Рішення № 92287563, 19.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 р. Справа№200/7908/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мозгової Н.А.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

26 серпня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Зелінського, 27а) про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України з застосуванням вимог до пенсійного віку та трудового стажу, встановлених п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року, зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію від дня звернення з заявою про призначення пенсії та виплатити суму недоотриманих коштів.

Обґрунтовуючи позов, зазначила, що 20.07.2020 року вона через Веб – портал Пенсійного фонду України звернулась до управління із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням від 21.07.2020 року в призначенні пенсії було відмовлено у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та зазначено, що право на призначення пенсії на пільгових умовах буде набуто після досягнення 55 років. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою суду від 28.08.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому зазначив про те, що позивач через Веб – портал Пенсійного фонду України подала до управління заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 с.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням №11457 від 21.07.2020 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 с.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через недосягнення пенсійного віку. Зазначив, що позивач набуде права на пенсію у 55 років. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову (а.с.21-24).

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), громадянка України та відповідно до ст. 43 КАС України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323), є суб`єктом владних повноважень, основним завданням якого згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Судом встановлено, що 20.07.2020 року через Веб – портал Пенсійного фонду України позивач звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою №6381 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.41).

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №11457 від 21.07.2020 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до ч.1 та п.2 ст.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту рішення слідує, що підставами для відмови у призначенні пенсії стало недосягнення позивачем пенсійного віку – 55 років (а.с.39-40).

Відповідно до наданих документів страховий стаж позивача складає 32 роки 09 місяців 15 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за списком №2 – 23 років 07 місяців 25 днів, що не є спірним між сторонами.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема пенсії за віком.

Відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, яка діяла до 23.01.2020 року) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме, зокрема:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам».

Таким чином, з 23.01.2020 року - дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020, зокрема положення п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, підлягають застосуванню у наведеній у цьому Рішенні редакції.

Разом з тим залишилися чинними відповідні положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частин 1, 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Щодо даної спірної ситуації норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Крім того, суд зазначає, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком Списком №2 у липні 2020 року норми Закону N 1788-XII були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується той факт, що позивач має 32 роки 09 місяців 15 днів страхового стажу та 23 роки 7 місяців 25 днів пільгового стажу по списку №2. На день звернення із заявою про призначення пенсії від 20.07.2020 року позивачу виповнилось повних 50 років (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Оскільки позивач досягла 50 років, має 23 роки 7 місяців 25 днів пільгового стажу по списку №2, страховий стаж складає більш 32 років, тому ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме: визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною 1 статті 5 КАС України, та об`єкту порушеного права, з огляду на те, що в матеріалах справи наявне рішення відповідача №11457 від 21.07.2020 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку по списку №2 відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи наведене, з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України, суд вважає, що достатнім, необхідним, ефективним та повним способом захисту є визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №11457 від 21.07.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України з застосуванням вимог до пенсійного віку та трудового стажу, встановлених п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року, суд зазначає наступне.

Так, дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вчинення відповідачем наведених дій є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень має діяти, керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №6381 від 20.07.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням з рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та висновків суду.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію від дня звернення з заявою про призначення пенсії та виплатити суму недоотриманих коштів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавча визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Таким чином, метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав.

Як зазначено вище, судом зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №6381 від 20.07.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням з рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та висновків суду, тому немає підстав вважати, що відповідачем не буде призначена пенсія позивачу від дня звернення із заявою про призначення пенсії та не буде виплачена сума недоотриманих грошових коштів.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.8), тому, зважаючи на часткове задоволення позову немайнового характеру, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума судового збору у розмірі 420,40 грн. на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Зелінського, 27а) про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України з застосуванням вимог до пенсійного віку та трудового стажу, встановлених п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року, зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію від дня звернення з заявою про призначення пенсії та виплатити суму недоотриманих коштів – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №11457 від 21.07.2020 року про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Зелінського, 27а) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №6381 від 20.07.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням з рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) та висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Зелінського, 27а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19.10.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.А. Мозговая