Рішення № 92285482, 12.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2020Справа № 910/11412/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу За позовом Глазко Євгенія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (вул.Олени Теліги, буд. 8, м.Київ, 04112, код ЄДРПОУ 37884028) про стягнення 57 027,76 грн.

ОБСТАВНИНИ СПРАВИ: Фізична особа-підприємець Глазко Євгеній Олександрович звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення суми 40 000,00 грн основного боргу, 2 187,76 грн 3% річних, 4 840,00 грн інфлійних втрат, 7200,00 грн пені, 2800,00 грн штрафу 7%. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду №511-15/2018-ПР від 31.08.2018 щодо оплати наданих послуг. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції. У зв`язку з тим, що суддя Господарського суду міста Києва Ягічева Н.І. перебувала у відпустці, розгляд справи здійснюється після виходу судді з відпустки. Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України. розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що якщо до розгляду справи у порядку спрощеного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень, ухвала суду від 10.08.2020 отримана позивачем та відповідачем - 21.08.2020 року. 31.08.2020 року через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін. У зв`язку з чим, відповідач зазначає, що задля урахування наявних спірних питань та для всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи необхідним є виклик сторін. В обґрунтування своєї позиції відповідач просить суд відкласти розгляд справи до закінчення строку карантину. Відповідач у відзиві також зазначає, що Полтавській філії ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» не надавалося дозволу на укладення спірної угоди та про відсутність повноваженнь у директора Полтавської філії на підписання Договору. Відтак, відповідач просить суд застосувати до позовних вимог ФОП Глазко Євгенія Олександровича як загальну, так і скорочену позовну давність. 09.09.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) позивачем подано відповідь на відзив у якому позивач зазначає, що клопотання та заяви відповідача про розгляд справи у порядку загального провадження та відкладення розгляду справи свідчать про його недобросовісність і намагання зловживати процесуальними правами шляхом безпідставного затягування розгляду справи. Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального провадження , суд вирішив зазначити наступне. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У ч. 5 ст. 12 ГПК України зазначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, дана справа про стягнення 57 027, 76 грн прямо віднесена законом до малозначних справ, а відтак характер спірних правовідносин не вимагає розглядати її за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. З огляду на наведене, суд, дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи. Згідно із частиною 4, статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення ( виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ: 31.08.2018 року між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Глазко Євгенієм Олександровичем (підрядником) та відповідачем - Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (замовником) укладено Договір підряду № 511-15/2018-ПР (надалі - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Підрядник зобов`язувався на свій ризик виконати певну роботу за завданням Замовника, а Замовник-прийняти та оплатити виконану роботу, з передаванням її результату Замовнику.

Роботами за даним Договором є збирання врожаю сої на полях Карлівської СДС на площі 40 га. Строк виконання робіт встановлено до 20.09.2018 року (п. 1.3. Договору).

Водночас п. 2.2. Договору визначено, що загальна ціна Договору становить 40 000, 00 грн. Замовник здійснює оплату обумовлену в п. 2.2 ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк. (п. 2.3. Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.11.2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами повного обсягу зобов`язань по цьому Договору (п. 9.1. Договору) А тому, за умовами Договору (п. 2.5) розрахунки між Сторонами за Договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування Замовника коштів в сумі, визначеним п. 2.2. Договору на поточний рахунок Підрядника в строк до 30.09.2018 року. Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача викладеними у позовній заяві, наявною у матеріалах справи копією вищевказаного договору.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, свої зобов`язання за Договором, позивач виконав у повному обсязі та здійснив збір врожаю сої на території Карлівської СДС площею 40 га. на загальну суму 40 000, 00 грн, у тому числі ПДФ 20 % - 6 666, 67 грн., що підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим печатками актом наданих послуг № 7 від 10.09.2018 року (копія акту міститься в матеріалах справи). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Відповідач (замовник) прийняв виконані Позивачем роботи без зауважень у зв`язку із чим зобов`язання Позивача (підрядника) за Договором підряду були виконані у повному обсязі.

На оплату виконаних і прийнятих робіт позивач надав відповідачу рахунок № Г.Є00000008 від 10.09.2018 року. Однак відповідач допустив порушення зобов`язань за договором та не здійснив оплату виконаних позивачем та прийнятих робіт, внаслідок чого, за відповідачем утворилась заборгованість на суму в 40 000, 00 грн.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за щодо виконаних та прийнятих робіт позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 40 000, 00 грн основного боргу, 7 200, 00 грн пені, 4 840, 00 грн інфляційних втрат, штраф 7 % 2 800, 00 грн та 2 187, 76 грн 3 % річних. Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір є належною підставою, у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків. Укладений сторонами договір є договором підряду, а тому права та обов`язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 61 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до ч. 1 ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Суд встановив факт виконання та приймання робіт позивачем на суму 40 000 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом надання послуг № 7 від 10.09.2018 року

та факт приймання робіт відповідачем, про що свідчать підпис його представника та відтиск печатки відповідача у зазначеному Акті. Спір виник у зв`язку з тим, що, в порушення взятих на себе зобов`язань за вказаним договором, відповідач у визначений строк не здійснив оплату виконаних робіт, внаслідок чого утворилась сума основного боргу у розмірі 40 000, 00 грн.

Заперечення викладені у відзиві на позовну заяву відповідача стосовного того, що договір Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не підписувався, спірний правочин не схвалювався, послуги не приймались не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки повністю спростовується матеріалами справи.

Окрім того, статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача щодо того, що спірний правочин не схвалено Підприємством

не знаходять свого відображення в жодному доданому відповідачем до матеріалів справи документі.

Підсумовуючи викладене, факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з повної та своєчасної оплати вартості виконаної та прийнятої роботи, належним чином підтверджений матеріалами справи та відповідачем, належними засобами доказування, не спростований.

З огляду на зазначене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів здійснення оплати відповідачем виконаних та прийнятих позивачем робіт та настання строку оплати у відповідності до п. 2.5. Договору, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 40 000, 00 грн основної заборгованості.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі: 7 200, 00 грн, відповідно до Розрахунку пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, а також штраф 7 % у розмірі: 2800, 00 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати відповідно до ч. 2, ст. 231 ГК України, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 %: вартості товарів (робіт, послуг) з яких допущено пристрочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

У зв`язку з чим позивачем нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 0,10 % вартості оплати виконаних та ориманих робіт, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення в загальному розмірі 7 200, 00 грн. та 7 % штрафу у розмірі 2 800, 00 грн.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 7 % штрафу, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-41гс10; постанова Верховного Суду України від 28 лютого 2011 р. у справі N 3-11гс11).

Отже, враховуючи зазначену норму, перевіривши правильність нарахувань, судом встановлено, що заявлена до стягнення з відповідача сума пені в розмірі 7200, 00 грн. та штрафу у розмірі 7 % від вартості виконаних робіт, що становить 2800, 00 грн є арифметично вірно нарахованими, а відтак позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню повністю.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 2 187, 76 грн та інфляційних втрат в розмірі 4 840, 00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, суд вважає його арифметично вірним, у зв`язку з чим останні підлягають стягненню з відповідача в повному розмірі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу в сумі - 10 000, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання, об`єктивно оцінивши надані сторонами суду докази, які мають значення для розгляду спрви, суд зазначає наступне.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.ст. 129, 130 ГПК України.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу покладається на відповідача.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 7 від 23.07.2020 року, копію Додаткової угоди № 1 від 23.07.2020, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 29.07.2020, копію звіту про надання правової допомоги № 1, оригінал ордеру серії ВІ № 1016441 від 29.07.2020.

Дослідивши вказані документи суд визнає обґрунтованою та підтвердженою належними та допустимими доказами суму судових витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, надану позивачу адвокатом Александрової Д.С.

Суд враховує, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява позивача про долучення доказів здійснення витрат на правову допомогу підлягає задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального Кодексу України, у разі задоволення позову, витрати зі зі сплаченої позивачем суми судового збору, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236-240, 252-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (вул. Олени Теліги, буд. 8, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 37884028) на користь Глазко Євгенія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму основного боргу в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп., суму пені в розмірі 7 200 (сім тисяч двісті) грн 00 коп., суму штрафу 7% у розмірі 2 800 (дві тисячі вісімсот) грн 00 коп., суму 3% річних в розмірі 2 187 (дві тисячі сто вісімдесят сім) грн, 76 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 4 840 (чотири тисячі вісімсот сорок) грн 00 коп., суму судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десят тисяч) грн 00 коп.

3.Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Суддя Н.І. Ягічева