Рішення № 92285794, 19.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2020Справа № 910/10355/20За позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮНЕТ»

про стягнення 512 244, 41 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮНЕТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 512 244, 41 грн, з яких: 341 279, 50 грн основний борг, 84 346, 31 грн пеня, 10 041, 14 грн 3% річних, 8 321, 56 грн інфляційні втрати та 68 255, 90 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.530, 526, 546, 549, 610, 611, 626, 712 Цивільного кодексу України, ст.193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки товару №1028 від 11.10.2017, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

04.08.2020 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10355/20, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 04116, місто Київ, провулок Тбіліський, будинок 1.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 направлялись судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "вибули".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі № 910/10355/20 належним чином.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у період з 08.09.2020 по 16.10.2020 включно на лікарняному, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з лікарняного - 19.10.2020.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.10.2017 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки товару № 1028 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю замовлений товар (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа постачальника далі - товар), а покупець зобов`язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна, кількість товару, що підлягають виготовленню та поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках покупця, рахунках-фактурах постачальника та накладних (товарно-транспортних, фактичних або видаткових).

Згідно з п. 3.1. договору, загальна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних постачальника.

Ціна товару, що постачається згідно цього договору, вказується постачальником у накладній на відпуск товару та/або рахунках - фактурах (п. 7.1. договору).

Положеннями пункту 7.11. договору встановлено, що в порядку виключення, постачальник має право надати покупцю відстрочку оплати за товар на термін до 5 банківських днів. Покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 та п. 6.1. даного договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах (п. 10.1. договору).

Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 346 615, 26 грн, що підтверджується наступними накладними: № 1/23215 від 29.03.2019 на суму 10 012, 42 грн, № 5/32136 від 07.05.2019 на суму 38 704, 32 грн, № 7/17625 від 27.05.2019 на суму 4 684, 14 грн, № 5/46502 від 24.06.2019 на суму 37 849, 92 грн, № 7/20332 від 29.06.2019 на суму 6 977,64 грн, № 7/20788 від 04.07.2019 на суму 8 290,74 грн, № 5/49900 від 05.07.2019 на суму 37 849,92 грн, № 1/55604 від 06.07.2019 на суму 63 803,90 грн, № 7/21393 від 10.07.2019 на суму 7 634, 20 грн, № 1/60112 від 17.07.2019 на суму 41 051, 22 грн, № 7/25199 від 06.08.2019 на суму 4 078, 48 грн, № 7/25239 від 07.08.2019 на суму 4 078, 48 грн, № 7/25668 від 13.08.2019 на суму 4 145,38 грн, № 7/25855 від 14.08.2019 на суму 2 832, 28 грн , № 5/67529 від 22.08.2019 на суму 17 419, 20 грн, № 5/67648 від 23.08.2019 на суму 3 065, 82 грн, № 5/69379 від 27.08.2019 на суму 4 662, 84 грн, № 5/71686 від 03.09.2019 на суму 21 009, 82 грн, № 5/73565 від 07.09.2019 на суму 6 131, 64 грн, № 5/75975 від 14.09.2019 на суму 8 428, 44 грн, № 5/77638 від 16.09.2019 на суму 10 104, 24 грн, № 5/77835 від 18.09.2019 на суму 3 800, 22 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень.

Як зазначає позивач, відповідачем поставлений товар оплачено частково в сумі 5 335, 76 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання за договором щодо своєчасної оплати поставленого товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 341 279, 50 грн та 84 346, 31 грн пені, 68 255, 90 грн штрафу, 10 041, 14 грн 3% річних і 8 321, 56 грн інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що за договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар за накладними на загальну суму 346 615, 26 грн, проте оплатив частково, неоплаченим залишився товар на суму 341 279, 50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами в пункті 7.11. договору погоджено, що покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки.

Доказів оплати відповідачем суми 341 279, 50 грн, у тому числі у встановлені договором строки, суду не надано, в зв`язку з чим позов у частині стягнення суми основної заборгованості підлягає задоволенню.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 84 346, 31 грн пені, 68 255, 90 грн штрафу, 10 041, 14 грн 3% річних та 8 321, 56 грн інфляційних втрат.

Пунктами 8.1., 8.2., 8.4. договору встановлено, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У разі порушення покупцем строку платежу, встановленого п. 7.11. цього договору, більше ніж на 5 (п`ять ) банківських днів покупець зобов`язаний сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми простроченого платежу.

Крім цього, в пункті 8.5. договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлених розділом 8 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання слід було виконати.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України.

У інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 09.02.18 у справі № 911/2813/17, від 17.04.18 у справі № 910/6064/16, від 25.05.18 у справі № 922/1720/17, від 08.08.18 у справі №908/1843/17)

Отже, законодавчі обмеження щодо одночасного стягнення пені та штрафу визначених сторонами в договорі відсутні.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем у розмірі 84 346, 31 грн за загальний період з 06.04.2019 по 11.07.2020, судом встановлено, що в розрахунку пені за видатковою накладною № 5/73565 від 07.09.2019 на суму 6 131, 64 грн, позивачем не враховано положення п.7.11. договору та невірно визначено початок період нарахування, в той час як вірною датою початку нарахування за зазначеною накладною є 14.09.2019.

У зв`язку з чим, судом здійснено власний розрахунок пені за загальний період з 06.04.2019 по 11.07.2020, відповідно до якого пеня за визначений період становить 84 335, 60 грн. Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 84 335, 60 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний вірно та є обґрунтованим. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 68 255, 90 грн штрафу підлягає задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 041, 14 грн 3% річних за загальний період з 06.04.2019 по 11.07.2020 та 8 321, 56 грн інфляційних втрат.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Перевіривши розрахунок 3% річних наданий позивачем, суд встановив, що що в розрахунку пені за видатковою накладною № 5/73565 від 07.09.2019 на суму 6 131, 64 грн, позивачем не враховано положення п.7.11. договору та невірно визначено початок період нарахування, в той час як вірною датою початку нарахування за зазначеною накладною є 14.09.2019.

У зв`язку з чим, судом було здійснено власний розрахунок 3 % річних. За розрахунком суду 3 % річних за визначений позивачем період становить 10 035, 83 грн. Таким чином, позовна вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволення в розмірі визначеному судом - 10 035, 83 грн.

Крім цього, на підставі ст.625 ЦК України позивач згідно наданого власного розрахунку просив суд стягнути з відповідача 8 321, 56 грн інфляційних втрат.

Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, за результатами якого суд погоджується із сумами нарахувань за період квітня 2019 року по червень 2020 року в загальній сумі 8 321, 56 грн, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 341 279, 50 грн основного боргу, 84 335, 60 грн пені, 68 255, 90 грн штрафу, 10 035, 83 грн 3% річних та 8 321, 56 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮНЕТ» (04116, місто Київ, провулок Тбіліський, будинок 1, ідентифікаційний код 31956217) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 7, ідентифікаційний код 05523398) 341 279 (триста сорок одна тисяча двісті сімдесят дев`ять) грн 50 коп. основного боргу, 84 335 (вісімдесят чотири тисячі триста тридцять п`ять) грн 60 коп. пені, 68 255 (шістдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн 90 коп. штрафу, 10 035 (десять тисяч тридцять п`ять) грн 83 коп. 3% річних, 8 321 (вісім тисяч триста двадцять одна) грн 56 коп. інфляційних втрат та 7 683 (сім тисяч шістсот вісімдесят три) грн 43 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань