Рішення № 92258684, 16.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7373/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0583 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошову забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 19385,58 грн за період з 15.04.2017 по 24.07.2020.

Посилається на те, що наказом командира військової частини А0583 (по стройовій частині) від 14.04.2017 №75 старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого інспектора групи дорожньо-патрульної служби відділу військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової частини А0583, ВОС-932184А, звільненого з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 03.04.2017 №4-РС у запас за п.«а», виключено зі списків особового складу Військової частини А0583 та всіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу частини відповідач не виплатив позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.04.2017. Лише 24.07.2020, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 в адміністративній справі №380/683/20, на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 19664,99 грн з призначенням платежу: «індексація грошового забезпечення». Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 14.04.2017 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 24.07.2020, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України та п.242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення №1153/2008. Тому період з 15.04.2017 по 24.07.2020 вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що безпідставними є посилання позивача на положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, адже у даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ним конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім того, для застосування наслідків порушення ст.116 КЗпП України необхідним є наявність між сторонами трудових правовідносин, в яких позивач мав би статус працівника, а відповідач - роботодавця. Однак у відповідача відсутній вищевказаний статус, що виключає наявність його вини в силу приписів ст.116 КЗпП України. Більше того, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, відтак вина відповідача у її невиплаті була відсутня. Також ствердив, що визначення конкретного розміру суми, зазначеної позивачем у позовних вимогах, є дискреційним повноваженням органу військового управління. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю. Окрім того, зазначив про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, суть якої зводиться до незгоди з наведеними відповідачем у відзиві запереченнями.

Ухвалою судді від 16.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; з урахуванням клопотання представника позивача, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно Витягу з наказу командира військової частини А0583 (по стройовій частині) від 14.04.2017 №75 старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого інспектора групи дорожньо-патрульної служби відділу військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової частини А0583, ВОС-932184А, звільненого з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 03.04.2017 №4-РС у запас за п.«а», виключено зі списків особового складу Військової частини А0583 та всіх видів забезпечення з 14.04.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби Військовою частиною А0583 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.04.2017.

Позивач звертався до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 в адміністративній справі №380/683/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020, позов ОСОБА_1 до Військової частини А0583 задоволено частково:

- визнано протиправними дії Військової частини А0583 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.04.2017;

- зобов`язано Військову частину А0583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.04.2017;

- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

24.07.2020, що не заперечувалось відповідачем у позовній заяві, на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 19664,99 грн з призначенням платежу: «індексація грошового забезпечення», що підтверджується випискою з карткового рахунку Ощадбанку.

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 15.04.2017 по 24.07.2020. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 1 ст.47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (27.03.2018 року), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року (далі - постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи за 2017 рік, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (14.04.2017) становив 16488,55 грн (8205,81 грн у лютому 2017 року та 8282,74 грн у березні 2017 року).

Кількість календарних днів за лютий-березень 2017 року становить 59 днів.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 279,46 грн (16488,55 грн / 59 днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 15.04.2017 по 23.07.2020 (включно) становить 1196 календарних днів (261 - у 2017 році, 365 - у 2018 році, 365 - у 2019 році та 205 - у 2020 році).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 334234,16 грн (279,46 грн х 1196 календарних днів).

Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, у відповідності до ст.117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а (№К/9901/9908/19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 Кодексу Законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України:

- позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправними дій щодо не проведення розрахунку при звільненні - невиплати в день виключення із списків частини (14.04.2017) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.07.2017, зобов`язання нарахувати та виплатити таку індексацію (справа №380/683/20) у лютому 2020 року, тобто після спливу більш ніж 2 з половиною роки після виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (14.04.2017);

- у справі №380/683/20 відповідач заперечував проти права позивача на індексацію, мотивуючи там, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. За таких обставин, відповідні обов`язки у відповідача щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення виникли лише після набрання законної сили судовим рішенням, а саме рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі №380/683/20. Часткове виконання такого судового рішення, а саме виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, було здійснено відповідачем 24.07.2020 після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі №380/683/20, що не заперечувалося позивачем;

- сума виплаченої грошової компенсації, яку отримав позивач 24.07.2020 (19664,99 грн), є значно меншою ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (334234,16 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 19664,99 грн, виходячи із наступних розрахунків.

Зокрема, істотність частки складових грошової компенсації за неотримане речове майно із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 19664,99 грн (сума невиплаченої індексації) / 334234,16 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 5,88%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,88%, становить: 16,43 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (279,46 грн х 5,88 %).

Таким чином, за 1196 календарних днів затримки розрахунку при звільненні середній заробіток за цей час затримки розрахунку складає 19650,28 грн (16,43 грн х 1196), а не 19385,58 грн, як вказує позивач. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог повністю, а саме - стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 19650,28 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»,задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Стосовно тверджень відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд враховує таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то є достатні підстави для застосування положень ст.233 Кодексу Законів про працю України в цій частині.

Згідно з ч.1 цієї ж статті, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч.2 ст.117 Кодексу Законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що ст.116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст.117 Кодексу Законів про працю України.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 Кодексу Законів про працю України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст.ст.116, 117, 233 Кодексу Законів про працю України, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначенаст.117 Кодексу Законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного ч.1 ст.233 Кодексу Законів про працю України.

Отже, позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини А0583 (місцезнаходження: вул.Городоцька, 40, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 09724567) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2017 року по 23.07.2020 року (включно) у розмірі 19650 (дев`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 28 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0583 (місцезнаходження: вул.Городоцька, 40, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 09724567) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.