Рішення № 92250794, 08.10.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" жовтня 2020 р. Cправа № 902/782/20

Господарський суд Вінницької області у складі судді Яремчука Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (пров. Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" (вул. Острозького, буд. 3, м. Вінниця, Вінницька обл., 21000)

про стягнення заборгованості 58 440,85 грн.,

за участю секретаря судового засідання Резніченко Ю.В.,

представників сторін:

позивача: Кравчук О.В. - за довіреністю;

відповідача: не з"явився.

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" подало в Господарський суд Вінницької області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" про стягнення 58 440, 85 грн., заборгованості, з яких: 53015, 93 грн. - основний борг, 594, 04 грн. - 3% річних, 4079, 83 грн. - пеня, 751, 05 грн. - інфляційні втрати.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2020 року, зазначену позовну заяву розподілено судді Тісецькому С.С.

Ухвалою від 10.08.2020 року позовну заяву АТ "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" до ТОВ "Вінницький агрегатний завод" про стягнення 58 440,85 грн. боргу, залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду: належних доказів, що підтверджують надіслання відповідачу поданої до суду копії позовної заяви та усіх доданих до неї документів, зокрема, опису вкладення.

13.08.2020 року до суду від позивача надійшла заява № 210007.1- Ск-4107-0820 від 13.08.2020 року про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.08.2020 р. відкрито провадження у справі № 902/782/20. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 14.09.2020 р.

Відповідно до ч. 2 п. 16.1. Порядку автоматизованого розподілу справ в Господарському суді Вінницької області від 05.09.2016 року зі змінами, у випадках, коли розподілені іншому судді судові справи, не розглянуті по суті, а обставини, які зумовили відсутність на роботі суддів, які спеціалізуються на розгляді даної категорії справ або неможливість їх розподілу між суддями, які спеціалізуються на розгляді такої категорії справ, що було підставою для проведення автоматизованого розподілу без врахування спеціалізації, відпали, такі нерозглянуті судові справи, на підставі відповідної заяви судді, передаються за розпорядженням керівника апарату суду (чи особи, яка виконує його обов`язки) на повторний автоматизований розподіл з врахуванням спеціалізації суддів, які розглядають дану категорію справи.

Оскільки, станом на 17.08.2020 р. судді, які спеціалізуються на розгляді справ позовного провадження перебували на роботі, суддею Тісецьким С. С. подано заяву про здійснення повторного автоматизованого розподілу на підставі ч. 2 п.16.1 Порядку.

З огляду на викладене, а також керуючись п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та ч. 2 п. 16.1 Порядку автоматизованого розподіл судових справ в Господарському суді Вінницької області, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 902/782/20 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" про стягнення 58440,85 грн. з урахуванням спеціалізації суддів.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 р. справу № 902/782/20 передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

На підставі викладеного, ухвалою суду від 18.08.2020 р. справу № 902/782/20 прийнято до свого провадження, розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче судове засідання на 16 вересня 2020 року.

За результатами проведеного судового засідання - 16.09.2020 року суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, як наслідок, судом винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 17.09.2020 року повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 08 жовтня 2020 року.

На визначену дату, 08.10.2020 р., в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився, при цьому про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений - ухвалою суду від 17.09.2020 р., яку отримав 21.09.2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням вх.№ 11334 від 25.09.2020 року.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97- ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, № 16652/04, від 02.12.2010 р.).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, № 14475/03, від 21.10.2010 р.).

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З урахуванням неявки відповідача суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Після виходу суду із нарадчої кімнати представник позивача на оголошення вступної та резолютивної частини рішення у справі не з"явилася.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач посилається в якості підстави позовних вимог на те, що ним на виконання умов Договору розподілу природного газу, укладеного шляхом підписання відповідачем заяви - приєднання № 09420YQS3NАР016 від 01.01.2016 року відповідачу у період січень - червень 2020 р. надало послугу з розподілу природного газу на загальну суму 53016, 60 грн.

Натомість, за твердження позивача, відповідачем не виконано належним чином взятих на себе зобов`язань за Договором в частині повноти та своєчасності оплати, станом на 01.01.2020 року переплата відповідача складала 0, 67 грн., в зв`язку з чим позивачем - Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" нараховано відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" до сплати 53015, 93 грн. - боргу, 594, 04 грн. - 3% річних, 4079, 83 грн. - пені та 751, 05 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав.

01.01.2016 року шляхом підписання заяви-приєднання № 09420YQS3NАР016 між позивачем - Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" новим найменуванням якого є Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Вінницягаз" (Оператор ГРМ) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод" (Споживач) укладено договір розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

Взаємовідносини, які виникають між операторами газорозподільних систем (ГРМ) та суб`єктами ринку природного газу в частині надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу, комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи регулюються Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРКП від 30.09.2015р. та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824 (надалі - Кодекс ГРМ).

Розділом VІ Кодексу ГРМ передбачено, що доступ споживачів до газорозподільної мережі (ГРМ) для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП, від 30 вересня 2015р. № 2498.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання Споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті НКРЕКП та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двохстороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору Позивач, як Оператор ГРМ. взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу послугу з розподілу природного газу, а Відповідач зобов`язався прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначеному Договором.

За умовами пункту 6.8. Договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаними між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Згідно пунктів 6.1. та 6.2. Договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

Відповідно до п.п. 6.4., 6.6. Типового договору розподілу природного газу розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється споживачем, який не є побутовим на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до пп. 32 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" Регулятором на ринку природного газу є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постановою НКРЕКП від 24 грудня 2019 р. № 3014 для АТ "Вінницягаз" на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року встановлено тариф на послуги з розподілу природного газу в розмірі 0,89 грн. за 1 м.куб. на місяць (без врахування ПДВ), з липня 2020 року - у розмірі 1,09 грн. за 1 м. куб. на місяць (без врахування ПДВ).

Постановою НКРЕКП від 24.06.2020 року № 1152 були внесені зміни до постановою НКРЕКП від 24 грудня 2019 р. № 3014 в частині зменшення тарифу на послуги з розподілу газу для позивача до 0, 97 грн. за 1 м.куб. (без врахування ПДВ).

З врахуванням ПДВ (20 %) вартість послуг з розподілу природного газу з січня по червень 2020 року складає 1, 068 грн. за 1 м.куб., з липня 2020 року - 1, 164 грн. за 1 м.куб.

Протягом січня 2020 року - червня 2020 року позивач здійснив розподіл природного газу на об`єкти відповідача в обсязі 49641, 00 куб.м. природного газу на загальну суму 53016,60 грн., а саме:

- в січні 2020 р. - 8273,5 куб. м. загальною вартістю 8836,10 грн.;

- в лютому 2020 р. - 8273,5 куб. м. загальною вартістю 8836,10 грн.;

- в березні 2020 р. - 8273,5 куб. м. загальною вартістю 8836,10 грн.;

- в квітні 2020р. - 8273,5 куб. м. загальною вартістю 8836,10 грн.;

- в травні 2020р. - 8273,5 куб. м. загальною вартістю 8836,10 грн.;

- в червні 2020 р. - 8273,5 куб. м. загальною вартістю 8836,10 грн.;

Наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи актами наданих послуг за період січень 2020 року - травень 2020 року.

Відповідач свої зобов"язання щодо оплати отриманих послуг не виконав.

Як вбачається із оборотно - сальдової відомості, довідки від 24.07.2020 р. станом на 01.01.2020 року переплата відповідача складала 0,67 грн.

Тому заборгованість відповідача, станом на 24.07.2020 року, перед позивачем становить в сумі 53 015, 93 грн.

27.04.2020 року позивач надіслав відповідачу вимогу від 24.04.2020 року про перерахування останнім на рахунок АТ "Вінницягаз" суми заборгованості у розмірі 26507, 63 грн. із додатками: актами наданих послуг від 31.01.2020 р., від 29.02.2020 р., 31.03.2020 року, рахунком на оплату № 60023009 від 14.07.2020 року.

Проте, відповіді на вимогу та оплати послуг з розподілу природного газу позивач не отримав, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Суд враховує, що 15.07.2020 року акти наданих послуг, рахунок на оплату від 14.07.2020 року були надісланні відповідачу повторно із супровідним листом від 14.07.2020 року. Поряд з тим, матеріали справи не містять будь - яких документів відповідача із викладом своєї позиції щодо відомостей зазначених позивачем в актах та рахунку.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо оплати отриманих послуг слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

З моменту підписання сторонами заяви-приєднання № 09420YQS3NАР016 від 01.01.2016 року, між ними було укладено Типовий договір розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), який не заперечується сторонами.

Беручи до уваги зміст договору, характер взятих на себе сторонами зобов`язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст. 901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Отже, на підставі укладеного договору на протязі січня 2020 року - червня 2020 року відповідачу було розподілено позивачем природного газу в обсязі 49641, 00 куб.м. на загальну суму 53016,60 грн.

Тоді як свої зобов`язання за Договором в частині проведення розрахунків за надані послуги, Відповідачем не виконано.

З огляду на це, загальна основна заборгованість відповідача перед позивачем за послуги, надані в період з січня 2020 року - червня 2020 року, станом на день ухвалення рішення становить 53015, 93 грн. (53016, 60 грн. - 0, 67 грн.).

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд перевіривши розрахунок суми боргу, прийшов до висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 53015,93 грн. основного боргу.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 594, 04 грн. - 3% річних, 751, 05 грн. - інфляційних втрат та 4079, 83 грн. - пені.

Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п. 3, 4 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 8.2. Типового договору розподілу природного газу передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно розрахунку позивач заявив до стягнення 4079, 83 грн. - пені за період прострочення січень - червень 2020 року.

Судом перевірено розрахунок пені з простроченої суми за період січень - червень 2020 року та встановлено, що остання становить 3250, 28 грн., а тому є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Вимога позивача про стягнення пені в сумі - 829,55 грн. є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період прострочення січень - червень 2020 року складають 594, 04 грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що 3 % річних з простроченої суми за період прострочення січень - червень 2020 року складають 594,04 грн., а тому є правомірними і підлягають задоволенню судом у заявленому позивачем розмірі.

Згідно розрахунку позивач заявив до стягнення також 751,05 грн. - інфляційних втрат за період прострочення січень - червень 2020 року.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат з простроченої суми за період січень - червень 2020 року та встановлено, що останні становлять 699, 89 грн.

Вимога позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 51, 16 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення 3 % річних підлягає задоволенню повністю, а про стягнення пені, інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 86 ГПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Слід звернути увагу, що при прийнятті рішення суд керувався таким.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що законним є рішення, ухвалене господарським судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно із ч.4 ст.4 ГПК України суд, зокрема, застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як визначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України", яке 10.05.2011 року набрало статусу остаточного, одним із критеріїв обґрунтованості судового рішення є те, щоб продемонструвати сторонами, що вони почуті.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 року та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 року).

З огляду на те, що судом детально досліджено усі наявні у справі матеріали, у суду наявні правові підстави вважати прийняте рішення законним та обґрунтованим, з огляду на що у сторін не повинно виникнути сумнівів, що вони почуті.

Таким чином, рішення господарського суду відповідає завданням господарського судочинства, що цілком узгоджується із положеннями ст. 2 та ч. 3 ст.236 ГПК України.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати на судовий збір покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задовлених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 1315, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький агрегатний завод", код ЄДРПОУ 34964131 (вул. Острозького, буд. 3, м. Вінниця, Вінницька обл., 21000) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз", код ЄДРПОУ 03338649 (пров. Широцького,24, м. Вінниця, 21012) 53015, 93 грн. - основного боргу, 594, 04 грн. - 3 % річних, 3250,28 грн. - пені, 699, 89 грн. - інфляційних втрат та 2070, 32 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Копію повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 16 жовтня 2020 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пров. Широцького,24, м. Вінниця, 21012)

3 - відповідачу (вул. Острозького, буд. 3, м. Вінниця, Вінницька обл., 21000)