Рішення № 92245815, 12.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/3756/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного суду про відшкодування матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Державної судової адміністрації України код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул.Липська, 18/5 (далі – ДСА України), Львівського апеляційного суду код ЄДРПОУ 42262398, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Соборна, 7, в якому позивач просить:

- стягнути з Державної судової адміністрації України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 406725,00 грн. шляхом списання 406725,00 грн на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників” від 03.08.2011 № 845.

Ухвалою від 25.05.2020 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 22.06.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 12.10.2020 суд відстрочив сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на день звільнення позивачу не виплачена очікувана вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді. Станом на червень 2002 року стаж позивача на посаді судді складав 20 років із цього часу вважає, що вона набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку. Позивач також зазначила, що прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» не позбавляє її права на одержання вихідної допомоги при виході у відставку, право на яку вона набула до виключення цієї норми із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що не повинно ставитись в залежність від часу його реалізації, оскільки законом надано право продовжувати працювати на посаді судді до 65 річного віку. Право на отримання вихідної допомоги є одним із елементів гарантії незалежності судді.

14.07.2020 представник ДСА України подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що станом на день виходу позивача у відставку виплата вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою законодавством не була передбачена, тому така вихідна допомога не виплачувалася. Безпідставними є посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого і воно не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

31.08.2020 Львівський апеляційний суд подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивач не перебувала у трудових відносинах із Львівським апеляційним судом, а тому останній не може нести зобов`язання за Апеляційний суд Львівської області, оскільки не є його правонаступником.

У судове засідання позивач не з`явилася, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.

У судове засідання відповідачі явку представників не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі їх представників до суду не надходило.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач з 22.06.1982 по 17.10.2008 працювала суддею, заступником голови Золочівського районного суду Львівської області.

Постановою Верховної Ради України від 17.10.2008 позивач призначена безстроково суддею Апеляційного суду Львівської області.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 №1515-VIII позивача звільнено з посади судді у відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду Львівської області від 22.09.2016 № 47-к позивача виключено зі штату Апеляційного суду Львівської області.

Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати на день звільнення вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Із змісту позовних вимог вбачається, що спірні правовідносини виникли щодо наявності у позивача права на вихідну допомогу при звільненні у розмірі 10 місячних заробітних плат та відповідно наявності підстав для стягнення такої з відповідача.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон України №2453-VI) в редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 08.09.2016 №1515-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 вказаного Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до статті 122 Закону України №2453-VI порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом України №2453-VI та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 №503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначено порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08.09.2016.

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону України №2453-VI в редакції, яка була чинною до 01.04.2014, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27.03.2014 №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 (далі - Закон України №1166-VII), внесено зміни до Закону України №2453-VI, зокрема, виключено статтю 136 зазначеного Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону України №1166-VII у частині виключення статті 136 Закону України №2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не ухвалювалось.

В подальшому, 30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, відповідно до частини першої статті 143 якого, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон України №2453-VI у редакції, яка була чинною на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 08.09.2016, якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання таким актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, у спірних правовідносинах необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

За таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону України №2453-VI.

Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.04.2020 у справі №826/15692/16.

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо стягнення з Державної судової адміністрації України 406725,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності передбачено статею 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб таких органів.

Положення вказаної статті підлягають застосуванню у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

Аналізуючи правила частини третьої статті 152 Конституції України можна дійти висновку про відсутність посилання на конкретний Закон, який би встановлював умови отримання матеріальної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними.

Таким чином, у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

Скасування нормативно-правового акта передбачає втрату ним чинності з моменту його прийняття. Визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність.

Отже, у разі визнання закону неконституційним, він втрачає чинність не раніше дня ухвалення такого рішення, тобто, залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною і, в розумінні статті 1175 ЦК України, не має наслідком відшкодування шкоди у зв`язку з їх застосуванням протягом періоду дії.

Крім цього, беручи до уваги те, що визнання закону неконституційним, не має наслідком відшкодування матеріальної шкоди, недоотриманий позивачем дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Державної судової адміністрації України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 406725,00 грн шляхом списання 406725,00грн на користь позивача з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України з позивача необхідно стягнути до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4067,25 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Львівського апеляційного суду про відшкодування матеріальної шкоди відмовити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4067 (чотири тисячі шістдесят сім) грн 25 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 16 жовтня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик