
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 жовтня 2020 р. Справа№200/7923/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Донецькій області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані 65 днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з жовтня 2015 року до червня 2020 року, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 65 днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з жовтня 2015 року до червня 2020 року в розмірі 41930,25 гривень, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період – з дати звільнення з 02.06.2020 року до моменту фактичної виплати грошової компенсації за невикористані 65 днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із розрахунку 875,79 гривень за день, стягнення моральної шкоди, завданою протиправною бездіяльністю відповідача в розмірі 41930,25 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що проходив службу в органах МВС та Національній поліції з 15.08.2005 року та відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 29.05.2020 року № 221 о/с з 01.06.2020 року був звільнений за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення НОМЕР_1 , виданого 20.10.2015 року, тому має право на додаткову відпустку, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період з 2015 по 2020 роки, компенсацію за яку, відповідач протиправно не виплатив йому при звільненні.
З зазначених підстав просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24 вересня 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року розгляд справи відкладено на 20 жовтня 2020 року.
Сторони до суду з`явились.
Відповідачем надано письмовий відзив від 28.09.2020 року (а.с. 43-50). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що під час проходження служби позивач не звертався з рапортом про додаткову відпустку, тому не мав права на додаткову відпустку як учасник бойових дій.
Зазначає, що Законом України «Про відпустки» взагалі не передбачено цей вид відпусток.
Також звертає увагу на невірний розрахунок грошової компенсації позивача, зокрема на невірне визначення середньоденного заробітку.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачем надано відповідь на відзив (а.с. 90-95) в якому зазначає, що доводи та міркування, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву є упередженими, необґрунтованими та такими, що порушують норми чинного законодавства, у зв`язку з чим, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив (а.с. 85-88) в яких зазначає на необґрунтованості заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим, просить відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 (а.с. 8-9). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач з 15.08.2005 року проходив службу в органах МВС, а потім в Національній поліції України на посаді старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Донецькій області, з якої був звільнений 01.06.2020 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Зазначене підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_3 та наказом відповідача від 29.05.2020 року № 229 о/с (а.с. 10-13).
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення НОМЕР_1 , виданого 20.10.2015 року (а.с. 14).
Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2020 роки.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з розрахунку відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, виходячи з виплат за останні 12 місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки та просить нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період – з дати звільнення з 02.06.2020 року до моменту фактичної виплати грошової компенсації за невикористані 65 днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із розрахунку 875,79 гривень за день.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд виходить з наступного.
Державні гарантії права громадян на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлено Законом України «Про відпустки».
Види відпусток визначаються статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.
Зокрема, установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: - основна відпустка (стаття 6 цього Закону); - додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); - додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); - інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Згідно до статті 12 вказаного Закону встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них осіб.
Зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачає право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них (стаття 101).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
Згідно з п. 2 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 10 ст. 93 цього ж Закону встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України від 06.04.2016р. № 260 (далі - Порядок № 260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення
Суд зазначає, що вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
Суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Слід зазначити, що принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Відтак, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2020 рік.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, - то позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково, тобто, не у спосіб визначений позивачем – за розрахунком обчислення середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні 12 місяців на підставі постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100, а виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 01.06.2020 року.
Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18-а, залишеним в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період – з дати звільнення з 02.06.2020 року до моменту фактичної виплати грошової компенсації за невикористані 65 днів щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій із розрахунку 875,79 гривень за день не підлягають задоволенню, оскільки є завчасними тому, що відповідачем на дату розгляду справи не нараховано і не виплачено грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки. Точна дата такого розрахунку невідома. Відтак, захист прав на майбутнє не передбачений нормами КАС України, тому позивач, отримавши грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, має звернутися з відповідним позивом до суду про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період – з дати звільнення з 02.06.2020 року до моменту фактичної виплати грошової компенсації.
Вимоги про стягнення моральної шкоди, завданою протиправною бездіяльністю відповідача в розмірі 41930,25 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів також є необґрунтованими, оскільки всупереч ч. 1 ст. 77 КАС України не доведені жодними належними та допустимими доказами, на які послався позивач у адміністративному позові.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з урахуванням п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій. Докази понесення позивачем інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
На підставі положень Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на підставі ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження згідно даних ЄДР: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, буд. 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 червня 2020 року.
Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 червня 2020 року.
В решті позовних вимог – відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 жовтня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.Б. Голубова
Судове рішення № 92287529, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 20.10.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 200/7923/20-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: