Рішення № 92285572, 15.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.10.2020Справа № 910/9091/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМСИСТЕМ КМД"

про стягнення 241131,64 грн

представники сторін:

від позивача: Бовтуненко М.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМСИСТЕМ КМД" стягнення 241131,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару відповідно до рахунку на оплату №92 від 24.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2020 зазначену позовну заяву залишено без руху.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.06.2020 повернув без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО" про забезпечення позову.

14.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.07.2020 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/9091/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.08.2020 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО" про застосування заходів забезпечення позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.09.2020 суд призначив судове засідання у справі №910/9091/20 на 15.10.2020.

13.10.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 22.09.2020.

Представник відповідача у судове засідання 15.10.2020 не з`явився. Згідно із інформацією розміщеної на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення №0105475040976 відповідач отримав ухвалу суду про повідомлення щодо розгляду справи по суті 22.09.2020. Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання ухвалою суду 22.09.2020.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 15.10.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні 15.10.2020 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, згідно із усною домовленістю між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЮМСИСТЕМ КМД" (відповідач), відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу товар (HPL-панель з підсистемою) на загальну суму 241131,64 грн.

Згідно із матеріалами справи, відповідач виставив позивачу рахунок №92 від 24.12.2018 на суму 241131,64 грн.

26.12.2020 позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМСИСТЕМ КМД" грошові кошти у розмірі 241131,64 грн, в підтвердження чого позивачем було надано платіжне доручення №694 від 26.12.2018 на суму 241131,64 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти у сумі 241131,64 грн за товар на підставі рахунка №92 від 24.12.2018, поставку товару не здійснив.

Позивач зазначає, що направив відповідач претензію від 27.01.2020, в якій вимагав від відповідача перерахувати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО" 241131,64 грн сплаченої вартості непоставленого товару.

Оскільки відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 241131,64 грн заборгованості.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно із ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У матеріалах справи міститься виставлений відповідачем позивачу рахунок №92 від 26.12.2018 на оплату товару (HPL-панель з підсистемою) на загальну суму 241131,64 грн.

Позивач перерахував на користь відповідача 241131,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням №694 від 26.12.2018 на суму 241131,64 грн з призначенням платежу: оплата згідно рахунку №92 від 26.12.2018.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181, 265 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом направлення відповідачем рахунку на оплату №92 від 24.12.2018 та оплати позивачем зазначеного рахунку.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором. У випадках, коли договір передбачає обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи той факт, що правовідносини сторін виникли за договором поставки,у кладеного у спрощений спосіб, строк поставки товару сторонами не узгоджений, приймаючи до уваги наведені вище норми права, обов`язок відповідача поставити товар виникає з моменту пред`явлення вимоги щодо його поставки.

Докази направлення відповідачу листа-вимоги про поставку товару у відповідний строк в матеріалах справи відсутні.

За поясненнями позивача, відповідач отримав вимогу про щодо поставки товару 26.12.2018, що була пред`явлена засобами телефонного зв`язку. Однак суд зазначає, що у відповідності до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Позивачем не надано жодних доказів у підтвердження отримання відповідачем вимоги про поставку товару, у тому числі 26.12.2018.

Позивачем надано у матеріали справи лише претензію від 27.01.2020 про повернення суми попередньої оплати, у якій позивач не встановлював строку поставки товару та не пред`являв вимоги до відповідача поставити товар.

Більш того, як встановлено судом, згідно із наданого позивачем у матеріали справи опису вкладення у цінний лист від 07.02.2020, позивач направив претензію від 27.01.2020 Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЮМСИСТЕМ КМД" на адресу: 10001, м. Житомир, вул. Київська, буд.77, оф.903, у той час як адресою місцезнаходження відповідача є: 03047, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 50, офіс 461. Вказана в описі вкладення у цінний лист адреса також не зазначена і у рахунку на оплату №92 від 24.12.2018. Жодних доказів на підтвердження того, що адреса: 10001, м. Житомир, вул. Київська, буд.77, оф.903 є адресою відповідача для листування позивачем у матеріали справи не надано. Доводи позивача про те, що поштове відправлення із претензією вручене саме відповідачу, суд відхиляє, оскільки надана у матеріали справи роздруківка про вручення поштового відправлення не містить номеру поштового відправлення та окрім того, відсутня інформація про отримання такого відправлення безпосередньо представником відповідача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив належними доказами того, що він звертався до відповідача із вимогою про поставку йому товару на оплачену суму коштів за платіжним дорученням №694 від 26.12.2018.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Оскільки сторонами не було погоджено строку поставки товару, а доказів направлення вимоги у відповідності до приписів ст.530 ЦК України матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про відсутність прострочення виконання зобов`язання відповідачем з поставки товару.

На підставі наведеного, суд вважає, що підстави для застосування положень ч.2 ст.693 ЦК України у даній справі відсутні та відповідно, наразі у відповідача відсутнє зобов`язання повернути (сплатити) позивачу суму отриманої попередньої оплати.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

У відповідності до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивач у відповідності наведених приписів процесуального закону не довів суду належними доказами настання строку поставки товару та прострочення відповідачем виконання зобов`язання відповідачем з поставки товару.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для повернення сплачених позивачем коштів у сумі 241131,64 грн та передчасність вимог позивача.

Суд зазначає, що обов`язок відповідача поставити товар оплаченого позивачем згідно із рахунку на оплату №92 від 24.12.2018 може бути в майбутньому виконаним після погодження сторонами строку поставки чи направлення позивачем вимоги про поставку товару у визначений строк.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

З урахуванням вище встановлених судом обставин, оскільки на час звернення до суду та розгляду справи у відповідача відсутнє прострочення зобов`язання з поставки товару, суд приходить до висновку, що права позивача у даному випадку не порушені з боку відповідача.

Водночас суд звертає увагу позивача, що після встановлення строку поставки товару та наявності порушення відповідачем зобов`язання зі своєчасної поставки товару, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача суми попередньої оплати.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРЕЛЕКТРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМСИСТЕМ КМД" стягнення 241131,64 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 19.10.2020.

Суддя С. О. Турчин