Рішення № 92258697, 16.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5448/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДМС у Львівській області.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України у Львівській області № 02-02/24 від 24.06.2020 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Позовні вимоги мотивовані тим, що громадянка Російської Федерації, ОСОБА_1 , знаходиться на території України на підставі посвідки на постійне місце проживання серія НОМЕР_1 виданої ВГІРФО УМВСУ у Львівській області 28.01.2010. Підставою для отримання дозволу на імміграцію в Україну та, як наслідок, посвідки на постійне проживання був шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 19 квітня 1996 року. Вказує, що після 13 років перебування в шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Зазначає, що підставою для оформлення дозволу на імміграцію згідно з ЗУ «Про імміграцію», є факт перебування у шлюбі з громадянином України понад 2 роки, що й було враховано при прийнятті рішення про оформлення дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 . Однак, 24 червня 2020 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане ОСОБА_1 . Вважає таке рішення протиправним та просить суд задовольнити позов.

Ухвалою суду від 17.07.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що 17.09.2009 на розгляд сектору ГІРФО Личаківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області надійшла заява громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо видачі дозволу на імміграцію в Україну. При цьому своє право на отримання дозволу на імміграцію підтверджено свідоцтвом про шлюб, укладеним 19.04.1996 з громадянином України ОСОБА_2 , який згідно свідоцтва про смерть помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що у відповідності до п. 1 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

Враховуючи вищезазначене, при подачі заяви про надання дозволу на імміграцію та документів працівниками ВГІРФО УМВСУ у Львівській області були порушені вимоги ст. 4 та 9 Закону України «Про імміграцію», що призвело до прийняття рішення без наявних на те підстав. Вказує, що п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію в Україну може бути скасовано у разі, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. Відповідно пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 28.01.2020, визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню. Вказує, що 24.06.2020 прийнято рішення № 02-02/24 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 з зазначенням підстав прийняття такого рішення. Зазначає, що листом від 25.06.2020 № 4601.4.1-6567/46.1-20 позивачці роз`яснено про підстави прийняття оскаржуваного рішення. ГУ ДМС України у Львівській області вважає, що заявлений позов є безпідставним і необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації згідно паспорту № 53 0469086, виданий МЗС Росії 38002, 21.10.2013 та №12 14 548452 від 18.07.2014 (а.с.3-4, 5-6).

Позивачка знаходиться на території України на підставі посвідки на постійне місце проживання серія НОМЕР_1 виданої ВГІРФО УМВСУ у Львівській області 28.01.2010 (а.с.8).

Підставою для отримання дозволу на імміграцію в Україну та, як наслідок, посвідки на постійне проживання був шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 19 квітня 1996 року, згідно свідоцтва про шлюб та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.11).

24 червня 2020 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане ОСОБА_1 (а.с. 12) та листом №02-02 повідомлено позивачку про те, що посвідка на постійне місце проживання серії № НОМЕР_2 від 28.01.2010 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню (а.с.13-14).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3929-ХІІ від 04.02.1994 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) було передбачено:

Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Законом України «Про імміграцію» №2491-III від 07 червня 2001 року, визначено умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства (далі - Закон №2491).

Відповідно до ст.1 Закону №2491-III, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно із п.2 та 3 ч.1 ст.6 Закону №2491, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

За приписами п.6 ч.1 Закону №2491, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Статтею 9 цього Закону встановлений перелік документів, які подаються до заяви для надання дозволу на імміграцію:1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

Крім зазначених документів (серед іншого) подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію», орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.п.21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Судом встановлено, що ВГІРФО УМВСУ у Львівській області 28.01.2010 видано позивачці тимчасову посвідку на проживання (постійне проживання) серії НОМЕР_1 , дійсна до «БЕСТРОКОВО» (а.с.8).

Після отримання дозволу на імміграцію в Україну позивачка постійно проживає на території України, має сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15), який з 26.10.2009 громадянин України згідно довідки Управління МВС України у Львівській області №104 від 20.11.1990 (а.с.18).

Судом встановлено, що позивачка працювала з 2011 року по 2017 рік на ТзОВ «Крапет», та з 2017 по даний час працює на ТзОВ «Фуджікура Аутомотів Україна Львів», про що свідчить копія трудової книжки позивача (а.с.20).

Суд дійшов висновку, що при наданні безстрокової посвідки на постійне місце проживання в Україні, позивачем були надані всі необхідні документи, які в свою чергу пройшли необхідну перевірку правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу. За результатом такої перевірки відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу.

В матеріалах справи відсутні докази надання позивачем будь яких свідомо неправдивих відомостей.

Тобто прийняття відповідачем відносно позивача рішення про скасування його дозволу на імміграцію в Україну не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до положень 4, 2, 3 ст.13 Закону України "Про імміграцію" особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Як з`ясовано з дослідженого судом та наявного в матеріалах справи висновку про скасування дозволу на імміграцію, такий прийнято на підставі пункту 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», тобто якщо з`ясується, що надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність або за наявності інших випадків, передбачених законами України.

При цьому, суд враховує, що цей «інший випадок», настання якого матиме наслідком юридичну відповідальність саме іммігранта у вигляді скасування дозволу на імміграцію, повинен бути передбачений лише законами України.

Втім, приймаючи спірне рішення на підставі відсилочної норми, що міститься у п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», відповідачем не зазначено посилання на норму закону, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію за наведених обставин.

Листом ГУ ДМС України у Львівській області від червня 2020 №02-02 повідомлено позивачку про те, що у відповідності до п. 1 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Враховуючи вищезазначене, при подачі заяви про надання дозволу на імміграцію та документів працівниками ВГІРФО УМВСУ у Львівській області були порушені вимоги ст. 4 та 9 Закону України «Про імміграцію», що призвело до прийняття рішення без наявних на ге підстав.

Даючи оцінку зазначеним обставинам, що слугували підставою для прийняття спірного рішення, суд враховує, що відповідач фактично вказує на помилку органу, яким прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію та документовано позивача відповідною посвідкою. Однак ні Законом України «Про імміграцію», ні будь-яким іншим Законом України, не передбачено такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами Державної міграційної служби України своєї помилки через більш ніж 10 років після надання дозволу компетентним органом - УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області.

Принагідно, суд звертає увагу, що передумовою для прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на імміграцію є власне з`ясування питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу. Так, згідно з п.12 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону. В подальшому, за результатами аналізу отриманої у встановленому законодавством порядку інформації та на підставі матеріалів справи, компетентні органи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

А тому, покликання відповідача у 2020 році про те, що, оформляючи у 2010 році заяву про надання дозволу на імміграцію, позивач не мав законодавчих підстав для отримання такого дозволу, є абсолютно безпідставними та не ґрунтуються на нормах Закону.

Більше того, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явились обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію (ті, що передбачені ст.12 Закону України «Про імміграцію»), відповідачем у процесі судового розгляду не озвучено та до матеріалів справи не додано.

Окрім цього, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

З наведеного слідує висновок, що позивач не може нести тягар відповідальності за будь-які порушення, вчинені працівниками державних органів під час вирішення його звернення щодо отримання дозволу на імміграцію без наявності з його боку порушень чинного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки позивач тривалий час проживає на території України, виховує двох малолітніх дітей, які народжені в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та інтересами позивача, оскільки при видачі дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття таких рішень підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м.Львів, 79007; код ЄДРПОУ 37831493) № 02-02/24 від 24.06.2020 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДМС України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м.Львів, 79007; код ЄДРПОУ 37831493) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень, 80 копійок).

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16.10.2020.

Суддя Коморний О.І.