Рішення № 92259021, 16.10.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2896/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В С Т А Н О В И В:

09 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 15.05.2020 № 229-ос, поновлення на посаді головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу № 2 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Полтавській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України про звільнення від 15.05.2020 № 229-ос є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки Державна архітектурно-будівельна інспекція України не є ліквідованою (припиненою) юридичною особою та в даному випадку фактично відбулась реорганізація державного органу, а не повна ліквідація, що в свою чергу покладає на відповідача обов`язок по працевлаштуванню позивача та дотримання правил по вивільненню працівників, встановлених ст. 49-2 Кодексу законів про працю України. При цьому позивач зазначила, що рівнозначних посад державної служби відповідачем їй не запропоновано, а відтак звільнення відбулось з порушенням вимог ст.49-2 Кодексу законів про працю України і було протиправним, у зв`язку із чим просила даний позов задовольнити повністю.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2896/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

02.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що з 20.03.2020 у відповідності до постанови КМУ № 218 відбувається процедура ліквідації центрального органу виконавчої влади - Державної архітектурно-будівельної інспекції України без правонаступництва. Вважає, що у Держархбудінспекції немає обов`язку щодо працевлаштування позивача до іншого органу, якому в подальшому будуть належати завдання та функції, які раніше були покладені на відповідача. Отже, на думку відповідача при звільненні всі права позивача, передбачені чинним законодавством, Держархбудінспекцією дотримано, а тому заявлені позовні вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання 16.09.2020 року учасники справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

На підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріли справи суд встановив наступні обставини справи.

01.08.2012 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора Центрального інспекційного відділу Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області /а.с.10/.

Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 13.03.2020 № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», згідно з пунктом 1 якої ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

26.03.2020 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно - будівельної інспекції України /а.с. 8/.

Наказом голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 15.05.2020 № 229 "ОС" "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 15 травня 2020 року з посади головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу № 2 Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Полтавській області у звязку з ліквідацією Державної архітектурно - будівельної інспекції України /а.с. 9/.

Позивач не погодився із наказом голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 15.05.2020 № 229 "ОС" та звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За нормами частини першої та п`ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 13.03.2020 № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 218), згідно з пунктом 1 якої ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

Пунктом 5 Постанови № 218 утворено комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції та затверджено головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції Федоренка Богдана Олександровича.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок № 1074).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1074 органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за подання Прем`єр-міністра України.

Пунктом 5 Порядку № 1074 визначено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Пунктом 6 Порядку № 1074 встановлено, що права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Пунктом 4 Постанови № 218 встановлено, що Державна архітектурно-будівельна Інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.

При цьому, Постановою № 218 врегульовано процедуру ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції без визначення правонаступника.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII /далі - Закон №889-VIII/.

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону).

Приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Згідно частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 вручено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно - будівельної інспекції України - 26.03.2020 року, тобто за 30 календарних днів до звільнення /а.с. 8/.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами другою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Разом з тим, згідно з приписами частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну служб", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Так, частиною п`ятою статті 22 цього Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX від 19.09.2019) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Вказані норми закону неконституційними не визнавалися.

Отже, Законом України "Про державну службу", який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу.

Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другою статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Крім того, з дати набрання чинності Законом №117-ІХ ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.

Суд критично оцінює доводи позивача про протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права, сформовані у постановах, перелік яких наведено у позовній заяві, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX були внесені зміни до Закону України "Про державну службу" та до статті 40 КЗпП України (статтю 40 доповнено частиною п`ятою), а у наведених позивачем постановах Верховним Судом України та Верховним Судом не формувалися правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про державну службу" (статей 22, 87) та статті 40 КЗпП України у редакціях після внесення до них змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам статті 87 Закону України "Про державну службу", не порушує вимог частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", при цьому відповідачем дотримано вимоги частини 3 статті 87 Закону №889-VIII щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за 30 календарних днів про наступне вивільнення, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу № 2 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Полтавській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

А тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 37471912) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.Б. Головко