Рішення № 92257192, 09.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2020 р. Справа№0540/6561/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., за участі секретаря судового засідання Супрун Г.С. позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шалати С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, прокурора Донецької області Бондаренка Євгена Вікторовича, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача-1, Прокуратури Донецької області, відповідача-2, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, прокурора Донецької області Бондаренка Є.В., у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Донецької області №552-к від 09 липня 2018 року про звільнення з посади заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області;

- поновити на посаді заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та посаді прокурора;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 липня 2018 року по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з відповідача середній заробіток за два дні у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтований тим, що позивача незаконно звільнено з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), оскільки заяву про звільнення від 19 лютого 2018 року вона написала під тиском, в умовах нестабільного емоційного стану, а пізніше, на особистому прийомі у прокурора області ОСОБА_2 , останній запевнив її, що заява розглядатися не буде. Однак через чотири з половиною місяці після написання заяви, тобто з порушенням двотижневого строку, встановленого статтею 38 Кодексу законів про працю України, відповідач видав наказ про звільнення, хоча її поведінка протягом зазначеного періоду та в момент ознайомлення з наказом про звільнення свідчила про відсутність волевиявлення на припинення трудових правовідносин.

16 липня 2020 року до суду від Прокуратури Донецької області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач-1 заперечував проти задоволення позовних вимог позивача. У відзиві зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», прокурор не може бути звільнений з посади прокурора у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням до завершення дисциплінарного провадження. Оскільки позивач не надав заяву про відкликання заяви про звільнення, наказом прокурора Донецької області №552-к від 09 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора. Окрім того, норми Кодексу законів про працю України застосовуються до прокурорів під час звільнення. Закону України «Про прокуратуру» не обмежує термін здійснення своїх повноважень до прийняття рішення про його звільнення. Спірна посада прокурора не була вакантною, як вказує позивач, оскільки наказом прокурора Донецької області від 11 липня 2018 року №557-к на вказану посаду призначено ОСОБА_3 . Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач зазначив, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не передбачено виплату компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прокурорів.

Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області відзив на позовну заяву не подало.

ОСОБА_2 пояснень на позовну заяву не подав.

27 серпня 2018 року відкрито провадження у даній справі.

28 листопада 2018 року постановою Донецького окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

27 березня 2019 року постановою Донецького апеляційного адміністративного суду постанова суду першої інстанції залишена без змін.

03 червня 2020 року постановою Верховного Суду судові рішення місцевого та апеляційного судів були скасовані повністю і справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

19 червня 2020 року адміністративну справу прийнято до провадження та її розгляд призначений за правилами загального позовного провадження.

22 червня 2020 року від Прокуратури Донецької області витребувані докази.

17 серпня 2020 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, про що постановлена протокольна ухвала.

19 серпня 2020 року від Прокуратури Донецької області витребувані докази.

02 вересня 2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 08 вересня 2020 року.

09 жовтня 2020 року допущено заміну відповідача, Прокуратури Донецької області, її правонаступником, Донецькою обласною прокуратурою.

У судових засіданнях, які відбулися 8 вересня та 09 жовтня 2020 року, позивач позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі. Надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

У судових засіданнях, які відбулися 8 вересня та 09 жовтня 2020 року, представник відповідач позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов.

Представник відповідач-2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

У судовому засіданні, яке відбулося 09 жовтня 2020 року, відповідно до статті 215 Кодексу адміністративного судочинства України відтворені показання свідка ОСОБА_4 , які були надані ним у судовому засіданні 28 листопада 2018 року у режимі відеоконференції. Свідок пояснив, що він жодним чином не чинив тиску на ОСОБА_1 , 19 лютого 2018 року після ознайомлення з текстом заяви він запропонував позивачу переписати її, оскільки заява була написана неправильно. ОСОБА_1 добровільно переписала заяву. 23 лютого 2018 року заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням була переданим ним прокурору області ОСОБА_2 . Заяву про звільнення не реєстрували.

Заслухавши пояснення сторін, відтворивши показання свідка, дослідивши письмові та електронні докази, письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України (паспорт серії НОМЕР_2 ) (том 1, а.с. 52-54).

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_3 у грудні 2015 року була призначена заступником керівника Красноармійської місцевої прокуратури (том 1, а.с. 55-57).

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала рапорт на ім`я прокурора Донецької області ОСОБА_2 про звільнення із займаної посади та органів прокуратури області за власним бажанням (том 1, а.с. 84).

21 лютого 2018 року виконуючим обов`язки прокурора Донецької області ОСОБА_5 подано дисциплінарну скаргу про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, за якою рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 28 лютого 2018 року № 331-дс відкрито дисциплінарне провадження (том 1, а.с. 85-87).

28 лютого 20218 року рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №331дс-18 відкрито дисциплінарне провадження стосовно заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 (том 1, а.с. 88-89).

04 липня 2018 року рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №298дп-18 заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності з накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді заборони строком на один рік на переведення до органу прокуратури вищого рівня та на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (том 1, а.с. 90-106).

Згідно з довідкою в.о. начальника відділу документального забезпечення прокуратури області за даними системи електронного документообігу ЄССА у період з 19 лютого 2018 року по 09 липня 2018 року заяв і повідомлень від ОСОБА_1 щодо відкликання рапорту про звільнення не надходило (том 1, а.с. 107).

09 липня 2018 року наказом прокурора Донецької області №522-к радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури та органів Прокуратури Донецької області у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру») (том 1, а.с. 108).

З наказом про звільнення позивач ознайомлена 09 липня 2018 року.

10 липня 2018 року Прокуратура Донецької області оформлено платіжне дорученням №1910 про перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 сум, що належать їй при звільненні. Згідно з відміткою органу казначейства переведення коштів відбулося 11 липня 2018 року (том 1, а.с. 117).

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок звільнення прокурора з цієї підстави визначений у статті 58 Закону №1697-VII та передбачає, що прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді. Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

В абзаці 1 пункту 9 розділу V «Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури», затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18 грудня 2017 року №351 (далі - Положення), закріплено правило про те, що в разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим Законом керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві. Заява про звільнення подається не пізніше ніж за три дні до вказаної у ній дати. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

При цьому відповідно до частини 9 статті 46 Закону №1697-VII і абзацу 3 пункту 9 розділу V Положення до завершення дисциплінарного провадження прокурор не може бути звільнений з посади прокурора у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням.

Отже, спеціальним законодавством, яке визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, не регламентовано, в який строк проводиться звільнення прокурора згідно з пунктом 7 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII в разі, якщо у поданій ним заяві про звільнення не вказано бажаної дати звільнення.

Водночас статтею 38 КЗпП України, яка регулює порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки спірні правовідносини щодо порядку звільнення прокурора з посади за власним бажанням не повністю врегульовані спеціальним законодавством, то є підставі для застосування норм трудового законодавства при вирішенні цього спору.

Пленум Верховного Суду України у пункті 12 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина 4 статті 24 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Таким чином, з урахуванням встановлених законодавством про працю гарантій, звільнення прокурора з посади за власним бажанням проводиться після закінчення двотижневого строку попередження за умови, що сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. Водночас прокурор не підлягає звільненню за поданою раніше заявою, якщо до закінчення строку попередження він відкликав свою заяву або не залишив роботи і не наполягає на звільненні після закінчення цього строку.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що ОСОБА_1 не довела існування примусу щодо написання заяви про звільнення, а також не відкликала свою заяву до часу видання наказу про звільнення, прийнятого після завершення дисциплінарного провадження відносно неї.

Судом встановлено, що заява (рапорт) ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням була передана свідком ОСОБА_4 прокурору Донецької області Бондаренку Є. (уповноважений на звільнення Законом №1697-VII керівник прокуратури) тільки 23 лютого 2018 року.

Отже, двотижневий строк попередження слід обраховувати з 23 лютого 2018 року, дати з якої уповноважений на звільнення Законом №1697-VII керівник прокуратури дізнався про бажання позивача бути звільненим за власним бажанням.

Дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 було розпочато 28 лютого 2018 року і завершено 04 липня 2018 року.

Отже, на дату звільнення позивача (09 липня 2018 року) не сплинув двотижневий строк попередження:

період з 23 по 28 лютого 2018 року - 5 днів;

період з 04 по 09 липня 2018 року - 5 днів.

ОСОБА_1 продовжувала виконувати службові обов`язки включно до 09 липня 2018 року та не наполягала на звільненні після закінчення дисциплінарного провадження, а двотижневий строк попередження про звільнення ще не сплинув.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів протилежного відповідачем не надано.

Встановлені судом обставини мають першочергове значення для вирішення питання щодо наявності у позивача бажання на звільнення з посади як визначальної умови для звільнення за пунктом 7 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, та свідчать про неправомірність звільнення ОСОБА_1 за оскаржуваним наказом від 09 липня 2018 року на підставі рапорту від 19 лютого 2018 року.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування наказу прокурора Донецької області №552-к від 09 липня 2018 року про звільнення з посади заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області, та поновлення на посаді заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та посаді прокурора з 09 липня 2018 року є обґрунтованими та підтягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 липня 2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Прокуратури Донецької області від 21 серпня 2020 року №18-85-971 середньоденний заробіток позивача становить 1430,18 грн. (том 2, а.с. 191).

Як вбачається з позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача-1, Донецької обласної прокуратури, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто, починаючи з 10 липня 2018 року, отже, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу починаючи з 10 липня 2018 року і по день ухвалення рішення - 09 жовтня 2020 року становить 524 днів.

Позовна заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини позивача, а тому слід прийняти рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

День звільнення (09 липня 2018 року) є останнім робочим днем, оплата за який була здійснення відповідачем-1 платіжним дорученням №1910 від 10.07.2018.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу слід розраховувати з 10 липня 2018 року по 09 жовтня 2020 року, що становить: 1430,18 х 524 = 749414,32 гривень, які суд вважає за необхідне стягнути з Донецької обласної прокуратури.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за два дні у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За приписами статті 30 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов`язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Судом встановлено, що позивач звільнений з органів прокуратури 09 липня 2018 року, а розрахункові зараховані на картковий рахунок позивача тільки 11 липня 2018 року (том 1, а.с. 117).

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 09 липня 2018 року по 11 липня 2018 року складає 2860,36 грн. (1430,18 грн. х 2 робочі дня = 2860,36 грн.).

У задоволенні позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, а тому судові витрати компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6; код ЄДРПОУ 25707002), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68; код ЄДРПОУ 37967785), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, прокурора Донецької області Бондаренка Євгена Вікторовича, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ прокурора Донецької області №552-к від 09 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури та органів прокуратури Донецької області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області та посаді прокурора з 09 липня 2018 року.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 749414 (сімсот сорок дев`ять тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 32 копійки.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 2860 (дві тисячі вісімсот шістдесят) гривень 36 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення про поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 09 жовтня 2020 року.

Повний текст рішення складений 19 жовтня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко