Рішення № 92264362, 19.10.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 року Справа № 480/4738/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4738/20 за позовом Приватного виробничого підприємства "Вибір" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,

У С Т А Н О В И В:

Приватне виробниче підприємство «Вибір» (далі - позивач, ПВП "Вибір") звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської митниці Держмитслужби (далі - відповідач, Одеська митниця), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2020/000075/2 від 30.06.2020;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00331 від 30.06.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.06.2020 підприємством було подано до митного оформлення митну декларацію стосовно придбаного товару. Проте, 30.06.2020 митницею прийнято рішення про коригування митної вартості, згідно з яким основний метод визначення митної вартості товару не застосовується, а митна вартість ввезеного товару визначена з використанням другорядного методу за ціною договору щодо ідентичних товарів. Підставою коригування митної вартості відповідачем вказано, що подані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також не надано на вимогу митного органу додаткових документів. На думку позивача, надані документи не містять жодних розбіжностей, в повному обсязі підтверджують ціну товару, визначену контрактом, тому наданих документів було достатньо для визначення митної вартості товарів за основним методом.

Ухвалою суду від 30.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №480/4738/20, призначено підготовче засідання на 26.08.2020 о 11 год. 00 хв., встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою суду від 26.08.2020, занесеною до протоколу, відкладено підготовче засідання на 28.09.2020 об 11 год. 00 хв., для надання додаткових доказів та відзиву відповідачем.

Одеська митниця Держмитслужби з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву (а.с.62-68) зазначила, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки органом доходів і зборів числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України та обумовлювали необхідність письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Оскільки додаткових документів не було надано, це було підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови органу доходів і зборів у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Ухвалою суду від 28.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому засіданні на 15.10.2020 об 11 год. 00 хв.

Представники сторін, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не прибули, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Частиною 9 цієї статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Таким чином, враховуючи наведені обставини, фіксування судового засідання по справі не здійснювалось, справа розглянута в письмовому провадженні.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 травня 2020 року Приватне виробниче підприємство «Вибір» та ОСР S.А. (Марокко) уклали між собою договір поставки та продажу № SIF-3341-2020 на поставку монокальцій фосфату (а.с.16-18).

Для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці Держмитслужби шляхом електронного декларування подано митну декларацію (МД) № UA500020/2020/218160 від 30.06.2020, в якій митна вартість товару була визначена позивачем за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у відповідності до ст. 57 Митного кодексу України - виходячи із ціни контракту.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) № UA500020/2020/218160 від 30.06.2020 позивачем подані:

- договір поставки та продажу № SIF-3341-2020 від 01.05.2020 з додатками;

- переклад договору поставки та продажу № SIF-3341-2020 від 01.05.2020 з додатками;

- інвойс (рахунок) № 03457 від 11.06.2020 (а.с.22);

- переклад інвойсу (рахунку) № 03457 від 11.06.2020;

- коносамент №ARKCSB0000027743 від 03.06.2020 (а.с.24-25);

- пакувальний лист (а.с.26);

- переклад пакувального листа;

- страховий сертифікат №962666 від 03.06.2020 (а.с.27);

- лист №916 від 30.06.2020 (а.с.29);

- лист №887 від 22.06.2020 (а.с.30);

- сертифікат якості від 08.06.2020 (а.с.31);

- переклад сертифікату якості від 08.06.2020 (а.с.32);

- сертифікат аналізу від 08.06.2020 (а.с.33);

- переклад сертифікату аналізу від 08.06.2020 (а.с.34);

- сертифікат погодження №1963 від 15.06.2020 (а.с.35);

- переклад сертифікату погодження №1963 від 15.06.2020 (а.с.36);

- наряд №703 від 25.06.2020 (а.с.37);

- договір про надання послуг з декларування товарів №39/2 від 01.03.2016, з додатковою угодою №1 від 10.07.2018.

30 червня 2020 року відповідач направив позивачу електронне повідомлення відповідно до якого зробив запит щодо надання додаткових документів для підтвердження вартості товару (а.с.38).

ПВП «Вибір» листом № 30/20 від 30.06.2020 повідомило відповідача, що всі необхідні документи вже були надані відповідачу (а.с.39).

30.06.2020 відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UА500020/2020/0000075/2, згідно якого основний метод визначення митної вартості товару не застосовується, а митна вартість ввезеного товару була визначена з використанням другорядного методу - за ціною договору щодо ідентичних товарів, митне оформлення якого вже здійснювалося ПВП «Вибір» (а.с.41).

Також, відповідачем була винесена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500020/2020/00331 від 30.06.2020. В даній картці відмови відповідач зазначив, що ПВП «Вибір» повинно здійснити заповнення та подання нової митної декларації у відповідності з рішенням про коригування митної вартості товарів № UА500020/2020/000075/2 від 30.06.2020 (а.с.42)

За ціною товару, визначеною відповідачем ПВП «Вибір» здійснив митне оформлення за митною декларацією (форма МД-2) № UА500020/2020/218448 від 02.07.2020 та 03.07.2020 року позивач направив на адресу відповідача заяву №938 щодо визнання заявленої митної вартості та скасування рішення про коригування митної вартості (а.с.43, 44-45).

27 липня 2020 року ПВП «Вибір» отримав від відповідача лист №7.10-1/28.1-01/13/10806 від 14.07.2020, в якому відповідач відмовив ПВП «Вибір» у скасування рішення про коригування митної вартості товарів (а.с.49).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК України).

Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеного в даній нормі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Положеннями частин другої та третьої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

За приписами частини восьмої статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Водночас, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 7 травня 2020 у справі № 826/10527/17, у постанові від 9 червня 2020 року у справі №1.380.2019.002044.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (стаття 53) заборонено, проте надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, що визначені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, є обов`язком декларанта. До таких документів які підтверджують митну вартість товарів відносять зокрема такі документи як рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), банківські платіжні документи, або інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що стосуються оцінюваного товару та які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Судом встановлено, що виникнення сумніву у повноті та достовірності відомостей про митну вартість товару відповідач обґрунтував наявністю таких розбіжностей в поданих позивачем для підтвердження митної вартості документах: згідно зовнішньоекономічного договору (контракту) № CIF-3341-2020 не можливо визначити включено чи не включено до вартості товару вартість упаковки; не надано платіжне доручення відносно якого міститься посилання у інвойсі; страховий поліс від 03.06.2020 №962666 не містить посилання на товаротранспортні або комерційні документи відповідно до яких продавцем здійснено страхування вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, преамбула договору поставки та продажу № CIF -3341-2020 від 01.05.2020 визначає, що здійснюється поставка та продаж на умовах CIF. Пункт 4.1. договору визначає, що обсяг товару поставляється покупцеві однією (1) партією, відповідно до правил Інкотермс 2010. Пункт 4.2. договору встановлює, що портом призначення є - порт Одеса (Україна).

Таким чином договором поставки та продажу № CIF-3341-2020 від 01.05.2020 визначені наступні дані щодо поставки товару - поставка на умовах CIF - порт призначення Одеса (Україна), відповідно до правил Інкотремс 2010.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

16 вересня 2010 року Міжнародною торговою палатою були «Інкотермс 2010. Правила ICC з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі» (в подальшому по тексту - Інкотермс 2010). Інкотермс 2010 набрали чинності 01 січня 2011 року та включає в себе 11 правил, серед яких - правило CIF.

Відповідно до Інкотермс 2010 для правила CIF визначені наступні вимоги:

1) Назва правила - CIF (Cost Insurance and Freight) Вартість, страхування та фрахт <...> (назва порту призначення);

2) Відповідно до статті А9 «Перевірка - пакування - маркування» визначено, що продавець зобов`язаний за власний рахунок здійснити пакування товару, за винятком випадків, коли в певній галузі торгівлі зазвичай здійснюється перевезення такого виду товару без упаковки. Продавець може здійснювати пакування товару у спосіб, прийнятний для його перевезення, якщо до укладення контракту (договору) купівлі-продажу покупець не повідомив продавцю про спеціальні вимоги щодо пакування. Упаковка повинна мати належне маркування.

Таким чином, суд зазначає, що умовами договору поставки та продажу № CIF-3341-2020 від 01.05.2020 визначено, що вартість пакування входить до вартості товару.

Крім того, додатком А «Технічна характеристика кормових фосфатів для тварин» до договору № CIF-3341-2020 від 01.05.2020, визначена наявність упаковки (біг беги) при поставці товару.

Відтак, суд вважає, що відповідач безпідставно посилався на відсутність документів про вартість упаковки та неможливість в зв`язку з цим перевірити складові митної вартості.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів № UA500020/2020/000075/2 від 30.06.2020 Одеська митниця Держмитслужби вказала, що не надано платіжне доручення відносно якого міститься посилання у інвойсі, відповідно до якого було здійснено переказ (передплата) коштів за поставку даного товару.

Суд не може погодитись з вказаними висновками, виходячи з наступного.

Передплата - це попередня оплата за товари, здійснена до (а не після) отримання товарів.

В той же час, умови договору поставки та продажу №CIF-3341-2020 від 01.05.2020 взагалі не передбачають проведення передплати. Навпаки, пункт 5.2. договору визначає, що оплата проводиться після дати випуску коносаменту, тобто оплата здійснюється після поставки товару.

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, в т.ч.: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Тобто Митний кодекс України чітко визначає, що банківські платіжні документи подаються лише у випадку, якщо рахунок за товар сплачено.

Таким чином Одеська митниця Держмитслужби зробила помилковий висновок, що договором передбачена попередня оплата за товар і на момент митного оформлення товару вже повинно бути надане платіжне доручення щодо оплати товару.

Твердження Одеської митниці Держмитслужби, що в інвойсі № 03457 від 11.06.2020р. вказані дані про проведений платіж, а саме «свіфт код ВСМАМАМСХХХ» також є помилковими.

Позначення «swift code ВСМАМАМСХХХ», вказане у інвойсі № 03457 від 11.06.2020р. не є даними щодо проведення фактичної оплати.

В даному випадку позначення «swift code ВСМАМАМСХХХ» - це міжнародний код ідентифікатора банку, який банки використовують для здійснення фінансових операцій. Кожен банк має свій swift code. Таким чином, європейські та міжнародні платіжні доручення автоматично надходять до правильного банку.

Фактичну оплату за товар, який був поставлений по договору поставки та продажу № CIF-3341- 2020 від 01.05.2020 ПВП «Вибір» здійснило 02 липня 2020 року, про що свідчить платіжне доручення в іноземній валюті № 294 від 02.07.2020 та кредит нота № 24147 від 04.06.2020.

Кредит нота - це розрахунковий документ, в якому міститься повідомлення, яке направляється однією із сторін (постачальником), що перебуває у розрахункових відносинах, іншій стороні (покупцеві) про запис у кредит рахунку останньої певної суми через настання обставини, що створила у іншої сторони право вимоги цієї суми.

Кредит нота характеризується такими ознаками: кредит нота може виникнути тільки між суб`єктами, що перебувають у розрахункових відносинах в результаті укладення зовнішньоекономічного контракту; кредит-нота оформлюється при настанні певних обставин або після виконання певних умов покупцем за договором, в результаті яких у покупця виникає право вимагати від постачальника зменшення заборгованості за товари.

В даному випадку ОСР S.A (Марокко) видала ПВП «Вибір» кредит ноту № 24147 від 04.06.2020 в якості компенсації за збитки в розмірі 1 055,00 доларів США, які ПВП «Вибір» зазнало через несвоєчасне розмитнення товару. Несвоєчасне розмитнення товару відбулось внаслідок прострочення зі сторони ОСР S.A (Марокко) строків надання документів, що призвело до додаткових витрат (збитків), пов`язаних зі збільшеним строком зберігання товару порту м. Одеса (Україна), поставленого за попереднім договором поставки та продажу. Наданням кредит ноти ОСР S.A (Марокко) погодилось знизити загальну суму оплати по договору поставки та продажу №CIF-3341-2020 від 01.05.2020 на 1 055,00 доларів США.

Таким чином ПВП «Вибір» здійснило оплату за товар вже після митного оформлення товару на загальну суму 201 894,00 доларів США (платіжне доручення в іноземній валюті № 294 від 02.07.2020 на суму 200 839,00 доларів США + кредит нота № 24147 від 04.06.2020 на суму 1 055,00 доларів США) і не мало можливості в момент митного оформлення, яке відбувалось 30.06.2020 надати відповідні документи про проведення оплати.

Щодо зауважень відповідача стосовно даних у страховому полісі від 03.06.2020 №962666, суд зазначає наступне.

Страховий сертифікат - це документ, що підтверджує страхування окремого вантажного відправлення. Він видається страховиком, який підтверджує договір страхування, в якому страховик зобов`язується за конкретну плату відшкодувати страхувальнику збитки, пов`язані з ризиками та нещасними випадками.

Необхідно зазначити, що ані нормативними актами України, ані міжнародними нормативними актами не визначено, що такий страховий документ повинен містити посилання на товаротранспортні або комерційні документи відповідно до яких здійснюється поставка товару.

В той же час страховий сертифікат № 962666 від 03.06.2020р. містить: назву товару, яка відповідає назві товару вказану в товаросупровідних документах; інформацію про шлях слідування товару від порту відправлення - Касабланка до порту призначенні - Одеса (Україна), що також відповідає даним визначеним в договорі поставки та продажу №CIF-3341-2020 від 01.05.2020; інформацію про обсяг страхування, суму страхового платежу та суму компенсації у випадку настанні страхового випадку.

Тобто страховий документ повинен лише підтвердити факт страхування вантажу.

Таким чином страховий сертифікат №962666 від 03.06.2020 в повній мірі підтверджує факт здійснення страхування товару у відповідності до умов поставки CIF - порт призначення Одесі (Україна), які визначені в договорі поставки та продажу № CIF-3341-2020 від 01.05.2020.

Таким чином, посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на відсутність даних в страховому полісі №962666 від 03.06.2020, як на підставу коригування митної вартості, є такими, що не відповідають вимогам Митного кодексу України.

Суд зазначає, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що надані позивачем документи для підтвердження митної вартості за своїм змістом не суперечать один одному, мають всі необхідні реквізити, в повному обсязі свідчать про вагу та ціну товару, про проведення оплати за товар у розмірах визначених укладеним контрактом, відтак таких документів було цілком достатньо для визначення митної вартості товарів за основним методом.

Суд вважає за необхідне зауважити, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами, як помилково вважає Митниця.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Одеська митниця Держмитслужби при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації не відповідають критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, позовні вимоги про їх скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь Приватного виробничого підприємства "Вибір" за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби суму судового збору в розмірі 4 204,00 грн., сплаченого згідно з платіжним дорученням від 27.07.2020 № 233898 (а.с.9).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Приватного виробничого підприємства "Вибір" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2020/000075/2 від 30.06.2020.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2020/00331 від 30.06.2020.

Стягнути на користь Приватного виробничого підприємства "Вибір" (40009, м. Суми, вул. Ярослава Мудрого, 60/1, офіс 6, код ЄДРПОУ 30608151) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, 21А, код ЄДРПОУ 43333459) суму судового збору в розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик