Рішення № 92279706, 13.10.2020, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2612/20

Номер провадження 2/629/880/20

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2020 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Попова О.Г.,

за участі секретаря судового засідання - Назарової В.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

представників відповідача - Кальника І.В., Москаля П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати наказ № №31К від 03.04.2020р. про його звільнення з посади заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу Придніпровського управління магістрального аміакопроводу Державного підприємства «Укрхімтрансаміак»; поновити його на роботі в Придніпровському управлінні магістрального аміакопроводу Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» з дати звільнення на посаді заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі, моральну шкоду в розмірі 100000 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. Зазначає, що з 29.01.2001 року до 31.05.2018 року він працював начальником лінійної дільниці № 14 Придніпровського управління магістрального аміакопроводу Державного підприємства «Укрхімтрансаміак». 31.05.2018 року наказом № 51 к він був переведений на посаду заступника начальника Придніпровського управління магістрального аміакопроводу Державного підприємства «Укрхімтрансаміак». У зв`язку з виключенням зі штатного розпису ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» посади заступника начальника управління та введенням замість неї посади - заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу, 01.11.2018 року наказом №91к його призначено на посаду заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак». На зазначеній посаді він працював до дня звільнення. 03.04.2020 року наказом керівника відповідача за №31К його звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Вважає його звільнення незаконним. Так, внаслідок можливо корупційних зв`язків в адміністрації підприємства почалося тотальне скорочення штату працівників та зміна попереднього керівництва з числа вимушено переселених осіб. З цією метою на підприємстві було видано декілька наказів, в тому числі: наказ № 468 від 17.12.2019р. по ПУМА, яким введено погоджені ДП «Укрхімтрансаміак» зміни до штатного розпису, а саме: виведено з 17.12.2019р. з штатного розпису одну посаду - заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу та введено з 17.12.2019р. в штатний розпис одну посаду - заступника начальника управління. Тобто, відповідачем одночасно приймається рішення про скорочення його посади (заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу) та в той же день - введення аналогічної за своїми функціональними обов`язками посади, але ж тільки з іншою назвою, а саме - заступника начальника управління, яку віг також раніше обіймав. Таким чином, відповідачем штучно здійснювались заходи щодо змін в організації виробництва і праці. 17.12.2019р., в день прийняття рішення про скорочення посади заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу, на посаду заступника начальника прийнято нового працівника, посада якого за основними функціональними обов`язками є аналогічною посаді, яку займав позивач. Таким чином, основної підстави для застосування п.1 ст.40 КЗпП України, як підстави для звільнення позивача, у роботодавця фактично не відбулося. Крім того, позивача не було попереджено про звільнення своєчасно, а саме за два місяці до внесення змін до штатного розпису управління, тобто за два місяці до 17.12.2019р. Також відповідачем не було дотримано порядок його вивільнення, в тому числі в частині наявності переважного права на залишення його на роботі. Відповідачем профспілці не було надано інформацію про майбутнє скорочення штату і, відповідно, подальше вивільнення працівників, що було проведено консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню, не надано техніко-економічне обґрунтування на скорочення працівників. Крім того, в порушення вимог ст. 42 КЗпП України відповідачем не враховане переважне право на залишенні на роботі позивача. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач зазначає, що розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Згідно довідки про заробітну плату від 04.06.2020 року №664 за останні два місяці роботи, що передували його звільненню, він отримав заробітну плату: за лютий 2020 року - 46487,05 грн., за березень 2020 року - 48422,49 грн. Таким чином, середня заробітна плата за два відпрацьовані місяці перед звільненням становить 2372,74 грн./день (46487,05+48422,49=94909,54 грн.: 41 роб. днів (20 роб. днів в 2 місяці, 21 роб. день в 3 місяці = 2314,87). Тому сума, яка підлягає до виплати за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2020 року по 11.06.2020 року становить 106773,3 грн. (45 робочих днів х 2372,74 грн/день). Позивач просить стягнути на його користь суму за час вимушеного прогулу на дату прийняття рішення.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив, в якій зазначено, що викладені у відзиві правові підстави розірвання трудового договору, укладеного між позивачем та відповідачем, з мотивуванням права власника або уповноваженого ним органу на власний розсуд визначати свою організаційну структуру та змінювати чисельність або штат працівників не є предметом позову та спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, а тому не підлягає оскарженню. Предметом позову є: незаконність та невідповідність вимогам діючого законодавства України та Конституції наказу № №31К від 03.04.2020р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу Придніпровського управління магістрального аміакопроводу Державного підприємства «Укрхімтрансаміак», що зазначено в позовних вимогах. Щодо посилання відповідача на вимоги ч.2 ст. 49-2 КЗпП, в частині переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці зазначає, що у позивача щонайменше шість обставин переважного права залишення на роботі, які викладені у позовній заяві та про які відомо відповідачу з матеріалів особової кадрової справи. В даній ситуації не є прийнятним порівняння працівника управління, що займав на протязі попередніх двох років посаду, що вводиться, та особи, що не є працівником саме нього управління.Окрім того, при прийнятті на роботу роботодавець вивчає попередню діяльність претендента на посаду. Незрозумілим є посилання відповідача на визначення переважного права на залишення на роботі працівника за наслідками оцінки кваліфікацій і продуктивності праці по відношенню до працівників, які підлягають скороченню та водночас займають таку ж посаду, оскільки відповідачем не наведено жодних даних, яким саме чином було надано таку оцінку (конкурс, перевірка фаху, стажу, досвіду та кваліфікації). Щодо дотримання відповідачем вимог законодавства України при розірванні трудового договору з позивачем зазначено, що жодних документальних доказів (накази, тощо) законності скорочення штату працівників Управління та посади заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу відповідачем не надано. Окрім того, на дату звільнення позивача штатний розпис змінювався неодноразово в бік збільшення штатних одиниць, в тому числі керівних посад. Також, посадова інструкція позивача та заступника начальника Управління не є різними за своєю функціональною направленістю і посадовими обов`язками. Доводи відповідача щодо спростування твердження позивача про те, що відбулася незаконна підміна посад, жодним чином не підтверджені. Ствердження відповідача про значні періоди відсутності на роботі позивача не відповідають дійсності, про що свідчать табелі обліку робочого часу. Висновок відповідачастосовно того, що законодавство не містить вказівки про попередження працівника за два місяці до моменту внесення змін до штатного розпису підприємства, а лише встановлює умову про попередження працівника за два місяці до звільнення, є неправомірним, оскільки підставою для звільнення позивача було скорочення штату підприємства, яке проводилось на підставі наказу № 468 від 17.12.2019р., яким саме з цієї дати (17.12.2019) введено зміни до штатного розпису, а саме: виведено з 17.12.2019р. з штатного розпису одну посаду - заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу; введено з 17.12.2019р. в штатний розпис одну посаду - заступника начальника управління. Враховуючи, що умова попередження про звільнення є наслідком дій роботодавця при застосуванні підстави - «скорочення штату підприємства», тому і строки фактичного проведення скорочення штату підприємства і строк попередження про звільнення повинні збігатися. Дата виведення посад і професій має бути такою, щоб роботодавець мав змогу виконати вимоги законодавства щодо попередження в установлені строки працівника, який підлягає звільненню. А по суті, відповідач з 17.12.2019р. вже здійснив фактично виведення посади позивача зі штатного розпису, не дотримавшись строку попередження про звільнення. Також відповідачем підтверджено факт порушення вимог ч. 1 ст. 40 КЗпП в частині порушення строків вручення попередження про звільнення, яке було вручене лише 27.01.2020 року при тому, що позивач перебував на робочому місті з 14.01.2020 року, що також підтверджено відповідачем. Щодо дотримання переважного права на залишенні на роботі позивача, то відповідачем не наведено жодних доводів щодо дотримання ним вимог ст. 42 КЗпП України. Щодо відшкодування моральної шкоди, вважає твердження відповідача про не наведення фактів спричинення позивачу моральної шкоди безпідставними, оскільки докази завдання такої шкоди додано до позовної заяви. На даний час у законодавстві України немає жодного нормативно-правового акту, який би встановлював процедуру доведення і способи вирахування ступеня і розміру моральної шкоди. Щодо розрахунку суми стягнення за час вимушеного прогулу зазначив, що оскільки цей розрахунок здійснювався згідно довідки про заробітну плату від 04.06.2020 року за останні два місяці роботи, що передували звільненню, яку надано позивачу відповідачем, такий розрахунок вважає цілком обґрунтованим.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, в якому зазначено, що керуючись своїм правом, передбаченим ст.64 ГК України на самостійне визначення підприємством своєї організаційної структури, чисельності працівників і штатного розпису відповідачем відповідно до Наказу ДП «Укрхімтрансаміак» від 11.12.2019 №209 та Наказу ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» від 17.12.2019 №468 в ПУМ ДП «Укрхімтрансаміак» (надалі - Управління) були проведені зміни в організації виробництва і праці. Доказами проведення таких змін є фактичне скорочення штату працівників Управління та фактичне скорочення посади заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу. Так, відповідно до довідки ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» вих. № 771 від 19.06.2020р., штат працівників ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак», затверджений наказом Д «Укрхімтрансаміак» №56 від 27.03.2019, скоротився відповідно до нового штатного розпису ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак», затвердженого Наказом по ДП «Укрхімтрансаміак» №209 від 11.12.2019 року з 295,9 до 293,9 штатних одиниць та посада позивача - заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу була скорочена. Положеннями п.1. ст.40 КЗпП встановлено, що у випадку проведення змін в організації виробництва і праці, якими є, в тому числі скорочення чисельності чи штату працівників, роботодавець має право розірвати трудовий договір з працівником за власною ініціативою. Відповідач не погоджується з твердженнями позивача про те, що зміна структури Управління в частині введення нової посади заступника начальника управління у штатний розпис Придніпровського управління магістрального аміакопроводу ДП «Укрхімтрансаміак» здійснена формально та з підстав упередженого відношення керівництва до позивача, що відбулася заміна посад та нова посада заступника начальника Управління за своїми функціональними обов`язками є тотожною до функціональних обов`язків посади, яку займав Позивач. Відповідач наполягає на тому, що посада заступника начальника Управління та посада заступника начальника Управління з питань експлуатації аміакопроводу незважаючи на однаковий код класифікатора зовсім різні за своєю функціональною направленістю і посадовими обов`язками посади. Так, порівнюючи інструкції позивача та заступника начальника Управління потрібно зазначити, що відповідно до п. 1.4. посадової інструкції позивача (введена в дію Наказом №144 від 14.05.2018) заступнику начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу підпорядковується технологічний персонал лінійних дільниць та виробничо-технічний відділ, в той час як заступнику начальника Управління згідно із його посадовою інструкцією, затвердженою ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» 18.12.2019 (п.1.4.), підпорядковані такі структурні підрозділи як: кошторисно-договірний відділ, ремонтно-будівельна дільниця, господарський відділ та відділ автотранспорту. Як вбачається з посадової інструкції заступника начальника Управління з питань експлуатації аміакопроводу, основною направленістю його роботи є здійснення оперативного керівництва виробничою діяльністю Управління, направленою на забезпечення безаварійного технологічного режиму (безперервного процесу транспортування аміаку згідно з регламентованими параметрами та запланованими до перекачування об`ємами), а саме: забезпечення виконання планових завдань за об`ємом перекачування рідкого аміаку і видачі його сільськогосподарським споживачам; забезпечення підготовки технічної і оперативної документації; координація роботи підрозділів, технологічного персоналу дільниць в аварійних ситуаціях; безпосередня участь у обстеженні траси згідно графіку і контроль за дотриманням «Графіку обстеження лінійної частини і наземних споруд аміакопроводу»; недопущення проведення ремонтних робіт технологічного обладнання, які можуть вплинути на процес транспортування рідкого аміаку, без попереднього погодження із керівництвом підприємства; забезпечення безпечної та безаварійної експлуатації аміакопроводу і його наземних об`єктів на закріпленій за Управлінням трасі; технічний нагляд за експлуатацією потенційно небезпечних об`єктів і об`єктів підвищеної небезпеки, дотримання встановленого порядку допуску персоналу до обслуговування цих об`єктів; розробка і впровадження взаємопогоджувальних інженерно-технічних рішень, спрямованих на зниження виробничої небезпеки об`єктів та створення безпечних умов для праці Управління, та інше (п.2.1,2,3, 2,5, 2.7, 2.10.4, 2.14, 2.17 посадової інструкції заступника начальника Управління з питань експлуатації магістрального аміакопроводу від 14.05.2018). В той час як з посадової інструкції заступника начальника Управління вбачається, що основною направленістю його роботи є оперативне керівництво виробничою діяльністю, відмінною від забезпечення технологічного режиму та спрямованою в основному на забезпечення господарських потреб Управління, сталої та безаварійної роботи господарських об`єктів Управління, а саме: організація укладання договорів підряду на капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт будівель, споруд обладнання, придбання товарів, робіт та послуг; організація здійснення контролю за виконанням підрядними організаціями договірних зобов`язань; нагляд за будівлями та спорудами, які знаходяться на балансі Управління, контроль за підготовкою заходів за результатами обстежень будівель та споруд та їх виконання: недопущення установки нового або переміщення обладнання, що експлуатується, проведення реконструкції і модернізації устаткування за відсутності на це проекту; контроль за відповідністю робіт, що виконуються під час реконструкції або модернізації вимогам проекту; забезпечення безпечного технічного стану і нормального функціонування будинків вахтового персоналу та лінійних ремонтерів на лінійних дільницях аміакопроводу; забезпечення технічно справного стану автомобільного транспорту, спецтехніки, вантажопідіймальних механізмів, вантажозахоплюючих пристроїв, закріплених за підпорядкованими структурними підрозділами; забезпечення раціонального використання всіх видів транспорту, удосконалення проведення вантажно-розвантажувальних робіт, належне оснащення складського господарства САТр необхідними механізмами, пристроями, обладнанням, паливно мастильними матеріалами та запасними частинами та інше ( п.2.1., 2.2.. 2.З.. 2.6., 2.7. 2.8., 2.11, 2.12, 2.13 посадової інструкції заступника начальника Управління від 18.12.2019). Таким чином, посада яка була скорочена - посада заступника начальника Управління з питань експлуатації аміакопроводу та посада, яка була введена - посада заступника начальника Управління, це зовсім різні за свою функціональною направленістю посади, що цілком спростовує твердження позивача про те, що відбулася незаконна підміна. Крім того, організаційні зміни в структурі Управління на противагу заявленому позивачем пов`язані не з упередженим відношенням до позивача, а з виробничою необхідністю Управління, в тому числі з необхідністю приведення структури Управління у відповідність до вимог нормативних документів, що стосуються виробничої діяльності підприємства ( п.3.7. НПАОП 24.0-1.19-05 «Правила охорони праці під час експлуатації магістральних трубопроводів для транспортування рідкого аміаку (аміакопроводи); п.6.3., 6.5. ГСТУ 3-041-2003 «Магістральні трубопроводи для транспортування рідкого аміаку( аміакопроводи) Правила технічної експлуатації» та п.3.8. НПАОП 24.0-1.19-05) в частині обов`язкової наявності на підприємстві певних служб та посад. В період з 16.12.2019р. по 13.01.2020р. ОСОБА_1 був відсутній на роботі, що ним підтверджується в позовній заяві, та відповідач не мав можливості вручити йому попередження про звільнення на підставі пункту і статті 40 КЗпП та запропонувати вакантні на той момент посади. Разом з тим, законодавство України не обмежує роботодавця в термінах попередження про звільнення, за винятком тієї умови, що працівника має бути попереджено про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до дня звільнення. Також приписи законодавства не обмежують роботодавця в термінах пропозицій працівникові вакантних посад, за винятком того, що посади повинні бути запропоновані в період з дня попередженням про звільнення до дня розірвання трудового договору. 27.01.2020р. у відповідності до вимог ст. 492 КЗпП України, позивача було належним чином не менш ніж за два місяці до звільнення повідомлено про наступне звільнення з 27.03.2020 шляхом вручення йому попередження під розпис. Тим же попередженням від 27.01.2020 позивачу, відповідно до вимог ст. 492 КЗпП, було надано перелік всіх вакантних посад в ПУМА, МУМА та головному підприємстві ДП «Укрхімтрансаміак станом на 27.01.2020 і запропоновано зайняти одну із них, чим виконано вимоги законодавства щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації одночасно із попередженням про звільнення. Протягом періоду з дня попередження про звільнення - 27.01.2020 до моменту звільнення 03.04.2020 позивачеві пропонувалися всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві або з`явилися в зазначений період. Підтвердженням даного факту є повідомлення від 04.02.2020, від 19.02.2020, та від 02.04.2020. 05.02.2020 комісією у складі начальника ВК ОСОБА_5, старшого охоронника ОСОБА_3 та провідного юрисконсульта ОСОБА_4 позивачу було запропоновано надати відповідь щодо запропонованих йому вакантних посад згідно із попередженнями від 27.01.2020 та 04.02.2020. У відповідь на пропозицію комісії позивач на повідомленні від 04.02.2020 відмітив, що розглядає запропоновані пропозиції, на повідомленні від 27.01.2020 відмовився ставити будь-які відмітки, про що було складено акт від 05.02.2020. Таким чином, відповідачем було в повній мірі дотримано вимоги законодавства України щодо попередження працівника про звільнення та обов`язку запропонувати йому всі наявні вакантні посади з дня попередження про звільнення до дня звільнення. Однак, своїми діями (бездіяльністю) позивач підтвердив відмову від зайняття запропонованих йому посад. В результаті наказом ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» від 03.04.2020 позивача було звільнено із займаної посади на підставі п.1.ст.40 КЗпП у зв`язку із скороченням штату Щодо твердження позивача про недотримання його переважного права на залишенні на роботі зазначено, що при визначенні переважного права на залишення на роботі оцінка кваліфікації і продуктивності праці здійснюється по відношенню до кола працівників, які підлягають скороченню та займають такі ж посади. Посада заступника начальника Управління не підлягала скороченню, а навпаки була введена новим штатним розписом та, відповідно, порівняльна оцінка кваліфікацій і продуктивності праці позивача та претендента на посаду заступника начальника Управління в цьому випадку законодавством України не вимагалася. Незважаючи на зазначене, з метою недопущення порушення переважного права позивача на залишення на роботі відповідачем вирішувалося питання про переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі, в тому числі щодо можливості призначення його на посаду заступника начальника Управління. Врахувавши в першу чергу кваліфікаційну спроможність позивача при визначенні його права бути призначеним на посаду заступника начальника Управління, було віддано перевагу іншому спеціалісту який, окрім двох вищих технічних освіт, має ще й вишу юридичну освіту. Щодо наявності у позивача переважних прав, перелічених у ч. 2 ст. 42 КЗпП України, зазначено, що позивач не надав суду належні докази, які дозволяють встановити факти існування обставин, з якими законодавство пов`язує наявність таких переваг. Щодо твердження позивача про недотримання відповідачем вимог статті 43 КЗпП зазначено, що у відповідності до статті 43-1 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення заступника керівника відокремленого підрозділу. Незважаючи на це, така згода відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету від 18.03.2020 року №15 була отримана. Щодо відшкодування моральної шкоди позивачу зазначено, що зважаючи на те, що відповідач діяв з дотриманням законодавства України, жодні права позивача не були порушені, позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір. Щодо розрахунку суми стягнення за час вимушеного прогулу зазначено, що позивачем був здійснений невірний розрахунок даної суми.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, що не оспорюється сторонами та підтверджено копією трудової книжки позивача.

Відповідно до наказу № 91к позивач з 01.11.2018 року обіймав посаду заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу.

Відповідачем відповідно до наказу ДП «Укрхімтрансаміак» №209 від 11.12.2019 року та наказу ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» №468 від 17.12.2019 року в ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» були проведені зміни в організації виробництва і праці.

Так, відповідно до довідки ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак» за вих. № 771 від 19.06.2020 року, штат працівників ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак», затверджений наказом ДП «Укрхімтрансаміак» №56 від 27.03.2019, скоротився відповідно до нового штатного розпису ПУМА ДП «Укрхімтрансаміак», затвердженого наказом по ДП «Укрхімтрансаміак» №209 від 11.12.2019 року з 295,9 до 293,9 штатних одиниць та посада позивача - заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу була скорочена.

Твердження позивача про те, що посада заступника начальника управління за своїми функціональними обов`язками є тотожною до функціональних обов`язків посади, яку займав позивач, спростовується посадовими інструкціями.

Слід відзначити, що суд не вправі ставити питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, оскільки власник, користуючись правом самостійної ініціативи, має право на свій розсуд приймати таке рішення, що узгоджується зі ст. 64 ГК України.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.01.2018 року у справі №519/160/16-ц та від 06.02.2018 року у справі №696/985/15-ц.

Положеннями п. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

03.04.2020 року наказом № 31к позивача було звільнено з посади заступника начальника управління з питань експлуатації аміакопроводу згідно п. 1 ст. 40 КЗпПУ в зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Пунктом 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 передбачено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Крім того, пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 роз`яснено, що чинне законодавство не передбачає виключення зі строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або періоду тимчасової непрацездатності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у Постанові Верховного суду України № 295/14195/18 від 21.02.2020р., обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Частиною 1 ст. 43-1 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Відповідно до п. 1 ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Незважаючи на те, що законодавством України передбачена можливість розірвання трудового договору з заступником керівника відокремленого підрозділу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, така згода відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету від 18.03.2020 року №15 була отримана.

У період з 16.12.2019р. по 13.01.2020р. позивач був відсутній на роботі, що ним підтверджується в позовній заяві, та відповідач не мав можливості вручити йому попередження про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та запропонувати вакантні на той момент посади.

27.01.2020 року позивача було належним чином не менш ніж за два місяці до звільнення повідомлено про наступне звільнення з 27.03.2020р. шляхом вручення йому попередження.

Тим же попередженням від 27.01.2020р. позивачу, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України, було надано перелік всіх вакантних посад в ПУМА, МУМА та головному підприємстві ДП «Укрхімтрансаміак» станом на 27.01.2020р. та запропоновано зайняти одну із них, чим виконано вимоги законодавства щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації одночасно із попередженням про звільнення.

Протягом періоду з дня попередження про звільнення - 27.01.2020р. до моменту звільнення - 03.04.2020р. позивачу пропонувалися всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві або з`явилися в означений період, що підтверджується повідомленнями від 04.02.2020р., 19.02.2020р., 02.04.2020р.

05.02.2020 року комісією у складі начальника ВК ОСОБА_5, старшого охоронника ОСОБА_3 та провідного юрисконсульта ОСОБА_4 позивачу було запропоновано надати відповідь щодо запропонованих йому вакантних посад згідно із попередженнями від 27.01.2020р. та 04.02.2020р.

У відповідь на пропозицію комісії позивач на повідомленні від 04.02.2020р. відмітив, що розглядає запропоновані пропозиції, на повідомленні від 27.01.2020р. відмовився ставити будь-які відмітки, про що було складено акт від 05.02.2020р.

Таким чином, відповідачем було дотримано вимоги законодавства України щодо попередження працівника про звільнення та обов`язку запропонувати йому всі наявні вакантні посади з дня попередження про звільнення до дня звільнення.

Щодо посилання позивача про порушення відповідачем вимог ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Так, згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові Верховного суду України № 295/14195/18 від 21.02.2020р., при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

Таким чином, при визначенні переважного права на залишення на роботі оцінка кваліфікації і продуктивності праці здійснюється по відношенню працівників, які підлягають скороченню та водночас займають таку ж посаду. Крім того, працівники, перелічені в частині 2 статті 42 КЗпП України, мають перевагу на залишенні на роботі лише за умови рівноцінності кваліфікацій та продуктивності праці.

Як вбачається із матеріалів справи, посада заступника начальника управління не підлягала скороченню, а навпаки була введена новим штатним розписом та, відповідно, порівняльна оцінка кваліфікацій і продуктивності праці позивача та претендента на посаду заступника начальника управління в цьому випадку законодавством України не вимагалася.

Незважаючи на зазначене, з метою недопущення порушення переважного права позивача на залишення на роботі, відповідачем вирішувалося питання про переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі, в тому числі щодо можливості призначення його на посаду заступника начальника управління.

Щодо наявності у позивача переважних прав відповідно до ч. 2 ст. 42 КЗпП України суд зазначає, що ним не надано належні докази існування обставин, з якими законодавство пов`язує наявність таких переваг.

Так, позивач, заявляючи про наявність в нього переваги, пов`язаної з утриманням двох і більше осіб, не надав суду належні докази, які дозволяють встановити, що ці особи дійсно перебувають на його утриманні та відповідно не мають самостійного заробітку або доходу і не мають можливості його отримати.

Позивач, заявляючи про наявність в нього переваги учасника бойових дій в Афганістані не надав суду докази, які підтверджують, що він є дійсно учасником бойових дій в Афганістані, зокрема посвідчення учасника бойових дій, передбачене законодавством.

Позивач, заявляючи про наявність у нього переваги працівника, який дістав на підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання, не надав суду належних доказів, які підтверджують факт отримання каліцтва або професійного захворювання позивачем саме на підприємстві, зокрема акт комісії з розслідування нещасних випадків та або/гострого професійного захворювання за формою встановленою законодавством.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що позивача було звільнено із займаної посади з дотримання вимог закону, а тому заявлені вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі є безпідставними.

Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимоги поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених ЦПК України), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами ЦПК України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Укрхімтрансаміак», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 15, ЄДРПОУ 31517060.

Суддя О.Г. Попов

Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2020 року