Рішення № 92287554, 14.08.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2020 р. Справа№200/14263/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

за участю

секретаря судового засідання Дьяченка Є.І.,

розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

10 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (далі – відповідач 1, Центральний ОУ ПФУ м. Маріуполя), Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (далі - відповідач 2, Управління ДКС України у м. Маріуполі), в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя та Управління ДКС України у м. Маріуполі щодо невиплати позивачу в червні 2019 року компенсації за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати частини щомісячної пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно у сумі 8 726,50 грн, яка фактично була виплачена 12 червня 2019 року;

- зобов`язати Центральне ОУ ПФУ м. Маріуполя та Управління ДКС України у м. Маріуполі нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати щомісячної пенсії за період з 03 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Також позивач просив встановити судовий контроль та зобов`язати відповідачів подати звіт про виконання судового рішення, протягом 10 днів, з часу набрання рішенням законної сили

І. Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

21 грудня 2019 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/14263/19-а; вирішив розгляду справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву, витребував у відповідачів докази.

Цією ж ухвалою суд допустив процесуальне правонаступництво шляхом заміни первісного відповідача 1 – Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на його правонаступника – Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – відповідач 1, Маріупольське ОУ ПФУ).

21 січня 2020 року суд постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 12 лютого 2020 року.

12 лютого 2020 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до розгляду по суті на 11 березня 2020 року.

11 березня 2020 року розгляд справи було відкладено.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлений карантин.

В подальшому Кабінет Міністрів України продовжував дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на всій території України з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні.

Відповідно до п. 3 Розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 47, 79, 80,114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, в тому числі розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню конронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Закон № 731).

Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731 процесуальні строки, які були продовжені відповідно п. 3розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Учасники справи/їх представники в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, а також відсутність встановлених ст. ст. 205, 223 КАС України підстав для відкладення розгляду справи, справа розглянута за відсутності учасників справи.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІ. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі № 266/4813/14-а визнані неправомірними дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області (далі – Управління ПФУ в Приморську районі м. Маріуполя); на Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачеві пенсію згідно з положеннями ст. ст. 50, 54, 67 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796) в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за період з 03 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

В подальшому ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2015 року змінено спосіб виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 266/4813/14-а на стягнення з Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України боргу в сумі 8 726,50 грн.

Позивач вказував на те, що постанова Донецького апеляційного адміністративного суду була виконана лише 12 червня 2019 року шляхом зарахування на рахунок позивача, відкритий в АТ «Приватбанк», грошових коштів в сумі 8 726,50 грн. Вважав, що судове рішення виконано відповідачем 2 – Управлінням ДКС України у м. Маріуполі.

Позивач стверджував, що одночасно з виплатою заборгованості відповідач мав нарахувати та виплатити йому компенсацію, передбачену Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050).

Покликаючись на ст. 48 Конституції України ст. ст. 46, 47 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), Закон № 2050, Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159), а також правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 лютого 2014 року по справі № 21-518а14, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач 1 – Маріупольське ОУ ПФУ позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Відповідач 1 доводив, що ОСОБА_1 пропустив визначений ст. 122 КАС України строк звернення до суду, перебіг якого розпочався з 09 жовтня 2017 року, тобто з дати звернення до Управління ДКС України у м. Маріуполі.

Покликаючись на п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», постанову Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рн/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, відповідач 1 стверджував, що Управління ПФУ у Приморському районі м. Маріуполя правомірно визначило розмір належної ОСОБА_1 пенсії та виплатило її.

Відповідач 1 наголошував, що внаслідок зміни способу виконання рішення суду виплата заборгованості з пенсії мала проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України. Ні Управління ПФУ у Приморському районі м. Маріуполя, ні Маріупольське ОУ ПФУ як його правонаступник не були учасниками цих правовідносин. Виплата заборгованості не залежала від волі посадових осіб пенсійних органів, здійснювалася органами Казначейства відповідно до Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі – Закон № 4901), Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 (далі – Порядок № 649).

Відповідач стверджував, що протиправної бездіяльності по відношенню до позивача не допускав. Покликаючись на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 щодо реалізації дискреційних повноважень адміністративними органами, зазначав, що суд не може втручатися у діяльність органів влади при здійсненні ними своїх повноважень.

На цих підставах просив відмовити в позові.

Відповідач 2 – Управління ДКС України у м. Маріуполі позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Покликаючись на ст. 5 Закону № 2050, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі – Порядок № 845), Положення про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Типове положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280 (в редакції наказу від 17 серпня 2015 року № 716), відповідач 2 зазначав, що безпосереднє виконання рішення суду здійснювало Казначейство, саме до його повноважень належить нарахування компенсації за порушення встановленого строку перерахування коштів.

Управління ДКС України у м. Маріуполі як територіальний орган Казначейства здійснювало підготовку документів, необхідних для виконання виконавчого листа, стягувачем за яким був ОСОБА_1 , оскільки відповідно до п. 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, та інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідач 2 доводив, що 09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ДКС у м. Маріуполі з заявою про виконання рішення суду по справі № 266/4813/14-а.

30 листопада 2017 року після вжиття всіх необхідних заходів, спрямованих на безспірне списання коштів з боржника, Управління ДКС у м. Маріуполі направило до Головного управління ДКС України в Донецькій області документи щодо виконання рішення по справі № 266/4813/14-а для подальшого виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою», відкритою у Казначействі.

Ці дії були вчинені на підставі ст. 3 Закону № 4901, п. п. 33, 47 Порядку № 845, п. 1 Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 19 жовтня 2015 року № 295, та Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», яким бюджетне призначення за бюджетною програмою КПКВК 350404 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою», встановлено Державній казначейській службі України.

Відповідач 2 вважав адресовані йому позовні вимоги безпідставними, оскільки відповідно до Закону № 2050 і Порядку № 159 компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, в даному випадку – з коштів Пенсійного фонду України.

Крім того, відповідач 2 вважав, що позивачем пропущений строк звернення до суду, визначений ст. 122 КАС України. На переконання Управління ДКС України у м. Маріуполі, позивач скористався досудовим порядком врегулювання спору, а тому перебіг строку звернення до суду розпочався мав розпочатися з 02 серпня 2019 року.

На цих підставах просив відмовити в позові.

ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 15 травня 2019 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджено посвідченням учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1) серії НОМЕР_3 , виданим 09 жовтня 2019 року.

Станом на 2014 рік ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя як отримувач пенсії.

Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя (ідентифікаційний код: 23336760) зареєстроване як юридична особа 12 липня 1994 року, про що 22 грудня 2004 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) внесений запис за номером 1 274 120 0000 001182.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» відбулась реорганізація шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя та управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя та утворено Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (далі – Центральне ОУ ПФУ м. Маріуполя).

03 липня 2018 року до ЄДР внесений запис за номером 1 274 112 0012 001182 про припинення Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя.

Центральне ОУ ПФУ м. Маріуполя (ідентифікаційний код 41250795) зареєстроване як юридична особа 31 березня 2017 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 274 134 0000 013345.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» внаслідок реорганізації шляхом злиття Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя та Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя було утворено Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – Маріупольське ОУ ПФУ).

27 вересня 2019 року до ЄДР внесений запис за номером 1 274 112 0003 013345 про припинення Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя.

Відповідач 1 - Маріупольське ОУ ПФУ (ідентифікаційний код: 42171861, місцезнаходження: 87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) зареєстроване як юридична особа 31 травня 2018 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 274 134 0000 015352.

Отже, відповідач 1 – Маріупольське ОУ ПФУ є правонаступником Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя та Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя, які були припинені як юридичні особи внаслідок реорганізації органів Пенсійного фонду України.

Відповідач 2 – Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (ідентифікаційний код: 37989721, місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 68) зареєстроване як юридична особа 22 грудня 2011 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 274 102 0000 008518.

В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя з заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії (основної державної та додаткової) з 01 січня 2014 року відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796), виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.

Однак Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відмовило.

Не погодившись з такими діями посадових осіб Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя, ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя від 16 січня 2015 року по справі № 266/4813/14-а (провадження № 2-а/266/12/15) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 січня 2015 року задоволена частково; постанова Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 січня 2015 року скасована; прийнята нова постанова, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя про перерахунок пенсії задоволений частково; визнані неправомірними дії посадових осіб Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя; Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя зобов`язано нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 згідно з положеннями ст. ст. 50, 54, 67 Закону № 796 в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за період з 03 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року; позовні вимоги в частині перерахунку пенсії за період з 01 січня 2014 року по 02 червня 2014 року – залишені без розгляду; в іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 01 січня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно виплати державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю необхідно проводити у відповідності до ст. ст. 50, 54 Закону № 796, а з 03 серпня 2014 року – відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

23 квітня 2015 року на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 266/4813/14-а ОСОБА_1 виданий був виконавчий лист.

З метою примусового виконання ОСОБА_1 пред`явив цей виконавчий документ до Приморського районного відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (далі – Приморський РВ ДВС Маріупольського МУЮ).

08 травня 2015 року державний виконавець Приморського РВ ДВС Маріупольського МУЮ виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 47456122 з примусового виконання виконавчого листа № 266/4813/14-а.

22 травня 2015 року Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 266/4813/14-а нарахувало ОСОБА_1 доплату до пенсії за період з 03 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року у сумі 8 726,50 грн.

Проте донараховна сума пенсії Управлінням ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя стягувачу не виплачена.

02 грудня 2015 року Приморський РВ ДВС Маріупольського МУЮ звернувся до Приморського районного суду м. Маріуполя з заявою про зміну способу виконання судового рішення по справі № 266/4813/14-а.

Необхідність зміни способу виконання обґрунтована тим, що через відсутність відповідних асигнувань Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя не може виплатити ОСОБА_1 донараховану суму пенсії.

10 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Маріуполя постановив ухвалу, якою задовольнив заяву Приморського РВ ДВС Маріупольського МУЮ та змінив спосіб виконання постанови суду, на підставі якої виданий виконавчий лист № 266/4813/14-а, з зобов`язання Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на стягнення з Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 8 726,50 грн.

Ухвала Приморського районного суду м. Маріуполя про зміну способу виконання судового рішення набрала законної сили 24 лютого 2016 року.

24 березня 2017 року державний виконавець Приморського РВ ДВС Маріупольського МУЮ виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ДКС України у м. Маріуполі з заявою, в якій відповідно до Порядку № 845 просив провести стягнення коштів на підставі цієї заяви та оригінала виконавчого листа, виданого Приморським районним судом м. Маріуполя 16 вересня 2015 року по справі № 266/4813/14-а, та перевести на рахунок стягувача, відкритий в АТ «Приватбанк», стягнені судом кошти у сумі 8 726,50 грн.

Разом з заявою ОСОБА_1 подав до Управління ДКС України в м. Маріуполі виконавчий лист № 266/4813/14-а, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року, ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя від 10 грудня 2015 року, а також довідку банківської установи про реквізити рахунку стягувача.

12 жовтня 2017 року Управління ДКС України у м. Маріуполі звернулося до Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя з листом, в якому для здійснення безспірного списання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою», керуючись п. 47 Порядку № 845, просило повідомити про актуальність здійснення стягнення на підставі виконавчого листа № 266/4813/14-а та вжити заходи до погашення заборгованості.

У відповідь на звернення Управління ДКС України у м. Маріуполі Центральне ОУ ПФУ м. Маріуполя направило відповідачу 2 лист від 23 жовтня 2017 року № 22793/09, в якому просило взяти до уваги положення Закону № 4901 та забезпечити виконання виконавчого листа № 266/4813/14-а у встановленому порядку. Про виплату ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії Центральне ОУ ПФУ м. Маріуполя відповідачу 2 не повідомляло.

31 жовтня 2017 року Управління ДКС України у м. Маріуполі повторно звернулося до Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя з листом № 03-15/2441, в якому просило повідомити про актуальність стягнення на підставі виконавчого листа № 266/4813/14-а, вжити заходів до погашення заборгованості, у разі добровільного виконання рішення – письмово про це повідомити.

Як свідчить лист від 06 листопада 2017 року № 25762/09, Центральне ОУ ПФУ м. Маріуполя надало відповідачу 2 відповідь, за замістом аналогічну тій, що викладена у листі від 23 жовтня 2017 року № 22793/09.

Судом встановлено, що на виконання вимог ст. 3 Закону № 4901 та п. 47 Порядку № 845 територіальні органи Казначейства направили йому для виконання виконавчий лист по справі № 266/4813/14-а та інші документи, необхідні для здійснення безспірного списання коштів.

Так, відповідач 2 виходив з того, що у зв`язку з відсутністю у боржника бюджетних призначень для виконання судового рішення, а також з тим, що в органі Казначейства на ім`я боржника відкриті рахунки, призначені тільки для зарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до ст. 3 Закону № 4901, судове рішення по справі № 266/4813/14-а підлягає виконанню Казначейством за бюджетною програмою КПКВК 3504040 (кінцевий строк виконання - 09 січня 2018 року).

30 листопада 2017 року разом із супровідним листом № 03-15/2717 Управління ДКС України у м. Маріуполі направило документи, пов`язані з виконанням виконавчого листа № 266/4813/14-а, на адресу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.

Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі № 266/4813/14-а фактично виконана 12 червня 2019 року шляхом зарахування на рахунок ОСОБА_1 , відкритий у АТ «Приватбанк», грошових коштів у сумі 8 726,50 грн, про що свідчить виписка по рахунку за 12 червня 2019 року.

11 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ДКС у м. Маріуполі, а 05 серпня 2019 року – до Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя з заявами про індексацію суми пенсії, виплаченої йому на виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі № 266/4813/14-а.

У проведенні індексації позивачеві відмовлено, про що свідчать листи Управління ДКС України у м. Маріуполі від 31 липня 2019 року № 08-22/1336 та Маріупольського ОУ ПФУ від 15 серпня 2018 року № 1112/Д-01-01-01.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки суду по суті позовних вимог.

Надаючи оцінку правомірності дій (бездіяльності) відповідача 1 – Маріупольського ОУ ПФУ, суд виходить з такого.

Право пенсіонера на компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати передбачено Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159).

П. 1 Порядку № 159 установлено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

П. 2 Порядку № 159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як свідчить ч. 2 ст. 2 Закону № 2050, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. До таких доходів належить пенсія.

Відповідно до п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Таким чином, дія зазначених нормативно-правових актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які громадяни одержують на території України в гривнях і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

П. 4 Порядку № 159 установлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Відповідно до ст. 4 Закону № 2050, п. 5 Порядку № 159 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Ст. 5 Закону № 2050, п. 6 Порядку № 159 установлено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

За правилами, наведеними у ст. 6 Закону № 2050, п. 7 Порядку № 159, компенсацію виплачують за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати. Зокрема, за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Згідно зі ст. 7 Закону № 2050, п. 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, основною умовою виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі – пенсійним органом) добровільно або на виконання судового рішення.

Аналогічна позиція щодо застосування норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року по справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року по справі № 21-2003а16 та Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року по справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року по справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року по справі № 521/940/17, від 05 жовтня 2018 року по справі № 127/829/17.

Застосувавши наведені вище правові норми до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач має право компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Такий висновок ґрунтується на тому, що несвоєчасне нарахування і виплата ОСОБА_1 пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно є наслідком протиправної бездіяльності посадових осіб Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя, що встановлено постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі № 266/4813/14-а, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 в травні 2015 року в процесі примусового виконання рішення суду по справі № 266/4813/14-а.

Заборгованість з пенсії, належної ОСОБА_1 за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно, виплачена Казначейством в червні 2019 року в порядку виконання судових рішень відповідно до Закону № 4901. Отже, порушення строків виплати пенсії становило більш ніж один місяць.

Таким чином, бездіяльність Маріупольського ОУ ПФУ, яке є правонаступником Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя та Центрального ОУ ПФУ м. Маріуполя, що полягала у нездійсненні ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно у зв`язку з порушення строків її виплати, підлягає визнанню протиправною, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання Маріупольського ОУ ПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно згідно із Законом № 2050 у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Суд відхиляє доводи відповідача 1, які полягали у тому, Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя правомірно визначило розмір належної ОСОБА_1 пенсії, та посилання відповідача 1 на положення п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», постанову Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рн/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, оскільки ці доводи отримали оцінку суду під час розгляду справи № 266/4813/14-а, що знайшло відображення в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року.

Суд відхиляє доводи відповідача 1, які полягали у тому, що внаслідок зміни способу виконання рішення виплата заборгованості мала проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України; пенсійні органи не були учасниками цих правовідносин; виплата заборгованості не залежала від волі посадових осіб пенсійних органів, здійснювалася органами Казначейства відповідно до Закону № 4901 і Порядку № 649, виходячи з такого.

Та обставина, що виплата ОСОБА_1 пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно згідно з положеннями ст. ст. 50, 54, 67 Закону № 796 відбулась на підставі рішення суду, не звільняє пенсійний орган від обов`язку компенсувати позивачу втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З огляду на обов`язковість судових рішень як одну з конституційних засад судочинства, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі № 266/4813/15-а була обов`язковою до виконання Управлінням ПФУ в Приморському районі та його правонаступниками.

Пенсійний орган зобов`язаний був виконати це судове рішення незалежно від вжиття ОСОБА_1 заходів, спрямованих на його примусове виконання.

Суд зауважує те, що Законом № 4901 встановлений додатковий механізм гарантування державою обов`язковості судових рішень. Однак цей додатковий механізм жодним чином не виключає та не унеможливлює виконання боржником рішення суду в добровільному порядку.

В контексті спірних правовідносин це означає, що Управління ПФУ в Приморському районі м. Маріуполя та його правонаступники не були позбавлені можливості виконати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі № 266/4813/14-а в добровільному порядку.

Надаючи оцінку правомірності дій (бездіяльності) відповідача 2 – Управління ДКС України у м. Маріуполі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Ч. 1 ст. 3 Закону № 4901 визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 4901 у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі – Порядок № 845) безспірне списання – це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

П. 3 Порядку № 845 установлено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з п. 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Отже, відповідач 2 – Управління ДКС України у м. Маріуполі як територіальний орган Казначейства був задіяний у процесі виконання рішення суду по справі № 266/4813/14-а. При цьому безпосереднє виконання рішення суду здійснював не відповідач 2, а Державна казначейська служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Саме Казначейство здійснювало безспірне списання коштів на рахунок позивача.

Управління ДКС України у м. Маріуполі довело належними та допустимими доказами, що протиправної бездіяльності по відношенню до позивача не допускало.

Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні виплати (ст. 6 Закону № 2050, п. 7 Порядку № 159). В даному випадку – за рахунок коштів Пенсійного фонду України, оскільки йдеться про пенсію.

Таким чином, обґрунтованими є доводи відповідача 2 про те, що здійснення компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати не належить до компетенції Управління ДКС України у м. Маріуполі.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Управління ДКС України у м. Маріуполі та про зобов`язання відповідача 2 здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати задоволенню не підлягають.

Суд зауважує, що Закон № 4901 передбачає механізм виплати стягувачу компенсації у випадку перевищення тримісячного строку під час перерахування коштів за рішенням суду. Така компенсація здійснюється Казначейством за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Однак компенсація, що виплачується Казначейством відповідно до Закону № 4901, має іншу правову природу, ніж компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, визначена Законом № 2050.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду про часткове задоволення позовних вимог не спростовують.

V. Щодо строку звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, є Закон № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, в даному випадку визначений ст. 122 КАС України строк звернення до суду застосуванню не підлягає.

Тим більш, що встановлені процесуальним законом строк звернення до суду та наслідки його пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого порушення, в першу чергу, з боку держави.

Як наслідок, суд відхиляє доводи відповідачів 1 і 2, що стосуються пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду.

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач належить до громадян, віднесених до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та звільнений від сплати судового збору в силу положень п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

VІІ. Щодо судового контролю за виконанням рішення.

Позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком судом.

Позивач не обґрунтував необхідність застосування судового контролю за виконанням цього рішення, а тому підстави для його встановлення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42171861, місцезнаходження: 87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а), Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (ідентифікаційний код: 37989721, місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 68) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягала у нездійсненні ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно у зв`язку з порушенням строків її виплати.

3. Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії за період з 03 червня 2014 року до 02 серпня 2014 року включно у зв`язку з порушенням строків її виплати згідно із Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Повне судове рішення складено 25 серпня 2020 року.

Суддя Т.О. Кравченко