Ухвала суду № 92247137, 30.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про залишення позову без розгляду

30 вересня 2020 року м. Київ№ 640/16283/19Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А., суддів Костенка Д.А., Шрамко Ю.Т., секретаря судового засідання Барміної Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом заступника прокурора Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Пенсійний фонд України, про визнання протиправними та нечинними постанов Кабінету Міністрів України в частині,

за участю:

представник позивача - Цибульник Г.І.;

представник відповідача - Пуленець А.С.;

представник третьої особи - Карпіленко Н.В.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до суду з позовом визнати протиправними та нечинними:

- абзац другий пункту 6 "Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596;

- пункт 11 "Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 у частині, що містить слова: "крім внутрішньо переміщених осіб";

- пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 у частині, що містить слова: "через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

У судове засідання 30.09.2020 з`явилися представники учасники справи.

Представником прокуратури надано докази про перейменування прокуратури Автономної Республіки Крим на прокуратуру Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Учасниками справи не висловлено заперечень щодо зміни в адміністративній справі назви органу прокуратури.

Під час підготовчого провадження представником відповідача було заявлено клопотання про закриття провадження в справі чи залишення позову без розгляду з підстав відсутності повноважень у прокурора на звернення до суду, яке судом ухвалено розглянути колегією суддів. Представник відповідача під час судового розгляду справи підтримав клопотання про закриття провадження у справі.

За твердженням представника відповідача, відкриваючи провадження у справі, суд помилково дійшов висновку про наявність у прокурора повноважень на звернення до суду з таким позовом, звернення Громадської спілки "Українська Гельсінська спілка з прав людини" не може бути підставою для звернення до суду з позовом в інтересах держави, прокурором не вказано в інтересах якого органу подано позовну заяву, тому провадження у справі підлягає закриттю чи позов - залишенню без розгляду.

Представник третьої особи клопотання підтримала.

Представник позивача заперечила проти закриття провадження у справі ув`язку з недоведеністю прокурором повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави, підтримавши наведені у позовній заяві підстави та доводи.

Вирішуючи питання про наявність у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави з позовом про оскарження окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 та від 05.11.2014 №637 щодо визначення банку, який здійснює соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам та які перебувають на обліку, суд ураховує таке.

Згідно з пунктом 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду) встановлювалось:

прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя);

наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци перший, четвертий частини четвертої).

Відповідно до частини четвертої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

За змістом наведених норм, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; в разі відсутності такого органу (наприклад, постанова Верховного Суду від 13.02.2019 справа №826/13768/16).

Як убачається зі змісту позовної заяви, підставами звернення прокурора Автономної Республіки Крим з позовом про оскарження окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 та від 05.11.2014 №637 зазначено:

звернення Громадської спілки "Українська Гельсінська спілка з прав людини", за результатами вивчення якого встановлено, що оскаржувані постанови не дають Державі Україна повноцінно реалізовувати політику щодо соціального захисту внутрішньо переміщених осіб відповідно до законів України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII, "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII щодо отримання пенсії, соціальної допомоги лише через мережу установ та пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк", що порушує статтю 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо право мирно володіти майном;

за практикою Європейського суду з прав людини дотримання національного законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес", що у спорі, який передано на вирішення суду, повністю співпадає з інтересом держави, головним завданням якої за змістом статті 3 Конституції України є утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави;

оскаржувані положення постанов Уряду України порушують інтереси невизначеного кола особі, що є порушенням інтересів держави;

оскільки Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, водночас жодний орган державної влади не наділений повноваженнями здійснювати захист держави в спірних відносинах, прокурор відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII звернувся до суду з позовом.

Отже, позов подано прокурором, оскільки відсутній орган, який може здійснювати захист держави у відносинах, коли прокурор з урахуванням звернення громадської організації вважає оскаржувані постанови Уряду України незаконними та такими, що не відповідають статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 1 якої передбачено, що Україна гарантує права, передбачені Конвенцією.

На думку суду, зміст підстав позову та мета, з якою подано позов дає підстави суду дійти висновку, що позов подано в інтересах осіб, які є учасниками правовідносини урегульованими оскаржуваними постановами. Відтак твердження прокурора про звернення до суду в інтересах держави є помилковими.

Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до статті 113 Основного Закону України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Оскільки Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та який уповноважений ухвалювати постанови з метою врегулювання суспільних відносинах у відповідній сфері, враховуючи принцип поділу влади, який закладений в статті 6 Основаного Закону України, створення окремого органу, який би здійснював контроль над Урядом України суперечив би наведеній системі стримувань і противаг. За такого висновку, подання прокурором позову проти Кабінету Міністрів України з підстав відсутності органу, який здійснює нагляд за законністю постанов вищого органу виконавчої влади, суперечить змісту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо повноважень прокуратури звертатись до суду в інтересах держави.

У позові також вказано, що визначення в оскаржуваних постановах АТ "Державний ощадний банк України" в якості уповноваженого виплачувати соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам викликало зауваження в Антимонопольного комітету України.

За змістом статті 1 Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26.11.1993 №3659-XII (зі змінами) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Пунктом 15 частини першої статті 7 цього передбачено, що в сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв`язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

До суду не надано доказів того, що прокурор звертався до Антимонопольного комітету України з повідомленням про необхідність виконання своїх функцій у сфері забезпечення захисту економічної конкуренції, що унеможливлює подання позову внаслідок неналежного виконання Антимонопольним комітетом України своїх функцій у сфері захисту економічної конкуренції.

З огляду на викладене, суду доходить висновку про недоведеність прокурором повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави щодо оскарження в частині постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, від 05.11.2014 №637.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність прокурором повноважень на звернення до суду з позов в інтересах держави, позов підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження в адміністративній справі задовольнити частково.

Залишити без розгляду позов заступника прокурора Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про визнання протиправними та нечинними в частині постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, від 05.11.2014 №637.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно зі статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст ухвали складено 09 жовтня 2020 року

Головуючи суддя В.А. Донець

Судді Д.А. Костенко

Ю.Т. Шрамко