Рішення № 92265263, 15.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 року м. Київ № 640/13450/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни;

зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова Управління праці та соціального захисту населення у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни є протиправною, оскільки позивач є особою, яка виконувала роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи та була залучена до складу формувань Цивільної оборони.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами прощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечував, пояснив, що позивач не надав до Управління документи, які підтверджують факт залучення його до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому підстави для набуття статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсутні.

Ухвалою суду від 22.06.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) та запропоновано третій особі надати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Представником третьої особи подано пояснення, в яких зазначив, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачають обов`язковою умовою надання особі статусу інваліда війни її участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та звернув увагу на наявність наказу АТП 09111 від 06.05.1986 №162, яким підтверджено функціонування цивільної оборони в АТП, де працював позивач та залучення його до ліквідації наслідків аварії.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 26.07.2019 Київською міською державною адміністрацією.

В експертному висновку від 25.03.1996 №5/96 Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановлено, що захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності №540077 позивачу з 18.09.2000 встановлено 2 (другу) групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 12.05.2020 щодо видачі йому посвідчення інваліда війни.

За результатами розгляду даного звернення Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 18.05.2020 №6493/35-01/22 повідомило позивачу, що оскільки в поданих копіях документів відсутнє документальне підтвердження про залучення його до формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням, в Управління відсутні підстави для видачі посвідчення інваліда війни.

Не погоджуючись з відмовою у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Стаття 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Стаття 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII встановлює, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Чинним на момент аварії на Чорнобильській АЕС законодавство з питань Цивільної оборони, зокрема Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про Цивільну оборону України» силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Відповідно до частини першої статті 11 даного Закону невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З аналізу викладених норм слідує, що необхідними умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавцем віднесено вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З аналізу наведених положень законодавства слідує, що відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Отже, обов`язковою передумовою для встановлення статусу особи з інвалідністю та видачі відповідного посвідчення є, зокрема, встановлення факту чи брав позивач участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, та чи наявне документальне підтвердження участі позивача у таких формуваннях.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Автотранспортного підприємства 09111 від 06.05.1986 №162 «Про переведення цивільної оборони підприємства на особливий режим роботи» зобов`язано, зокрема, штаб цивільної оборони підприємства перевести на цілодобове чергування; штабу підприємства підготовити план приведення в готовність системи цивільної оборони, перевірити систему оповіщення КПС; начальнику штабу ЦО об`єкта організувати цілодобове чергування поста РХН, здійснювати постійний контроль та облік за особовим складом і технікою, що беруть участь в заходах по ліквідації наслідків підвищеного рівня радіації.

Відповідно до довідки Автобусного парку № 8 «Про перейменування підприємств» згідно з наказом Міністерства автотранспорту УРСР від 29.04.1086 №91 Автотранспортне підприємство 09111 (АТП-09111) перейменовано в Автотранспортне підприємство 33027 (АТП-33027).

Як встановлено судом, відповідно до відомостей про роботу, які містяться у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 , зокрема, з 19.12.1984 був зарахований до АТП-09111 водієм, а в подальшому працював на посаді водія у перейменованому АТП-33027.

Наказом АТП-33027 від 01.08.1986 №45 «Про командирування водіїв» відряджено ряд працівників в зону Чорнобильської катастрофи, у тому числі зобов`язано відрядити ОСОБА_1 , таб. №2139 в період з 04.08.1986 по 10.08.1986 строком на 7 (сім) днів в м. Чорнобиль.

Крім того, згідно копії маршрутного листа водія ОСОБА_1 , який здійснював роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, останнім виконувались пасажирські перевезення у м. Чорнобиль, промплощадку тощо, починаючи з травня 1986 року по січень 1991 року.

Вищевказане також підтверджується листом Київської обласної державної адміністрації від 24.04.2020 №01.1-14/718.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації із зверненням щодо підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

За результатами розгляду звернення позивача, Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації листом від 24.04.2020 №01.1-14/718 повідомив, що наказом АТП-09111 від 06.05.1986 №162 «Про переведення цивільної оборони підприємства на особливий режим роботи» та наказом АТП-33027 від 01.08.1986 №45 «Про командирування водіїв».

Суд зазначає, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 26.07.2019, яке є безстроковим та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Також, досліджені судом документи підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок наявності у нього захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про наявність у позивача права на встановлення статусу особи з інвалідністю відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача встановити позивачу статус та видати посвідчення інваліда війни, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 ОСОБА_3 Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою ОСОБА_3 Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд звертає увагу, що позивачем надано належні і допустимі докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю з видачею відповідного посвідчення.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.74 КАС України).

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності у позивача права на отримання статусу інваліда війни у зв`язку із відсутністю документу про залучення особи до формування Цивільної оборони.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72-77, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю та видати відповідне посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко