Постанова № 9227371, 11.02.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 лютого 2010 р. № 2-а- 438/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волкова Л.М., при секретарі судового засідання Добровольська М.С.

за участю:

представника позивача Яворський А.Р., діє за дорученням від 12.01.10

представник відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Державне підприємство "Харківський завод транспортного устаткування"

до Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 23 грудня 2009р. за № 0003351702/3.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. 23 грудня 2009 р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0003351702/3, відповідно до якого позивач за затримку на 181-365 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 26106.00 грн., зобовязаний сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 13053.00 грн. за платежем: податок з підприємств і організацій власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Підставою для його винесення є порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів, передбаченого ст. 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 11.12.1991 р. за № 1963-ХІІ. Зазначене податкове повідомлення-рішення позивач вважає незаконним з підстав відсутності у відповідача права на самостійну зміну призначення платежу.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на наступне. Актом перевірки від 30.11.2009 року встановлено, що ДП «ХЗТУ» несвоєчасно сплатило узгоджену суму податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів. Підприємством було допущено порушення приписів п.п.17.1.7. п.17.1 ст.17 Закону № 2І81-ІІІ. В звязку з наведеним ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення, яким за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, на підприємство покладено зобовязання сплатити штраф у 50% у сумі 13053,00 грн. ДПІ зараховуючи поточні платежі позивача щодо погашення поточних зобовязань у рахунок погашення податкового боргу, діяв у відповідності із п.7.7 ст.7 Закону № 2181. Проте, позивач сплачуючи поточні платежі попередньо погашенню податкового боргу, діяв в супереч зазначеної норми, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

В судове засідання, призначене на 11 лютого 2010 року відповідач свого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи, причин неприбуття суду не повідомив. Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування» за 20082009р., про що було складено акт від 30.11.2009 року № 5379/172/14309764 (а.с. 6-8).

Вказаною перевіркою встановлено та зазначено в акті перевірки, що позивачем було несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів за 2008р. у сумі 26106.00 грн., фактично сплачено у сумі 18264,10 грн. 26.04.2007 р. шляхом зменшення податкового зобовязання уточнюючим розрахунком від 26.04.07 р.№ 19701 та 27.09.2007 р. у сумі 16710,79 грн. платіжним дорученням від 27.09.07р. № 1771 грн. (кількість днів прострочення 27 та 181 днів відповідно). (а.с. 10)

В судовому засіданні встановлено, підтверджено представниками сторін, що на підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 23.12.2009р. № 0003351702/3, яким позивачу визначені штрафні санкції по податку з власників транспортних засобів у розмірі 50% на суму 13053,00грн. (а.с. 5). Оригінал вказаного податкового повідомлення-рішення був досліджений в судовому засіданні та долучений до матеріалів справи. (а.с. 107) Судом встановлено, що саме податкове повідомлення рішення з позначкою «/3» було надіслано позивачу, і вказана позначка, виходячи з пояснень представника відповідача, є технічною помилкою при виготовлені податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11.12.1991р. за № 1963-XII платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується у розмірах, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податку з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 цього Закону. Юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки, визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідному органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвердженою центральним податковим органом України. Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу. Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 цього Закону. За транспортні засоби, придбані протягом року, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередні роки.

Судом встановлено, що позивачем було подано до ДПІ в Червонозаводському районі м. Харкова податковий розрахунок по податку з власників транспортних засобів на 2008 рік (а.с. 9-11), податковий розрахунок по податку з власників транспортних засобів на 2009 рік (а.с. 14-16) та уточнюючий податковий розрахунок по податку з власників транспортних засобів на 2009 рік. (а.с. 12-13, 17-19). Відповідно до вказаних розрахунків позивачем було узгоджено суму податкового зобовязання по податку з власників транспортних засобів на 2008-2009 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується: юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

З досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень (сум, призначення платежу та дати подання до установи банку), судом встановлено, що позивачем були перераховані поточні зобовязання по податку з власників транспортних засобів за 1 квартал 2008 року - платіжним дорученням від 01.04.08 (а.с. 22), 2 квартал 2008 року - платіжним дорученням від 03.07.08 (а.с. 23), 3 квартал 2008 року платіжним дорученням від 13.10.08 (а.с. 24), 4 квартал 2008 року - платіжним дорученням від 13.01.09 (а.с. 29), за 1 квартал 2009 року - платіжним дорученням від 14.04.09 (а.с. 28), 2 квартал 2009 року - платіжним дорученням від 08.07.09 (а.с. 27), 3 квартал 2009 року платіжним дорученням від 05.10.09 (а.с. 26), 4 квартал 2009 року - платіжним дорученням від 13.01.10 (а.с. 25), а також за уточненим розрахунком (а.с. 30-37)

З дослідженої в судовому засіданні облікової картки позивача (а.с. 73-137) судом встановлено, що відповідачем було змінено напрямок платежу, визначений позивачем в платіжних дорученнях № 1339 від 02.03.07, № 1310 від 30.03.07, № 1390 від 28.04.07, № 1487 від 30.05.07, № 1564 від 27.06.07, № 1632 від 30.07.07, № 1674 від 30.08.07 та направлено вказані суми на погашення податкового боргу по податку з власників транспортних засобів, що виник в попередні періоди.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно зі пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Що стосується застосування податковими органами заходів відповідальності за порушення платником податків пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, то судам слід враховувати таке.

Із аналізу норм Закону, які встановлюють відповідальність за порушення податкового законодавства, вбачається, що перелік таких порушень є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В свою чергу, серед розглядуваних порушень немає недотримання порядку погашення податкового боргу та податкових зобовязань, встановленого пунктом 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Отже, чинним законодавством України не передбачено застосування заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам діючого законодавства.

Разом з тим, при вирішенні справи належить застосувати положення п. 1 ч.2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до зазначеної норми процесуального закону у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 6 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11.12.1991р. за № 1963-XII, ст. 7, 16 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 7 Закону України “Про Національний банк України”, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 23 грудня 2009р. за № 0003351702/3.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування" (ідентифікаційний код 14309764, місцезнаходження: вул. Достоєвського, 3, м. Харків, 61102) витрати по сплаті державного мита в сумі 1.70 (одна грн. 70 коп.) грн.

5. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2010 року.

Суддя Волкова Л.М.