевірки позивача всі первинні документи досліджувалися податковим органом та в акті перевірки відсутні будь-які зауваження до цих документів, не зазначено про надання не всіх документів, тощо, тобто, первинними документами підтверджується здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а також правомірність формування витрат та сум податку на додану вартість по операціям з цим контрагентом на підставі належним чином оформлених та зареєстрованих податкових накладних.

Таким чином, господарські операції між позивачем та ТОВ «ПРОПЕЛЕР» здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Загалом, як встановлено судом в ході розгляду справи, позиція податкового органу ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагента з іншими особами та аналізу діяльності по ланцюгу постачання, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій ПрАТ «ЗТР».

Суд наголошує на тому, що використані відповідачем інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Тому вони не можуть розглядатись, як належні докази у справі, крім того чинним законодавством не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Крім того, відповідні витяги з інформаційних баз даних податковим органом на підтвердження своєї позиції до суду не надані, підстави внесення відповідної інформації до вказаних баз даних суду не відомі.

При цьому, контролюючим органом не здійснено ґрунтовного аналізу сутності та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Програмне забезпечення (інформаційні бази) ДПІ до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься. Крім того, такі дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

В своєму відзиві та Акті перевірки відповідач зазначає про дослідження руху товарів/послуг за ланцюгом постачання, як одного з аргументів податкового органу щодо фіктивного характеру операцій.

Втім, на переконання суду, такі дані жодним чином не можуть свідчити про нереальність/фіктивність правочинів позивача з контрагентами-постачальниками, оскільки посилання на неможливість встановлення походження товарів за ланцюгом постачання не можуть бути доказом безтоварного характеру господарських операцій.

В даному випадку, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган обмежився лише даними Єдиного державного реєстру податкових накладних, що є невірним, оскільки відповідач виключив можливість контрагентів придбавати послуги та роботи в інших суб`єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість та які обрали інші системи оподаткування, наприклад спрощену.

Слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Такий висновок узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №К/9901/1349/17.

В розумінні статті 16 Податкового кодексу України навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам. Зазначені в акті перевірки і відзиві обставини ні кожна окремо, а ні у своїй сукупності, не спростовують доводів позивача і наданих ним доказів. Інших аргументованих доводів, які б доводили достовірність зазначених в акті порушень і спростовували доводи позивача і надані ним докази, представник відповідача суду не зазначив.

Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами.

Отже, висновок контролюючого органу про нездійснення позивачем спірних операцій є передчасним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу. Викладені обставини та факти не відповідають таким ознакам, позаяк мають характер припущень. Жодного доказу на обґрунтування викладених у Акті перевірки та відзиві тверджень відповідачем до матеріалів справи не додано.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства в частині завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, задекларованої в рядку 21 Податкової декларації, зроблені відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, а спірні податкові повідомлення-рішення контролюючого органу від 22.01.2020 №0000195109 та №0000205109, прийняті відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом із цим, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ПрАТ «ЗТР» в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2020 форми «Д» № 0000225109 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО на суму 1736,83 грн. та №0000235109 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 144,74 грн.

У п. 3.1.4.3.1 та п. 3.1.5.1 Акту перевірки зазначено, що перевіркою щ питань щодо повноти сплати (перерахування) до бюджету на доходи фізичних осіб встановлено порушення підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті ПК України, а сем податковим агентом ПрАТ «ЗТР» у 3 кварталі 2019 року (вересень 2019 року) не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб на суму 1389,46 грн. та військового збору у сумі 115,79 грн.

Вказані висновки контролюючим органом обґрунтовані тим, що в ході перевірки встановлено, що в звіті за 3 квартал 2019 року нараховано та виплачено дохід в сумі 7719,24 грн. за ознакою «101» (доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту)), без відображення сум нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1

ОСОБА_1 звільнений з роботи 03.05.2018. Виплати доходу ОСОБА_1 у 3 кварталі 2019 року здійснено позивачем відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2019 по справі №331/6786/18 (провадження №2/334/1019/19).

Згідно із підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.

Згідно з пунктом 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з ПК України або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з ПК України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи.

Згідно з підпункту 18.1 пункту 18.2 статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку ПК України покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені ПК України для платників податків.

Як установлено пунктом 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 цього Кодексу визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПК України для місячного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Статтею 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а)податковий агент для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б)платник податку для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Як визначено в підпунктах «а», «г» пункту 176.2 статті 176 ПК України, особи, які відповідно до ПК України мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; нести відповідальність у випадках, визначених ПК України.

За підпунктом 1.3. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до підпунктів 1.4. та 1.5. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1.7. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Податкового кодексу України не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Отже, позивач є податковим агентом при виплаті доходу у вигляді заробітної плати своїм працівникам і на нього покладається обов`язок з нарахування, утримання й сплати в установленому порядку, розмірі та строк відповідного грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Порушення ж такого зобов`язання може мати своїм наслідком притягнення позивача до належного виду відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2019 по справі №331/6786/18 (провадження №2/334/1019/19), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17.04.2019, вирішено задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ЗТР» про стягнення середнього заробітної плати за період медичного обстеження на профзахворювання, стягнути з ПрАТ «ЗТР» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за період проходження медичного обстеження з 28.08.2017 по 08.09.2017 в розмірі 3366,24 грн., з 13.11.2017 по 24.11.2017 в розмірі 3093,72 грн., з 29.01.2018 по 3.02.2018 в розмірі 1259,28 грн., а всього на загальну суму 7719,24 грн.

Постановою від 16.05.2019 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції відкрите виконавче провадження №59108653 з примусового виконання виконавчого листа №334/6786/18, виданого 26.04.2019 Ленінським районним судом.

Платіжним дорученням №4771 від 17.09.2019 на рахунок Дніпровського ВДВС ПрАТ «ЗТР» здійснено оплату коштів у ВП №59108653 за виконавчим листом №334/6786/18, виданим 26.04.2019, у розмірі 7719,24 грн.

Що стосується розрахунку середнього заробітку за періоди медичного обстеження, то Ленінський районний суд м. Запоріжжя прийняв розрахунок, наданий позивачем у справі №331/6786/18, оскільки він відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення виплат провадиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів на число відпрацьованих робочих днів.

У пункті 3 Порядку №100 прямо зазначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №826/6583/14 від 15.02.2019, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Ураховуючи зазначене, податки і збори з суми середнього заробітку за час проходження медичного обстеження, присудженого за рішенням суду, підлягали нарахуванню позивачем при виконанні судового рішення і, відповідно утриманню з суми середнього заробітку за час проходження медичного обстеження при виплаті ОСОБА_1 , внаслідок чого виплачена працівникові за рішенням суду сума середнього заробітку за час проходження медичного обстеження підлягала зменшенню на суму податків і зборів.

Проте, доказів нарахування (відрахування) і сплати ПрАТ «ЗТР» податку з доходів фізичних осіб і військового збору під час виплати доходу ОСОБА_1 у вигляді заробітної плати на підставі рішення суду матеріали справи не містять.

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що не нарахування і не утримання та/або несплата (не перерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті, до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше; - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Таким чином, вказаною нормою встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, за не нарахування, не утримання та/або не сплату (не перерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, шо нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ПрАТ «ЗТР» документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 21020,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу ВПП ДПС пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, буд. 3, код ЄДРПОУ 00213428) до Офісу великих платників податків ДПС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43141471) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Офісом великих платників податків ДПС №0000195109 від 22.01.2020, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Офісом великих платників податків ДПС №0000205109 від 22.01.2020, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Офісу великих платників податків ДПС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43141471) на користь Приватного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, буд. 3, код ЄДРПОУ 00213428) суму судового збору у розмірі 21020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 16.10.2020.

Суддя І.В. Батрак