Рішення № 92255923, 13.10.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2459/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Ковальчук О.М. - ордер,

від відповідача: адвокат Марочкін В.О. - ордер,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2459/20

за позовом: Фізичної особи-підприємця Драганова Георгія Дмитровича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» (вул. Центральна, 81, с. Калчева, Болградський район, Одеська область, 68723)

про стягнення 743 455,79 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

0.08.2020 року Фізична особа-підприємець Драганов Георгій Дмитрович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» про стягнення 743 455,79 грн., з яких: 694979,16 грн. заборгованості за договором, 23671,00 грн. 3% річних та 24805,63 грн. інфляційних втрат.

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №20/06 про надання послуг по збиранню зернових культур від 20.06.2019р.

Так, позивач зазначає, що між Фізичною особою-підприємцем Драгановим Георгієм Дмитровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» було укладено договір про надання послуг по збиранню зернових культур від 20.06.2019 № 20/06, відповідно до якого позивач зобов`язався провести сільськогосподарські роботи по збиранню зернових та технічних культур врожаю 2019 року на земельних площах відповідача.

За результатами виконаних робіт відповідач готує письмовий акт прийому-передачі виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін. Після цього замовник здійснює оплату виконаних робіт протягом одного календарного місяця з дня підписання сторонами відповідного акту шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок виконавця.

Як вказує позивач, 07.07.2019р. сторони підписали акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого позивачем було виконано роботи по збиранню зернових культур згідно договору №20/06 від 2019 року, а саме зібрано урожай на загальній площі 906,90 га. Також, в даному акті зазначено, що роботи виконані повністю, сторони стосовно виконаної роботи претензій одна до одної не мають. Загальна сума відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) становила 792630,60 грн.

За твердженням позивача, на підставі цього акту замовник мав перерахувати грошові кошти до 07.08.2019 р. включно. На всі вимоги здійснити оплату поступала відповідь, що протягом найближчого строку відповідач розрахується за заборгованістю, проте оплати за даним договором та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), не здійснювалось.

Утім, позивач стверджує, що 15.04.2020р. на розрахунковий рахунок виконавця надійшла часткова оплата у сумі 97651,44грн.

В подальшому, 15.04.2020р. позивачем було відправлено претензію, в якій позивач зазначав, що виконавець вимагає від замовника виконати належним чином зобов`язання за договором та перерахувати на його рахунок заборгованість у розмірі 694979,16 грн. протягом 10-ти днів з моменту отримання даної претензії.

Крім того, позивачем за порушення відповідачем договірних зобов`язань нараховані на суму боргу інфляційні втрати в розмірі 24805,63 грн. та 3 % річних в розмірі 23671,00 грн.

Відповідач до суду відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Згідно витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020р., справу № 916/2459/20 розподілено на суддю Цісельського О.В.

20.08.2020 року разом з позовною заявою до Господарського суду Одеської області позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. № 2-3557/20), згідно якої позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, належні ТОВ «Балкан-Плюс».

21.08.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Драганова Георгія Дмитровича (вх. № 2-3557/20 від 20.08.2020р.) про забезпечення позову - відмовлено.

25.08.2020 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2459/20; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 22.09.2020 року.

22.09.2020р. ухвалою суду відкладено розгляд справи №916/2459/20 на 13.10.2020р. о 12:40 год. у зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання.

В процесі розгляду справи подані сторонами клопотання та заяви, які були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, відзначені у протоколах судових засідань.

В судовому засіданні, призначеному на 13.10.2020р., представник позивача повністю підтримав позов, надав пояснення по суті позовних вимог та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.10.2020 року усно заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки ФОП Драгановим Г.Д.. не доведено факт надання послуг по збиранню врожаю належними доказами.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 13.10.2020 року Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України постановлена вступна та резолютивна частини рішення в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

20.06.2019р. між ФОП Драгановим Г.Д. (Виконавець) та ТОВ «Балкан-Плюс» (Замовник) укладено договір про надання послуг по збиранню зернових культур № 20/06 (Договір), відповідно до п.1.1 якого предметом договору є послуги виконавця з проведення сільськогосподарських робіт по збиранню зернових і технічних культур врожаю 2019 року на земельних площах замовника, які виконуються технікою виконавця.

Відповідно до п. п. 2.1.1 договору про надання послуг по збиранню врожаю №20/06 від 20.06.2019р. виконавець зобов`язується провести збирання врожаю сільськогосподарських культур врожаю 2019 року власною технікою на площах замовника.

При цьому, згідно таблиці, розміщеної у п. 2.1.1 договору про надання послуг по збиранню врожаю №20/06 від 20.06.2019р. вартість послуги за 1 зібраний гектар зернових складає 728,33333 грн. без ПДВ.

Замовник зобов`язується забезпечити: після закінчення виконання всього обсягу робіт, передбачених п.2.1.1 цього договору, підписати остаточний акт виконаних робіт (п.2.2.6 договору).

За надані виконавцем послуги по збиранню урожаю замовник розраховується готівкою або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений в цьому договорі, протягом одного календарного місяця з моменту підписання остаточного акту виконаних робіт (п.3.1 Договору).

Остаточна сума договору вказується в акті виконаних робіт (п.3.3 Договору).

Строк дії договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2020р., а в частині взаєморозрахунків - до повного його виконання. (п.5.4 Договору).

07.07.2019р. між ФОП Драгановим Г.Д. та ТОВ «Балкан-Плюс» було складено та підписано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), з якого вбачається, що замовником було прийнято, а виконавцем надано послуги зі збирання врожаю зернових на загальній площі 906,90 га; вартість наданих виконавцем послуг складає 660 525,50 грн.; жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не має.

Договір та акт надання послуг підписано повноважними представниками та скріплено печатками контрагентів.

Відповідно до довідки (витягу) про рух коштів 02.12.2019 року на розрахунковий рахунок виконавця відповідачем сплачено за послуги по збиранню зернових культур згідно договору про надання послуг № 20/06 від 20.06.2019р. 97651,44 грн. з ПДВ.

15.04.2020р. ФОП Драганов Г.Д. звернувся до ТОВ «Балкан-Плюс» із претензією №1 про сплату заборгованості за надані на підставі договору №20/06 від 20.06.2019р. послуги, розмір якої станом на 15.04.2020р. складав 694979,16 грн. Оскільки претензія позивача про сплату заборгованості була залишена відповідачем без задоволення, ФОП Драгановим Д.Г. з метою захисту порушених прав і було подано до господарського суду дану позовну заяву.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що в порушення прийнятих на себе зобов`язань відповідач своєчасно не розраховувався за надані послуги у повному обсязі. Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що умовами укладеного між сторонами по справі договору №20/06 від 20.06.2019р. визначено, що за надані виконавцем послуги по збиранню врожаю замовник розраховується готівкою або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений у цьому договорі, протягом одного календарного місяця з моменту підписання остаточного акту виконаних робіт.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи підписання між сторонами акту виконаних робіт від 07.07.2019р. на суму 792630,60 грн., а також відсутність будь-яких заперечень від ТОВ «Балкан-Плюс» на складений позивачем остаточний акт, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для присудження до стягнення із відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 694979,16 грн., що є різницею між вартістю наданих позивачем послуг та сплачених відповідачем грошових коштів (792630,60 грн. - 97651,44 грн. = 694979,16 грн.).

Господарський суд зауважує, що поведінка ТОВ «Балкан-Плюс», який фактично відмовився від оплати вартості наданих позивачем послуг згідно договору №20/06 від 20.06.2019р., суперечить поведінці відповідача, яким було підтверджено факт виконання позивачем зобов`язань за договором шляхом часткової сплати заборгованості за вказаним договором.

Верховним Судом у постанові від 24.10.2019р. по справі № 904/3315/18 наголошено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктриниcontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Господарський суд зауважує, що питання необхідності застосування принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) у випадку, якщо поведінка сторони не відповідає її попереднім заявам неодноразово досліджувалось Верховним Судом у постанові від 06.12.2019р. по справі №910/353/19, у постанові від 07.11.2019р. по справі №910/12484/18, у постанові від 14.05.2020р. по справі №910/7515/19, у постанові від 19.02.2020р. по справі №915/411/19.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) під час дослідження питання обґрунтованості заявлених ФОП Драгановим Д.Г. позовних вимог до ТОВ «Балкан-Плюс» про стягнення суми основного боргу у розмірі 694979,16 грн., оскільки поведінка відповідача не відповідає попередній поведінці останнього, яким було частково оплачено вартість наданих позивачем послуг та визнано факт їх надання.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13, ч. 1 ст. 36 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У зв`язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг за договором №20/06 від 20.06.2019р., позивачем у порядку ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 23671,00 грн. та інфляційні втрати в розмір 24805,63, які були розраховані позивачем протягом періоду з 07.08.2019р. по 15.04.2020р. на суму 792630,60 грн. та протягом періоду з 15.04.2020р. по 20.08.2020р. на суму 694979,16 грн.

Розрахунок заявленої позивачем 3% річних, який викладений у додатках до позовної заяви, судом перевірений та встановлено його невірність, що обумовлена невірно обраним періодом нарахування останньої, у зв`язку з чим судом самостійно відповідний розрахунок.

Так, першим днем прострочення оплати заборгованості відповідності до п.3.1. договору №20/06 від 20.06.2019р. є 08.08.2019р., між тим при розрахунку 3% річних судом враховано, що відповідачем 02.12.2019р. частково сплачено заборгованість в сумі 97651,44 грн., при цьому, нарахування 3% річних на суму 792630,60 грн повинно обмежуватися 02.12.2019р.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів792630,6008.08.2019 - 02.12.2019 117 3 %7622,28Також, позивачем розраховано 3% річних на суму 694797,16 грн. за період з 15.04.2020р. по 20.08.2020р., що складає 7254,00 грн.

Судом здійснено перерахунок 3% річних у межах вказаного строку з 15.04.2020р. по 20.08.2020р. та встановлено, що розмір 3% річних становить 7291,58 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів694979.1615.04.2020 - 20.08.2020 128 3 % 7291.58Водночас, відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, тому суд доходить висновку про стягнення з відповідача 7254,00 грн. 3% річних, тобто, у розмірі, заявленому позивачем.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає, що позивачем було неправильно здійснено їх розрахунок з таких самих підстав, що і розрахунок 3% річних.

Крім того, суд звертає увагу, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Судом здійснено власний розрахунок інфляційних та встановлено, що в межах заявленого періоду стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 12968,53 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїї і08.08.2019 - 02.12.2019 792630.60 1.012 9525.72 802156.3215.04.2020 - 20.08.2020 694979.16 1.005 3442.81 698421.97

Так, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 12968,53 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Драганова Георгія Дмитровича, заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балкан-Плюс», підлягають частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути на користь позивача 694979,16 грн. основного боргу, 14876,28 грн. 3% річних та 12968,53 грн. інфляційних втрат.

За ч.1 п. 4 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, які пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В позовній заяві позивач просив стягнути на його користь з відповідача судовий збір, сплачений за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів в розмірі 1051,00 грн. Суд відмовляє в задоволенні вказаної вимоги, оскільки заява про забезпечення позову судом розглянута та 21.08.2020 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні вищевказаної заяви.

За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 11151,84 грн., які підлягають відповідно до ст. 129 ГПК України відшкодуванню платнику внаслідок часткового задоволення його вимог за рахунок відповідача в сумі 10 842,36 грн. судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ч.5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ч.8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У матеріалах справи міститься Договір №13/1 від 17.08.2020р. про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Ковальчуком О.М.

Пунктом 3 Договору сторони погодили такі гонорарні відносини, зокрема, як зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000.00 грн./одна година; складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1000,00 грн. один документ/1 година; написання позовної заяви до суду першої інстанції (в тому числі Господарського суду Одеської області) - 16500,00 грн. один документ/6 годин; написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 2000,00 грн. один документ/ одна година, тощо. Компенсація витрат, пов`язаних з виконанням цієї угоди, та інші або додаткові послуги, умови врегульовані додатковою угодою.

Між клієнтом (позивачем) та адвокатом складено додаток № 1 до договору про надання правової допомоги, а саме акт прийому-передачі від 20.08.2020р., який підписаний адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та ФОП Драгановим Георгієм Дмитровичем, в якому міститься також детальний опис робіт із зазначенням витраченого часу: зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000.00 грн. (одна година); написання позовної заяви та подача її до Господарського суду Одеської області - 16500,00 грн. один документ (6 годин); написання заяви про забезпечення позову - 2000,00 грн. один документ (одна година). Таким чином, сумарна кількість годин, витрачених адвокатом на надання правничої допомоги, становить 8 годин, а загальна вартість наданої допомоги становить 19500,00 грн.

Крім того, представником позивача надано прибутковий касовий ордер №13/1 від 20.08.2020, з відміткою про отримання позивача коштів на суму 19500,00 грн.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Однак суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

При цьому, суд приходить до висновку щодо безпідставності наступних заявлених до стягнення сум, зокрема, 18 500,00 грн. загалом за підготовку і подання до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову, суд визнає вказану суму не співмірною з виконаними адвокатом роботами (наданих послуг). При цьому суд наголошує, що даний спір (стягнення заборгованості за договором про надання послуг) для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що мають приватноправовий характер, не викликає публічного резонансу, з боку органів державної, місцевої влади або засобів масової інформації, відсутні прояви публічного інтересу до справи. Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами ЦК України, ГК України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. А відтак, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат в цій частині і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 750,00 грн.

На підставі викладеного та зазначеного, суд дійшов до висновку, що витрати у сумі 19500,00 грн. є неспівмірними із складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, та такі витрати, на думку суду, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на підготовку і подання до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову до 9250,00 грн., зустріч та усну консультацію з клієнтом до 500,00 грн.

Отже, заява позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково, оскільки суд вважає співмірною у цій справі фактично понесену позивачем компенсацію вартості витрат на професійну правничу допомогу на суму 9750,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛКАН-ПЛЮС» (вул. Центральна, 81, с. Калчева, Болградський район, Одеська область, 68723, код ЄДРПОУ 35901659) на користь Фізичної особи-підприємця Драганова Георгія Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму основної заборгованості у розмірі 694 979 (шістсот дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 16 коп., суму 3% річних в розмірі 14 876 (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 28 коп., інфляційні втрати в розмірі 12 968 (дванадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 53 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 842 (десять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 36 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 9 750 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2020 р.

Суддя О.В. Цісельський