Рішення № 92247150, 05.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2020 року м. Київ № 640/10866/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод»

до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» з позовом до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 28.05.2019 у виконавчому провадженні №58802841 про накладення штрафу в сумі 5 100, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що постанова про накладення штрафу ВП №58802841 не містить зазначення мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення, у той час як у позивач наявні поважні причини для невиконання судового рішення. Крім того, позивач зазначає, що станом на 28.05.2019 року рішення господарського суду Одеської області від 19.07.2018 у справі №916/626/18 ним частково виконане, а подальше виконання об`єктивно залежить від необхідності обов`язкового дотримання законодавства України, що унеможливлює своєчасне виконання позивачем судового рішення у справі №916/626/18. Крім того, позивач звертає увагу суду на порушення відповідачем вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5), а саме: порушення строків надсилання боржнику постанови про накладення штрафу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2019 року відкрито провадження у справі №640/10866/19 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач не виклав своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На примусовому виконанні у державного виконавця Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження ВП №58802841 з примусового виконання наказу №916/626/18, виданого господарським судом Одеської області 21.08.2018, яким передбачено зобов`язати Публічне акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» в день прибуття порожніх напіввагонів на станцію приписки «Дарниця» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» за актами подачі/повернення 880 одиниць напіввагонів.

28 травня 2019 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Нікітіною М. О. винесено постанову про накладення штрафу ВП №58802841 від 28.05.2019, якою накладено штраф на Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 5100, 00 грн. у зв`язку з невиконанням позивачем рішення суду.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

Згідно з частиною четвертою цієї ж статті вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

У відповідності до частини 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до частин другої і третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналізуючи наведені положення статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", суд дійшов до висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлена державним виконавцем.

Як встановлено судом зі місту вказаної постанови, державним виконавцем Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві накладено на Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» штраф, оскільки станом на 28.05.2019 рішення суду боржником не виконано у добровільному порядку протягом 10 робочих днів.

За змістом наведених норм, на боржника не накладається штраф у разі невиконання рішення суду в строк, встановлений державним виконавцем лише, якщо існували поважні причини.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року в справі № 821/1568/16.

Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №127/3770/17.

Оскільки статті 63, 64-1, 75 Закону N 1404-VIII, підставою для винесення постанови про накладення штрафу на боржника визначають невиконання рішення саме без поважних причин, а в даному випадку відповідно до матеріалів справи судом не встановлено про зазначення наявних поважних причин у позивача у строки, передбачені для виконання судового рішення. За таких обставин, суд дійшов висновку, що у державного виконавця були всі підстави для застосування до позивача штрафу за невиконання судового рішення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Шмалько проти України", право на справедливий судовий розгляд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося.

Відносно доводів позивача щодо порушення вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 , суд зазначає наступне.

Пунктом 7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, визначено, що постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови. До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами. Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Відповідно до п. 3 Розділу XIV. Відповідальність у виконавчому провадженні постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається боржнику.

З доказів, наданих позивачем, суд вважає неможливим встановити точну дату направлення постанови державного виконавця про накладення штрафу ВП №58802841 відповідачу.

Таким чином, зважаючи на викладене у сукупності, а також приймаючи до уваги те, що, за висновком суду, на момент вимоги державного виконавця, підстави, які б унеможливлювали виконати зобов`язання у позивача відсутні, а відповідач діяв в межах повноважень передбачених чинним законодавством України, у суду відсутні правові підстави для скасування постанов про накладення штрафу, а відтак - суд не вбачає підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, здійснені позивачем відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 7-11, 19, 73-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» (02092, м. Київ, вул. Алматинська, 74, код ЄДРПОУ:40081263) до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя І.А. Качур