Рішення № 92246284, 06.10.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року Справа №818/2471/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Провозіна О.І.,

представника позивача - Хурсенка С.О.,

представника відповідача - Дудченка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду м. Суми адміністративну справу №818/2471/18 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Сумської митниці ДФС (далі - відповідач) і просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС №266-о від 30.05.2018 "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з 01.06.2018 з державної служби та з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Краснопілля" митного поста "Велика Писарівка" Сумської митниці ДФС;

- поновити ОСОБА_1 з 01.06.2018 на державній службі на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Краснопілля" митного поста "Велика Писарівка" Сумської митниці ДФС;

- стягнути з Сумської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2018 і до винесення судом рішення по справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до 01.06.2018 працював на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Краснопілля" митного поста "Велика Писарівка" Сумської митниці ДФС. Наказом Сумської митниці ДФС від 30.05.2018 №266-0, за підписом в.о. начальника Сумської митниці ДФС Щуцького О.Г., позивача було звільнено з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Краснопілля" митного поста "Велика Писарівка" Сумської митниці ДФС, а також звільнено з державної служби з 01.06.2018, на підставі Закону України "Про очищення влади". Із вказаного наказу вбачається, що підставою для звільнення позивача стало те, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 позивач більше одного року обіймав посаду заступника начальника Хмельницької митниці - начальник управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Міндоходів. Інших підстав для звільнення наказ не містить.

Позивач вважає, що наказ про його звільнення не відповідає чинному законодавству України, чинним міжнародним договорам, порушує його право на працю, а тому має бути визнаним протиправним та скасованим.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Представник Сумської митниці ДФС подав до суду відзив, у якому заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Також, представник Сумської митниці ДФС у своєму відзиві вказує на те, що відповідно до наказу Сумської митниці ДФС від 29.05.2018 № 134 "Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України "Про очищення влади" з метою виконання вимог Закону України від 16.09.2014 №1682 - VII «Про очищення влади», відповідно до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади», була проведена перевірка стосовно старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Краснопілля" митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС ОСОБА_1 .

Пунктом 3.2 вищевказаного наказу митниці зобов`язано ОСОБА_1 надати до відділу по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС власноруч написану заяву за формою, визначеною у додатках 1 або 2 Порядку.

Згідно заяви від 29.05.2018 на ім`я в.о. начальника Сумської митниці ДФС Щуцького О. Г., позивачем було зазначено, що заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» щодо нього не застосовуються.

За результатами проведення вищевказаної перевірки було складено довідку, відповідно до якої встановлено, що згідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади», за період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав посаду, щодо якої встановлена заборона, та не був звільнений у цей період з відповідної посади за власним бажанням, а саме у період з 04.06.2013 (наказ Міндоходів від 04.06.2013 №1051-0) по 07.07.2014 (наказ Міндоходів від 03.07.2014 №1900-0) позивач перебував на посаді заступника начальника Хмельницької митниці - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Міндоходів.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона застосовується до осіб, які обіймали посади у період з 21.11.2013 по 22.02.2014. У зазначений період ОСОБА_1 обіймав посаду, щодо якої встановлена заборона, та не був звільнений у цей період з відповідної посади за власним бажанням, але виходячи з вимог пункту 7 статті 1 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою та четвертою цієї статті, не застосовується до осіб, зазначених у частині другій - четвертій статті 3 Закону України «Про очищення влади», які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України у встановленому законодавством порядку.

У період з 23.04.2015 по 22.05.2018 ОСОБА_1 був призваний на військову службу призовом під час мобілізації на підставі статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та проходив військову службу в Держприкордонслужбі України, отримав посвідчення серія НОМЕР_1 від 26.05.2016, пред`явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, у зв`язку з чим, до нього не застосовуються заборони, передбачені відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, встановлених частиною 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Також перевіркою було встановлено, що ОСОБА_1 не був обраний і не працював на посадах, щодо яких встановлена заборона пунктами 1, 2 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

У зв`язку з виявленими під час перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» відомостей щодо застосування до старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівна» Сумської митниці ДФС ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади, на підставі частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади", пункту 7-2 частини першої статті 26 Кодексу законів про працю України, Сумською митницею ДФС було прийнято наказ від 30.05.2018 №266-о "Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС.

Ухвалою суду від 17.07.2018 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 02.08.2018.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 зупинено провадження в адміністративній справі №818/2471/18 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення до вирішення Конституційним Судом України справи (об`єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" 1682-VІІ та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" "1682-VІІ.

17.01.2019 у зв`язку із припиненням повноважень судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду № 7, справу №818/2471/18 передано на повторний автоматизований розподіл та розподілено судді Глазьку С.М.

Ухвалою від 21.01.2019 прийнято до провадження адміністративну справу №818/2471/18 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення.

22.06.2020 поновлено провадження у даній справі, призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження на 16.07.2020.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 16.07.2020, розгляд даної справи було повернуто до підготовчого провадження, залучено в якості співвідповідача Слобожанську митницю Держмитслужби та призначено підготовче судове засідання на 08.09.2020.

10.08.2020 представник Слобожанської митниці Держмитслужби подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти позовних вимог з тих же самих підстав, що і представник Сумської митниці ДФС.

07.09.2020 представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ Сумської митниці ДФС №266-о від 30.05.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 », в частині звільнення ОСОБА_1 з 01.06.2018 з державної служби, та з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС.

- поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС з 01.06.2018;

- стягнути із Сумської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 01.06.2018 по 08.09.2020 у сумі 192727,81 грн. і по дату ухвалення судового рішення із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 365,53 грн.;

- зобов`язати Сумську митницю ДФС та Слобожанську митницю Держмитслужби (як правонаступника Сумської митниці ДФС) невідкладно поінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади";

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

08.09.2020 підготовче засідання було відкладено на 22.09.2020 для необхідності надання часу відповідачам надати відзив стосовно збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 22.09.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представник Слобожанської митниці ДФС заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково представник відповідач зазначив, що саме з вини позивача затягувався протягом більше ніж двох років розгляд даної справи, оскільки саме за клопотанням позивача судом було зупинено провадження у справі, у зв`язку з чим відповідач зазначає про необґрунтованість вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2018 по день прийняття рішення у даній справі.

Ухвалою суду від 22.09.2020 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 06.10.2020 з`явився представник позивача та представник Слобожанської митниці Держмитслужби. Сумська митниця ДФС була належним чином повідомлена про розгляд даної справи, однак явку свого представника в судове засідання не забезпечила.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 18.06.2012 призначений виконуючим обов`язки заступника начальника Хмельницької митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями митних правил, а 02.07.2012 призначений на посаду заступника начальника Хмельницької митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями митних правил.

29.05.2018 позивачем надано в.о. начальнику Сумської митниці ДФС Щуцькому заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України “Про очищення влади”

За результатами перевірки встановлено факт належності ОСОБА_1 до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, а саме: у період з 04.06.2013 по 07.07.2014 він обіймав посаду заступника начальника Хмельницької митниці - начальник управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Міндоходів.

30.05.2018 в.о. начальника Сумської митниці ДФС видано наказ №266-о "Про звільнення ОСОБА_1 " з 01.06.2018 з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Краснопілля" митного поста "Велика Писарівка" Сумської митниці ДФС з підстав, передбачених Законом України “Про очищення влади”, пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України (а.с. 16).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», Законом України «Про очищення влади» в редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень ст.38, ч.1, 2 статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

У рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення, як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності, та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.58, 61, п.1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України) .

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про державну службу» (в редакція чинній на момент звільнення позивача) підставами припинення державної служби є:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону;

7) притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов`язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" .

Згідно з п.7-2 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до преамбули Закону України «Про очищення влади» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

За визначенням ч.1, 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3, 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Статтями 2, 3 наведеного Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно з п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону встановити, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнять», кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення працівників державних органів на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебували на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади».

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.

З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч.2 ст.38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.

Наведене вказує на невідповідність положень Закону України «Про очищення влади» статті 38 Конституції України.

Заборона перебування на посадах, визначених в ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч.2 ст.1 Закону «Про очищення влади»), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч.2 ст.61 Конституції України.

Суд зазначає, що положення п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст.3 Закону України «Про очищення влади» мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст.1 Закону України «Про очищення влади», якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України «Про очищення влади» мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу.

Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.

Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст.58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст.64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) вбачається наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У п. «а» ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція) вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі»).

У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14.02.2006 №57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. п. 115 вказаного рішення).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30.09.2004). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).

Так, відповідачами до суду не надано належних та достатніх доказів щодо здійснення позивачем будь - якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Натомість, оскаржуваний наказ базується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, без доведення факту індивідуальної вини, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, і, як наслідок, порушує закріплені Конституцією права позивача та підлягає скасуванню.

При цьому, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі «Полях та інші проти України», в якій Суд зазначив, що заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_4 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_3 , рішення Конституційного Суду 2010 р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Окремо суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про очищення влади", заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. Відповідач приймаючи оскаржуваний наказ як підставу для його прийняття зазначив довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та /або трудовій книжці від 30.05.2018. Відповідно до змісту вказаної довідки посадові особи відповідача встановили, що позивач перебував на посаді, щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), а саме заступник начальника Хмельницької митниці - начальник управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Міндоходів з 04.06.2013 по 07.07.2014. Однак суд звертає увагу, що станом на 22.02.2014 (дата визначена ч.1 ст.3 Закону України "Про очищення влади") позивач не мав стажу один рік на вказаній посаді.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не довів правомірності оскарженого наказу про звільнення позивача.

Суд зазначає, що право позивача за захистом якого він звернувся до суду, було порушене саме внаслідок видання відповідачем оскаржуваного наказу, що мало наслідком протиправне звільнення з публічної служби, отже, позовна вимога про скасування протиправного наказу підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права, суд враховує, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

На підставі викладеного, позовна вимога про поновлення позивача на державній службі на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС з 01.06.2018 підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги щодо зобов`язання Сумської митниці ДФС невідкладно проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (далі - Положення про Реєстр), передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п.п. 4, 8, 9 розділу І Положення про Реєстр, держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).

Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є: працівники самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, уповноважені на внесення до Реєстру та вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", а також формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням; працівники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уповноважені на формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з п. 5 розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Отже, аналіз вимог п. 5 розділу II Положення про Реєстр дає підстави для висновку, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, є, зокрема, рішення суду.

Подібний висновок щодо застосування пункту 5 розділу 2 Положення про Реєстр висловлений в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №820/6160/15 та від 29.11.2019 у справі №826/13735/15.

З огляду на викладене, з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Сумську митницю ДФС проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Слобожанської митниці Держмитслужби (як правонаступника Сумської митниці ДФС) невідкладно проінформувати Міністерство юстиції України стосовно відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", суд виходить з наступного.

Так, зі змісту інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Сумська митниця ДФС станом на дату розгляду справи перебуває в стані припинення.

Отже, станом на день розгляду справи Сумська митниця ДФС не припинена, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Слобожанської митниці невідкладно проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 10 Порядку №100, зокрема, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядку №100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється наступним чином.

Так, розмір заробітної плати позивача за останні 2 повні робочі місяці (квітень та травень 2018 р.) становить - 5954,79 грн. за квітень (19 робочих днів), та 6581,61 грн. за травень (21 робочих днів).

Відповідно, середньоденна заробітна плата становить 5954,79+6581,61/40=313,41 грн.

Підвищення посадового окладу позивача відповідно до інформації наданої відповідачем (а.с. 130), становить:

- з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 4400,00 грн.;

- з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 4690,00 грн.;

- з 01.01.2020 по 30.04.2020 - 5100,00 грн.

Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про державну службу», не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу, державного органу чи посади, а тому юридичних наслідків для працівника така зміна по суті не несе.

У контексті наведеного суд зазначає, що наведеними постановами Кабінету Міністрів України посадовий оклад за посадою позивача було збільшено.

Таким чином, передбачений п. 10 Порядку коефіцієнт підвищення за період з 01.06.2018 складає:

з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2018 року - оклад 4400,00 грн.;

з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - оклад 4690,00 грн. (коефіцієнт = 1,07);

з 01 січня 2020 року по 06 жовтня 2020 року - оклад 5100 грн. (коефіцієнт = 1,09).

З 01.06.2018 по 31.12.2018 - кількість робочих днів 148, середньоденна заробітна плата 313,41 грн., всього: 46384,68 грн.;

з 01.01.2019 по 31.12.2019 - кількість робочих днів 250, середньоденна заробітна плата 335,35 грн., всього: 83837,50 грн.;

з 01.01.2020 по 06.10.2020 - кількість робочих днів 191, середньоденна заробітна плата 365,53 грн., всього: 69816,23 грн.;

Таким чином, розмір заробітної плати за період з 01.06.2018 по 06.10.2020 становить ((313,41*148)+(335,35*250)+(365,53*191)) = 200038,41 грн.

Виходячи з вищевикладеного, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 200038,41 грн.

Доводи представника відповідача, про зловживання позивачем своїми правами, а саме затягування розгляду даної справи у зв`язку з її зупиненням, є безпідставними, оскільки відповідно до ухвали суду від 02.08.2018 у даній справі, зупинення провадження у справі відбувалося за ініціативою суду, а позивач та його представник заперечували проти вказаного зупинення провадження.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Сумської митниці ДФС № 266-0 від 30.05.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 », в частині звільнення ОСОБА_1 з 01.06.2018 з державної служби, та з посади старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на державній службі на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення «Краснопілля» митного поста «Велика Писарівка» Сумської митниці ДФС з 01.06.2018.

Стягнути з Сумської митниці ДФС (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, Сумська область, 40000, код ЄДРПОУ 39420037) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2018 по 06.10.2020 в сумі 200038,41 грн.

Зобов`язати Сумську митницю ДФС (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, Сумська область, 40000, код ЄДРПОУ 39420037) поінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 6268,20 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 15 жовтня 2020 року.

Суддя С.М. Глазько