Рішення № 92257936, 07.10.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 жовтня 2020 року Справа № 280/1609/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.,

за участю сторін :

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 43143945)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №№12-01-13 від 21.02.2018 та №3542-59 від 20.02.2018.

Позовні вимог обгрунтовує тим, що 28.02.2018 отримав конверт без опису вкладення від Вільнянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області з двома чистими аркушами. Після цього звернувся до податкового органу з приводу цього та надати податкові повідомлення-рішення. Свою позицію пояснив тим, що він звертався до голови Володимирівської селищної ради з проханням звільнити його як пенсіонера від податку на нерухомість, а в 2016 та 2017 роках Володимирівська, а з 2018 року Широківська селищні ради прийняли рішення про встановлення пільг пенсіонерам по сплаті податку на нерухомість за нульовою ставкою, а тому був впевнений, що звільнений від сплати податку на нерухомість. Позивач заперечує отримання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а зазначає, що про них дізнався після отримання позовної заяви від відповідача про стягнення коштів за податковим боргом. Тому сума згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не сплачена з причин не отримання їх позивачем. Крім того зазначає про надмірне фінансове навантаження на нього як на пенсіонера. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 16.03.2020 позовну заяву у справі № 280/1609/20 залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 08.04.2020 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.05.2020.

Ухвалою суду від 06.05.2020, у зв`язку з необхідністю вчинення всіх дій, передбачених ч. 2 ст. 180 КАС України, витребувано від Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області докази.

Ухвалою суду від 06.05.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 11.06.2020.

10.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, де відповідачем зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений ч. 2 ст. 122 КАС України. зазначає, що платнику податків були направлені поштою податкові повідомлення-рішення та були отримані позивачем особисто, що підтверджується відповідною відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, а твердження про отримання чистих аркушів вважає хибним та необгрунтованим. Станом на день складання позовної заяви позивач має узгоджений податковий борг перед бюджетом з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 52989,48 грн. У звязку з несплатою податкових зобовязань контролюючим органом вживалися заходи щодо стягнення податкової заборгованості у встановленому законом порядку, а саме на адресу позивача було направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкову вимогу від 05.05.2018 № 334-17, яка була повернена за закінченням терміну зберігання. Просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 11.06.2020 підготовче засідання було відкладено на 15.07.2020.

25.06.2020 позивачем на адресу суду подано заперечення на відзив, відповідно до яких позивач зазначає, що строк звернення до суду пропущений ним не був та узгодженого податкового боргу перед бюджетом позивач не має. Відповідач не обгрунтовує документально правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень. Просить позов задовольнити.

15.07.2020 в підготовчому судовому засіданні було оголошено перерву до 10.08.2020.

Ухвалами від 15.07.2020 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи та витребувано додаткові докази у відповідача.

07.08.2020 від позивача надійшла заява, в якій він зазначає, що у 2016 році рішення по ставкам податку сільською радою не приймалось, а рішення Володимирівської сільської ради від 17.03.2017 № 14 прийнято з порушенням вимог Податкового кодексу України. Крім того, зазначає, що до 2015 року він сплачував податок на нерухомість і за перевищення площі квартири на 8 кв.м. і за перевищення площі будинку 699 кв.м., однак в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях площа квартири відповідачем до уваги взята не була.

Відповідачем 10.08.2020 на адресу суду надійшли пояснення, в яких він зазначає, що норми ст. 266 Податкового кодексу України визначають, що за наявності у власності платника податку обєкта житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв.м. (для квартири) та/або 500 кв.м. (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до п.п. «а»-«г» п.п. 266.7.1 цього пункту, збільшується на 25000 грн. на рік за кожен такий обєкт житлової нерухомості (його частку). Позивачу були направлені поштою податкові повідомлення-рішення, які отримані ним були особисто. Згідно реєстраційної картки платника податків гр. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та йому на праві власності належить житловий будинок загальною площею 819 кв.м., що є базою оподаткування обєкта житлової нерухомості. Будинок розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Рішеннями Володимирівської сільської ради від 29.01.2015 № 06 та від 17.03.2017 № 14 встановлені розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно рішення від 29.01.2015 № 6 за 1 кв.м. площі обєкта житлової нерухомості, площа яких перевищує 120 кв.м. ставка податку на 2016 рік встановлена у розмірі 0,1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року. Згідно рішення від 17.03.2017 № 14 ставка податку для обєктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, на 2017 рік становить 0,1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року, за 1 кв.м. бази оподаткування. Вважає прийняті податкові повідомлення-рішення правомірними.

Протокольною ухвалою суду від 10.08.2020 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті на 02.09.2020.

В судовому засіданні 02.09.2020 судом оголошено перерву до 07.10.2020.

02.09.2020 від відповідача на адресу суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що у 2016 році рішення сільської ради дійсно не було, однак контролюючим органом була застосована ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 0,1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, що не перевищує максимальну ставку в 1,5 % ВИЗНАЧЕНУ П.П. 266.5.1 П. 266.5 СТ. 266 Податкового кодексу України. прийняті податкові повідомлення-рішення вважає правомірними та такими, що скасуванню не підлягають.

Позивача на додаткові пояснення відповідача 28.09.2020 на адресу суду надіслав заперечення, в яких наголошує, що податкові повідомлення-рішення не отримував. У звязку з неприйняттям рішення сільської ради про визначення ставок податку на нерухомість відповідач застосував ставки за 2015 рік і самостійно визначив значення мінімальної ставки, що суперечить законодавству та листу МГУ ДФС від 23.12.2015 № 27682/10-28-10-06-11. Вважає прийняті рішення відповідача необгрунтованими та прямим ігноруванням Конституції України.

Позивача в судовому засіданні 07.10.2020 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, просив справу розглядати за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечив.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку позивача, розглянувши та дослідивши надані документи, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що відповідно до інформації, наданої виконавчим комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 22.04.2020 № 2248, позивач, згідно відомостей, що містяться в картотеці реєстраційного обліку, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивачу на праві власності належить обєкт житлової нерухомості, що розташований за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с-ще Сонячне, вул. Вишнева, буд. 42, загальною площею 819,1 кв.м.

21.02.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області згідно із п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 12-01-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2016 рік в розмірі 25899,85 грн. та 20.02.2018 винесене податкове повідомлення-рішення № 3543-59, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2017 рік в розмірі 27089,63 грн.

Позивач вважає прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, у звязку з чим звернувся до суду.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, законодавець встановив чіткий строк, до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 ст. 266 266 Податкового кодексу України База оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.

Відповідно до пп.266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

З 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VІІІ від 24.12.2015, відповідно до якого п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Також згідно п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України (у редакції станом на 2017 рік) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Судом встановлено, що Володимирівською сільською радою Запорізького району Запорізької області, до 15 липня 2015 року рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік не приймалось та не оприлюднювалось.

В той час п.4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, у 2016 році зупинено дію п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Окрім того, п.п.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України визначено, що у разі не прийняття сільською, селищною, міською радою або радою об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, ПК України встановлено обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів і твердження позивача, що податок на нерухомість, відмінне від земельної ділянки не має обовязкого характеру та саме місцеві ради наділені повноваженнями щодо його установлення не знайшло свого підтвердження.

Судом не враховується посилання позивача на лист Міжрегіонального Головного управління ДФС від 23.12.2015 № 27682/10-28-10-06-11 щодо нульової ставки у разі відсутності рішення місцевої ради про встановлення ставок податку, оскільки такий лист не є рішенням в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України та носить рекомендаційний характер.

В свою чергу судом встановлено, що при визначенні грошового зобовязання з податку на нерухомість за 2017 рік контролюючим органом було взято до уваги ставки податку, визначені рішенням Володимирівської сільської ради № 14 від 17.03.2017 «Про затвердження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік», яким встановлено ставку податку на 2017 рік у розмірі 0,1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Таким чином, у 2016 та 2017 роках позивачу - платнику податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової нерухомості податок нараховувався виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об`єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів направо власності.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що приймаючи податкові повідомлення-рішення контролюючий орган діяв у спосіб, встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24.12.2015, який не був визнаний неконституційним.

Суд звертає увагу також на те, що прийняття Закону №909-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відтак, внесення змін до ПК України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Що стосується посилання позивача про те, що ним податкові повідомлення-рішення не було отримано, суд зазначає наступне.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (підпункт 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 ПК України).

Відповідно до пункту 54.5 статті 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 54.12 статті 54 ПК України якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов`язання платника податків за причинами, не пов`язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків (підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України).

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (підпункт 56.18 пункту 56.17 статті 56 ПК України).

Відповідно до пункту 57.2 статті 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

Згідно п.58.1 ст.58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт : невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг (пункт 58.3 статті 58 ПК України).

Судом встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби в Запорізькій області сформовано та направлено позивачу оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с-ще Сонячне, вул. Вишнева, буд. 42, та отримані особисто позивачем 28.02.2018.

Таким чином, надіславши на адресу позивача разом із спірними рішеннями розрахунку податкового зобов`язання, контролюючим органом не було порушено вимоги чинного законодавства. Разом з тим твердження позивача про отримання ним пустих аркушів замість податкових повідомлень-рішень в суді не знайшли свого підтвердження.

Суд також не бере до уваги посилання позивача на незрозумілість визначення грошових зобовязань виходячи з загальної площі нерухомого майна із наступних підстав.

Як уже було встановлено судом позивача володіє житловим будинком загальною площею 819,1 кв.м. за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с-ще Сонячне, вул. Вишнева, буд. 42.

При цьому, суд враховує, що приписами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України закріплено пільги зі сплати податку.

Водночас, згідно підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до: об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

Оскільки площа об`єкта нерухомості, що належить позивачу, перевищує 800 кв.м., відтак пільга, передбачена підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, не надається.

Крім того, за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, загальна площа якого перевищує 300 кв. метрів для квартири та/або 500 кв. метрів для будинку, сума податку збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку) (пп. «ґ» пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України).

У разі перебування у власності фізичної особи одного об`єкта нерухомості (житлового будинку) податок обчислюється виходячи із загальної площі такого об`єкта, зменшеної відповідно до податкової пільги, та відповідної ставки податку.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.04.2018 по справі №802/1757/16-а.

Суду не надано підтвердження надання пільг позивачу як пенсіонеру при визначенні грошових зобовязань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, оскільки житловий будинок який розташований за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с-ще Сонячне, вул. Вишнева, буд. 42, загальною площею 819,1 кв.м., що належить саме позивачу на праві власності, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому позивач як його власник, зобов`язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог статті 266 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до п.п. 266.7.3 п.266.7 ст. 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Доказів того, що позивач або його представник реалізували своє право на звернення до контролюючого органу в порядку п.п. 266.7.3 п.266.7 ст. 266 ПК України, матеріали справи не містять.

Перевіряючи податкові повідомлення-рішення податкового органу, які є предметом судового оскарження в цій справі, на їх відповідність критеріям (вимогам), яким вони мають відповідати, визначеним частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час ухвалення судових рішень), суд виходить з наступного.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.02.2018 № 3543-59 та від 21.02.2018 № 12-01-13, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) слід зазначити таке.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).

Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право" .

Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані "законні очікування" щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди.

У даному ж випадку, Суд констатує, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення.

ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.

Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади.

За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону №909-VІІІ (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

У рішенні в справі National and Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society vs The United Kingdom ЄСПЛ вказав, що "повага до верховенства права… охороняє від будь-якого впливу з боку держави - за винятком наявності незаперечних підстав загального інтересу".

При цьому суд, у принципі не заперечуючи права держави на прийняття законодавчих нормативно-правових актів, відповідає на запитання, чи накладає закон чи нормативний акт невиправданий тягар і чи не порушує справедливого балансу між різними залученими інтересами.

Суд визнає, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Позивачем у справі не доведено належними й допустимими доказами завдання йому спірними рішеннями відповідача надмірного тягара.

Вирішуючи даний спір слід зазначити й про принцип диспозитивності, встановлений частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції до 15 грудня 2017 року та частиною другою статті 9 цього Кодексу в чинній редакції, який полягає у тому, що суд повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Отже, суд зв`язаний предметом і розміром заявлених вимог, а враховуючи те, що позивач позовом ставить під сумнів правомірність податкових повідомлень-рішень з огляду на порушення принципу стабільності та надмірного навантаження, при цьому не ставить питання про скасування нормативно-правового акту, а також не визначає належний суб`єктивний склад відповідачів, суд позбавлений можливості відновити порушене право позивача (якщо це буде доведено) в межах цієї конкретної справи.

Загальновідомо, що інтереси (публічні чи приватні), сутністю яких є задоволення різних суспільних потреб, сприяють виникненню, зміні та розвитку суспільних відносин, в тому числі й фінансових.

Особливістю фінансових правовідносин є те, що дії їх суб`єктів, зокрема юридичних та фізичних осіб, спрямовуються насамперед на реалізацію публічного інтересу, що зумовлюється як публічними, так і приватними потребами.

Публічний інтерес не можна розуміти лише як інтерес держави, відокремлено від інтересів громадян та суспільства, не всі суспільні інтереси стають публічними, а лише ті, які отримали визнання держави або її адміністративно-територіальних одиниць в особі відповідних органів.

Шляхом сплати юридичними та фізичними особами обов`язкових платежів до бюджетів не лише забезпечується виконання державою, органами місцевого самоврядування завдань і функцій та реалізація повноважень у сфері формування фінансових ресурсів, їх розподілу та використання через відповідні публічні фонди, а також створюються загальні блага для задоволення спільних публічних та особистих (приватних) потреб юридичних та фізичних осіб. Саме таким чином значною мірою задовольняються узагальнені особисті групові інтереси щодо освіти, охорони здоров`я, надання соціальної допомоги тощо.

Надаючи оцінку співвідношення приватних і публічних інтересів, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Заяви № 846/16 та № 1075/16) зазначив, що у зв`язку з тим, що національні органи влади безпосередньо обізнані щодо свого суспільства та його потреб, вони в принципі знаходяться у кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для з`ясування того, що є «суспільним інтересом». Таким чином, відповідно до системи захисту, встановленої Конвенцією, саме національні органи влади мають здійснити первинну оцінку існування проблеми, що є об`єктом суспільного інтересу, який виправдовує заходи, що мають бути вжиті у сфері здійснення майнового права. Оскільки свобода розсуду, якою користується законодавчий орган при здійсненні соціальної та економічної політики, є широкою, Суд поважатиме рішення законодавчого органу щодо того, що є в інтересах суспільства, якщо тільки це рішення явно не мало належного обґрунтування (пункт 106).

Прийняття Закону №909-VІІІ мало на меті створити умови для збільшення надходжень до бюджету та забезпечення збалансованості бюджету 2016 та 2017 років, а також покращення адміністрування податків.

Суд вважає, що цей Закон в тому числі і в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування.

Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності застосування відповідачем рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого на виконання Закону №909-VІІІ, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству», статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, Суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів в спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара (враховуючи його майновий стан), з урахуванням того, що позивач все ж таки скористався встановленою пільгою та врахуванням публічних інтересів щодо надходжень до місцевого бюджету.\

Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові по справі №825/1496/17.

Разом з тим суд звертає увагу відповідача на необгрунтованість порушення питання щодо строку звернення до суду із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) КАС України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Частинами 3, 4 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Статтею 102 Податкового кодексу України встановлено строк давності - 1095 днів для нарахування грошових зобов`язань платнику податків.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Дослідження змісту аналізованих приписів статей ПК України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.

Варто звернути увагу, що Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень" (далі - Закон № 657-VII) були внесені зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов`язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України.

Водночас до пункту 56.19 статті 56 ПК України аналогічні зміни не були внесені.

Комплексний аналіз чинного правового регулювання на момент прийняття Закону № 657-VII дає підстави для висновку, що це не було технічною помилкою законодавця, оскільки частина четверта статті 99 КАС України (у відповідній редакції), як і пункт 56.19 статті 56 ПК України, визначали єдиний місячний строк звернення до суду у випадку, якщо законом була передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань.

Різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) об`єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

Отже, із прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною четвертою статті 122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18.

Натомість , в справі , що розглядається, предметом розгляду є рішення контролюючих органів, які стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а саме податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.02.2018 № 12-01-13 та податкове повідомлення-рішення від 20.02.2018 № 3542-59.

Так, різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) впливає та зумовлює різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 43143945) про скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19.10.2020.

Суддя А.В. Сіпака