Рішення № 92246326, 07.10.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року Справа № 480/4055/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,

представника позивача - Кондратенка Ю.М.,

представника відповідача - Дядькової Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4055/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації № 20-К "Про звільнення ОСОБА_1 " від 01.06.2020;

- поновити ОСОБА_1 на попередній роботі;

- стягнути з Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 2015 року позивач працював на різних посадах в Управлінні капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації та мав 5 ранг державного службовця в межах посад державної служби категорії «Б».

24.03.2020 голова Сумської обласної державної адміністрації видав Розпорядження № 118-ОД, яким на дві одиниці збільшено граничну чисельність Управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації, яке перейменовано в Департамент капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації.

24.04.2020 на електронну пошту позивача надійшло попередження про наступне звільнення, яке не містило відомостей та пропозицій щодо зайняття вакантних посад після перейменування, тому позивач 04.05.2020 подав відповідачеві заяву про надання інформації та переведення позивача на рівнозначну посаду до Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації.

Наказом № 20-К від 01.06.2020 позивача звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм Управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації 01.06.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Позивач вважає, що всупереч вимог ст. 49-2 КЗпП України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», за період з моменту попередження по день звільнення, відповідач не вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування позивача, не пропонував йому всіх наявних вакантних посад на яких він міг працювати відповідно до кваліфікації. Порушення прав виявляються в порушенні принципу рівності прав і можливостей, обмеженні трудових прав, принижені професійних якостей, людської гідності при припиненні трудових відносин.

Ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача надав суду відзив на позов в якому проти позовних вимог заперечував з огляду на таке.

Відповідно до розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 24.03.2020 № 118-ОД Управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації перейменовано в Департамент капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації. Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 17.04.2020 №170-ОД затверджено положення про Департамент капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації, яким розширено та доповнено повноваження Департаменту.

На виконання розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації 17.04.2020 затверджено структуру та штатний розпис Департаменту. У зв`язку з цим 29.04.2020 у відповідності з частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Відповідач вважає, що виходячи з аналізу положень ст.ст. 21, 22, 41, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач посилається на Закон України «Про державну службу» в редакції, що не діяла на момент його звільнення.

Оскільки керівником державної служби позивачу не було запропоновано посаду в Департаменті капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації, наказом від 01.06.2020 № 20-К ОСОБА_1 звільнено за п.1 ч.І ст.87 «Про державну службу» з виплатою компенсації за 39 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Відповідач зазначає, що Національне агентство України з питань державної служби у роз`ясненні від 20.02.2020 № 86р/з вказало, що при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Ухвалою суду було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечувала та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 2015 року позивач працював на різних посадах в Управлінні капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації та мав 5 ранг державного службовця в межах посад державної служби категорії «Б», з 01.10.2018 обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації (а.с. 23- 24).

Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 24.03.2020 № 118-ОД «Про затвердження переліку та граничної чисельності структурних підрозділів Сумської обласної державної адміністрації» збільшено чисельність управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації на 2 одиниці та перейменовано управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації в Департамент капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації (а.с. 61 – 62).

Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 17.04.2020 №170-ОД затверджено положення про Департамент капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації (а.с. 63 – 72).

Наказом Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації від 04.05.2020 №28-ОД «Про введення в дію структури та штатного розпису на 2020 рік» затверджено структуру та штатний розпис Департаменту у складі двох управлінь, чотирьох відділів загальною кількістю 23 штатні одиниці (а.с. 73 – 76). Відповідно до зазначеного наказу, в структурі та штатному розписі управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації ліквідовано всі чотири відділи та скорочено всі посади, в тому числі посаду заступника начальника управління-начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм, яку займав ОСОБА_1

24.04.2020 відповідачем на адресу електронної пошти ОСОБА_1 було направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, іншої роботи за відповідною спеціальністю позивачу не запропоновано. (а.с. 78 - 79).

В подальшому наказом від 01.06.2020 № 20-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за п.1 ч.І ст.87 «Про державну службу» з виплатою компенсації за 39 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с. 80).

Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу». Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно ст.3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 – 3 ст.5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені, зокрема статтею 87 Закону України «Про державну службу», відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України від 14 січня 2020 року N 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13 лютого 2020 року, внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема, до Закону України «Про державну службу».

Наразі відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що і на час попередження позивача про наступне звільнення і на час прийняття оскаржуваного наказу в Департаменті капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації були наявні вакантні посади, зазначену інформацію на вимогу суду надав сам відповідач (а.с. 110 – 112)

Звільняючи позивача, відповідач вважав, що при скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Суд зазначає, що законодавцем також були внесені зміни до Кодексу законів про працю України, так Законом України від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набув чинності 02.02.2020, статтю 49-2 Кодексу законів про працю України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

Отже зміни внесені до Кодексу законів про працю України наразі також є діючими та чітко передбачають особливості звільнення державних службовців, зокрема не застосування до такої процедури положень частини другої статті 49-2 цього Кодексу, якою передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

При цьому, частиною 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Судом встановлено, що фактично позивача звільнено в зв`язку із скороченням посади, яку він займав та у зв`язку з не прийняттям рішення суб`єктом призначення щодо пропонування позивачу іншої посади за його спеціальністю.

При цьому, в судовому засіданні представник відповідача ніяким чином не пояснив причин неможливості працевлаштування позивача на наявних вакантних посадах Департаменту.

Разом з тим, частиною 5 статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені статтею 41 Закону України «Про державну службу», зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Таким чином, виходячи із з нормативного тлумачення зазначених норм, суд доходить висновку, що нормами Закону України «Про державну службу» передбачена можливість працевлаштування працівника, посада якого скорочена на іншій рівнозначній або нижчій вакантній посаді, разом з тим нормами Кодексу законів про працю України передбачено обов`язок роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

У даному разі суд керується принципом відповідно до якого, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.01.2019 року, справа №876/5312/17).

Згідно з матеріалами справи, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання обов`язку запропонувати позивачу іншу роботу, не зазначено будь – яких причин чи підстав відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі.

Водночас необхідно враховувати, що застосовані до позивача в цій справі обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції пр захист прав та основоположних свобод. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але, відповідно до статті 27 Віденської конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Суд зазначає, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

Порушення трудових прав та їх гарантій є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

На думку Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019, держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття. Законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної організації праці.

Суд враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.96 р. згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" та Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII.

Відповідно до п.1, п.24 частини 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.96 р. згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) (далі - Європейська соціальна хартія), кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає; усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.2 Закону України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії" (переглянутої) Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України, зокрема, пункти 1, 2, 3, 4 статті 1; статтю 24 частини II Хартії.

Пунктами 1,2 ст. 1 ч. ІІ Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.

Згідно з ст.24 ч. ІІ Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Відповідно до ст. 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 3933-ХІІ від 04.02.1994 р. (далі – Конвенція МОП №158), трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Згідно із п. «а» ч. 2 ст. 9 Конвенції МОП № 158, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Наведені положення підлягають застосуванню до досліджуваних правових відносин у питанні оцінки правомірності звільнення позивача.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не довів суду існування підстав чи обґрунтованих причин неможливості використання позивача в подальшому на державній службі, при наявності об`єктивної можливості його працевлаштування (наявність вакантних посад), оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача та легітимної мети, якої прагнули досягти органи державної влади, суд уважає їх непропорційними, невиправданими та не такими, що є необхідними у демократичному суспільстві.

Суд вирішуючи даний спір виходить з критеріїв правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене також виходить із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб' єктів владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що спірний наказ відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та таким, що виданий непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на працю.

Отже, цей наказ є таким, що підлягає скасуванню судом як протиправний.

Разом з тим, скасування наказу про звільнення позивача відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді заступника начальника управління-начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації.

Також відповідно до абз.2 ст.235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), який застосовується, зокрема, у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до оскаржуваного наказу останнім робочим днем позивача є 01.06.2020 року, тому сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає стягненню, починаючи з 02.06.2020 року (наступний за датою звільнення робочий день) по день постановлення судового рішення в справі.

Згідно наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи, що передували звільненню складає 518,67 грн. (а.с. 81)

При цьому відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 р. № 1133/0/206-19 кількість робочих днів у червні складає 19, у липні – 23, у серпні – 20, у вересні - 22, у жовтні по день прийняття рішення – 5 (всього 89 робочих дня).

Отже за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає нарахуванню та стягненню сума середньої заробітної плати в розмірі 46161,63грн. (89 р.д X 518,67 грн).

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді публічної служби та виплати середнього заробітку за один місяць, що складає 9595,33 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації № 20-К "Про звільнення ОСОБА_1 " від 01.06.2020.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника управління - начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації.

Стягнути з Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації (вул. Шишкарівська, 9 м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 04014045) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 161,63 грн. (сорок шість тисяч сто шістдесят одна гривня 63 коп.).

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника управління - начальника відділу кошторисно-договірних відносин, планування та реалізації бюджетних програм управління капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 9 595,33 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять гривень 33 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.10.2020 року.

Суддя В.О. Павлічек