Рішення № 92262601, 19.10.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7138/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 жовтня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Данко В.Й.,

з участю секретаря судових засідань Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги вказує на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 04.05.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 21000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між нею і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник померла. Однак, ОСОБА_2 взятого на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим станом на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має заборгованість в розмірі 18879,10 грн., з яких 18530,01 грн. - заборгованість за кредитом, 349,09 грн. - заборгованість за відсотками. 07.02.2019 року позивачем було отримано відповідь Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що претензію кредитора передано до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Кішкіна Д.В. за місцем заведення спадкової справи. 13.03.2019 року позивачем було отримано відповідь від приватного нотаріуса Кішкіна Д.В., в якій зазначалося, що спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , які звернулися із заявами про прийняття спадщини є ОСОБА_1 . 05.05.2019 року до спадкоємця позичальника ОСОБА_2 було надіслано лист - претензію, згідно яких АТ КБ «ПриватБанк» пред`явило свої вимоги, однак, жодних дій з боку ОСОБА_1 спрямованих на погашення заборгованості перед позивачем вчинено не було. У зв`язку з цим, просить суд задовольнити позов та винести рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 18879,10 грн. та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1921 грн.

Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 14.08.2019 року було постановлено проводити розгляд справи у спрощено провадженні із повідомлення та участю сторін.

Представник позивача Савіхіна А.М. в судове засідання не з`явилася. Однак, в позовній заяві представник позивача просить суд провести розгляд даної справи за її відсутності, у разі неявки відповідача, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився повторно, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи. Відзив у визначений судом строк відповідач не подав. А тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справи у відсутності відповідача згідно вимог ч.3 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК та ухвалює заочне рішення.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

І. Оцінка судом заявленої позивачем вимоги стосовно заборгованості за Договором б/н від 04.05.2011 року станом на 15.09.2013 року (день смерті позичальника ОСОБА_2 ).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору №б/н від 04.05.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 21000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору

До кредитного договору позивач додав Анкету - Заяву про приєднання до Умов та Правил банківських послуг у ПриватБанк від 04.05.2011 року та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості вбачається, що ОСОБА_2 взятого на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим станом на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має заборгованість в розмірі 18879,10 грн., з яких 18530,01 грн. - заборгованість за кредитом, 349,09 грн. - заборгованість за відсотками.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та

інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У Анкеті - заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ОСОБА_2 від 04 травня 2011 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 травня 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь - яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла ОСОБА_2 , ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи Анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному документі, що доданий банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_2 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті - заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно вимог ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь - яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті - заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_2 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_2 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 травня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Вказана позиція висловлена Великою палатою Верховного суду у постанові від 03.07.2019 року з розгляду справ №342/180/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Окрім того, суд констатує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 04.05.2011 року у вигляді Анкети - заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, суд приходить до переконання, що зарахування у заборгованість ОСОБА_2 її складової у вигляді відсотків за користування кредитом в розмірі 349,09 грн. є безпідставним.

Стосовно заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18530,01 грн. суд також вважає нарахування такої суми у заборгованість померлої ОСОБА_2 безпідставним з огляду на наступне.

Обгрунтовуючи дану позовну вимогу в цій частині позивач вказує на те, що заборгованість по тілу кредиту в розмірі 18530,01 грн. була наявна на день смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Однак, вказана обставина позивача спростовується наявними в матеріалах справи доказами наданими АТ КБ «ПриватБанк».

Так, з наявного в матеріалах справи Розрахунку заборгованості за Договором № б/н від 04.05.2011 року вбачається, що зазначена позивачем сума в розмірі 18530,01 грн. відображена у вказаному розрахунку в графі «Залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)».

Однак, вказана сума відображена в розрахунку заборгованості як сукупна/накопичувальна заборгованість за тілом кредиту станом на 10.01.2016 року, тобто по спливу більше двох років після смерті ОСОБА_2 , що дає суду підстави стверджувати, що зазначені позивачем обставини не відповідають дійсності, оскільки з дати смерті останньої ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість по тілу кредиту продовжувала накопичуватися і позивач пред`явив до звернення позову вимогу в частині заборгованості за тілом кредиту саме суму, яка згідно доданого позивачем Розрахунку заборгованості має місце станом на 10.01.2016 року.

Однак, в той же час суд констатує, що в графі «Залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)» станом на день смерті ОСОБА_2 така заборгованість зазначена у сумі 0,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що позивачем не було доведено належним чином наявну заборгованість у ОСОБА_2 за Договором № б/н від 04.05.2011 року станом на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІІ. Оцінка судом позовних вимог в частині пред`явлення таких до ОСОБА_1 , як спадкоємця померлого позичальника ОСОБА_2 .

Як вище вказано, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 16.09.2013 року.

07.02.2019 року позивачем було отримано відповідь Першої Ужгородської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що отриману та зареєстровану за вхідним № 36/01-16 від 25.01.2019 року претензію кредитора переслано приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округ Кішкіна Д.В., який було заведено спадкову справу № 5/2014 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копії даної відповіді.

13.03.2019 року позивачем було отримано відповідь приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіна Д.В., в якій було зазначено, що спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , які звернулися із заявами про прийняття спадщини є ОСОБА_1 .

В подальшому, 05.05.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 як спадкоємцю ОСОБА_2 лист - претензію № SAMDN51000089900830 від 13.03.2019 року про погашення боргових зобов`язань позичальника на підставі вимог статей 1216, 1218, 1282 ЦК України.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно вимог ч.1, ч.2 ст.1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Згідно ч.4 ст.1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право на пред`явлення вимог до спадкоємців.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту і строки позовної давності не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст.ст. 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

Недотримання кредитором передбачених ст.1281 ЦК України строків пред`явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємця.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України в постанові від 08.04.2015 у справі № 6-33цс15, яка, в силу вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, є обов`язковою для застосування судами.

З доданої приватним нотаріусом Кішкіним Д.В., на виконання ухвали суду про витребування доказів, копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що 26.03.2014 року ОСОБА_1 отримав Свідоцтво про право на спадщину за законом на померлою дружиною ОСОБА_2 .

Як було вище зазначено, 05.05.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 як спадкоємцю ОСОБА_2 лист - претензію № SAMDN51000089900830 від 13.03.2019 року про погашення боргових зобов`язань позичальника на підставі вимог статей 1216, 1218, 1282 ЦК України.

Передумовою вказаної вимоги слугувало направлення АТ КБ «ПриватБанк» 13.12.2018 року претензії кредитора до Першої Ужгородської державної контори.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що позивачем вимогу - претензію було пред`явлено до спадкоємця позичальника ОСОБА_4 05.05.2019 року, тобто по спливу більше п`яти років з дати одержання ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Згідно приписів ч. 3 ст. 1281 ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Суд констатує, що позивачем, обгрунтовуючи вимоги даного позову, не було зазначено про конкретний день/період, коли він дізнався про факт смерті позичальника ОСОБА_2 .

Однак,надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, беручи до уваги природу правовідносин, що виникли у Договорі № б/н від 04.05.2011 року, суд приходить до переконання, що АТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавець (власник та розпорядник кредитних коштів) мав дізнатися про смерть позичальника у розумний строк з огляду на наступне.

Так, з наявної в матеріалах справи Довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на виконання Договору № б/н від 04.05.2011 року ОСОБА_2 було видано кредитні картки, остання терміном дії до 03/17, тобто березня 2017 року.

Позивачем до матеріалів позову було виписку за картковими рахунками ОСОБА_2 , з яких вбачається що позичальник користувалася кредитним коштами, а саме знімала готівку, здійснювала самообслуговування через термінал, здійснювала покупки, службові операції, поповнювала картку грошовими коштами та здійснювала страхові платежі. Окрім того, ОСОБА_2 нараховувалися бонуси за покупки.

Так, із вказаної виписки вбачається, що остання операція була вчинена позичальником 04.09.2013 року, а саме зняття готівки в банкоматі: Ужгородська лікарня, Ужгород, вул. Грибоєдова, 20, а останній бонус за покупку було нараховано 31.08.2013 року.

В подальшому, в період 30.09.2013 року по 30.09.2014 року було здійснено нарахування штрафів за прострочку кредиту та списання процентів за прострочений кредит.

Таким чином, кінцевим періодом, який зазначено у виписці є дата 30.09.2014 року, а ОСОБА_2 припинила користування кредитною карткою 04.09.2013 року, тобто за 11 днів до дати своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, суд констатує, що з моменту припинення користування позичальником кредитними коштами та виникнення у ОСОБА_2 заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» не було вчинено жодних дій щодо з`ясування причини виникнення заборгованості та будь - яких дій щодо повідомлення позичальника про наявну у нього заборгованість (докази протилежного в матеріалах справи відсутні та позивачем суду не додано), внаслідок здійснення яких позивач міг дізнатися про перехід кредитних зобов`язань до спадкоємця позичальника та про виникнення у позивача можливості пред`явити право вимоги на підставі ст. 1281 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до переконання, що АТ КБ «ПриватБанк», будучи кредитором за Договором №б/н від 04.05.2011 року, зобов`язаний дбати про стан своїй майнових прав, у зв`язку з чим не був позбавлений можливості та міг раніше, у розумний строк, отримати інформацію про смерть позичальника та одержання 26.03.2014 року її спадкоємцем ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом.

Враховуючи вищевикладене, а саме те, що кредитор пред`явив вимоги до спадкоємця ОСОБА_1 тільки 05.05.2019 року, тобто поза межами передбаченого статтею 1281 ЦК України строку, тоді як міг дізнатися про факт прийняття ним спадщини раніше, суд констатує, що АТ КБ «ПриватБанк» втратило право вимоги до ОСОБА_1 , а тому в задоволенні даного позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 247, 263, 265, 273, 274 - 279, 280 - 282, 289, 354 ЦПК України, ст.ст. 608, 1281, 1282 ЦК України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача із дотриманням вимог ст.ст.284 - 285 ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко