Рішення № 92256525, 13.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 жовтня 2020 р. Справа № 120/3206/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у якому просить скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, також просить зобов`язати управління надати зазначений дозвіл.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що протиправним наказом від 07.02.2020 року № 2-3314/15-20-СГ, повторно відмовлено позивачу у наданні зазначеного дозволу, з підстав пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності, тому розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів".

Представником відповідача на адресу суду надано відзив на адміністративний позов. Однак суд не приймає його до уваги, оскільки такий не підписано уповноваженим представником Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Позивачем надано відповідь на відзив зі змісту якої слідує, що твердження представника відповідача відносно знаходження бажаної земельної ділянки, яка знаходиться на землях резервного фонду, що увійшли в паювання, є необґрунтованою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки відповідачем не надано жодного доказу наявності документів, що посвідчують право власності на бажану земельну ділянку. Також наголошує, що у відповідності до вимог чинного законодавства єдиним правовстановлюючим документом, що може посвідчувати право колективної власності на земельні ділянки КСП є державний акт на право колективної власності та технічна документація зі складання державних актів, зокрема на право колективної власності на землю. Натомість відповідач належними документами не підтверджує право колективної власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 15.07.2020 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 17.07.2019 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. /а.с. 9/.

До клопотання позивачем додано: копію паспорту; копію ідентифікаційного номеру, завірену Роздолівською сільською радою копію графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової карти). /а.с.9/.

За наслідком розгляду даного звернення, 19.08.2019 року відповідачем надано відповідь у формі листа № С-13686/0-2985/0/95-19, яким позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу та повідомлено, про необхідність з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих ОСОБА_1 графічних матеріалах, запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Мурованокуриловецького району Головного управління Держгеокадастру.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач оскаржив її у судовому порядку до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року у справі № 120/3042/19 адміністративний позов задоволено частково, визнано бездіяльність відповідача протиправною щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого докумену та зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 .

За наслідками повторного розгляду клопотання від 07.02.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято рішення у вигляді наказу № 2-3314/15-20-СГ, відповідно до якого ОСОБА_1 , відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03). /а.с. 18-19/.

У наказі відповідач посилається на пункт 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності, тому розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 Земельного кодексу України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Як встановлено зі змісту оскаржуваного наказу, підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначено, що згідно пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності, тому розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Оцінюючи спірний наказ, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Досліджуючи наявні докази, які бралися ним до уваги при винесенні оскаржуваного наказу, суд звертає увагу на наступне.

Відмовляючи у надані дозволу на розробку документації із землеустрою відповідач посилається на положення пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності, тому розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Разом з тим, як встановлено судом право комунальної власності на земельний масив, із якого позивач бажає отримати земельну ділянку у власність, не зареєстровано. Відповідачем не надано державного акту на право колективної власності на вказані землі, а лише технічну документацію із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам-членам реформованого КСП "Прогрес" с. Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Разом з тим, доказів, які б підтверджували, що саме бажана земельна ділянка увійшла до земель, за якими раніше було зареєстровано право колективної власності відповідачем до суду не надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення про передачу земельних ділянок можуть прийматись розпорядником землі за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку ділянку в Державному реєстрі прав.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправними та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення долучив викопіювання з публічної кадастрової карти, що також не заперечується відповідачем.

Надання цього документу передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою можливе лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (ст.118 ЗК України), а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 року у справі № 819/570/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Як встановлено судом право комунальної власності на бажану земельну ділянку не зареєстровано, а відповідачем не доведено, що така земельна ділянка увійшла до земель, за якими раніше було зареєстровано право колективної власності.

Відтак, враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, судом також враховується, що за результатами розгляду клопотання позивача відповідач листом надавалась відповідь та рішенням Вінницького окружного адміністративного суду визнано протиправною таку відмову відповідача та зобов`язано повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивач обрав належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов`язання відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-3314/15-20-СГ від 07.02.2020 року про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840, 80 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович