Рішення № 92285511, 07.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2020Справа № 910/15168/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Маріупольської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕМА КІДС"

про стягнення 393 499,68 грн.

за участю представників:

від прокуратури: Синюк І.А.

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Фадєєв О.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Маріупольська місцева прокуратура в інтересах держави в особі ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕМА КІДС" про стягнення 393 499,68 грн., з яких: 339 187,20 грн. - штраф, 54 312,48 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №274-81 від 20.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі на 13.01.2020.

02.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вема Кідс" надійшов відзив на позовну заяву, а також заява про застосування спеціального строку позовної давності.

14.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 надійшло заперечення, а також відповідь на відзив.

Судове засідання, призначене на 13.01.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 розгляд справи призначено на 05.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 відкладено розгляд справи на 24.02.2020.

18.02.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника Прокуратури міста Києва надійшло заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

24.02.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника Прокуратури міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 зупинено провадження у справі №910/15168/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №912/2385/18.

10.08.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду представником прокуратури міста Києва подано клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з тим, що справа №912/2385/18 розглянута Великою Палатою Верховного Суду.

Судом встановлено, що 26.05.2020 Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18 прийнято постанову та 20.07.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2020 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 розгляд справи відкладено на 07.10.2020.

У судовому засіданні 07.10.2020 представник прокуратури надав додаткові пояснення, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.10.2020 надав додаткові пояснення, заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю, в черговий раз посилаючись на відсутність у Маріупольської місцевої прокуратури повноважень для пред`явлення позову в інтересах держави в особі ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ.

Представник позивача у судове засідання 07.10.2020 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідач неодноразово заперечував проти правомірності подання позову у даній справі, а також здійснення представництва інтересів держави в суді саме органами прокуратури. З приводу вищенаведених заперечень відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пункт 3 частини 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вказано, що прокурор, звертаючись з позовом до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а саме, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звернувся з відповідним позовом до суду у розумний строк.

Як вбачається із матеріалів справи, позов у справі № 910/15168/19 пред`явлено прокурором у зв`язку із тим, що ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ тривалий час не звертається до суду з позовною заявою, а лише вчиняє формальні дії, спрямовані на досудове врегулювання спору, які не є ефективними.

Таким чином, бездіяльність вказаного органу, а саме невжиття ним заходів по стягненню до бюджету штрафних санкцій за тривале невиконання відповідачем умов договору, потребувало вжиття заходів прокурорського реагування.

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що Департамент звертався до місцевої прокуратури з проханням забезпечити представництво його інтересів в суді, з метою стягнення сум штрафних санкцій за укладеним договором з відповідачем, зазначаючи при цьому на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору в необхідному розмірі (лист від 27.02.2019 № 39-4412-39.1).

З огляду на викладене, суд враховує правові позиції Верховного Суду, та зазначає про наявність достатніх правових підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

20.08.2018 між ДЕПАРТАМЕНТОМ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (позивач, замовник) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕМА КІДС" (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки №274-81 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник передає у власність замовнику, а замовник приймає та оплачує товар по цінах, в кількості, асортименті що вказані в Додатку №1 (Специфікації), що є невід`ємною частиною цього договору.

Найменування товару: Лот 1 - Комплект дошок за кодом ДК 021:2015 30190000-7 - Офісне устаткування та приладдя різне (пункт 1.2. Договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що строк (термін) поставки товару до 01.10.2018 року.

Відповідно до п. 5.3.1. договору постачальник зобов`язаний своєчасно забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п. 2.5. договору датою поставки товару є дата, коли товар був переданий в повному обсязі у власність замовника в місці поставки (призначення), що підтверджується відповідними документами, з цього моменту зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважається виконаними у повному обсязі.

Передача товару здійснюється за товарними накладними, що є підставою для оплати замовником. Разом з товаром постачальник повинен передати замовнику документи, які належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України (п. 2.3. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що ціна вказаного договору становить 1 695 936,00 грн., з ПДВ.

Розрахунки здійснюються в безготівковій формі за рахунок бюджетних коштів. Замовник проводить розрахунки з постачальником у відповідності до вимог п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України через Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (п. 4.3. договору).

Даний спір виник у зв`язку з тим, що відповідач поставив товар з порушенням договірних строків, внаслідок чого прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ з позовною заявою про стягнення з відповідача штрафних санкцій, застосовування яких передбачено умовами Договору за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, у пункті 2.1 договору сторони передбачили строк (термін) поставки товару - 01.10.2018.

В силу ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар:

- за видатковою накладною №5247-1 від 01.11.2018 на суму 1 123 557,60 грн.;

- за видатковою накладною №5247-2 від 08.11.2018 на суму 572 378,40 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.2.1 Договору, відповідачем було прострочено строк виконання зобов`язання щодо поставки товару.

27.11.2018 внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару за договором, Департаментом освіти Маріупольської міської ради було скеровано на адресу останнього претензію №39-64036-39.1 про сплату пені та штрафу за неналежне виконання умов договору. Зазначена претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України.

У разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад п`яти днів додатково сплачує штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (п. 7.2.1. Договору).

Відповідно до п.п. 7.2.2. у разі застосування пені/штрафу, сторона, що порушила виконання зобов`язань, зобов`язана сплатити суму пені/штрафу окремо виставленого, у кожному випадку, рахунку. Оплата рахунку проводиться протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати його отримання стороною, яка допустила прострочення виконання своїх зобов`язань за договором. Рахунок на оплату пені/штрафу направляється факсимільним зв`язком, з подальшим направленням оригіналу рахунку із супровідним листом поштою (рекомендованим з повідомленням) на адресу, що вказана в договорі.

У п. 8.1. договору вказано, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині фінансових зобов`язань - до повного їх виконання. Закінчення дії цього договору не звільняє сторони від його виконання та відповідальності за порушення його умов.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як було вищезазначено 02.01.2020 відповідачем подано заяву про застосування спеціального строку позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки.

Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 258 ЦК для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Як встановлено п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. А при стягненні сум збитків, заподіяних у зв`язку зі сплатою неустойки (штрафу, пені), застосуванню підлягає загальна позовна давність.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи №914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та безпосередньо з прохальної частини позову, прокурор просить стягнути з відповідача саме пеню і штраф, нарахування яких передбачено умовами Договору. Таким чином, безпідставними є посилання прокурора на те, що до правовідносин, сторонами яких є суб`єкти господарювання має бути застосована загальна позовна давність у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву про стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару подано прокурором 25.10.2019, про що свідчать реквізити накладної поштового конверта. Водночас, беручи до уваги умови Договору, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо поставки товару по Договору з 02.10.2018.

Прокурором правомірно визначено дату, з якої у позивача виникло право на нарахування та стягнення штрафу згідно п. 7.2. Договору, а саме з 07.10.2018. Проте, оскільки позовна заява подана 25.10.2019 (тоді як до вимог про стягнення штрафу застосовується позовна давність в один рік), відповідач обґрунтовано вказав на сплив позовної давності щодо вимог про стягнення 339 187,20 грн. штрафу.

Натомість, на відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Прокурором здійснено нарахування пені за період з 02.10.2018 по 07.11.2018. (з урахуванням суми часткової поставки товару, яка відбулася 01.11.2018). Зважаючи на те, що прокурор звернувся з позовом до суду 25.10.2019, вимоги про стягнення пені за період з 02.10.2018 по 24.10.2018 є такими, що заявлені з пропущенням спеціального строку позовної давності в один рік.

Як встановлено ч. 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, в частині позовних вимог про стягнення пені на суму 39 006,66 грн., так само як і у частині стягнення штрафу у розмірі 339 187,20 грн. суд відмовляє з підстав заявлення таких позовних вимог після спливу спеціального строку позовної давності. При цьому позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15 305,82 грн. пені, оскільки вказана сума заявлена без пропущення спеціального строку позовної давності.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не подав відзив на позовну заяву, не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені на суму 15 305,82 грн. В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, зважаючи на встановлені у даному рішенні фактичні обставини справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕМА КІДС" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114, ідентифікаційний код: 39831287) на користь ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (87500, м. Маріуполь, проспект Миру, буд. 70, ідентифікаційний код: 02142862) 15 305,82 грн. - пені.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕМА КІДС" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114, ідентифікаційний код: 39831287) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, ідентифікаційний код 25707002, розрахунковий рахунок №35216066016251, Держказначейська служба України, МФО - 820172) витрати по сплаті судового збору у розмірі 229,59 грн.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2020.

Суддя І.В. Приходько