Рішення № 92249015, 16.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 р. Справа № 120/3668/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (відповідач, ГУ ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплати боргу від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що він починаючи з 02.02.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак тривалий час підприємницьку діяльність не здійснював, оскільки з 2006 року по 2019 рік перебував у трудових відносинах з ТОВ "Подільський край", яке сплачувало відповідні внески з його заробітку. Також позивачем зазначено про те, що в листопаді 2019 року відбулась державна реєстрація припинення його підприємницької діяльності. Вищенаведені обставини, за твердженнями позивача, додатково підтверджується постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 року у справі за № 120/3897/19-а, якою задоволено його позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача при нарахуванні боргу по єдиному внеску (недоїмки) за період з 2017 року по 2018 рік. Натомість, відповідачем винесено наступну вимогу від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У, за якою його зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 10 719,72 грн., без урахування правової позиції викладеної судом апеляційної інстанції. Тому, на думку позивача, така вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. З-поміж іншого зауважує, що про існування оскаржуваної вимоги від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У він дізнався лише 21.07.2020 року, ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження ВП № 62141954, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом в межах десятиденного строку, встановленого Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Ухвалою суду від 03.08.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою суду від 18.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача додаткові докази, необхідні для розгляду справи, а саме належним чином завірені копії усіх документів, пов`язаних із взяттям позивача на податковий облік та перебуванням на податковому обліку (заяву про взяття на облік як суб`єкта підприємницької діяльності, зняття з обліку (якщо така подавалася), відомості про подання вказаною фізичною особою податкової та іншої звітності, а також сплату ЄСВ в межах періоду, що охоплюється оскаржуваною вимогою), в тому числі інтегровану картку платника податків позивача з обґрунтуванням наявного боргу.

02.09.2020 року представник відповідача, на виконання ухвали суду від 18.09.2020 року, надав до суду витребовувані письмові докази, а також відзив на позовну заяву (вх. № 24821/20), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Представник відповідача зауважує, що позивач, як фізична особа-підприємець, був взятий на податковий облік 05.03.2002 року, а як платник єдиного внеску на обліку перебував починаючи з 13.03.2002 року, однак відповідний єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, всупереч Закону № 2464-VI не сплачувався. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закон № 2464-VI у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Так, відповідач зазначає, що згідно з даними інтегрованої картки платника (ІКП) "71040000" ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиного соціального внеску: 8448 грн. - 2017 рік, а також сума 18091,26 грн. - за 2018-2019 роки. Таким чином, загальний борг по ІКП 71040000 становить 26539,26 грн. Окрім того, сторона відповідача зазначає, що оскаржувана вимога була вручена відповідно до положень статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з якими документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані на адресу платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7012-17У від 19.02.2020 року на суму 10719,72 грн., на думку відповідача, є правомірною та не підлягає скасуванню.

09.09.2020 року позивачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду відповідь на відзив (вх. № 25832), де останній додатково звернув увагу суду, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 року по справі № 120/3897/19-а позовні вимоги позивача стосовно неправомірного нарахування податкового боргу по сплаті єдиного соціального внеску за період з 2017 року по 2018 рік задоволені повністю. Таким чином позивач вважає, що і в цьому випадку прийнята відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) також має бути скасована, оскільки обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі останній не мав і в 2019 році до моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, так як у цей період також перебував у трудових відносинах з ТОВ "Подільський край".

Своїм правом на подання заперечень відповідач не скористався, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, а також враховуючи преюдиційність обставин, встановлених постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 року у справі за № 120/3897/19-а, зазначає, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 02.02.2002 року, вид діяльності КВЕД "47.81" - роздрібна торгівля з лотків на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами. З 02.02.2002 року позивач був платником єдиного внеску, а 25.11.2019 року прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності позивача.

Як свідчать обставини, встановлені судовим рішенням у попередній справі, починаючи з 2005 року позивач фактично не здійснював підприємницьку діяльність, не подавав до органів ДФС звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та, відповідно, єдиний внесок не сплачував. При цьому, починаючи з 2006 року по 2019 рік включно позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ "Подільський край", де був найманим працівником, та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Відповідно до інформації інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету "71040000" (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 31.10.2019 року, позивачеві загальним підсумком обліковано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн.

При цьому, відповідачем була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № 7012-17-У від 04.12.2018 року в сумі 15819,54 грн. (за період 2017 року по ІІІ квартал 2018 року, станом на 30.11.2018р.), яка постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 року визнана протиправною та скасована.

У подальшому, контролюючим органом сформовано іншу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17, якою станом на 31.01.2020 року визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 26 539,26 грн.

Так, відповідна вимога була змінена, у зв`язку з прийняттям постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 року, на суму скасованої вимоги № 7012-17-У від 04.12.2018 року - 15819,54 грн. Тобто, сума боргу, яка визначена останньою вимогою № 7012-17-У, переданою до виконання в примусовому порядку, станом на 13.05.2020 року становила 10719,72 грн. (26539,26 грн. - 15819,54 грн.).

Як наслідок, 21.05.2020 року державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрито виконавче провадження від 21.05.2020 року за ВП № 62141954 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 боргу в сумі 10719,72 грн.

Не погоджуючись із зазначеною вимогою від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд звертає увагу на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI)

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично діяльності не здійснюють, не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Однак, у постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, на думку суду касаційної інстанції, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено з матеріалів справи, сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка визначена контролюючим органом позивачу станом на 31.01.2020 року становила - 26539,26 грн. Натомість, враховуючи факт скасування Сьомим апеляційним адміністративним судом 13.05.2020 року вимоги про сплату боргу (недоїмки) № 7012-17-У від 04.12.2018 року на суму 15819,54 грн., сума недоїмки була змінена (відмінусована) до 10719,72 грн., про що свідчить новосформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року № 7012-17-У.

Так, зі змісту вищевказаного судового рішення суду апеляційної інстанції по справі № 120/3897/19-а вбачається встановлення судом преюдиційних обставин про те, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець (ТОВ "Подільський край") в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем додатково, як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Тобто, судом апеляційної інстанції оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 7012-17-У від 04.12.2018 року в сумі 15819,54 грн. скасовано, що потягло за собою зміну частини заборгованості та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У, щодо стягнення решти суми заборгованість зі сплати єдиного внеску, а саме 10719,72 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 року у справі між тими самими сторонами за ідентичних правових відносин, в рамках розгляду даної адміністративної справи не підлягають доказуванню. При цьому, відповідачем не наведено жодної обставини й не надано жодного належного і допустимого доказу на спростування встановлених преюдиційних фактів.

Натомість, суд акцентує увагу, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен також самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Так, суд з-поміж іншого враховує, що дійсно в період з 2017 року по 2019 рік позивач перебував на обліку в органах ДПС та був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував. При цьому, позивач одночасно в цей період перебував у трудових відносинах із ТОВ "Подільський край", яке сплачувало за нього страхові внески відповідно до наданої довідки ТОВ "Подільський край" від 10.02.2020 року № 9, а тому необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску за спірний період спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічного висновку про застосування норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності, як і доказів отримання доходу від такої діяльності, що обумовлювало б виникнення підстав для сплати ним внеску у розмірі більшому, аніж розмір мінімального страхового внеску.

Крім цього, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась щодо застосування правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У в сумі 10719,72 грн., яка прийнята Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні адміністративного позову, в користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн. Доказів на підтвердження інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за № Ф-7012-17У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 16.10.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ: 43142454).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович