Рішення № 92257210, 13.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2020 р. Справа№200/5518/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії в розмірі 44 896,43 грн.; стягнути з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в розмірі 44 896,43 грн.

15 червня 2020 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та стягнення коштів залишено без руху та надано позивачу строк не більше п`яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі встановленому законом або доказів на підтвердження неможливості його сплати.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 18 червня 2020 року 731-IX, що набрав законної сили 17.07.2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

В період з 10.08.2020 року по 04.09.2020 року суддя перебував в щорічній черговій відпустці.

Відповіднро до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік або позивачами є предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, зокрема, довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 20.05.2020 року, суд встановив, що дохід позивача за попередні 12 місяців становив 24767,62 грн. та дійшов висновку про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі.

Ухвалою від 07 вересня 2020 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 28 вересня 2020 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

28 вересня 2020 року розгляд справи відкладено на 13 жовтня 2020 року.

13 жовтня 2020 року відповідач повідомлени належним чином в судове засідання не з`явився про причини неявки не повідомив, позивач при поданні позовної заяви надав до суду клопотання про розгляд справи без участі його та його представника.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, прийшов до висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Позивач отримує пенсію за віком та перебуває на обліку у відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, позивачу в період перебування на обліку відповідача не виплачено пенсію у розмірі 44896,43 грн.

Згідно даних Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», суд встановив, що рішенням Донецького адміністративного окружного суду від 21.12.2018 року по справі № 200/12692/18-а позов ОСОБА_1 до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено; скасовано рішення начальника управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 189954 від 01.12.2016 року про припинення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2016 року; зобов`язано Торецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 грудня 2016 року.

Рішення суду у справі № 200/12692/18-а від 21.12.2018 року набрало законної сили 07.03.2019 року.

На обґрунтування позовної заяви позивачем надано відповідь відповідача на адвокатський запит щодо надання інформації про суми пенсійних виплат від 20.05.2020 року № 4085/02, якою повідомлено, що згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 по справі № 200/12692/18-а ОСОБА_1 поновлена виплата пенсії з 01.12.2016, з 01.05.2019 пенсія ОСОБА_1 виплачується щомісяця на його рахунок в «Ощадбанку». Виплата за рішенням суду потребує додаткового фінансування, нашим управлінням були надіслані запити на фінансування. Сума пенсії, яка не виплачена за період з 01.12.2016 по 30.04.2019, буде виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі перебирати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки не наділені правом створювати норми права, а вповноважені лише перевіряти вже створені норми на їх відповідність вищим нормативно - правовим актом. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межи адміністративного судочинства.

Відповідач зазначив, що Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 788) передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України - будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідач зазначає, що 11.04.2019 вих. № 3095/04, 18.04.2019 вих. № 3304/04, 25.04.2019 вих. № 3484/04, 02.05.2019 вих. № 3568/04, 10.05.2019 вих. № 3819/04, 16.05.2019 вих. № 4037/04, 23.05.2019 вих. № 4188/04,30.05.2019 вих. № 4352/04, 06.06.2019 вих. № 4598/04, 13.06.2019 № 4817/04, 20.06.2019 вих. № 5006/04, 27.06.2019 вих. № 5213/04, 04.07.2019 вих. № 5371/04, 11.07.2019 вих. № 5616/04, 18.07.2019 вих. № 5871/04, 25.07.2019 вих. № 6040/04, 01.08.2019 вих. № 6203/04, 08.08.2019 вих. № 6430/04, 15.08.2019 вих. № 6609/04, 22.08.2019 вих. № 6772/04, 29.08.2019 вих. № 6913/04,05.09.2019 вих. № 7105/04, 12.09.2019 вих. № 7256/04, 19.09.2019 вих. № 7461/04, 26.09.2019 вих. № 7618/04, 04.10.2019 вих. № 7856/04, 10.10.2019 вих. № 7988/04, 17.10.2019 вих. № 8166/04, 24.10.2019 вих. № 8278/04, 31.10.2019 вих. № 8457/04, 07.11.2019 вих. № 8665/04, 14.11.2019 вих. № 8894/04,21.11.2019 вих. № 9084/04, 28.11.2019 № 9266/04, 05.12.2019 вих. № 9445/04,12.12.2019 вих. № 9748/04, 19.12.2019 № 9940/04, 26.12.2019 вих. № 10150/04,02.01.2020 вих. № 07/04, 09.01.2020 вих. № 107/04, 16.01.2020 вих. № 359/04,23.01.2020 вих. № 577/04, 30.01.2020 вих. № 791/04, 06.02.2020 вих. № 1059/04,13.02.2020 вих. № 1341/04, 20.02.2020 вих. № 1552/04, 27.02.2020 вих. № 1795/04, 05.03.2020 вих. № 2094/04, 12.03.2020 вих. № 2258/04, 19.03.2020 вих. № 2523/04, 26.03.2020 вих. № 2676/04, 02.04.2020 вих. № 2850/04, 09.04.2020 вих. № 2994/04, 16.04.2020 вих. № 3157/04, 23.04.2020 вих. № 3261/04,30.04.2020 вих. № 3466/04, 06.05.2020 вих. № 3592/04, 14.05.2020 вих. № 3769/04, 21.05.2020 вих. № 0582-04-9/5, 28.05.2020 вих. № 0582-04-9/157,04.06.2020 вих. № 0582-04-9/370, 11.06.2020 вих. № 0582-04-9/558, 18.06.2020 вих. № 0582-04-9/841, 02.07.2020 вих. № 0582-04-9/1325, 23.07.2020 вих. № 0582-04-9/2227, 30.07.2020 вих. № 0582-04-9/2559, 06.08.2020 вих. № 0582-04- 9/2845, 13.08.2020 вих. № 0582-04-9/3131, 20.08.2020 вих. № 0582-04-9/3382,03.09.2020 вих. № 0582-04-9/3793, 10.09.2020 вих. № 0582-04-9/4089,17.09.2020 вих. № 0582-04-9/4344 Торецьким ОУПФУ направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ УПФУ) потреби на фінансування по пенсійним справам, по яким винесено судове рішення, серед яких зазначено особовий рахунок ОСОБА_1 (о/р НОМЕР_3 ).

Відповідач вважає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 року по справі № 200/12692/18-а виконано, виходячи з діючої нормативно - правової бази в повному обсязі та в межах закріплених повноважень та зазначає, що якщо позивач вважає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 року по справі № 200/12692/18-а не виконано або виконується в неналежному порядку, то питання його виконання повинно розглядатися в межах провадження по справі № 200/12692/18-а.

Також відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 скористався наданим йому Законом правом та пред`явив для примусового виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області виконавчий лист № 200/12692/18-а від 18 квітня 2019 року та вважає, що в разі задоволення судом зазначеної позовної заяви відповідальність Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області буде подвоєна, що грубо порушує норму статті 61 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини в частині наявності факту невиплати пенсії та сума заборгованості визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII.

Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства, відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу управлінням не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи відповідача щодо застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, а також відсутність порядку виплати заборгованості з пенсії, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom).

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів правомірності невиплати пенсії позивачу за минулий термін, що вже був предметом розгляду в адміністративній справі 200/12692/18-а, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно ч. 1 ст. 117 Цивільного Кодексу України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати, тобто є власністю пенсіонера.

Суд зазначає, на час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати пенсії не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов`язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі «Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 р. Порушенням «мирного володіння майном», яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Саме таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об`єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб`єктами останніх із форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати пенсії позивачу за минулий термін в розумінні зазначеної норми Закону.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати пенсії позивачу за минулий термін в розумінні зазначеної норми Закону.

Щодо доводів відповідача проти задоволення адміністративного позову, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: …повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку".

Право позивача на соціальний захист, в даному випадку отримання пенсії, відповідачем не заперечується, протиправність невиплати пенсії позивачу у спірний період була предметом розгляду в адміністративній справі 200/12692/18-а та доведена під час судового розгляду.

Тож суд зазначає, що в даному випадку мова не йде про втручання в дискреційні повноваження, оскільки у відповідача є тільки один варіант правомірної поведінки - виплата заборгованості з пенсії.

Систематичне звернення відповідача до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня для виділення додаткового фінансування свідчить про його активну позицію, направлену на виконання рішення суду та відсутність прямого умислу в його тривалому невиконанні, однак, суд констатує, що ці заходи є безрезультатними та не призводять до відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за минулий спірний період.

Тож суд зазначає, що хоч відповідачем і не виплачено позивачу заборгованість з пенсії з незалежних від нього причин, однак це не виключає протиправності такої бездіяльності, тобто порушення гарантованих прав позивача.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про те, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 року по справі № 200/12692/18-а виконано, виходячи з діючої нормативно - правової бази в повному обсязі та в межах закріплених повноважень, оскільки відповідача окрім відновлення виплати пенсії також зобов`язано сплатити позивачу заборгованість за весь період, починаючи з 01 грудня 2016 року.

Крім того, така позиція відповідача суперечить його доводу, що якщо позивач вважає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 року по справі № 200/12692/18-а не виконано або виконується в неналежному порядку, то питання його виконання повинно розглядатися в межах провадження по справі № 200/12692/18-а.

Також суд, зазначає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/12692/18-а є рішенням зобов`язального характеру, тобто у разі невиконання рішення відповідачем в добровільному порядку, його примусове виконання відбувається шляхом застосування до відповідача заходів примусового виконання, але є неможливим без активної поведінки відповідача у вигляді виплати коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що гарантоване Конституцією України право позивача на отримання соціального захисту, у даному випадку заборгованості з пенсії, фактично поставлено в залежність від прийняття Урядом відповідного рішення (підзаконного акту) та виділення відповідачу коштів розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Стосовно доводів відповідача щодо пред`явлення позивачем до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області виконавчого листа № 200/12692/18-а від 18 квітня 2019 року та можливого подвоєння суми заборгованості, суд зазначає, що сторона по справі у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України спосіб може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, крім того станом на теперішній час відповідач не надав доводів та доказів, що сума заборгованості буде виплачена позивачу у певний, але визначений термін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.

Оскільки, під час розгляду справи встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за минулий період, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про стягнення документально підтвердженої в судовому засіданні заборгованості з пенсії у розмірі 44896,43 грн. за період з грудня 2016 року по квітень 2019 року включно на користь позивача.

07 вересня 2020 року ухвалою про відкриття провадження у справі позивачу відстрочено сплату судових витрат до ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь Державного бюджету України в повному обсязі у розмірі 840,80 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, ЄДРПОУ 42170475) про стягнення нарахованої, але не виплаченої пенсії в розмірі 44896,43 грн. - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії в розмірі 44896,43 грн.

Стягнути з Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену пенсію в розмірі 44896,43 (Сорок чотири тисячі вісімсот дев`яносто шість) гривень 43 копійки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, ЄДРПОУ 42170475) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 13 жовтня 2020 року.

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко