Ухвала суду № 92287900, 19.10.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження в адміністративній справі

19 жовтня 2020 рокум. Ужгород№ 260/2985/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання – Завидняк А.В.

представника позивача – Ковача В.С.,

представника відповідача – Зотова Д.М.,

розглянувши у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації, в якій просить: визнати протиправним та скасувати наказ №142-к від 27.08.2020 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків та стягнути середній заробіток за час незаконного відсторонення; стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

У підготовчому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у підготовчому засіданні заперечував проти позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши думку учасників справи встановив наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1, 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, в спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує наказ Департаменту культури Закарпатської ОДА №142-к від 27.08.2020 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків.

Проте, під час підготовчого засідання та при вивчені матеріалів даної адміністративної справи судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач не є державним службовцем, а отже, даний спір не є публічно-правовим, та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зокрема, у підготовчому засіданні представник позивача та відповідач вказали, що ОСОБА_1 не перебуває на посаді державного службовця та присяги державного службовця не приймав.

Предметом даного спору є оскарження наказу Департаменту культури Закарпатської ОДА №142-к від 27.08.2020 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків.

Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Суд зазначає, що посада керівника комунального закладу «Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Т.Легоцького» не відноситься до державної служби, тому відносини, які склалися між сторонами у справі, не пов`язані з питаннями проходження публічної служби.

Зокрема, згідно статуту комунального закладу «Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводора Легоцького» Закарпатської обласної ради вказаний заклад є бюджетним неприбутковим закладом культури, заснованим на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області.

Відповідно до п.20 ч.1 ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР, до виключної компетенції обласної ради відноситься вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури регулюються Законом України «Про культуру».

При цьому, наявність у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень - Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації, який реалізовуючи своє право щодо відсторонення від посади керівника комунального закладу діяв не як суб`єкт владних повноважень в розумінні КАС України, а як особа, що діє від імені власника, здійснюючи в даному випадку цивільні відносини.

Зазначений спір є виключно трудовим спором, а тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим, і повинен розглядатися як трудовий спір в порядку цивільного судочинства.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Таким чином, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" (належним судом) у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Положеннями частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення.

Керуючись ст. ст. 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

У Х В А Л И В:

Закрити провадження по справі № 260/2985/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (88008, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 02227943) про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення.

Роз`яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду загальним судом у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у строк встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано протягом 19.10.2020 року.

СуддяЮ.Ю.Дору