Рішення № 92286032, 07.10.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2020 справа № 914/4160/14(914/596/20)

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: ОСОБА_1 , м. Львів,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», м. Жидачів, Львівська область

про стягнення середньої заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 105383,85 грн.

у межах справи про банкрутство № 914/4160/14

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Тетра-Агро", м. Червоноград Львівської області

про: банкрутство Публічного акціонерного товариства „Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81701, ідентифікаційний код 00278801)

Суддя В.М.Артимович,

секретар судового засідання Н.Р. Когут

Представники сторін:

від позивача:не з`явився;

від відповідача: Ю.Й. Зошій - адвокат.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/4160/14 (914/596/20) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 105383,85 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.03.2020 справу № 914/596/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про стягнення середньої заробітної плати прийнято до провадження в межах справи № 914/4160/14 про банкрутство Публічного акціонерного товариства „Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (ідентифікаційний код 00278801) за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 914/4160/14 (914/596/20) та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 27.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

16.09.2020 представником відповідача подано клопотання про долучення доказів: копій платіжних доручень про утримання військового збору та податків із зарплати позивача; копії довідки Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» про проведення платежів на загальну суму 235773,63 грн. на користь ОСОБА_1 . У клопотанні зазначено, що дані докази отримані від Жидачівського РВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції засобами електронної пошти 15.09.2020р. Вказано, що у зв`язку із карантинними заходами працівники бухгалтерії ПАТ «ЖЦПК» працювали у віддаленому режимі, а бухгалтер, який відповідає за нарахування зарплат - на лікарняному. Тому раніше не було можливості надати відповідні докази.

Ухвалою суду від 16.09.2020 розгляд справи відкладено на 23.09.2020.

23.09.2020 представником Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» подано заяву, в якій просить суд клопотання від 17.04.2020 року про залишення справи без руху не розглядати.

Ухвалою суду від 23.09.2020 розгляд справи відкладено на 07.10.2020.

В судове засідання 07.10.2020 з`явився представник відповідача. Позивач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Представник відповідача в судовому засіданні заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою позивача в судові засідання.

Розглянувши усне клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд зазначає, що таке клопотання не підлягає до розгляду з огляду на наступне.

Підстави залишення позову без розгляду визначено у ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 226 суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятою відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено на усій території України карантин з 12 березня 2020 року, який продовжено до 31.10.2020.

Суд звертає увагу на те, що позивачем на розгляд суду 22.05.2020 подано клопотання про проведення судового засідання без його участі. Зокрема, у даному клопотанні просить розглядати справу без його участі та зазначає, що у відповідності до вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами та доповненнями) у зв`язку з установленням на території України карантину заборонено громадянам пенсійного віку виходити на вулицю під час карантинних обмежень. Також до даного клопотання додано для огляду оригінал довідки ПАТ «ЖЦПК» від 28.09.2018 № 281.

Отже, враховуючи наведені обставини, відсутні підстави для залишення даного позову без розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.10.2020 надав пояснення по суті спору та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

1.Описова частина рішення.

1.1. Позиція позивача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 (позивач) з червня 2002 року перебував у трудових відносинах із Публічним акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (відповідачем). Позивач зазначає, що відповідно до наказу № 94к від 28 грудня 2016 року позивач звільнений згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін.

Позивач вказує, що у зв`язку з тим, що з вини відповідача позивачу не виплачено всіх належних сум, позивач звернувся до суду із відповідною позовною заявою, та рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на користь ОСОБА_1 123826,08 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 7293,00 грн не нарахованої заробітної плати за грудень 2016 року, 30630,60 грн компенсації за невикористану відпустку та 74023,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позивач стверджує, що, оскільки рішення суду відповідачем не виконано в повному обсязі, існує безспірна заборгованість по заробітній платі в розмірі 80335,37 грн, з врахуванням положень чинного законодавства, що регулює зобов`язання відповідача щодо виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, розмір належного до виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, починаючи з 07.12.2018 (дня наступного за днем винесення рішення Господарським судом у справі № 914/2069/18) по 04.02.2020 (день подання позову) становить - 105383,85 грн.

Позивач зазначає, що розрахунок здійснено за формулою Сз = Сдзп х Крб, де: Сз - середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, Сдзп - середньоденна заробітна плата (згідно довідки - 364,65 грн), Крб - кількість робочих днів за період затримки фактичного розрахунку згідно норм робочого часу з 07.12.2018 (дня наступного за днем винесення рішення Господарським судом по справі № 914/2069/18) по 04.02.2020 (день подання позову). Сз = 364,65 грн х 289 роб.дні = 105 383,85 грн, які просить стягнути з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачений за подання даної позовної заяви судовий збір.

1.2. Позиція відповідача.

Відповідачем на розгляд суду подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує позовні вимоги повністю. У відзиві зазначено, що позивач у позовній заяві нараховує середній заробіток за час затримки розрахунку за період 07.12.2018 року по 04.02.2020 року. Відповідач підтверджує, що, як вказує сам позивач у позові, органами державної виконавчої служби стягнуто з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на користь ОСОБА_1 123826,08 грн та 7293,00 грн відповідно 23.10.2019 та 30.10.2019.

Відповідач зазначає, що постановою Жидачівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області від 28.08.2019 у ВП № 55408609 накладено арешт на кошти ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» у розмірі 430551,00 грн. Вказує, що з цього приводу відповідач навіть звертався із скаргою від 02.09.2019 до суду у справі № 914/4160/14 про скасування такої постанови. Стверджує, що з виконавчої служби відповідач отримав відповідь відповідно до якої, кошти з комбінату на рахунки виконавчої служби для виплати боргу по заробітній платі поступили 30.09.2019 і виплачені ОСОБА_1 в сумі 123826,08 грн 23.10.2019. Відтак, відповідач вважає, що виконав обов`язок по сплаті заробітної плати позивачу 23.10.2019. Тому нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку повинно здійснюватися з 07.12.2018 по 23.10.2019 (218 робочих днів). Отже, Сз = 364,65 грн х 218 роб.дні = 79 493,70 грн.

Відповідач зазначає, що питання, яке піднімає ОСОБА_1 у позовній заяві стосується виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Згідно зі ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відаовідач стверджує, що, як зазначає позивач у позові і не заперечується відповідачем, борг по заробітній платі йому було перераховано державною виконавчою службою 30.10.2020 у розмірі 123826,08 грн. та 31612,18 грн. Відтак, на переконання відповідача, початок позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 повинен рахуватися з 30.10.2020 року. Позивач звернувся до суду 13.02.2020 року, тобто з пропущенням 3-х місячного строку звернення до суду. Тому, відповідач просить суд до вимог ОСОБА_1 застосувати строк позовної давності.

2.Мотивувальна частина рішення:

2.1.Фактичні обставини, встановлені судом:

ОСОБА_1 (позивач) з червня 2002 року перебував у трудових відносинах із Публічним акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (відповідачем).

Відповідно до наказу № 94к від 28 грудня 2016 року позивач звільнений згідно п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на користь ОСОБА_1 123826,08 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 7293,00 грн не нарахованої заробітної плати за грудень 2016 року, 30630,60 грн компенсації за невикористану відпустку та 74023,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Як стверджує позивач, не заперечує відповідач та свідчать матеріали справи, на виконання вказаного рішення суду органами державної виконавчої служби Корсунському М.М. було перераховано наступні кошти: 123826,08 грн 23.10.2019 та 31612,18 грн 30.10.2019, всього 155438,26 грн.

Як вбачається з листа Жидачівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегірнального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 25.05.2020, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи, станом на сьогоднішній день виконавче провадження закінчене на підставі п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, позивач стверджує, що станом на момент підготовки даного позову існувала заборгованість по заробітній платі в розмірі 80335,37 грн, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки (з 07.12.2018 (дня наступного за днем винесення рішення Господарським судом у справі № 914/2069/18) по 04.02.2020 (день подання позову)), що становить 105383,85 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2102,00 грн. сплаченого судового збору.

2.2. Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.

Суд, проаналізувавши матеріали та з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 24 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на користь ОСОБА_1 123826,08 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 7293,00 грн не нарахованої заробітної плати за грудень 2016 року, 30630,60 грн компенсації за невикористану відпустку та 74023,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач стверджує, що станом на момент підготовки даного позову існувала заборгованість по заробітній платі, в зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 105383,85 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, закон прямо покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок зі звільненим працівником - виплатити всі суми, що належать йому. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з п. 21 вказаної постанови, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) (надалі - Порядок обчислення середньої заробітної плати) встановлено, що у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абз. 3 ч. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як встановлено у рішенні Господарського суду Львівської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18, яке набрало законної сили, відповідно до довідки № 281 від 28.09.2018, виданої відповідачем - ПАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат", середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на дату звільнення складає 364 грн. 65 коп.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку (з 07.12.2018 (дня наступного за днем винесення рішення Господарським судом у справі № 914/2069/18) по 04.02.2020 (день подання позову)) позивачем здійснено за формулою: Сз = Сдзп х Крд, де:

Сз- середній заробіток за весь час затримки розрахунку,

Сдзп - середньоденна заробітна плата,

Крд - кількість робочих днів за період затримки (згідно норм робочого часу з 07.12.2018 по 04.02.2020). Позивачем зазначено 289 робочих днів за вказаний період.

Позивачем розраховано та заявлено до стягнення середній заробіток за весь час затримки по день звернення з позовом до суду (07.12.2018 по 04.02.2020) у розмірі 105383,85 грн (364,65 грн середньоденна заробітна плата х 289 робочих днів, визначених позивачем).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 роз`яснено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з позивачем, то враховуючи, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Позивач стверджує, що станом на момент підготовки даного позову існувала заборгованість по заробітній платі в розмірі 80335,37 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст. 2 Закону України "Про оплату праці" визначено структуру заробітної плати, яка включає: основну заробітну плату (винагорода за виконану роботу); додаткову заробітну плату (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці - доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Суд вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається з рішення Господарського суду Львівської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18, враховуючи наведені положення законодавства щодо визначення поняття «заробітна плата», до стягнення з відповідача на користь позивача підлягала заробітна плата в сумі 161749,68 грн (123826,08 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 7293,00 грн не нарахованої заробітної плати за грудень 2016 року, 30630,60 грн компенсації за невикористану відпустку), оскільки 74023,95 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, який теж стягнуто з відповідача на користь позивача відповідно до вказаного рішення суду, не є за своєю правовою природою ні основною, ні додатковою заробітною платою.

Суд зазначає, що, як вбачається з листа Жидачівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегірнального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 25.05.2020, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи, станом на сьогоднішній день виконавче провадження закінчене на підставі п. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд вважає за необхідне зазначити, що державна виконавча служба, позивач та відповідач підтверджують перерахування позивачу, на виконання вказаного рішення Господарського суду Льввіської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18, коштів в сумі 123826,08 грн 23.10.2019 та 31612,18 грн 30.10.2019, всього 155438,26 грн.

Суд звертає увагу на те, що доказів щодо перерахування позивачу всіх сум, належних до стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до вказаного рішення суду, та, відповідно, дат їх перерахування позивачу матеріали справи не містять та сторонами не надано.

Отже, судом встановлено, що сума залишку невиплаченої заробітної плати, докази підтвердження дат оплати якої відсутні в матеріалах справи, становить 6311,42 грн. (161749,68 грн (заробітна плата, яка стягнута з відповідача на користь позивача згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2018) - 155438,26 грн (сума заробітної плати, перерахування якої на виконання вказаного рішення суду підтверджено матеріалами справи) = 6311,42 грн).

Відповідач просить застосувати строк позовної давності до даних позовних вимог, оскільки вважає, що ним виконано обов`язок по сплаті заробітної плати позивачу 23.10.2019, коли останньому було перераховано 123826,08 грн власне основної заробітної плати, стягнутої з ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий завод» на користь ОСОБА_1 за період з квітня 2015 року по листопад 2016 року (згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18).

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16). Тобто до заробітної плати відноситься також і компенсація за невикористану відпустку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, відповідачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України твердження про те, що ним повністю виконано обов`язок по сплаті заробітної плати позивачу 23.10.2019 (позивачу було перераховано 123826,08 грн основної заробітної плати), оскільки відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази щодо дати і часу сплати позивачу 7293,00 грн не нарахованої заробітної плати за грудень 2016 року, 30630,60 грн компенсації за невикористану відпустку.

Суд звертає увагу на те, що з долучених відповідачем платіжних доручень не вбачається перерахування ОСОБА_1 вказаних вище коштів, так як у даних платіжних дорученнях в призначеннях платежу відсутні посилання на сплату заробітної плати за грудень 2016 року чи компенсації за невикористану відпустку, які належні позивачу до стягнення згідно з рішенням Господарського суду Льввіської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18.

Отже, сторонами не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази перерахування ОСОБА_1 станом на 04.02.2020 (день, по який позивач нараховує середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку по заробітній платі) 6311,42 грн залишку невиплаченої заробітної плати, належної йому до стягнення з відповідача згідно з рішенням Господарського суду Льввіської області від 06.12.2018 у справі № 914/2069/18.

Враховуючи наведене, в матеріалах справи відсутні докази щодо часу та дати здійснення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем по заробітній платі, тому строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, позивачем не пропущено.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 74-79, 123, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4; ідентифікаційний код 00278801) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 105383,85 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку та 2102,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ відповідно до ст. 327 ГПК України видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.10.2020.

Суддя В.М. Артимович