Рішення № 92287918, 12.10.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2020 року м. Ужгород№ 260/1831/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.

при секретарі Петрус К.І.

за участю:

позивача: Заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури, представник - Роман М.С.,

відповідача: Ужгородської міської ради, представник - Беляков А.І.,

третьої особи:

ТОВ "Інвестгруп К", представник - Майор І.В.,

ПАТ "Модуль М" - представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, треті особи: ТОВ "Інвестгруп К", ПАТ "Модуль М" про визнання незаконним та скасування пункту рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошена вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 19 жовтня 2020р.

Заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К", якою просить визнати незаконним та скасувати п. 2.11 рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 року за №1768.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя Маєцька Н.Д.) від 18.05.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №260/1831/20 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На підставі Розпорядження керівника апарату суду №33 від 02.07.2020р. (а.с. 58) проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу передано на розгляд судді Микуляк П.П.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.07.2020р. справу було прийнято до провадження та призначено дату судового розгляду.

В подальшому в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача було залучено Приватне акціонерне товариство "Модуль М".

Всі подані сторонами у справі заяви та клопотання судом були вирішені.

Позовна заява Ужгородської місцевої прокуратури подана в інтересах держави мотивована тим, що шляхом моніторингу рішень Ужгородської міської ради Закарпатської області та даних публічно-кадастрової карти встановлено формування окремої земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0083, цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,27 га по АДРЕСА_1 , що відбулось на підставі рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 14.11.2019 року за №1768, (п. 2.11). Зазначено, що згадане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства та прийнято з порушенням, а саме в порушення процедури передачі земельних ділянок через процедуру проведення земельних торгів, в обхід вказаної процедури, з перевищенням необхідної для обслуговування нерухомого майна площі, що суперечить вимогам Земельного кодексу України та прийнято з перевищенням повноважень. Мотив звернення до суду з таким позовом обгрунтована необхідністю захисту інтересів держави при вирішенні земельних питань органом місцевого самоврядування.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі, просив їх задовільнити.

Відповідач у справі позовні вимоги не визнав, подав суду відзив на адміністративний позов, де свою позицію мотивує наявністю достатньої кількості повноважень, як органу місцевого самоврядування, при вирішенні таких земельних питань. Додатково зазначив, що правових підстав для прийняття іншого рішення, відмінного від оскаржуваного, не могло бути, оскільки третя особа по справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К" було подало достатній пакет документів, який унеможливлював відмову. Крім того оскаржуваний пункт 2.1. рішення повністю відповідає містобудівній документації.

В судовому засіданні, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К" подало суду відзив, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Додатково зазначило, що Приватне акціонерне товариство "Модуль М", як фактичний користувач земельної ділянки погодив таке оформлення.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримав позицію відповідача та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Модуль М" подало суду відзив, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Додатково зазначило, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К" володіє нерухомим майном, яке знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:23:001:0083, цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,27 га по АДРЕСА_1 . Вважає п. 2.11 рішення Ужгородської міської ради №1768 від 14.11.2019 року законним та прийнятим в межах повноважень.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши подані сторонами документи, матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що на черговій сесії Ужгородської міської ради Закарпатської області 14.11.2019 року було прийнято рішення за №1768 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Пунктом 2.11 згаданого рішення надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,27га по АДРЕСА_1 .

Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К" було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості площею 2,2700 га по вул. М.Бобяка, 15 «д», який був розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр проектів". Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються матеріалами справи, в т.ч. Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту – земельної ділянки від 08.04.2020 року за №403-ДК/273/АП/09/01/-20 складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

В подальшому в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 2,2651 га та присвоєно кадастровий номер 2110100000:23:001:0083, з відповідними обмеженнями у використанні зони вздовж об`єкта транспорту газу та енергетичної інфраструктури.

На вказаній земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:23:001:0083 знаходиться нерухоме майно – нежитлове приміщення загальною площею 54,3 кв.м., яке належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К", що додатково підтверджується інформаційною довідкою від 05.03.2020 року за номером 203067159.

Судом встановлено, що реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0083 передувало нотаріальна письмова згода Приватного акціонерного товариства "Модуль М" від 05.02.2019 року, згідно якої Приватне акціонерне товариство не заперечує проти надання дозволу Ужгородською міською радою на розроблення проекту саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К".

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Нормами статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Змістом ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34).

Ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Повноваження Ужгородської міської ради в даному випадку на прийняття рішення від 14.11.2019 року за №1768 в частині п. 2.11. чітко встановлені вказаними вище нормами законодавства.

Стосовно порядку та підстав прийняття органом місцевого самоврядування, відповідачем, рішення від 14.11.2019 року за №1768 в частині п. 2.11., суд враховує те, що положенням ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України визначено процедуру та передумови, а саме, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд звертає увагу, що Ужгородській міській раді Закарпатської області заборонено в імперативному порядку вказаною вище нормою Земельного кодексу України вимагати додаткові матеріали та документи ніж ті, які визначені.

Тому, суд в частині порушеного питання щодо правомірності передумов для розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К", не вбачає порушень з боку відповідача.

Більше того, Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту – земельної ділянки від 08.04.2020 року за №403-ДК/273/АП/09/01/-20 складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, а також Висновком експерта від 15.09.2020 року за №16065/20-41/22003-22007/20-14, встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:23:001:0083 та прийняте рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 14.11.2019 року за №1768 в частині п. 2.11. в цілому відповідають вимогам земельного законодавства, чинного на дату їх прийняття та складання.

Проаналізувавши матеріали справи з врахуванням предмету позову суд не може погодитися з твердженням позивача, щодо необхідності органу місцевого самоврядування - Ужгородською міською радою прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К", оскільки ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, наведеною нормою зазначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу щодо відведення земельної ділянки.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що Ужгородська міська рада не мала та не могла мати мотивованих підстав для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К".

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень Земельного кодексу України надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп К" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є переданням земельної ділянки у власність чи користування, а є лише одним з етапів відведення земельної ділянки.

п. 2.11. Рішення Ужгородської міської ради від 14.11.2019 року за №1768, яким надано Товариству з обмеженою відповідальністю дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може створювати для позивача негативних наслідків.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної не створює безумовного обов`язку в органу місцевого самоврядування щодо затвердження такого проекту та передачі земельної ділянки в користування чи власність, тобто, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне однозначних наслідків щодо земельної ділянки, яка відводиться.

Посилання позивача на порушення Ужгородською міською радою Закарпатської області положення чинних норм ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства за №104 від 26 квітня 2019 року, не може бути прийнято судом до уваги з огляду на ту обставину, що в даних спірних правовідносинах вирішується питання про правомірність надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання якого не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки.

Інші питання, які зазначає позивач в даній позовній заяві не можуть стосуватися предмета позову, а можуть стосуватися тільки відповідності складеного та поданого на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що відповідно і повинно вирішуватись в подальшому при його затвердженні.

Щодо права прокуратури на звернення до суду в "інтересах держави" із зазначеним позовом слід повідомити наступне.

Відповідно до ч.3,4,5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Положення п. 3 ч.1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 статті 23 цього Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Зазначені висновки Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону "Про прокуратуру". Відтак, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч. 2 статті 129 Конституції України).

Водночас п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень.

Більш того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року в справі № 200/2494/19-а, від 18 жовтня 2019 року в справі №320/1724/19, від 09 жовтня 2019 року в справі №0440/4892/18, від 04 жовтня 2019 року в справі №804/4728/18, від 30 липня 2019 року в справі №0440/6927/18, від 20 травня 2020 року в справі №1440/1671/18 та 13 березня 2019 року в справі №815/1139/18.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що пункт 2.11. Рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області №1768 від 14.11.2019 року є законним та таким, що прийнятий в межах повноважень та без порушення процедури.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову про визнання незаконним та скасування пункту рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк