Рішення № 92264771, 19.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

19 жовтня 2020 р. Справа № 520/3303/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі Головуючого судді - Супруна Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд: зобов`язати державного виконавця скасувати постанову про арешт майна боржника від 11.04.2002 № В1-227/864 та зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 11.04.2002 № В1-227/864.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у зв`язку із наявністю арешту майна, позивач обмежений у реалізації свого права власності на належне йому майно. Крім того, зазначено, що діями державного виконавця створено перешкоди для власника щодо розпорядження своїм майном.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовною заявою до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 провадження у справі №520/3303/2020 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії – закрито.

Роз`яснено позивачу, що вказаний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 року по справі № 520/3303/2020 скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

08.10.2020 справа № 520/3303/2020 надійшла з Другого апеляційного адміністративного суду до Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2020 головуючим суддею визначено суддю Супруна Ю.О..

Ухвалою від 12.10.2020 прийнято до провадження адміністративну справу №520/3303/2020 за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного межрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідач, Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 07.11.2019 відкритих виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 у відділі немає. Вказано, що надати інформацію стосовно виконавчих проваджень, які завершені до 2015 року немає можливості у зв`язку з тим, що відповідно до п. 9.8. «Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву складає 3 роки, після чого вони підлягають знищенню. Також, зазначено, що на підставі вище викладеного надати до суду матеріали виконавчого провадження в якому був накладений арешт на майно ОСОБА_1 , не має можливості.

Позивач в судове засідання, призначене на 19.10.2020 о 14:30 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Крім того, до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно з вироком місцевого Зміївського районного суду Харківської області від 13.06.2003 № 1-14 позивача визнано винним за ч. 1 ст. 119 УК України.

Судова колегія судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Харківської області 21.10.2003 справа № 1543-2003 рік ухвалила вирок місцевого Зміївського районного суду Харківської області від 13.06.2003 № 1-14 скасувати.

Справа повернута прокурору Зміївського району Харківської області на додаткове розслідування.

Згідно з даними обліково-статистичної картки на кримінальну справу, 13.11.2003 кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України направлена до прокуратури Зміївського району Харківської області, окреслена справа повторно до суду не надходила і судом не розглядалась.

Відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.08.2007 року реєстратором вчинено реєстраційну дію тип обтяження: «арешт» об`єкт обтяження: «невизначене майно, все майно» щодо власника: ОСОБА_1 на підставі постанови В1-227/864 від 11.04.2002 року Зміївського відділу державної виконавчої служби.

Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом № 16232 від 13.11.2019 на запит представника позивача повідомив, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 07.11.2019 року відкритих виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у відділі немає. Зазначено, що надати інформацію стосовно виконавчих проваджень, які завершені до 2015 року немає можливості у зв`язку з тим, що відповідно до п. 9.8. «Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву складає 3 роки, після чого вони підлягають знищенню.

Вважаючи, що арешт обмежує право власності на належне йому майно, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року по справі № 383/493/18 (провадження №14-237цс19) питання про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна може бути вирішене в порядку адміністративного судочинства шляхом звернення до адміністративного суду з позовною заявою щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби якщо порушено його права, свободи чи інтереси.

Разом з цим суд зазначає, що матеріали справи не містять взаємозв`язок між наслідками розгляду вироку від 13.06.2003 № 1-14 та постановою про арешт майна боржника від 11.04.2002 № В1-227/864.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Частина 1 ст. 55 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до частини 6 ст. 55 Закону України від 21.04.1999 № 606 «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту) визначає, що арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів існування на момент розгляду спору у суді незавершених виконавчих проваджень, у межах яких позивач виступає боржником та на майно якого накладено арешт, в тому числі й за виконавчим листами направленими на примусове виконання до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Таким чином, жодних підстав для продовження дії арешту майна позивача також не має.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження відносно позивача, У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.

Отже, відповідачем під час закінчення виконавчого провадження у встановленому порядку не припинено чинності арешту майна боржника.

Таким чином, способом захисту права власника арештованого майна, є зняття арешту з майна та прийняття державним виконавцем відповідної постанови, при цьому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна не пов`язано з правомірністю такого арешту.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 № К/800/18629/13.

Виконавча служба не надала доказів скасування арешту майна ОСОБА_1 при знищенні виконавчого провадження отже, відповідач не виконав згаданої вимоги закону, закінчуючи виконавче провадження.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та здатні вплинути на результат вирішення спору. Інші доводи сторін висновки суду не спростовують.

Враховуючи вищенаведене, спірна постанова про арешт майна боржника від 11.04.2002 № В1-227/864 є такою, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкти владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності його дій щодо винесення спірної постанови.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 229, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати Зміївський районний відділ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34713099, 63403, Харківська область, м. Зміїв, пров. Гагаріна, №15) скасувати постанову про арешт майна боржника від 11.04.2002 року № В1-227/864 та зняти арешт з майна ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), накладений на підставі постанови про арешт майна боржника від 11.04.2002 року № В1-227/864.

Стягнути з Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34713099, 63403, Харківська область, м. Зміїв, пров. Гагаріна, №15) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення (підписання). Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено та підписано 19.10.2020.

Суддя Супрун Ю.О.