Рішення № 92256122, 06.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3013/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків , 2. ФОП Томко Андрія Івановича, м.Красноград Харківської області , 3. СТОВ "Мрія", с.Петрівка Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації, по за участю представників:

прокурор - Клейн Л.В. (посвідчення №051089 від 02.10.2018 року);

відповідача-1 - не з`явився;

відповідача-2 - Винник А.В. (адвокат, ордер ВІ №1003723 від 28.12.2019 року);

відповідача-3 - Винник А.В. (адвокат, ордер ВІ №1003720 від 10.01.2020 року).

ВСТАНОВИВ:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 2) Фізичної особи-підприємця Томко Андрія Івановича, 3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", в якій просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" № 1291-СГ від 18.06.2014 (т.1 а.с.36);

2) визнати недійсним укладений 07.07.2014 (т.1 а.с.37) між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томко Андрієм Івановичем договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №6461402 від 24.07.2014;

3) визнати недійсним укладений 01.06.2018 між фізичною особою-підприємцем Томко Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 27162789 від 17.07.2018;

4) зобов`язати Фізичну особу-підприємця Томко Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18 грн.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі відповідної заяви Томка А.І. згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГ від 18.06.2014 йому надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 27,1219 га для ведення фермерського господарства, а в подальшому укладено відповідний договір оренди земельної ділянки від 07.07.2014. Дану земельну ділянку Томко А.І. передав в суборенду раніше створеному СТОВ "Мрія" згідно з договором суборенди земельної ділянки від 01.06.2018. Однак, під час вивчення прокуратурою матеріалів, на підставі яких Томку А.І. надано в оренду земельну ділянку, встановлено ряд істотних порушень, які на думку прокурора, зумовлюють необхідність визнання незаконними вказаного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області та недійсними договорів оренди та суборенди, а саме, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, Томко А.І. мав на меті не створити фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого СТОВ "Мрія" без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06.11.2019 року провадження у справі було зупинено до вирішення Великою палатою Верховного суду справи №626/1055/17-ц (провадження №61-47694св18).

Ухвалою суду від 31.07.2020 року провадження у справі поновлено, призначено підготовче засідання на 11.08.2020 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено.

Ухвалою суду від 18.08.2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі №922/3013/19 на 30 днів до 24.09.2020 року включно.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року відмовлено в задоволенні клопотань відповідачів-1,3 про закриття провадження у справі, та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року закрито підготовче провадження, призначивши справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідач-1 надав до суду наступні документи:

- відзив (вх.№25445 від 23.10.19, т.1 а.с.187-194), в якому проти позову заперечує повністю з посиланням на те, що дії Головного управління Держземагенства у Харківській області щодо видачі наказу № 1291-СГ від 18.06.2014 відповідають вимогам ст.ст. 122-124 ЗК України; що укладення договору оренди землі від 07.07.2014 Головним управлінням Держземагенства у Харківській області в межах наданої йому компетенції та у відповідності до вимог чинного на той час законодавства за згодою сторін та відповідно до наказу № 1291-СГ від 18.06.2014; що договір оренди від 07.07.2014 (п.30) передбачає право орендаря передавати земельну ділянку в суборенду на підставі відповідного дозволу орендодавця, і такий дозвіл було надано Головним управлінням Держземагенства у Харківській області громадянину Томку А.І. на відповідне звернення останнього; що позов в частині скасування державної реєстрації договору оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно подано прокурором до неналежних відповідачів, тощо.;

- клопотання (вх.№25444 від 23.10.19, т.1 а.с.195-198) про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, або залишення позову без розгляду.

Відповідач-2 надав до суду відзив (вх.№25502 від 23.10.19, т.1 а.с.221-224), в якому просить відмовити в задоволенні позову з посиланням на те, що звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області з відповідною заявою про надання в оренду земельної ділянки Томко А.І. належними доказами обґрунтував перспективи діяльності фермерського господарства, яке має на меті її використовувати, її розмір, наявність у Томка А .І . достатнього рівня знань та навиків для ведення фермерського господарства тощо. 2-й відповідач наполягає на тому, що ФОП Томко А.І. передаючи земельну ділянку в суборенду СТОВ "Мрія" на підставі договору суборенди від 01.06.2018 діяв в межах своїх повноважень, без порушень умов договору оренди землі від 07.07.2014, та на підставі відповідного погодження орендодавця. 2-й відповідач вказує, що земельна ділянка отримана Томко А.І. в оренду згідно з договором оренди землі від 07.07.2014, використовується за цільовим призначенням.

Відповідач-3 надав до суду наступні документи:

- клопотання (вх.№25498 від 23.10.19, т.1 а.с.236-237) про зупинення провадження у справі;

- клопотання (вх.№25497 від 23.10.19, т.1 а.с.238-240) про закриття провадження у справі;

- відзив (вх.№25500 від 23.10.19, т.1 а.с.207-211) про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що прокурором не доведено наявності порушень при виданні оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області; що прокурор не довів наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсними договорів оренди та суборенди; що прокурор при зверненні до суду пропустив встановлений законом строк позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якого наполягає.

Прокурор надав до суду заперечення проти клопотань відповідачів про закриття провадження у справі та про залишення позову без розгляду. На думку прокурора, при поданні до Головного управління Держземагенства у Харківській області відповідної заяви Томко А.І. не обґрунтував розміру земельної ділянки, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових ресурсів, тобто, не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею його членів обробляти отриману у користування землю. При цьому, на думку прокурора, Головне управління Держземагенства в Харківській області приймаючи рішення про передачу Томку А.І. земельної ділянки для ведення фермерського господарства, діяло всупереч вимогам Закону України "Про фермерське господарство" та не перевірило можливість самостійно або працею найманих працівників вести фермерську діяльність. Як наслідок, прокурор вказує, що спірний наказ Головного управління Держземагенства в Харківській області щодо передачі в оренду Томку А .І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства необхідно визнати незаконним та скасувати як такий, що видано з порушенням вимог Закону України "Про фермерське господарство", з подальшим визнанням недійсними і договорів оренди та суборенди зі скасуванням їх державної реєстрації. Крім того, прокурор наполягає на тому, що ним при зверненні до суду з відповідним позовом не пропущено строк позовної давності, оскільки про наявність відповідних порушень прокурору стало відомо після надходження на його адресу відповідних матеріалів, а відповідачами до того ж не надано доказів, що починаючи з 2014 року органами прокуратури проводилась будь-яка перевірка законності виділення земельних ділянок ГУ Держземагенства у Харківської області. Прокурор вказує, що такий строк ним не пропущено, оскільки про наявні порушення він довідався у червні 2017, а за змістом ст.391 ЦК України до позовів про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном позовна давність не поширюється.

Надані документи судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.10.2020 року прокурор позов підтримував, а представник відповідачів-2,3 проти позову заперечував. Представник відповідача-1 у судове засідання 06.10.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

На підставі відповідної заяви Томка А.І. згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГ від 18.06.2014 йому надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110, площею 27,1219 га для ведення фермерського господарства, а в подальшому укладено відповідний договір оренди земельної ділянки від 07.07.2014.

07.12.2017 Томком А.І. здійснено реєстрацію фізичної - особи підприємця Томко А.І. (Відповідач-2).

11.12.2017 між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 укладена угода про дострокове розірвання договору суборенди землі, зареєстрований сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області.

В подальшому 01.06.2018 між ФОП Томко А.І. та СТОВ "Мрія" укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:03:000:0110 площею 35,8217 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17.07.2018 зареєстровано державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області та є чинним і на теперішній час.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо повноважень прокурора суд встановив наступне.

Прокурором надано правове обґрунтування необхідності представництва інтересів держави прокуратурою у спірних правовідносинах.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інш їх) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Разом із тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянину Томку А.І. , а останній отримавши її передав в суборенду СТОВ "Мрія". Внаслідок зазначених обставин СТОВ "Мрія" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, Томко А.І. розширює земельний банк СТОВ "Мрія", тим самим ухиляючись від процедури земельних торгів, що в свою чергу призводить до ненадходження у відповідних розмірах грошових коштів до бюджету.

Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки Томку А.І. , а останнім в подальшому СТОВ "Мрія".

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16 від 22.05.2019, постановою Великою палатою Верховного суду справи №626/1055/17-ц (провадження №61-47694св18), до якої було зупинено цю справу.

Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства суд встановив наступне.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 цього ж закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами ч.ч.1-2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.ч.2-3 ст.134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Статтями 125-126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону) У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15.

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 названого закону (станом на момент прийняття 1-им відповідачем оскаржуваного наказу) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами ст.ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи:

1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, створення;

2) державну реєстрацію фермерського господарства.

Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Враховуючи наведене, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6 цс 19).

Однак, при подачі до Головного управління Держземагенства у Харківській області Томко А.І. заяви від 18.11.2013, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

З доданого Томко А.І. до заяви від 18.11.2013 обґрунтування (т.1 а.с.25, 30-31, 32) вбачається, що вони викладені у формі окремого документу, не є складовою частиною заяви про виділення землі і в них. Томко А.І. лише висловлює своє переконання про можливість використання земельної ділянки без зазначення площі. Томко А.І. не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Також встановлено, що Томком А.І. при зверненні з заявою про надання в оренду земельної ділянки не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально- технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Зокрема, відсутність зареєстрованої за громадянином Томком А.І. власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 №3.1/2751(т.1, а.с.91), що свідчить про те, що на момент отримання земель, останній не мав техніки для її обробітку. Відповідно до інформації від 14.08.2019 року техніка відсутня і на теперішній час.

Окрім цього, Томком А.І. в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній би планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.

На виконання вимог ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» до заяви Томком А.І. долучено графічні матеріали земельної ділянки, довідка форми №6-зем, копії паспорту, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1982 та обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства.

Разом з цим встановлено, Томком А.І. до заяви не додано відомостей, щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві» від 12.08.2015 № 584.

Крім того, Томко А.І. до заяви від 18.11.2013 не додано відомостей, щодо наявності у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві. Виписка з семестрових та екзаменаційних відомостей до диплому не надавалась під час подання заяви про надання земельних ділянок в оренду.

Томко А.І. додано до заяви лише копію диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Тимошенка, про те, що Томко А.І. присвоєно кваліфікацію «техніка-електрика» за спеціальністю «електрифікація» (том 1 а.с. 29 на обороті).

Проте, відповідно до Національного класифікатору України «Класифікатор професій» (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, кваліфікація «техніка-електрика» відноситься до розділу «технічні фахівці в галузі прикладних наук та техніки» та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо).

Окрім цього, відповідно до офіційного веб-сайту Красноградського технікуму механізації сільського господарства ім. Ф.Я. Тимошенка (http://www.ktmsg.com.ua), фахівці з кваліфікацією «технік-електрик» можуть виконувати наступні види робіт: технік-електрик, електрик дільниці, електрик цеху, електродиспетчер, електромеханік та електромеханік дільниці.

Таким чином, освіта Томка А.І. у галузі «електрифікації» немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою Відповідача-1 при розгляді заяв та документів Томка А.І .

В свою чергу Відповідачем-1 під час розгляду заяви громадянина Томка А.І. без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України «Про фермерське господарство», не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав Томко А.І потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства. Разом з тим, за Томком А.І. не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а зареєстроване ним юридичної особи ФОП на підставі орендованих земельних ділянок через два року після їх отримання і лише після пред`явлення 11.07.2017 позову у порядку цивільного судочинства. При цьому у створеній юридичній особі, крім самого засновника, не працює жодна особа. Томко А.І. явно не в змозі самостійно обробити отримані в оренду землі серед якої і 35,8217 га на території Красноградського району. Наведене свідчить про відсутність у відповідача власних виробничих трудових ресурсів для обробітку земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Крім того, як свідчать матеріали справи, Томко А.І. звертаючись Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки та отримуючи її від останнього згідно з наказом № 1294-СГ від 18.06.2014 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а для іншої діяльності, а саме, розширення земельного банку іншого суб`єкта господарювання - СТОВ «Мрія» поза процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка Томко А.І . безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а за згодою Головного управління Держземагенства у Харківській області була передана в суборенду СТОВ «Мрія».

Суд зазначає, що маючи достатній час для створення фермерського господарства, протягом більше ніж 3 років з часу отримання у користування земельної ділянки, Томко А.І. не створював фермерське господарство, а зареєструвався як фізична особа-підприємець лише після звернення прокурора в липні 2017 до Красноградського районного суду Харківської області з відповідним позовом, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Відсутність волевиявлення Томка А.І. на створення та ведення фермерського господарства додатково підтверджується фактом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ «Мрія» на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як фізичною особою-підприємцем Томком А.І .

Крім того, як свідчить рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 05.04.2019 по справі №610/1823/17, Постанова апеляційного суду Харківської області від 07.11.2019 по цій же справі, Пояснення Прокуратури Харківської області, та не заперечується відповідачами, наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3038 та 3062 від 12.11.2014 надано громадянину Томку А.І. у користування 31 земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 937,9426 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Асіївської та Шебелинської сільських рад Балаклійського району Харківської області для ведення фермерського господарства. На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держземагенства у Харківської області та Томко А .І. укладено договори оренди земельних ділянок від 12.12.2014, проте в подальшому Томко А.І . передав ці земельні ділянки в суборенду ТОВ «Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів» згідно з договорами суборенди від 03.03.2015. Окрім того, Головним управлінням Держземагенства у Харківської області іншими наказами надано громадянину Томку А.І. 11 земельних ділянок загальною площею 267,7857 га, розташованих на території Кирилівської сільської ради Красноградського району на підставі договорів оренди земель від 07.07.2014 та від 07.05.2015, які 01.07.2015 Томком А.І. передано в суборенду СТОВ «Мрія», в т.ч. земельну ділянку загальною площею 27,1219 га, кадастровий номер: 6323381000:04:000:0095, повернення якої є предметом розгляду суду в межах справи №922/3014/19.

Балаклійський районний суд Харківської області частково в рішенні від 05.04.2019 по справі № 610/1823/17, та Апеляційний суд Харківської області в постанові від 07.11.2019 по цій же справі задовольняючи позов Лозівської місцевої прокуратури про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області, визнаючи недійсними договори оренди та суборенди в майже аналогічних правовідносинах як і в даній справі, зокрема зазначають, що Томко А.І. отримуючи земельні ділянки загальною площею 413,9186 Га згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 12.11.2014р. № 3062-СГ не обґрунтував необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспективи діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Зазначені обставини в їх сукупності свідчить про те, що дії Томко А.І. щодо отримання в оренду спірної земельної ділянки на території Кирилівської сільської ради Красноградського району також були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання СТОВ «Мрія» цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

Однак, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані. Останнє розглядаючи заяву Томка А.І. про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

З огляду на норми статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Така позиція кореспондується з правовим висновком Верховного Суду України у справі №922/1948/19, №6-248 цс16, у правовій позиці у справі за №6-2902цс15.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України.

Так у справі №922/1948/19 у подібних правовідносинах позовні вимоги обґрунтовані тим, що розглядаючи заяву ОСОБА_2 про надання їй в оренду земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності у останнього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у вищезазначеній справі №922/1948/19 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на встановлений факт повторного звернення ОСОБА_2 для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів, проте, відмова у задоволенні позову зумовлена спливом строку позовної давності. Це рішення залишено в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2020 р. по справі № 922/1948/19.

Суд також бере до уваги аналогічну справу №922/3014/19 між тими ж сторонами, де в задоволенні позову відмовлено рішенням Господарського суду Харківської області від 26.12.2019 року через пропуск прокурором строку позовної давності, яке постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 року залишено без змін, зазначивши, що апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору суборенди від 01.06.2018 укладеного між ФОП Томко А.І. та СТОВ "Мрія", та вважає за необхідне зазначити, що визнання недійсним зазначеного договору суборенди в даному випадку, за відсутності підстав для скасування наказу від 18.06.2014 №1294-СГ та договору оренди від 07.07.2014, укладеного на підставі цього наказу, не призведе до повернення спірної земельної ділянки до ГУ Держеокадастру у Харківській області, оскільки в будь-якому випадку законним користувачем зазначеної земельної ділянки залишається ФОП Томко А.І.

За таких обставин, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГ від 18.06.2014 щодо передачі в оренду Томку А.І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1291-СГ від 18.06.2014, має наслідком визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки від 07.07.2014, укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томком А.І. , з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та її повернення у державну власність.

Отже, судом встановлено правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовними вимогами щодо визнання незаконним та скасування наказу від 18.06.2014 та визнання недійсним спірного договору оренди.

Однак, як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з даним позовом пропустив встановлений законом строк позовної давності щодо вимог про скасування наказу від 18.06.2014 та визнання недійсним спірного договору оренди.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства), прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з червня 2014 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин не було зроблено.

До того ж, Держава в особі Головного управління Держземагенства у Харківської області, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 18.06.2014 та договору оренди землі 07.07.2014 відповідно.

На підставі викладеного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише у червні 2017.

Суд також враховує, що за змістом ч.ч.2-3 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом встановлено, що прокурор попередньо звертався до Красноградського районного суду Харківської області з позовною заявою в межах справи №626/1053/17 до цих же відповідачів, про той же предмет (за певним виключенням щодо договору суборенди) і з тих же підстав, проте в процесі розгляду даної справи судом прийнято ухвалу від 20.11.2018 про закриття провадження у справі з підстав підвідомчості даного спору господарським судам.

Подання даного позову в межах строку позовної давності міг би зумовити його переривання в порядку, визначеному ч. 2-3 ст. 264 ЦК України та початок його нового перебігу.

У рішенні суду по справі №922/3014/19 встановлено, що надана прокурором копія позову поданого в межах справи № 626/1053/17 (т.2 а.с.166-167), його датовано 11.07.2017, а подано до суду 23.07.2017, тобто вже з пропуском (за межами) строку позовної давності щодо вимог про скасування наказу від 18.06.2014 та договору оренди землі від 07.07.2014, що в свою чергу унеможливлює його переривання та початок його нового перебігу.

Таким чином, прокурором пропущено строк позовної давності щодо аналогічних вимог між тими ж сторонами проте щодо іншої земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

СТОВ «Мрія» та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просили застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову прокурора в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" № 1291-СГ від 18.06.2014 та в частині визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томко Андрієм Івановичем спірного договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, зі скасуванням його державної реєстрації.

Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, в ній прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.

Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між ФОП Томко Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договору суборенди, та зобов`язання ФОП Томко Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку суд зазначає наступне.

Після укладання між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І. спірного договору оренди законами №1067-VIII від 31.03.2016, № 2497-VIII від 10.07.2018 було внесено зміни, в т.ч. до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», які дозволили здійснювати державну реєстрацію Фермерського господарства як юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Як свідчать матеріали справи, 07.12.2017 здійснено державну реєстрацію Фізичної - особи підприємця Томко А.І.

Як вже було зазначено вище, п.30 укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І. договору оренди надає Томку А.І. право за письмовим погодженням з Головним управлінням Держземагенства у Харківській області передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

Головне управління Держземагенства у Харківській області листом у 2014р. надало Томку А.І. згоду на передачу в т.ч. спірної земельної ділянки.

Саме на підставі відповідного погодження ФОП Томко А.І. і було укладено спірний договір суборенди.

З урахуванням викладеного, правових підстав для визнання недійсним вказаного договору суборенди від 01.06.2018 суд не вбачає, враховуючи правову позицію Верховного суду з аналогічної справи №922/1948/19.

Крім того, за наявності чинного договору оренди від 07.07.2014 також відсутні правові підстави для зобов`язання ФОП Томко Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку, яка є предметом вказаного договору.

Зазначене має наслідком прийняття судом рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст.129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на прокуратуру Харківської області, оскільки, за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст.73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" жовтня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт