Рішення № 92272853, 16.10.2020, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/3128/20

Номер провадження 2/676/1567/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ(заочне)

16 жовтня 2020 р. Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Вдовичинського А.В.,

секретаря судового засідання Мазуркевич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янець-Подільський справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 29.10.2019 р. між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно з яким останній отримав в борг грошові кошти в розмірі 2200 Євро, строком до 01.11.2019 р., на підтвердження чого ним було складено розписку від 29.10.2019 р. Проте, у встановлений строк, відповідач не повернув позивачу суму позики, чим порушив взяті на себе зобов`язання. Позивач вказує, що він має право на стягнення з відповідача заборгованості за договором в іноземній валюті, а саме у розмірі 2200 Євро й відповідно трьох відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України за користування коштами. За його розрахунками відсотки мають бути стягнуті з 02 листопада 2019 року до дня ухвалення рішення, а наразі 18.06.2020 р., що становить 230 день, в розмірі, що складає 41,51 Євро. Крім цього він вважає, що підлягають застосуванню також положення ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України щодо нарахування відсотків. Позивач просить суд винести рішення яким: стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 29.10.2019 р. в сумі 2200 Євро нуль центів, три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 02.11.2019 року по 18.06.2020 року в сумі 41 Євро 51 цент, разом 2241 Євро 51 цент, а органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання суду у цій справі розрахувати остаточну суму трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, за правилами, визначними у мотивувальній частині рішенні суду у цій справі, до моменту його виконання починаючи з 19.06.2020 р., але не більше ніж за три роки. В судове засідання позивач та його представник не з`явились, представник позивача подав суду заяву про розгляд справи без його участі, просить позов задовольнити, не заперечив щодо винесення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про розгляд справи повідомлений судовими повістками по місцю реєстрації, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Суд вважає за можливе справу розглянути без його участі на підставі наявних в справі доказів із винесенням заочного рішення по справі оскільки відносно цього не заперечив представник позивача в заяві.

Фіксування судового процесу не здійснюється у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України. Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

29.10.2019 р. між сторонами було укладено договір позики, згідно з яким відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти в розмірі 2200 Євро строком до 01.11.2019 р., на підтвердження чого ним було складено розписку від 29.10.2019 року, оригінал якої приєднано до матеріалів справи(а.с.7). Проте, у встановлений строк, відповідач не повернув позивачу суму позики, чим порушив взяті на себе зобов`язання. Досудова вимога позивача про повернення боргу та відсотків від 07.03.2020 р.(а.с.8) отримана відповідачем 12.03.2020 р. та залишена ним без реагування. Розмір заборгованості відповідачем не оспорено.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вимоги позивача стягнути з відповідача 2200 Євро заборгованості за договором позики від 29.10.2019 р. підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 2 200,00 Євро, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 02 листопада 2019 року по 18.06.2020 р., що становить 230 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Тобто 2200,00 Євро х 230 днів х 3: 100: 365 = 41,51 Євро.

При цьому суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц.

В зв`язку із цим вимоги позивача стягнути з відповідача 3% річних за період з 02.11.2019 р. по 18.06.2020 р. в сумі 41 Євро 51 цент підлягають до задоволення також.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Ч.11 зазначеної статті передбачено, що остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

З врахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 16, 192, 193, 524, 625, 1046-1051 ЦК України, ст.ст. 13, 76, 81, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України,

ухвалив:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 29.10.2019 р. в сумі 2200 Євро нуль центів, три відсотки річних за користування коштами за період з 02.11.2019 року по 18.06.2020 року в сумі 41 Євро 51 цент, а разом 2241 Євро 51 цент. Три відсотки річних за користування запозиченими коштами підлягають нарахуванню до моменту виконання рішення відповідно до ст.625 ЦК України з 19.06.2020 р., але не більше ніж за три роки.

Остаточна сума відсотків розраховується органом (особою), який(яка) буде здійснювати примусове виконання рішення суду, за правилами, визначними у мотивувальній частині рішення суду.

Відповідач має право подати до суду заяву про перегляд заочного рішення в порядку встановленому ст.284-285 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення позивачем може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 19.10.2020 р.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Вдовичинський А.В