Рішення № 92247107, 15.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 року м. Київ № 640/13050/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.01.2019 №Ф-3168-17.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що починаючи з 1 квітня 2014 року вона за наслідками подання відповідної заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування перейшла на загальну систему оподаткування. Відповідні відомості щодо цього були внесенні до Реєстру платників єдиного податку. Позивачка вважає, що відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у період до 01.01.2017 загальна система оподаткування за відсутності найманих працівників і доходу не передбачала нарахування та сплату єдиного внеску. У зв`язку з цим позивачка не визнає правомірними здійсненні контролюючим органом щоквартальні нарахування сум єдиного внеску.

Крім того, позивачка вказує на порушення контролюючим органом строку надсилання позивачці оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/13050/19 за вказаним позовом та дану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву з додатковими доказами (а саме: роздруківкою ідентифікаційних даних щодо платника ОСОБА_1 , витягом з інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 за період з 31.12.2018 по 31.07.2019). Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу та у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Так, за даними ІС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Солом`янському р-ні ГУ ДФС у м. Києві як платник податків з 25.07.2006. З 01.01.2012 по 31.03.2014 платником обрано спрощену систему оподаткування, а з 01.04.2014 по теперішній час - обрано загальну систему оподаткування. Органом Пенсійного фонду України 01.10.2013 передано інтегровану картку платника за кодом платежу 71040000 з від`ємними залишками по єдиному внеску на суму 553,32 грн. Станом на 19.08.2019 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 - 2018 роки та за І-ІІ картали 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування. Зазначені суми єдиного внеску платником не сплачені, а також квартальні нарахування єдиного внеску за 2014 рік, які сплачені платником не в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань упродовж періоду з 25.07.2006 по 18.08.2020 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Згідно пояснень сторін починаючи з 1 квітня 2014 року ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування.

02.01.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформувало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3168-17, згідно якої станом на 31.10.2018 за позивачкою обліковується недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті на відповідний казначейський рахунок.

У тексті відзиву на позовну заяву представник відповідача зазначив, що зазначена сума недоїмки сформувалася за наслідками нарахування контролюючим органом в автоматичному режимі позивачці сум єдиного внеску за кожен місяць упродовж 2017, 2018 років, у розмірі мінімального страхового внеску.

Не погодившись із законністю вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) ФОП ОСОБА_1 оскаржила її до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI (у редакції чинній з 1 січня 2017 року) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

При цьому, в силу припису ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI названі особи звільняються від сплати за себе єдиного внеску, лише якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок зокрема, та визначено інші обов`язки платника.

Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску. Так, за змістом п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону (у редакції чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі ж якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналіз наведених вище норм Закону №2464-VІ дає суду підстави для висновків, що базою починаючи з 1 січня 2017 року для нарахування єдиного соціального внеску фізичній особі-підприємцю, яка перебуває на загальній системі оподаткування, є дохід такої особи від підприємницької діяльності. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку фізичної особи-підприємця сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування, мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень суд вважає, що позивачка, як особа, що була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та перебувала на загальній системі оподаткування, була зобов?язана у період починаючи з 1 січня 2017 року сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

У тексті своєї позовної заяви позивачка про обставини нарахування та сплати нею сум єдиного соціального внеску (в т.ч. у розмірі мінімального страхового внеску) за період з 1 січня 2017 року по 31.10.2018 року не зазначила, та окремо документальні докази на підтвердження цих обставин до суду не подала.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями ч. 2, 3 і 4 ст. 9 Закону №2464-VI, а саме: обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті Закону, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

В силу норм ч. 12 ст. 9, ч. 2 ст. 25 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №2464-VI органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платником єдиного внеску вимог цього Закону.

Аналогічно п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України визначено, що контроль за дотриманням законодавства з питань сплати єдиного внеску покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з ч. 4, 3 ст. 25 зазначеного Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Враховуючи вищенаведене та виходячи з обсягу встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що у період з 2017 року по 31.10.2018 позивачка, як зареєстрована фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, була зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць звітного періоду (що розраховувався як добуток розміру мінімальної заробітної плати за відповідний рік на ставку єдиного соціального внеску (22%), та в 2017 році становив 704 грн., а в 2018 році - 819,06 грн.).

Проте доказів сплати позивачкою самостійно відповідних сум єдиного соціального внеску у встановлені законом строки матеріали справи не містять, що відповідно зумовило вчинення відповідачем дій з нарахування сум єдиного соціального внеску в автоматичному режимі в інтегрованій картці. Таке нарахування позивачці єдиного соціального внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з наведеними вище нормою ст.ст. 7 - 9 Закону №2464-VІ.

Таким чином, беручи до уваги обставину не сплати позивачкою самостійно розмірів мінімального страхового внеску за вказані вище періоди, суд вважає правомірними дії відповідача щодо формування на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3168-17 від 02.01.2019.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, юридична адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок