Рішення № 92261506, 07.10.2020, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/3436/20

Номер провадження: 2/225/720/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

07 жовтня 2020 року м.Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Довженко О.В.,

за участю

секретаря судового засідання Петрової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 91 837,55 грн. за період з 28.09.2019 року по 06.04.2020 року (701,05 грн. середньоденна заробітна плата х 131 робочий день затримки).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що знаходився у трудових відносинах з ДП «Торецьквугілля», зокрема, з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна» до 27.07.2019 року, коли був звільнений за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

В день звільнення повний розрахунок з позивачем по заробітній платі здійснений не був. Позивач вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку з позивачем при звільненні, що стало приводом для звернення до суду за захистом порушеного права. Зокрема, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 91 837,55 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за лікарняними листами, починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності, що мають сплачуватись за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а саме: лікарняним листом за період з 02.05.2018 року по 11.05.2018 року; лікарняним листом за період з 05.09.2018 року по 14.09.2018 року; лікарняним листом за період з 09.01.2019 року по 18.01.2019 року; лікарняним листом за період з 11.03.2019 року по 22.03.2019 року.

При цьому, суд вважає за доцільне зауважити, що надісланий позивачем в адресу суду новий розрахунок позовних вимог станом на 16.07.2020 року, а саме в розмірі 143 014,20 грн. (701,05 грн. середньоденна заробітна плата х 204 робочі дні затримки), не приймається судом в якості заяви про збільшення позовних вимог, з огляду на недотримання позивачем при її поданні приписів п. 2 ч. 2, ч. 5 ст. 49, ч. 3 ст. 176 ЦПК України.

Позивач в судове засідання не з`явився, просив розглянути справу без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує повністю, наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності з урахуванням відзиву на позов.

В свою чергу, у відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позову. Звертає увагу суду на наявність рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 27.11.2019 року, що набрало законної сили, яким було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля». Стягнуто з відповідача на користь позивача середній за робіток за вечь час затримки розрахунку при звільненні, а саме, за період з 28.07.2019 року по 27.09.2019 року в сумі 38 318,72 грн. (без утримання податків та інших обов`язкових платежів). В решті позову було відмовлено, у зв`язку з відсутністю в Законі України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» норм про застосування до роботодавця такого санкційного заходу, як виплата працівникові середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних, починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

З огляду на наведене, на думку відповідача, застосування норм ст. 117 КЗпП України у зв`язку із затримкою виплати позивачеві лікарняних, починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, вже за новий період, а саме з 28.09.2019 року по 06.04.2020 року в розмірі 91 837,55 грн. (701,05 грн. середньоденна заробітна плата х 131 робочий день затримки) є необгрунтованим та безпідставним.

Більш того, відповідач зауважує на тому, що у зв`язку з надходженням коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідачем станом на 16.07.2020 року здійснено статочний розрахунок з позивачем, а саме, за лікарняними листами, починаючи з шостого дня непрацездатності, за періоди з 02.05.2018 року по 11.05.2018 року; з 05.09.2018 року по 14.09.2018 року; з 09.01.2019 року по 18.01.2019 року; з 11.03.2019 року по 22.03.2019 року на загальну суму 9 761,47 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, надавши правову оцінку наявним у справі доказам судом встановлено наступне:

між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються КзпП України.

Починаючи з 30.08.1999 року до 27.07.2019 року позивач знаходився в трудових відносинах з ДП «Торецьквугілля», зокрема, з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна».

Згідно з наказом № 111 від 29.07.2019 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Зазначені обставини сторонами не оспорюються. (а.с.7-8).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Так, за ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Однак, всупереч вказаних вище положень КЗпП України, відповідач повний розрахунок з позивачем в день звільнення не здійснив.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 27.11.2019 року, що набрало законної сили, з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 липня 2019 року по 27 вересня 2019 року (а.с. 19-21).

В свою чергу, станом на час звернення з позовом, відповідач остаточний розрахунок з позивачем за лікарняними листами, починаючи з шостого дня непрацездатності, за періоди з 02.05.2018 року по 11.05.2018 року; з 05.09.2018 року по 14.09.2018 року; з 09.01.2019 року по 18.01.2019 року; з 11.03.2019 року по 22.03.2019 року на загальну суму 9 761,47 грн., так і не здійснив, з огляду на що предметом позову є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 91 837,55 грн. за період з 28.09.2019 року по 06.04.2020 року (701,05 грн. середньоденна заробітна плата х 131 робочий день затримки).

Вже в ході розгляду справи, а саме, 16.07.2020 року, відповідачем здійснено статочний розрахунок з позивачем, а саме, за лікарняними листами, починаючи з шостого дня непрацездатності, за періоди з 02.05.2018 року по 11.05.2018 року; з 05.09.2018 року по 14.09.2018 року; з 09.01.2019 року по 18.01.2019 року; з 11.03.2019 року по 22.03.2019 року на загальну суму 9 761,47 грн.

Даний факт підтверджений довідкою ДП «Торецьквугілля» № 7/672 від 24.07.2020 року та сторонами у справі не оспорюється.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позову, суд виходив з наступного:

відповідно до ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст.116 КЗпП України).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частиною другою ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До структури заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч. 3 ст. 3 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, встановивши під час розгляду справи, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Як встановлено судом, з боку відповідача має місце затримка розрахунку з позивачем при звільненні, а саме, за лікарняними листами, починаючи з шостого дня непрацездатності, за періоди з 02.05.2018 року по 11.05.2018 року; з 05.09.2018 року по 14.09.2018 року; з 09.01.2019 року по 18.01.2019 року; з 11.03.2019 року по 22.03.2019 року на загальну суму 9 761,47 грн.

Середньоденна заробітна плата позивача з утриманням обов`язкових платежів складає 701,05 гривень, що підтверджується листом ДП «Торецьквугілля» за №7/1000 від 15.10.2019 року (а.с. 18).

Отже, судом було взято до уваги представлений позивачем розрахунок суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.09.2019 року по 06.04.2020 року за період з 28.09.2019 року по 06.04.2020 року (701,05 грн. середньоденна заробітна плата х 131 робочий день затримки), що становить 91 837,55 грн.

Разом з цим, приймаючи рішення у справі, суд керувався правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 21.09.2020 року у справі № 225/5288/18, яка полягає в наступному:

«Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково».

Таким чином, з огляду на наведене вище, зважаючи на очевидну неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку (91 837,55 грн.) зі встановленим судом розміром заборгованості (9 761,47 грн.), характером цієї заборгованості (лікарняні, починаючи з шостого дня непрацездатності, що сплачуються роботодавцем працівникові за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності), а також, враховуючи ту обставину, що станом на час прийняття даного рішення відповідачем здійснений остаточний розрахунок з позивачем, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, а також, наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 9 761,47 грн.

Зазначена сума, безумовно, не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеність перед судом їх переконливості.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи, дослідивши представлені сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 9 761,47 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (сума зазначена без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів). В решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Враховуючи часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 97,62 грн. судового збору (9 761,47 грн. / 91 837,55 грн. х 918,38 грн.)

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Торецьквугілля» (місцезнаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості України (код ЄДРПОУ 33839013) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9 761 (дев`ять тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 47 коп. (сума зазначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» Міністерства вугільної промисловості України (код ЄДРПОУ 33839013) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 97 (дев`яноста сім) грн. 62 коп.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням вимог п. 15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст рішення виготовлений 16.10.2020 року.

Суддя О.В. Довженко