Ухвала суду № 92259445, 16.10.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 494/493/20

Провадження № 1-кп/947/1103/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2020 року колегія суддів Київського районного суду міста Одеси у складі:

головуючого - судді Войтова Г.В.,

суддів Прохоров П.А.,

Борщова І.О.

за участю секретаря Маркової О.І.,

прокурора Тубічко Ю.М.,

захисників Бабчука С.Я., Голотової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160000000632 від 12.07.2017 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162, ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст.162, ч.2 ст.186, ч.4 ст.187 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні колегії суддів Київського районного суду м. Одеси знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160000000632 від 12.07.2017 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162, ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст.162, ч.2 ст.186, ч.4 ст.187 КК України.

Захисник Бабчук С.Я. надав до суду письмове клопотання про зміну обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем мешкання, посилаючись на те, що ризики на які посилається прокурор не підтверджуються жодним доказом. Доказів тиску на свідків у сторони обвинувачення не має, як і підстав обґрунтовано припускати можливість знищення доказів у справі, які вже зібрані та зберігаються у сторони обвинувачення. Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають наміру переховуватися від суду, ризик впливу на свідків відсутній, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином у обвинуваченого не має бажання та можливості, скоювати нові злочини не збираються. Саме лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що неодноразово вказував в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. Так, обвинувачений ОСОБА_1 є пенсіонером, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійно місце мешкання, одружений, дружина ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_4, має на своєму утриманні трьох неповнолітніх дітей, один із яких має тяжкі захворювання, та те, що обвинувачений ОСОБА_2 раніше не судимий, має постійне місце мешкання, одружений, на його утриманні неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьки пенсіонери: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3, який є інвалідом у зв`язку з втратою лівої кінцівки. Також, обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не відповідає вимогам практики ЕСПЛ та нормам КПК України. Крім того відповідно до практики Європейського суду з прав людини, де у справі «Вітторіо і Луїджи Манчині проти Італії», який зазначив, що домашній арешт, наряду з триманням під вартою, є одним із найсуворіших запобіжних заходів передбачених чинним законодавством і покликаний забезпечити належну процесуальну поведінку особи до якої він застосовується.Підстави та обґрунтування щодо зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, викладені в письмовому клопотанні захисника Бабчука С.Я.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали клопотання свого захисника Бабчука С.Я.

Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що форма клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, більш відповідає змісту апеляційної скарги, та на теперішній час по справі не допитані свідки та потерпілі, тому підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт не має.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та клопотання захисників з додатками, врахувавши обставини, зазначені в ст.178 КПК України, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими ст.177 КПК України.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23 лютого 2006 року №3477, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

У цьому контексті необхідно зазначити, що підхід Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою впродовж досудового розслідування ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики,які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно,кожне наступне клопотання про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків,що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу.

У справі «Гавула проти України» (2013р.) ЄСПЛ висловив думку, що хоча спочатку взяття заявника під варту могло бути виправдано серйозністю висунутих проти нього обвинувачень, а також ймовірністю його втечі і перешкоджанні розслідуванню, «з плином певного часу суди зобов`язані були дати більш чіткі причини триваючого тримання під вартою», «в дійсності …вони неодноразово покладалися на ті ж самі підстави, без надання конкретних деталей і без аналізу того, чи були зміни у ситуації заявника».

Європейським судом з Прав Людини сформовано правову позицію, відповідно до якої доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення "Єлоев проти України", "Фельдман проти України").

Так, з рішення ЄСПЛ у справі "Смирнов проти Росії" від 24 липня 2003 року вбачається, що питання щодо того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно (п.п.61, 62). Наявність підстав тримання під вартою обвинуваченого повинні оцінюватися в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних її обставин. Тривале ж утримання під вартою людини може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак, інтересами суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (аналогічне рішення ЄСПЛ від 26 січня 1993 року у справі "Ш. проти Швейцарії"). Саме на національні судові органи покладається обов`язок забезпечувати розумність строків тримання обвинуваченого під вартою. Для цього суди повинні розглянути всі факти на користь і проти існування суспільного інтересу, який, при належному забезпеченні принципу презумпції невинуватості, виправдовує відхід норми про повагу до особистісної свободи і викласти ці міркування у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення з-під варти.

Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв`язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув`язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а саме Постанову ЄСПЛ у справі "Чанєв проти України" від 09.10.2014 року (скарга № 46193/13), Постанову ЄСПЛ від 12.03.2009 у Справі "Олександр Макаров проти Російської Федерації" (скарга № 15217/07), Постанову ЄСПЛ у справі "Мамедова проти Росії" від 01.06.2006 року (скарга № 7064/05), Постанову ЄСПЛ у справі "Сізарєв проти України" від 17.01.2013 (скарга № 17116/04), «Летельє проти Франції», «Лабита проти Італії», згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від суду не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. Також, ризики щодо продовження злочинної діяльності, перешкоджання досудовому розслідуванню іншим шляхом, незаконного впливу на свідків, потерпілого, не можуть ґрунтуватися на припущеннях та не доведених фактах.

Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що подальше тримання під вартою обвинувачених не буде розумно виправданим, навіть з оглядкою на суспільний інтерес. В даному випадку і на теперішній час відносно обвинувачених повинен дотримуватися принцип свободи, оскільки подальше утримання їх під вартою аж до розгляду справи в суді по суті пред`явленого їм обвинувачення, буде фактичним відбуванням обвинуваченими покарання за злочин, у вчиненні якого вони ще не визнані винними, ст.62 Конституції України.

Мотиву однієї лише тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недостатньо для вирішення питання на користь подальшого їх тримання під вартою, оскільки таке буде суперечити рішенню Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається обов`язковою підставою для застосування взяття під варту.

Тому суд, застосовує наведені рішення ЄСПЛ, а також рішення ЄСПЛ у справі «Орловський проти України», згідно якого було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку та/або право на звільнення обвинуваченого під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання щодо особи, яка була засуджена за вчинення ряду особливо тяжких злочинів, для обґрунтування рішення про пом`якшення запобіжного заходу та його режиму.

В судовому засіданні, прокурором не викладено жодних обставин, щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які б свідчили про те, що ризики на які посилається прокурор не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не вказано наявність доказів того, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, не розглянуто можливість застосування інших (альтеративних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі Харченко проти України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що необхідності обмеження права обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свободу шляхом їх утримання під вартою, передбаченого кримінальним процесуальним законом України та ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, на даній стадії судового розгляду, з урахуванням конкретних обставин справи, на даний час немає та прокурором не доведено.

Разом з цим, враховуючи той факт, що судовий розгляд даного кримінального провадження в суді ще не закінчений, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на стадії судового розгляду, запобігання ризику переховування від суду та надання можливості повному та всебічному розгляду справи в розумні строки, колегія суддів вважає за необхідне застосувати відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, оскільки подальше тримання під вартою обвинувачених, яке вже є достатньо тривалим, з урахуванням встановлених судом обставин, є неприпустимим.

Стороною захисту надані документи, які свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_1 є пенсіонером, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійно місце мешкання, одружений, дружина ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_4, має на своєму утриманні трьох неповнолітніх дітей, один із яких має тяжкі захворювання, та те, що обвинувачений ОСОБА_2 раніше не судимий, має постійне місце мешкання, одружений, на його утриманні неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьки пенсіонери: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3, який є інвалідом у зв`язку з втратою лівої кінцівки.

Враховуючи дані про особу обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 які вказують на існування міцних важелів соціального стримування обвинувачених, колегія суддів вважає, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого є у кримінальному провадженні, є запобіжний захід у виді домашнього арешту. Такий запобіжний захід, на думку суду, зможе забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків.

Крім того, колегія суддів вважає, що належну оцінку доказам по справі на які посилаються захисники в своїх клопотаннях, суд надасть під час постановлення вироку у даній справі в нарадчій кімнаті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 181, 183, 194, 176-178, 197,201, 331, 350, 369-372 КПК України, ст.29 Конституції України, ст.ст.5, 6, 7 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, 1950 р., колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Клопотання захисника Бабчука С.Я. про зміну запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити на підставах викладених у мотивувальній частині ухвали.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 , з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, а саме: 22:00 години до 06:00 години ранку наступної доби, за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 60 днів, та покласти на нього наступні обов`язки: не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою, утримуватись від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження, свідками, потерпілими, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 , з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, а саме з 22: 00 до 06: 00 години ранку наступної доби, за адресою: АДРЕСА_2 , та покласти на нього наступні обов`язки: не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою, утримуватись від спілкування з іншими учасниками кримінального провадження, свідками, потерпілими здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановити до 17 грудня 2020 року, включно.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.202 КПК України обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають негайному звільненню з під варти, та зобов`язуються невідкладно прибути до місця свого проживання.

Виконання ухвали та контроль за поведінкою обвинувачених покласти на ГУНП в Одеській області, якому відповідно до вимог ч.4 ст.181 КПК України необхідно негайно поставити обвинувачених на облік, про що повідомити суд.

Копію ухвали після її оголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.

Роз`яснити обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 що відповідно до ч.2 ст.179 КПК України у разі невиконання умов запобіжного заходу у виді домашнього арешту або покладених на них обов`язків, до них може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на них може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Роз`яснити обвинуваченим, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на обвинуваченого зобов`язань.

Ухвалу про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на домашній арешт, передати для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Копія ухвали вручається обвинуваченим, прокурору та направляється уповноваженій особі місця ув`язнення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Войтов Г. В.

Судді Прохоров П.А.

Борщов І.О.