Рішення № 92264246, 15.10.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2020 року м. Рівне №460/5597/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М. Недашківської, розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» (далі іменується – відповідач ), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» по застосуванню до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, зміні умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки, згідно статті 101 КВК України, вирішення питання подання матеріалів до суду для встановлення відносно засуджених адміністративного нагляду при звільненні по відбуттю строку кримінального покарання, оформлене протоколом № 4 від 12.02.2020 року, в частині відмови ОСОБА_1 в застосуванні пільги, передбаченої статтею 101 КВК України; зобов`язати Державну установу «Городищенська виправна колонія (№ 96)» вирішити питання щодо зміни умов тримання.

Заяви по суті справи.

Позивач у позовній заяві вказав, що рішенням комісії Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» по застосуванню до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, зміні умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки, згідно статті 101 КВК України, вирішення питання подання матеріалів до суду для встановлення відносно засуджених адміністративного нагляду при звільненні по відбуттю строку кримінального покарання, оформленим протоколом № 4 від 12.02.2020 року, відмовлено позивачу у зміні умов тримання шляхом переведення позивача до виправної колонії середнього рівня безпеки, як такого, що не став на шлях виправлення. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки воно не є обгрунтованим, не враховані всі обставини, за яких позивач має заохочення, бере участь у програмі диференційованого виховного впливу на засуджених за напрямком «Підготовка до звільнення», навчається, має хорошу характеристику. Тому, позивач вважає, що при прийнятті рішення не були враховані всі обставини, які його характеризують. Таким чином, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач адміністративний позов не визнав, подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що рішення прийнято відповідачем в межах та у спосіб, що визначені законодавством та на підставі оцінки поведінки засудженого під час відбування покарання, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Відповідач вказав, що норма про застосування пільги, передбачена статтею 101 КВК України не є для відповідача імперативною, а тому комісія, розглядаючи таке питання ухвалює рішення на власний розсуд. У цьому конкретному випадку враховувалось те, що позивач підвищувати загальноосвітній рівень не прагне, не завжди спокійний, виконання робіт перекладає на інших осіб. Крім того, відповідач вказує, що ОСОБА_1 вчиняв умисні злочини через незначні проміжки часу, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, що свідчить про його небажання виправитись. Крім того, відповідач наголошує, що доцільність надання такої пільги у вигляді зміни умов тримання шляхом переведення засудженого до виправної колонії середнього рівня безпеки є процесом оціночним, яке вирішується членами комісії. Таким чином, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що доводи, наведені у відзиві є безпідставними та не доведеними, оскільки позивач мав лише одне порушення порядку відбування покарання – 17.03.2017, яке є погашеним. Інших стягнень немає, однак це не було враховано при прийнятті рішення. Тому, позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у запереченнях на відзив зазначив, що комісія державної установи «Городищенська виправна колонія» є колегіальним органом, рішення на ній приймаються шляхом голосування членів комісії. Процедурні питання були дотриманні при прийнятті рішення, тому воно є правомірним. Оцінку ступеня виправлення засудженого здійснюють члени комісії на підставі матеріалів особової справи, враховуються всі матеріали протягом відбування покарань. Тому, відповідач вважає, що рішення прийнято обгрунтовано, з врахуванням всіх обставин та матеріалів, а відтак є правомірним.

Ухвалою суду від 04.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Головуючий суддя в період з 26 вересня по 09 жовтня 2020 року перебувала у відпустці.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляді позбавлення волі в звичайних жилих приміщеннях максимального рівня безпеки у Державній установі «Городищенська виправна колонія №96».

Рішенням комісії Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» з розгляду питань щодо застосування до осіб позбавлених волі умовно-дострокового звільнення, заміни не відбутої частини покарання більш м`яким, та зміни умов тримання, оформленим протоколом № 4 від 12.02.2020 року, відмовлено ОСОБА_1 у зміні умов тримання шляхом переведення позивача до виправної колонії середнього рівня безпеки/звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки, як такому, що не став на шлях виправлення. Всі члени комісії проголосували одноголосно (а.с.7).

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За правилами частини першої статті 7 КВК України, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частина 2 статті 7 КВК України).

Правовий статус засуджених, гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядок застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядок діяльності; нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними, врегульовано Кримінально-виконавчим Кодексом України (далі - КВК України).

Статтею 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) передбачено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно з статтею 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями статті 3 КВК України встановлено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Положеннями частин 1-4 статті 6 КВК України визначено, що виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Відповідно до частини 2 статті 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно з частиною 4 статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Частинами 1,3 статті 100 КВК України визначено, що залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.

Частиною першою статті 101 КВК України встановлено, що засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання.

З аналізу наведених норм вбачається, що переведення засудженого із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки проводиться за наявності двох умов: 1) відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання (об`єктивна умова); 2) засуджений стає на шлях виправлення (суб`єктивна умова).

Так, судом встановлено, що рішенням комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі у Донецькій області (протокол № 8/3 від 25.02.2016 року) позивачу було визначено виправну колонію максимального рівня безпеки з відбуттям покарання в звичайних жилих приміщеннях».

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області 11.08.2016 року зараховано строк попереднього ув`язнення у строк покарання з 15.06.2015 по 09.02.2016 року в строк відбутого покарання у розрахунку один день кримінального покарання зараховано строк перебування під вартою в розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Початок строку відбування кримінального покарання – з 15.06.2015, кінець строку відбування кримінального покарання – 21.04.2025 року.

Формальна дата настання зміни умов тримання згідно статті 101 Кримінально-виконавчого кодексу України – 21.01.2020 року.

Формальна дата настання заміни невідбутої частини покарання більш м`яким відповідно до ст. 82 КК України - 21.10.2021 року.

Формальна дата настання умовно-дострокового звільнення згідно ст. 81 КК України – 06.09.2022 року.

З 27.03.2016 року ОСОБА_1 відбуває покарання в державній установі «Городищенська виправна колонія (№ 96)» максимального рівня безпеки в звичайних жилих приміщеннях.

Таким чином, на момент спірних правовідносин позивач відбув половину призначеного судом покарання.

Таким чином, перша об`єктивна умова щодо переведення засудженого із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки, дотримана.

Щодо дотримання другої суб`єктивної умови (засуджений стає на шлях виправлення), то висновок про можливість застосування такої пільги, як переведення засуджених із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки повинен ґрунтуватися на аналізі даних про поведінку засудженого за весь час відбуття покарання, в тому числі й на даних, щодо особи засудженого в цілому, зокрема: наявності дисциплінарних стягнень і заохочень, ставлення його да праці і навчання, адміністрації установи, інших засуджених, підтримання ним соціальних зв`язків, наявності стягнень з нього коштів на підставі виконавчих листів, а також інших обставин, що його характеризують. При цьому вирішальним є не лише факт відбуття певної частини покарання, а те, що засуджений на день внесення розгляду такого питання став на шлях виправлення.

Відповідач у відзиві зазначив, що дана умова не дотримана: позивач підвищувати загальноосвітній рівень не прагне, не завжди спокійний, виконання робіт перекладає на інших осіб; ОСОБА_1 вчиняв умисні злочини через незначні проміжки часу, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, що свідчить про його небажання виправитись.

Відповідач вказує, що засуджений допустив одне порушення встановленого порядку відбування кримінального покарання, а саме 17.03.2017 було отримано сувору догану щодо порушення розпорядку дня «Підйом», тобто на шлях виправлення він не став.

Суд погоджується з відповідачем, що стаття 101 КВК України не є імперативною нормою в частині обов`язкового застосування установою наведеної вище пільги. Так, за відповідачем залишається право на власний розсуд вирішувати питання про можливість надання такої пільги щодо кожного засудженого індивідуально.

Проте, таке рішення, на переконання суду, повинно відповідати критеріям встановленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З даного приводу суд зазначає, що оскаржуване рішення, оформлене протоколом №4 від 12.02.2020, є таким, що не відповідає критеріям об`єктивності, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); та розсудливості.

Зі змісту Протоколу №4 вбачається, що всі члени комісії проголосували одноголосно щодо відмови ОСОБА_1 в зміні умов тримання шляхом переведення засудженого до виправної колонії середнього рівня безпеки / звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки, як такому, що не стає на шлях виправлення.

Суд зазначає, що Протокол №4 взагалі не містить належного опису підстав, з яких комісія дійшла висновку про відмову позивачу у зміні умов відбування покарання, а містить лише загальне формулювання, що засуджений не став на шлях виправлення.

Загальний опис підстав для відмови позивачу у зміні умов відбування покарання відповідачем наведений лише у відзиві проти адміністративного позову, що на переконання суду, є неприпустимим. Тобто такий деталізований опис підстав мав бути зазначений саме у Протоколі №4, як в рішенні, яке породжує для позивача зміну його прав, свобод, інтересів та обов`язків.

При цьому суд наголошує, що всі обставини, які враховуються при ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень, мотиви його прийняття, мають зазначатися в самому рішенні. Без зазначення у протоколі засідання комісії відомостей про обґрунтування підстав для висновку, що засуджений ОСОБА_1 не став на шлях виправлення, такі твердження відповідача є припущеннями.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення означає, що його поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов`язків в період відбування покарання свідчать про успішність процесу виправлення.

Відповідно до Довідки про наявність заохочень та стягнень, позивачу знято раніше накладене стягнення (07.07.20147) та оголошувалася подяка за ставлення до праці (27.09.2019).

Суд зазначає, що на момент прийняття відповідачем Протоколу №4, у позивача були відсутні непогашені стягнення.

В матеріалах справи міститься Характеристика від 02.01.2020, в якій зазначено: з 27.03.2016 позивач відбуває покарання в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)», де за час відбування покарання допустив одне порушення встановленого порядку; стягнення знято та погашено у встановленому законодавством порядку; два рази заохочувався; дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом установи під контролем, виконує всі вимоги законодавства, у ставленні до представників адміністрації колонії вбачається пристосування до вимог адміністрації з метою отримання пільг; у взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний; працевлаштований в координаційній дільниці різноробочим; при наявності достатніх об`ємів робіт змінні завдання виконує; бере участь у програмі диференційованого виховного впливу на засуджених за напрямком: «Підготовка до звільнення»; підвищувати загальноосвітній рівень не прагне; навчається в Городищенському навчальному центрі №96, де в 2017 році здобув професію «Машиніст крана» (кранівник). В 2018 році – професію «Слюсар з механо-складальних робіт» та 2019 році – професію «Електрик»; за рисами характеру: не завжди спокійний, не конфліктний; зовнішній вигляд охайний, дотримується правил особистої гігієни та санітарії; до виконання робіт з благоустрою установи ставиться посередньо; не допускає порушень вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Таким чином, що Протокол №4 не містить жодних конкретних посилань на підтвердження обставини, що позивач не стає на шлях виправлення, та не містить будь-яких вказівок на позитивні характеристики засудженого та на підстави їх відхилення, що є неприпустимим.

З наведеного вище вбачається, що оскаржуване рішення не відповідає критерію пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність винесеного відповідачем рішення, оформлене Протоколом №4 від 12.02.2020, а відтак останнє підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача вирішити питання щодо зміни умов тримання ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Разом з тим, існують випадки, у яких суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов`язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Відтак, суд зазначає, що зобов`язання відповідача вирішити питання щодо зміни умов тримання позивача, має ознаки втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що є неприпустимим.

Відтак, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо зміни умов тримання ОСОБА_1 шляхом переведення засудженого до виправної колонії середнього рівня безпеки/звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки, з урахуванням висновків суду.

У даному випадку, зобов`язання вчинити дії є наслідком встановлення протиправності попередніх дій суб`єкта владних повноважень щодо прийняття протиправного рішення, вжитих по суті вирішення звернення особи. Більше того, воно є самостійним способом захисту, що може не вимагати його об`єднання з іншими, виходячи з диспозитивності адміністративного процесу та свободи особи у визначенні позовних вимог, з якими вона звертається до суду.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення в порядку статті 77 КАС України, а відтак, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (село Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341; Державна установа «Городищенська виправна колонія №96») до Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» (село Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341; код ЄДРПОУ 08564386) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» по застосуванню до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, зміні умов тримання засуджених шляхом переведення їх до колонії іншого рівня безпеки, згідно ст. 101 КВК України, вирішення питання подання матеріалів до суду для встановлення відносно засуджених адміністративного нагляду при звільненні по відбуттю строку кримінального покарання, оформлене протоколом №4 від 12.02.2020, в частині відмови ОСОБА_1 у застосуванні пільги, передбаченої статтею 101 КВК України.

Зобов`язати Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» повторно розглянути питання щодо зміни умов тримання ОСОБА_1 шляхом переведення засудженого до виправної колонії середнього рівня безпеки/звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» вирішити питання щодо зміни умов тримання - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15 жовтня 2020 року.

Суддя К.М. Недашківська