Рішення № 92257760, 19.10.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/12592/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,

встановив:

5 серпня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року до 31 березня 2020 року включно;

- стягнути з Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року до 31 березня 2020 року включно в розмірі 89116,07 грн за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2017-2019 роках, як учаснику бойових дій, який відповідачем здійснено лише 27 березня 2020 року та 31 березня 2020 року відповідно, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15 вересня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (а.с.24-26), в якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування заперечень зазначив, що позивач має статус військовослужбовця з огляду на, що на нього не розповсюджується Кодекс законів про працю України. Крім того, відповідач зазначає, що в розумінні вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є складовою винагороди за виконану роботу (службу), у зв`язку з чим доводи ОСОБА_1 щодо застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними. Також відповідач посилається у відзиві на те, що оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати, а тому даний позов поданий позивачем з пропуском місячного строку у порушення вимог частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

18 вересня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.34-37), в якій позивач позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та згідно з витягом з наказу начальника 9 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України №246-ОС від 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за підпунктом «д».

З 28 серпня 2019 року згідно з наказом начальника 9 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України №251-ОС від 28 серпня 2019 року позивача виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення (а.с.6).

Позивачем на день виключення зі списків особового складу Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1495) та усіх видів грошового забезпечення не отримано у повному обсязі кошти, на які він мав право, за час проходження військової служби, зокрема йому не була виплачена індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористану у 2017 - 2019 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

З метою захисту порушеного права позивач звернувся до суду з позовом до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

27 квітня 2020 року рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/1387/20 за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задоволено, визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 вересня 2016 року до 14 вересня 2017 року. Зобов`язано Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30 вересня 2016 року до 14 вересня 2017 року. Вказане рішення набрало законної сили 7 серпня 2020 року.

Крім того, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року закрито провадження в адміністративній справі №240/1385/20 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А1495) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказана ухвала набрала законної сили 7 серпня 2020 року

27 березня 2020 року відповідач шляхом зарахування на картковий рахунок позивача було перерахував кошти які не були виплачені позивачу під час звільнення з військової служби, а саме: індексацію грошового забезпечення - 7069,46 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку в АТКБ "ПриватБанк" (а.с.10).

Крім того, 31 березня 2020 року відповідач шляхом зарахування на картковий рахунок позивача було перераховано кошти, які не виплачені були позивачу під час звільнення з військової служби, а саме: грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 16789,19 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку в АТКБ "ПриватБанк" (а.с.9).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частина 1статті 47 Кодексу законів про працю України, передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України", а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій у повному обсязі у день звільнення 28 серпня 2019 року, проте виконав свій обов`язок щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій лише 23 березня 2020 року та 31 березня 2020 року відповідно.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби з 28 серпня 2019 року, а виплата: індексації грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 27 березня 2020 року, то строк затримки розрахунку складає - 146 днів, також виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій відповідачем здійснена лише 31 березня 2020 року, строк затримки розрахунку складає - 148 днів, як вірно зазначає позивач.

Згідно особистої картки грошового забезпечення №2 середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 12343,78 грн (а.с.7).

Середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає (12343,78 грн + 12343,78 грн) 24687,56 грн (за останні два місяці служби) : 41 (кількість робочих днів за останні два місяці служби) червень 2019 року - 18 днів, липень 2019 року - 23 дні = 602,14 грн.

Однак виходячи із засад співмірності та того, що тривав спір щодо невиплаченої суми, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та зменшити відповідну суму середнього заробітку, що підлягає до стягнення.

Так, згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16), розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Стосовно стягнення середнього заробітку за невчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, недоплачена сума індексації грошового забезпечення становить 7069,46 грн, недоплачена сума грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій становить 16789,19 грн, разом 23858,65 грн.

148 (кількість робочих днів з 28 серпня 2019 року до 31 березня 2020 року) х 602,14 грн (середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 ) = 89116,72 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні).

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 23858,65 грн (сума індексації грошового забезпечення) : 89116,72 грн (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) = 0,2677 (26,77%) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку.

0,2677 (26,77%) х 602,14 грн (середній заробіток позивача) х 148 (кількість днів затримки) = 23856,12 грн (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 23856,12 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Щодо викладених доводів представника відповідача у відзиві про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідач, в порушення положення статей 166, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду не виклав окремим письмовим документом із дотриманням вимог, визначених статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Викладення у відзиві на адміністративний позов заяв та клопотань не передбачено чинними нормами процесуального законодавства та суперечить статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене суд не розглядає викладені у відзиві доводи щодо строків звернення до суду окремою ухвалою, а наводить свої мотиви щодо відзиву, у тому числі щодо строків звернення до суду, у рішенні суду.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення), а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (вул.Промислова, 5, м.Житомир, 10025, код ЄДРПОУ 14321914) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку.

Визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року до 31 березня 2020 року включно.

Стягнути з Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2019 року до 31 березня 2020 року включно в розмірі 23856,12 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.М. Гурін