Рішення № 92256165, 07.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1958/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-А) до 1. Харківської міської ради (61200, м. Харків, м-н Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243), 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 16, ідентифікаційний код 14095412), 3. Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), 4. Фізичної особи - підприємця Одарюк Максима Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) про визнання незаконним та скасування частини рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та повернення майна за участю представників:

прокуратури - не з`явився;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

3-го відповідача - Гринько К.В, ордер №102113 від 05.08.20;

4-го відповідача - Гринько К.В, ордер №102114 від 05.08.20.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (відповідач - 1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (відповідач - 2), фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни (відповідач - 3), фізичної особи - підприємця Одарюк Максима Павловича (відповідач - 4) про визнання незаконним та скасування рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" в частині, а саме, п. 24, 51, 59 додатку до рішення, визнання недійсним договору №5487-В-С від 07.07.2017 купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 5, 10, 11 загальною площею 62,8 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БН-1", які розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок 81, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Одарюк Тетяною Миколаївною, визнання недійсним договору №5488-В-С від 07.07.2017 купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 7-:-9 загальною площею 8,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БН-1", які розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок 81, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Одарюк Тетяною Миколаївною, визнання недійсним договору №5509-В-С від 02.11.2017 купівлі - продажу рухомого майна - літній майданчик загальною площею 120,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Одарюк Тетяною Миколаївною, зобов`язання ФО-П Одарюк Тетяну Миколаївну повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 5, 10, 11, вартістю 390 600 грн., загальною площею 62,8 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БП-1" та рухоме майно - літній майданчик, вартістю 437 760 грн., загальною площею 120,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, витребування у фізичної особи-підприємця Одарюка Максима Павловича на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень 1-го поверху № 7-:-9 загальною площею 8,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БП-1", вартістю 52 320 грн., розташованій за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 26.10.2016 № 412/16 про відчуження ФОП Одарюк Т.М. нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 м2 та 8,4 м2, та літнього майданчика, про що зазначено у п. 24, 51, 59 додатку до цього рішення, Рада порушила вимоги Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Ради від 23.12.2011 № 565/11 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 рр.», рішення Ради від 21.06.2017 № 691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2017-2022 рр.», оскільки незаконно обрала спосіб приватизації ФОП Одарюк Т. М. цих нежитлових приміщень та літнього майданчика шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або конкурсі, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова. Договори купівлі-продажу від 07.07.2017 № 5487-В-С, № 5488-В-С, від 02.11.2017 №5509-В-С не відповідають вимогам закону, суперечать інтересам держави і суспільства, а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а нежитлові приміщення, загальною площею 62,8 м2, та літній майданчик, загальною площею 120,5 м2, підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України. Нежитлові приміщення, загальною площею 8,4 м2, підлягають витребуванню від ФОП Одарюка М. П. на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради відповідно до ст. 388 ЦК України, оскільки ФОП Одарюк Т. М. передала ці нежитлові приміщення ФОП Одарюку М. П. за договором дарування від 24.05.2018 №973 без згоди Ради на таке відчуження.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2020 вказане рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020 для розгляду справи №922/1958/19 визначено суддю Пономаренко Т.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.07.2020 прийнято на новий розгляд справу №922/1958/19. Призначено справу №922/1958/19 до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 12.08.2020. Відповідачам, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов з урахуванням вказівок, які містяться у постанові Верховного Суду від 17.06.2020. Роз`яснено відповідачам, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання з урахуванням вказівок, які містяться у постанові Верховного Суду від 17.06.2020. Встановлено відповідачам строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2020 відкладено підготовче засідання на 09.09.2020.

05.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник Харківської міської ради надав відзив на позовну заяву (вх.№18006 від 05.08.2020), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Зазначив, що на час укладання договору №4942 Порядок передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова був чинним та в судовому порядку не оскаржувався. Вважає, що єдиним законним власником на нежитлову будівлю літ. "БП-1" загальною площею 71,2 кв.м. літній майданчик розташований за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок 81, на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині прийняття рішення щодо приватизації вказаного майна шляхом викупу Фізичною особою-підприємцем Одарюк Т. М. була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Вирішення питання щодо приватизації об`єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях. Вважає, що 1-м відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято. Також, передставник 1го відповідача вважає, що прокурором не доведено чим саме та чиї права порушено при укладенні спірних договорів купівлі-продажу.

Також, 05.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надав відзив на позовну заяву (вх.№18005), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як уповноваженим органом, дотримано спосіб та порядок приватизації спірних нежитлових приміщень. Разом з тим, ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню. При цьому, право орендаря на викуп передбачалось п.5.6. договору оренди.

06.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни надав відзив на позовну заяву (вх.№18155), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що за час оренди майна відповідачем проводились поліпшення приміщення, оскільки з дати укладання договору оренди вартість приміщення була збільшена з 242 300,00 грн. до 733 900,00 грн., тобто майже у три рази. Окрім цього, представником відповідача було здійснено адвокатський запит до ПАТ "Трест Житлобуд-1", який був один із підрядників з реконструкції ЦПКВ ім. Горького. У відповіді на запит повідомлено, що у будівництво приміщень входили загально-будівельні роботи, а саме: фундаментні роботи, зведення стін та перекриття, покрівельні роботи, підведення комунікацій, роботи з інтер`єру, електрики, встановленню вікон та дверей, оздобленню приміщень, укладки плитки, оснащенню санвузлів, встановленню технологічного обладнання та розробка дизайнерських рішень не виконувались.

Також, 06.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник Фізичної особи - підприємця Фізичної особи - підприємця Одарюк Максима Павловича надав відзив на позовну заяву (вх.№18159), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що за час оренди майна відповідачем проводились поліпшення приміщення, оскільки з дати укладання договору оренди вартість приміщення була збільшена з 242 300,00 грн. до 733 900,00 грн., тобто майже у три рази. Окрім цього, представником відповідача було здійснено адвокатський запит до ПАТ "Трест Житлобуд-1", який був один із підрядників з реконструкції ЦПКВ ім. Горького. У відповіді на запит повідомлено, що у будівництво приміщень входили загально-будівельні роботи, а саме: фундаментні роботи, зведення стін та перекриття, покрівельні роботи, підведення комунікацій, роботи з інтер`єру, електрики, встановленню вікон та дверей, оздобленню приміщень, укладки плитки, оснащенню санвузлів, встановленню технологічного обладнання та розробка дизайнерських рішень не виконувались.

13.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області прокурор надав відповідь на відзиви відповідачів (вх.№18664), в якій зазначив, що зі змісту наданих суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Буйницьким М. В. висновкам від 30.11.2016 про вартість нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 кв.м. та 8,4 кв.м., та літнього майданчика, в яких відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях та на літньому майданчику, у т. ч. було здійснено їх невід`ємні поліпшення. При цьому, ФОП Одарюк Т. М. не було надано до органу приватизації документів, передбачених п. 2.2 Порядку №377, щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна.

25.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник 3-го відповідача надав заперечення на відповідь на відзив (вх.№19505). Вважає, що вина Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни в прийнятті зазначених рішень відсутня. Та посилаючись на правову позицію Верховного Суду України від 14.03.2007 по справі №21-8во07 та Верховного Суду від 29.10.2019 по справі №905/2236/18, зазначає, що допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними. При цьому, повернення приватизованого майна, на думку відповідача 3, порушує право власності останнього.

Разом з тим, 25.08.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник 4-го відповідача надав заперечення на відповідь на відзив (вх.№19539), де зазначає, що вина Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни в прийнятті зазначених рішень відсутня. Та посилаючись на правову позицію Верховного Суду України від 14.03.2007 по справі №21-8во07 та Верховного Суду від 29.10.2019 по справі №905/2236/18, зазначає, що допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними. При цьому, повернення приватизованого майна порушує право власності покупця.

В підготовчому судовому засіданні 09.09.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.09.2020

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 23.09.2020 оголошено перерву в судовому засідання до 30.09.2020.

29.09.2020 секретар судового засідання телефонограмою повідомив учасників справи про те, що судове засідання призначене на 30 вересня 2020 року не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Т.О. на лікарняному.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 05.10.2020 повідомлено учасникам справи про те, що судове засідання по справі відбудеться 07 жовтня 2020 року.

Додатково секретар судового засідання телефонограмами від 05.10.2020 повідомив учасників справи про те, що наступне судове засідання відбудеться 07 жовтня 2020 року.

Прокурор в судове засідання 07.10.2020 не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник Харківської міської ради в судове засідання 07.10.2020 не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради в судове засідання 07.10.2020 не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Присутній в судовому засіданні 07.10.2020 представник Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни та Фізичної особи - підприємця Одарюк Максима Павловича проти позову заперечував. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що дана позиція прокурора порушує права 3-го та 4-го відповідачів.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.10.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

На виконання рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.04.2012 № 711/12 «Про комунальну власність м. Харкова» нежитлову будівлю літ. «БП-1» загальною площею 71,2 кв.м та літній майданчик, площею 120, 5 кв.м по вул. Сумській, 81 у складі комплексної реконструкції Центрального парку культури та відпочинку ім. М Горького (І пусковий комплекс) було прийнято від Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради до комунальної власності територіальної громади м. Харкова (а.с.20-22 т.2).

Відповідно до розпорядження Харківського міського голови від 11.06.2012 №2489 виконавчим комітетом Харківської міської ради видано свідоцтво про право власності від 11.06.2012 на нежитлові будівлі літ. «БП-1» загальною площею 71,2 кв.м. та зареєстровано об`єкт нерухомості за територіальною громадою м. Харкова на праві комунальної власності.

Від комунального підприємства «Центральний парк культури та відпочинку імені М. Горького» розпорядженням №2429 від 29.10.2012 було передано на облік Управлінню нежитлову будівлю літ. «БП-1» загальною площею 71,2 кв.м та літній майданчик площею 120, 5 кв. м за вказаною адресою.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладання договорів купівлі - продажу власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 1,5.10.11 загальною площею 62,8 кв.м. та нежитлових приміщень 1-го поверху № 7-:-9 загальною площею 8,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. «БП-1», які розташовані за адресою м. Харків, вул. Сумська, 81, була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

06.08.2012 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Управління) та ФОП Одарюк Тетяною Миколаївною укладено договір оренди №4942 на нежитлову будівлю загальною площею 71,2 кв.м., та літній майданчик площею 120,5 кв.м. розташоване за адресою: м. Харків, вул. м. Харків, вул. Сумська, 81, літ «БП-1», яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Додатковою угодою №1 від 29.10.2012 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) та майна №4942 від 06.08.2012 викладено в новій редакції (а.с.44-47 т.1).

За умовами п.3.1 (у редакції додаткової угоди від 04.08.2015 № 3), п.5.2,5.3,5.6 договору оренди від 06.08.2012 №4942 вартість об`єкта оренди станом на 30.06.2015 становить 583 661,00 грн. Орендар має право: за письмовою згодою орендодавця здійснювати, зокрема, капітальний ремонт (п.5.2); вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості (п.5.3); у разі належного виконання умов договору оренди та у разі продажу орендованих нежитлових приміщень має переважне право перед іншими особами на його викуп (п.5.6).

Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Пунктом 10.1 договору оренди від 06.08.2012 № 4942 (у редакції додаткової угоди від 29.07.2015 №4) встановлено, що цей договір діє до 06.06.2018.

Як вбачається з акту прийому-передачі від 29.10.2012, технічний стан майна на момент передачі був задовільним (а.с.47 т.1).

10.10.2016 ФОП Одарюк Т.М. звернулась до Управління із заявами №17768, №17769, №17770, в яких просила розглянути питання приватизації орендованих згідно договору оренди від 06.08.2012 № 4942 нежитлових приміщень № 1, 5, 10, 11, загальною площею 62,8 м2, нежитлових приміщень № 7-9, площею 8,4 м2, а також літнього майданчика, площею 120,5 м2, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81 (а.с.50,67,87 т.1).

Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», яким вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком, зокрема, провести приватизацію (відчуження) ФОП Одарюк Т.М. орендованих нежитлових приміщень, а саме:

- нежитлових приміщень 1-го поверху в нежитловій будівлі літ. «БП-1» по вул. Сумська, 81 у м. Харкові, загальною площею 8,4 м2 (п. 24);

- нежитлових приміщень 1-го поверху в нежитловій будівлі літ. «БП-1» по вул. Сумська, 81 у м. Харкові, загальною площею 62,8 м2 (п. 51);

- майна (літнього майданчику) по вул. Сумська, 81, літ. «БП» у м. Харкові, загальною площею 120,5 м2 (п. 59) (а.с.49 т.1).

В оспорюваному рішенні Ради від 26.10.2016 №412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2012 рр., затвердженої рішенням Ради від 23.12.2011 №565/11.

Рішенням Ради від 20.09.2017 №758/17 на підставі Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням Ради від 12.06.2017 №691/17 (далі - Програма приватизації), внесено зміни у рішення Ради від 26.10.2016 №412/16 (а.с.79-80 т.1).

Відповідно до п.1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності (а.с.93-100 т.1).

Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету (п. 1.2 Програми приватизації).

16.11.2016 ФОП Одарюк Т.М. звернулась до Управління із заявами №3448, №3449, №3450 (у встановленій законодавством формі) про приватизацію орендованих нежитлових приміщень площею, 62,8 кв.м та 8,4 кв.м, та літнього майданчика, площею 120,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, розглянувши яку, орган приватизації способом приватизації визначив викуп. До заяв ФОП Одарюк Т. М. надала документ, що посвідчує особу заявника, перелік номерів рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об`єкт, документ про внесення плати за подання заяви, а також документи, необхідні до подання у разі звернення із заявою фізичною особою-підприємцем (а.с.41,58,76 т.1).

На виконання вказаного рішення Ради проведено оцінку вартості об`єктів приватизації. За висновками від 30.11.2016 про вартість майна, складених суб`єктом оціночної діяльності, вартість нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 м2, становить 325 500,00 грн. без ПДВ, нежитлових приміщень, загальною площею 8,4 м2 - 43 600,00 грн. без ПДВ, літнього майданчика, площею 120,5 м2 - 364 800,00 грн. без ПДВ (а.с.38-39,55-56,73-74 т.1).

20.09.2017 рішенням Ради №758/17 внесено зміни до рішень Ради щодо приватизації майна, зокрема, у п.24 додатку до рішення Ради від 26.10.2016 №421/16 слова «нежитлові приміщення першого поверху нежитлової будівлі» змінено на «нежитлові приміщення першого поверху нежитлової будівлі, майно». Підстава зміни - договір оренди від 06.08.2012 №4942 та додаткові угоди до нього.

07.07.2017 на підставі рішення Ради від 21.06.2017 № 691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» та рішення Ради від 26.10.2019 №412/16, між територіальної громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління (продавець) та ФОП Одарюк Т. М. (покупець) укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Одарюк Т. М., а саме:

- №5487-В-С, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення першого поверху №1, 5, 10 11, загальною площею 62,8 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ. «БП-1» за адресою: м.Харків, вул.Сумська, 81. Договір купівлі-продажу від 07.07.2017 №5487-В-С посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 1582 (а.с.33-37 т.1);

-№5488-В-С, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець - прийняти нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-9, загальною площею 8,4 кв.м, розташовані в нежитловій будівлі літ. «БП-1» за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81. Договір купівлі-продажу від 07.07.2017 № 5488-В-С посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 1586 (а.с.51-54 т.1).

02.11.2017, на підставі рішення Ради від 21.06.2017 №691/17 «Про Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.» та рішень Ради від 26.10.2019 № 412/16 та від 20.09.2017 №758/17, між територіальної громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради (із урахуванням змін, внесених рішенням Ради від 20.09.2017 № 758/17), від імені якої діяло Управління (продавець) та ФОП Одарюк Т. М. (покупець) укладено договір купівлі-продажу №5509-В-С рухомого майна, орендованого ФОП Одарюк Т.М., за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець - прийняти рухоме майно - літній майданчик, загальною площею 120,5 кв.м, розташований за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81. Договір купівлі-продажу від 02.11.2017 №5509-В-С, посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 14771 (а.с.68-72 т.1).

16.08.2017 право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 62,8 кв.м та 8,4 кв.м, зареєстровано за ФОП Одарюк Т. М., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.06.2019 №170867349 (а.с.107-109 т.1).

Із вказаної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також вбачається, що 24.05.2018 державним реєстратором прийнято рішення №41271370 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення першого поверху №7-:-9, загальною площею 8,4 кв.м, розташованих в нежитловій будівлі літ. «БП-1» за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, за Одарюком М.П. Підстава виникнення права власності - нотаріально посвідчений договір дарування від 24.05.2018 №973.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

В даному випадку, як зазначив прокурор у позовній заяві, порушення інтересів держави полягає в недотриманні Харківською міською радою під час проведення приватизації зазначених об`єктів вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, що, на думку прокурора, призвело до незаконної передачі у власність Фізичної особи-підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни спірних об`єктів приватизації без проведення аукціону або конкурсу, чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території, що в свою чергу негативно впливає на інтереси громади.

Оскільки держава відповідно до Конституції України відповідає перед людиною за свою діяльність і має своїм головним обов`язком утверджувати та забезпечувати права і свободи людини, тому Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради зобов`язані відповідально ставитися до виконання своїх обов`язків та реалізації державної політики у визначених сферах управління.

Прокурор зазначає, що його звернення до суду в спірних правовідносинах спрямоване саме на припинення незаконної діяльності органів виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливості рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Отже, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в особі позивача.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України", право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування України").

Прокурор стверджував, що рішення Харківської міської ради щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки було прийняте не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом.

Так, статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтями 387, 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави, та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіку Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Так, відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що нежитлові приміщення, площею 62,8 кв.м та 8,4 кв.м, та літній майданчик, площею 120,5 кв.м, які Рада рішенням від 26.10.2016 №412/16 вирішила відчужити шляхом викупу ФОП Одарюк Т. М., про що зазначено у п.24, 51, 59 додатку до цього рішення, є окремим індивідуально визначеним майном, тобто відноситься до групи А об`єктів приватизації, та перебуває у комунальній власності міста Харкова.

Відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Згідно з ч. 4 ст.15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.

Згідно з ст. ст. 4, 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами.

Покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об`єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затверджена рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022.

Згідно з положеннями Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.

Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Таким чином, аналізуючи законність прийняття спірного рішення Харківської міської ради «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16, судом встановлено, що Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки.

Стосовно посилання прокурора у позовній заяві на порушення порядку приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, визнання недійсним договорів купівлі-продажу та зобов`язання повернути спірне майно, слід зазначити наступне.

Статтею 345 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

Положеннями статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.

Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об`єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об`єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами. Законодавчими актами або законодавством є закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Таким чином, положення ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо передбачення спеціальних випадків коли у особи може виникнути право на приватизацію об`єкту шляхом його викупу, лише в рамках цього Закону, а є відсилання до інших законодавчих актів.

Положеннями ст. 289 Господарського кодексу України визначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Таким чином, право Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни на викуп орендованого майна виникло із договору оренди згідно положень статті 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме орендарю за умови належного виконання останнім своїх обов`язків за договором оренди.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що Фізична особа-підприємець Одарюк Тетяна Миколаївна належно виконувала свої обов`язки за договором оренди. Доказів протилежного прокурором не надавалося.

Фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Так, Харківською міською радою дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Таким чином, положеннями ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлені особливості приватизації окремих груп об`єктів, проте в ній не зазначено, що п.1 ч. 1 цієї статті встановлює виключний випадок, коли об`єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем. Дана норма встановлює додаткові гарантії для добросовісного орендаря, що за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об`єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором. Тобто, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439 (далі - Порядок №439).

Згідно з п.8.1 Порядку №439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до п.8.2 Порядку №439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891 (далі - Методика №1891).

Згідно з абз.6 п.73 Методики №1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).

Пункт 2.2 Порядку №377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.

З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Так, з матеріалів справи вбачається, що за час оренди майна 3-м відповідачем вартість приміщення з дати укладання договору оренди була збільшена з 242 300,00 грн. до 733 900,00 грн.

Разом з тим, представником відповідача було здійснено адвокатський запит до ПАТ "Трест Житлобуд-1", який у 2012 році був одним із підрядників з реконструкції ЦПКВ ім. Горького. У відповіді на запит повідомлено, що у будівництво приміщень входили загально-будівельні роботи, а саме: фундаментні роботи, зведення стін та перекриття, покрівельні роботи, підведення комунікацій, роботи з інтер`єру, електрики, встановленню вікон та дверей, оздобленню приміщень, укладки плитки, оснащенню санвузлів, встановленню технологічного обладнання та розробка дизайнерських рішень не виконувались.

Проте, під час розгляду заяв ФОП Одарюк Т. М. про приватизацію Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради не було враховано відсутність документів, передбачених п.2.2 Порядку №377, щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна. При цьому, в наданих суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Буйницьким М. В. висновках від 30.11.2016 про вартість нежитлових приміщень, загальною площею 62,8 кв.м та 8,4 кв.м, та літнього майданчика, в яких відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у цих нежитлових приміщеннях та на літньому майданчику, у т.ч. було здійснено їх невід`ємні поліпшення.

Натомість суд не вбачає в діях ФОП Одарюк Т.М. вини стосовно неправильного оформлення вказаних заяв, оскільки нею були виконані усі вимоги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо надання необхідних документів для приватизації відповідних нежитлових приміщень шляхом викупу. У зв`язку з чим вказану заяву та додані до неї документи орган місцевого самоврядування вважав достатніми для відповідної процедури.

Водночас, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

Так, частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також судом встановлено, що здійснюючи приватизаційну політику щодо Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.

Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо приватизації ними майна.

Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 та Верховного Суду від29.10.2019 у справі №905/2236/18.

У пункті 3.7. Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", роз`яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З викладеного вбачається, що ФОП Одарюк Т.М. законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, що підтверджується і самим прокурором, який у позовній заяві зазначив, що «порушення інтересів держави полягає в недотриманні Харківською міською радою вимог законодавства».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Таким чином, суд зазначає про те, що виникненню права власності у Фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі Харківської міської ради, у зв`язку з цим, враховуючи, що право власності набуте Фізичною особою-підприємцем Одарюк Тетяною Миколаївною законним шляхом, в порядку встановленому законом, тому на обґрунтоване переконання суду, відповідальність за порушення процедур розгляду заяви та перевірки її відповідності вимогам чинного законодавства України не може покладатися на особу, яка розраховувала на їх належність та легітимність, а тому, суд дійшов висновку, що в даному випадку визнання рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" в частині, а саме, п. 24, 51, 59 додатку до рішення, визнання недійсним договору №5487-В-С від 07.07.2017 купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 5, 10, 11 загальною площею 62,8 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БН-1", які розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок 81, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Одарюк Тетяною Миколаївною, визнання недійсним договору №5488-В-С від 07.07.2017 купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 7-:-9 загальною площею 8,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "БН-1", які розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Сумська, будинок 81, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Одарюк Тетяною Миколаївною, визнання недійсним договору №5509-В-С від 02.11.2017 купівлі - продажу рухомого майна - літній майданчик загальною площею 120,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 81, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Одарюк Тетяною Миколаївною призведе до непропорційного втручання в право ФО-П Одарюк Т. М. на мирне володіння майном, у зв`язку з чим суд, враховуючи, що порушення інтересів держави прокурором обґрунтовано обставинами порушення органами місцевого самоврядування порядку розгляду заяв про приватизацію, суд вважає, що прокурором не доведено порушення інтересів держави, за захистом яких останній звернувся до суду.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки. При цьому, навіть прийняття органами влади протиправних рішень не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат.

Щодо посилання прокурора на ненадання згоди Харківською міською радою щодо подальшого відчуження спірного майна 3-м відповідачем та витребовування у ФОП Одарюка М.П. спірного майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

У даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву.

Відповідно до вимог статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 6 статті 319 ЦК України встановлено, що Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Таким чином, з моменту набуття права власності ФО-П Одарюк Т. М. на спірне майно, останній належить право вільно розпоряджатися своїм майном в тому числі здійснювати правочини договору дарування.

Враховуючи встановлені обставини, зазначені положення діючого законодавства України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи - підприємця Одарюк Тетяни Миколаївни, фізичної особи - підприємця Одарюк Максима Павловича про визнання незаконним та скасування частини рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та повернення майна - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "19" жовтня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко